Рішення № 135409265, 26.03.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 рокуСправа №160/770/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо відмови ОСОБА_1 , викладеної у листі від 10.12.2025 року № 72485-56814/П-01/8-0400/25 у зарахування до стажу, періоду роботи з 25.08.1991 року по 27 вересня 1994 року, відповідно до записів трудової книжки від 15.10.1970 року, періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 року по 31.12.2003 року та проведенні перерахунку пенсії-протиправними.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 25.08.1991 року по 27 вересня 1994 року, відповідно до записів трудової книжки від 15.10.1970 року, періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 року по 31.12.2003 року та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 19.11.2025 року з урахування виплачених сум.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона 19.11.2025 року звернулася до територіального управління Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила зарахувати до її страхового стажу періоди роботи відповідно до записів трудової книжки від 15.10.1970 року з 25.08.1991 року по 27.09.1994 року та періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 по 31.12.2003 року.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №72485-56814/П-01/8-0400/25 від 10.12.2025 року ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 25.08.1991 року по 27.09.1994 року (оскільки запис про звільнення 27.09.1994 року дописано іншим чорнилом) та періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 року по 31.12.2003 року (оскільки відсутня інформація про систему оподаткування на якій Ви здійснювали підприємницьку діяльність та про сплату страхових внесків).

ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу: періоду роботи з 25.08.1991 року по 27.09.1994 року та періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 року по 31.12.2003 року, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з цим позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 січня 2026 року для розгляду адміністративної справи №160/770/26 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

19.01.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

20.01.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки від 15.10.1970 року ОСОБА_1 :

- 28.02.1991 року прийнята на посаду машиніста кочегара в частину ПП 06479 (наказ №52 від 28.02.1991 року (запис №18);

- 25.06.1991 року переведена на посаду слюсаря-ремонтника в частину ПП 06479 (наказ №147від 27.06.1991 року (запис №19);

- 24.08.1991 року переведена на посаду бухгалтера по фінансуванню (наказ №194 від 21.08.1991 року (запис №20);

- 27.09.1994 року звільнена з роботи у зв`язку з переведенням ( наказ №205 від 28.09.1994 року (запис №21).

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №90732/6/04-36-24-13 від 05.11.2025 року (у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 08.10.2025 року) повідомлено, що за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) знаходилася на обліку у Дніпровській державній податковій інспекції ГУ ДПС у Дніпропетровській області як суб`єкт підприємницької діяльності з 03.08.2000 по 04.07.2017.

Згідно з наявною інформацією ФОП ОСОБА_1 здійснювала діяльність:

з 03.08.2000 по 31.07.2001 року на загальній системі оподаткування;

з 01.08.2001 по 31.12.2003 на загальній системі оподаткування, шляхом сплати фіксованого податку;

з 01.01.2004 по 30.09.2004 року на загальній системі оподаткування, шляхом сплати фіксованого податку;

з 01.10.2004 по 31.12.2004 року на загальній системі оподаткування;

з 01.01.2005 по 30.06.2009 року на загальній системі оподаткування, шляхом сплати фіксованого податку;

з 01.01.2010 по 31.12.2011 року на загальній системі оподаткування.

19.11.2025 року звернулася до територіального управління Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила зарахувати до її страхового стажу періоди роботи відповідно до записів трудової книжки від 15.10.1970 року з 25.08.1991 року по 27.09.1994 року та період здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 по 31.12.2003 року.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №72485-56814/П-01/8-0400/25 від 10.12.2025 року ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 25.08.1991 року по 27.09.1994 року (оскільки запис про звільнення 27.09.1994 року дописано іншим чорнилом) та періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 року по 31.12.2003 року (оскільки відсутня інформація про систему оподаткування на якій Ви здійснювали підприємницьку діяльність та про сплату страхових внесків).

ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу: періоду роботи з 25.08.1991 року по 27.09.1994 року та періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 року по 31.12.2003 року, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року №637.

За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 року №10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до підпункту 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.14 №162.2.10.

Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний".

Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки від 15.10.1970 року ОСОБА_1 :

- 28.02.1991 року прийнята на посаду машиніста кочегара в частину ПП 06479 (наказ №52 від 28.02.1991 року (запис №18);

- 25.06.1991 року переведена на посаду слюсаря-ремонтника в частину ПП 06479 (наказ №147від 27.06.1991 року (запис №19);

- 24.08.1991 року переведена на посаду бухгалтера по фінансуванню (наказ №194 від 21.08.1991 року (запис №20);

- 27.09.1994 року звільнена з роботи у зв`язку з переведенням ( наказ №205 від 28.09.1994 року (запис №21).

Відповідності до пункту 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, обов`язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, відсутність на печатці коду ЄДРПОУ, нечіткість на печатці назви підприємства чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірних періодів роботи позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 25.08.1991 року по 27.09.1994 року, оскільки вказане підтверджено відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до частини 3-1 розділу XV Закону №1058 (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

З огляду на положення вказаних норм права законодавцем передбачена можливість зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності, при цьому, період провадження підприємницької діяльності за період з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців незалежно від сум сплачених ними страхових внесків.

Для цього достатньо лише надання довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №90732/6/04-36-24-13 від 05.11.2025 року (у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 08.10.2025 року) повідомлено, що за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) знаходилася на обліку у Дніпровській державній податковій інспекції ГУ ДПС у Дніпропетровській області як суб`єкт підприємницької діяльності з 03.08.2000 по 04.07.2017.

Згідно з наявною інформацією ФОП ОСОБА_1 здійснювала діяльність:

з 03.08.2000 по 31.07.2001 року на загальній системі оподаткування;

з 01.08.2001 по 31.12.2003 на загальній системі оподаткування, шляхом сплати фіксованого податку;

з 01.01.2004 по 30.09.2004 року на загальній системі оподаткування, шляхом сплати фіксованого податку;

з 01.10.2004 по 31.12.2004 року на загальній системі оподаткування;

з 01.01.2005 по 30.06.2009 року на загальній системі оподаткування, шляхом сплати фіксованого податку;

з 01.01.2010 по 31.12.2011 року на загальній системі оподаткування.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 року по 31.12.2003 року, оскільки вказане підтверджено відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Укрпошта" від 09.01.2026 року.

А отже, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до її страхового стажу: періоду роботи з 25.08.1991 року по 27.09.1994 року та періоду здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 року по 31.12.2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 25.08.1991 по 27.09.1994 року та період здійснення підприємницької діяльності з 03.08.2000 по 31.12.2003 року, провести перерахунок та виплату пенсії з 19 листопада 2025 року з урахуванням зарахованих періодів до страхового стажу, з урахуванням виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник