Рішення № 135406835, 20.03.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/16075/25

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 року

Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Будзан Л.Д.,

за участю секретаря судового засідання Костогриз В.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кузьменко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київпастранс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2025 року представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до КП «Київпастранс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути із відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 199 787,65 грн, моральну шкоду в сумі 30 000 грн, а також судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1838,30 грн, витрат за проведення експертизи в розмірі 8000 грн, витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.05.2025 о 18 год. 40 хв. в м. Києві по вул. Щербаківського відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу тролейбуса ЛАЗ Е301Д1, під керуванням водія ОСОБА_4 , який перебував в трудових відносинах із відповідачем, та транспортного засобу Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті аварії належний позивачу транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2025 у справі № 761/21334/25, водія тролейбуса ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано стягнення у виді штрафу. Вказана постанова залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 17.07.2025. Зазначає, що відповідно до висновку експерта №143/25 від 19.06.20205, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 становить 199787,65 грн, витрати на проведення експертного дослідження становлять 8000 грн. З огляду на те, що винна в зазначеній дорожньо-транспортній пригоді особа на час вчинення аварії виконувала свої трудові обов`язки та перебувала в трудових відносинах із відповідачем, а відтак наявні підстави для відшкодування зазначеним підприємством позивачу матеріальної шкоди у вигляді витрат на відновлювальний ремонт. Крім того, позивач вказує, що пошкодження транспортного засобу призвело до значних душевних страждань, емоційних переживань, оскільки вказаний автомобіль є єдиним автомобілем позивача, та така ситуація позбавляє останнього права на користування ним, а також створює постійні стресові ситуації, пов`язані з пошуком майстерень по ремонту, запчастин до автомобіля. Враховуючи вказані обставини, та те, що відповідач в добровільному порядку не бажає відшкодовувати завдані збитки, просить стягнути суд з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 30 000 грн. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2025, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 04.11.2025, у справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

В листопаді 2025 року представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити в частині стягнення матеріальної шкоди на суму 122 514,52 грн, а також у стягненні моральної шкоди, посилаючись на те, що позивач не надав документів на підтвердження проведення відновлювального ремонту транспортного засобу на суму 199 787,65 грн, а тому в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів позивач має право на відшкодування завданої майнової шкоди в сумі 77 273,13 грн згідно висновку експерта від 19.06.2025 №143/25. Крім того, в частині позовних вимог про відшкодування завданої моральної шкоди представник відповідача вказує на відсутність жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували завдання позивачу моральної шкоди. Визначений позивачем розмір моральної шкоди є необґрунтованим, завищеним та базується на припущеннях, а відтак відсутні підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди. Крім того, відповідач зауважив про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу з огляду на їх завищений розмір. Так, відповідач вказує, що заявлена до стягнення сума є не співмірною із наданим адвокатом обсягом правничих послуг, а тому відповідач просив зменшити розмір цих витрат та не заперечував проти стягнення цих витрат в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 в сумі 3328 грн, а в решті вимог про стягнення витрат на правничу допомогу просив відмовити.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві. Також просив суд стягнути витрати на правову допомогу згідно поданої заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, просила врахувати позицію, викладену у відзиві на позову, а також врахувати заяву про зменшення витрат на правову допомогу.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників, дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

Відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц виснував, що з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06.06.2025 у справі № 761/21334/25, водія тролейбуса ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано стягнення у виді штрафу, за наступних обставин: 07.05.2025 о 18 год. 40 хв. в м. Києві по вул. Щербаківського відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу - тролейбуса ЛАЗ Е301Д1, під керуванням водія ОСОБА_4 , та транспортного засобу Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті аварії належний позивачу транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

Вказана постанова залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 17.07.2025.

Тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України.

В ході розгляду справи відповідачем не заперечувався факт перебування водія ОСОБА_4 в трудових відносинах із КП «Київпастранс».

Згідно відомостей про перевірку полісу, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ЛАЗ Е301Д1 не застрахована, на сайті МТСБУ станом на день ДТП страхового полісу не виявлено.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Установлено, що факт перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з КП «Київпастранс» в судовому засіданні учасниками справи не заперечувався, а тому в силу приписів ч.1 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, вказана обставина не підлягає доказуванню.

З наведених підстав відповідальність по відшкодуванню завданих ОСОБА_4 збитків внаслідок ДТП лежить на КП «Київпастранс».

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до висновку експерта № 143/25 від 19.06.2025 вартість відновлювального ремонту автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER держ. № НОМЕР_1 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 07.05.2025, на дату ДТП складає 199 787,65 грн (сто дев`яносто дев`ять тисяч сімсот вісімдесят сім гривень 65 коп) без урахування фізичного зносу; вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля MITSUBISHI OUTLANDER держ. № НОМЕР_1 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 07.05.2025, на дату ДТП складає 77 273,13 грн.

Належних та достатніх доказів на спростування наданого позивачем висновку експерта, стороною відповідача в ході розгляду справи суду надано не було.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказує на те, що за вимогами закону відшкодуванню підлягають витрати, які позивач зробив або вимушений зробити для повного відновлення свого порушеного права (повна вартість відновлювального ремонту), тобто у тому числі і такі дії, які настануть у майбутньому, а відтак із відповідача підлягає стягненню вартість відновлювального ремонту, яка, відповідно до висновку експерта складає 199 787,65 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, представник відповідача посилається на помилковість обчислення позивачем розміру завданих збитків в сумі 199 787,65 грн, оскільки, за висновками експерта розмір завданої матеріальної шкоди становить 77 273,13 грн, а тому з огляду на відсутність документів на підтвердження як проведення відновлювального ремонту транспортного засобу на певну суму, так і того, що позивачем фактично проведено відновлювальний ремонт, на суму, яка б перевищувала суму матеріального збитку, відсутні підстави для стягнення заявленої позивачем суми збитків.

