Ухвала суду № 135402685, 26.03.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17771/16-к

провадження № 1-кп/753/165/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2026 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42016000000001691, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває вказане кримінальне провадження.

Прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, посилаючись на наявність обґрунтованої підозри та продовження існування встановлених раніше ризиків. Так, на думку прокурора, обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні особливо тяжкого злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, які досліджені уже у судовому засіданні. Обґрунтовуючи ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України вказував на процесуальну поведінку ОСОБА_8 , а саме те, що останній систематично не з`являвся в судові засідання та перешкоджав судовому розгляду шляхом використання різних приводів, зокрема попросивши перерву у судових дебатах у липні 2025 року - мобілізувався, з`явившись у ІНФОРМАЦІЯ_2, після чого сам ініціював свої відрядження поза місцем розташування військової частини у АДРЕСА_1 , приховавши від командування військової частини НОМЕР_1 факт здійснення щодо нього судового розгляду за обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, підлаштовуючись під судові засідання звернувся за плановою медичною допомогою. При цьому доказів перебування у зоні бойових дій та неможливості участі обвинуваченого у режимі ВКЗ до суду не подано. Також, зазначив, що обвинувачений намагається завадити завершенню судового розгляду шляхом зловживання процесуальним правом на захист: відмовляється від захисника, розриває з ним договір, знову укладає новий договір із цим же захисником; далі очікує відкладення справи у зв`язку із вступом призначеного захисника, потім знову залучає іншого захисника. Вказував, що наведені обставини свідчать про недобросовісність процесуальної поведінки обвинуваченого і свідчить про його намір ухилитись від суду та перешкодити кримінальному провадженню. Окрім цього, вважав, що ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення. За наведених обставин вважав неможливим застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Адвокат ОСОБА_6 вказав, що клопотання не отримував, при цьому заперечив проти задоволення клопотання. Вказав, що суд з невідомих підстав пришвидшив судовий розгляд, формально створивши обставини для необхідності обрання запобіжного заходу. Також вважав, що до військовослужбовця тримання під вартою взагалі не може бути застосоване.

Адвокат ОСОБА_7 зазначила, що в клопотанні мають бути зазначені ризики і мають бути посилання на матеріали, в доказах яких обґрунтовуються ці ризики, проте сторона обвинувачення, порушення вимог КПК України, ці додатки не надала. За наведених обставин просила повернути вказане клопотання стороні обвинувачення для належного оформлення.

Обвинувачений ОСОБА_8 вказав, що прокурором не доведені заявлені ризики, розмір застави знижено не було, при цьому суд забрав заставу через те, що він пішов служити.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Так, суд, приймаючи до уваги погодження адвоката ОСОБА_6 на отримання документів, а також надання підтвердження відправлення клопотання на вказану останнім електронну пошту, суд приходить до висновку про вручення даного клопотання.

Також, враховуючи стадію кримінального провадження, а саме судове провадження, суд не вбачає допущення порушень стороною обвинувачення положень глави 18 КПК України при подачі клопотань про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без додатків, вказаних у ст. 184 КПК України.

З урахуванням наведеного перешкод для розгляду клопотання прокурора судом не встановлено.

Не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, в даному конкретному випадку, суд вважає підозру відносно ОСОБА_8 у вчиненні злочину небезпідставною, оскільки кримінальне провадження направлено до суду з обвинувальним актом. При цьому обґрунтованість обвинувачення перевірятиметься судом, який здійснює судовий розгляд, шляхом оцінки наданих сторонами кримінального провадження доказів при прийнятті відповідного процесуального рішення.

Також суд враховує практику Європейського суду з захисту прав людини, а саме те, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і тому оцінка такого ризику проводиться з посиланням на ряд інших факторів. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки із суспільством.

При цьому, суд, проявляючи особливу ретельність у ході судового провадження, та не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому в разі визнання його винним, що свідчить про наявність ризику втечі, встановив, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, наявність ще і інших підстав для позбавлення волі, вважаючи їх релевантними (відповідними