18 серпня 2025 року представник позивача надіслав до КП «Київпастранс» вимогу, в якій просив відшкодувати ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП.

КП «Київпастранс» у своїй відповіді від 28.08.2025 року за № 053/01/04-1193 не заперечувало обставин справи та не заперечувало свій обов`язок щодо відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП, проте не погоджувалось із вартістю відновлювального ремонту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч.ч.2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені ст.1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За вказаних обставин обов`язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2, ч. 3 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст.1192 ЦК України).

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 (провадження №61-26508св18), від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16 (провадження №61-31661св18), зазначено, що згідно зі ст.ст. 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна.

Системний аналіз ст.22 ЦК України ч.2 ст.1192, ст.1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу (див. постанову Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 757/54513/16 (провадження №61-16265св20).

При цьому коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (див. постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 (провадження № 61-26508св18), від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16 (провадження № 61-31661св18).

За таких обставин, суд дійшов висновку про доведеність вини водія ОСОБА_4 , який перебуваючи у трудових відносинах із КП «Київпастранс» та керуючи транспортним засобом, що належить відповідачу, вчинив ДТП, внаслідок якої позивачу завдано майнової шкоди, та наявність підстав для її відшкодування за рахунок відповідача у повному обсязі без застосування коефіцієнта фізичного зносу, оскільки визначений розмір матеріальних збитків у сумі 199 787,65 грн підтверджений належними та допустимими доказами і відповідає фактичній вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.

Доводи представника відповідача щодо обов`язковості застосування коефіцієнта фізичного зносу, недопустимості висновку експерта, виключення ПДВ з вартості відновлювального ремонту та відсутності доказів фактичного ремонту, суд оцінює критично, оскільки ці доводи в даному конкретному випадку ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечать усталеній практиці Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що коефіцієнт фізичного зносу враховується виключно у разі стягнення вартості транспортного засобу або при страховому відшкодуванні, тоді як у випадку відшкодування реальних збитків у вигляді вартості відновлювального ремонту він не застосовується. У цій справі позивачем заявлено вимогу саме про відшкодування вартості відновлювального ремонту, визначеної експертним шляхом, що відповідає положенням ст. 22, 1192 ЦК України та правовим позиціям Верховного Суду.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 30 000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частинами 2, 3 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди представник позивача вказував на те, що позивач зазнав значних моральних та душевних страждань, у зв`язку із фізичним пошкодженням транспортного засобу, зміною його звичайного ритму життя, а тому позивач змушений докладати значних зусиль для відновлення своїх прав, в тому числі з огляду на те, що відповідач відмовився відшкодувати завдані збитки в добровільному порядку.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд вважає справедливою суму в розмірі 5000 грн, оскільки, така сума здатна покрити моральні страждання особи, понесені нею у зв`язку з пошкодженням її майна та необхідністю здійснення судового захисту порушених прав, а також суд приймає до уваги те, що доказів про понесення страждань, які необхідно компенсувати більшою сумою, позивачем суду надано не було.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги характер та обставини дорожньо-транспортної пригоди, глибину душевних та фізичних страждань позивача, зміну його звичного способу життя, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Суд зауважує, що саме такий розмір моральної шкоди є виваженим та співмірним, а також не спричинить збагачення позивача за рахунок відповідача та не поставить в край тяжкий майновий стан відповідача.

В порядку ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (89,12 %), а саме судовий збір у розмірі 1638 грн 29 коп.

При цьому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані із складанням звіту в розмірі 8000 грн, у зв`язку з тим, що позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди задоволено у повному обсязі.

В частині розподілу витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

З наявних у справі доказів вбачається, що в порядку ст. 133, 137, 141 ЦПК України, стороною позивача було надано суду докази, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу в сумі 13000 грн.

Однак, в ході розгляду справи представником відповідача заявлено клопотання про зменшення цих витрат та відповідач просив стягнути ці витрати в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 в сумі 3328 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано копію додатку №1 до договору про надання правничої допомоги від 18.01.2026, копію акту наданих послуг від 19.01.2026 на суму 13000 грн, копії ордеру та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми завданих збитків, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих за сторони позивача коштів, а також з врахуванням часткового задоволення позовних вимог.

За таких обставин, сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 8000 грн, яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі.

Суд зауважує, що стягнення судових витрат в зазначеному розмірі є пропорційним, розумним, справедливим, та таким, що не порушуватиме права позивача на отримання коштів, які він змушений був витратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 83, 141, 258, 263, 265, 268, 354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київпастранс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 199787 (сто дев`яносто дев`ять тисяч сімсот вісімдесят сім) гривень 65 копійок.

Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

У стягненні іншої частини моральної шкоди - відмовити.

Стягнути із Комунального підприємства «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) гривень 29 копійок, та витрати, пов`язані зі складанням звіту в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень.

Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень.

У стягненні іншої частини витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Комунальне підприємство «Київпастранс», код ЄДРПОУ 31725604, юридична адреса: м. Київ, вул. Набережне Шосе, буд. 2.

Повний текст рішення суду складено 20.03.2026.

Суддя Л.Д. Будзан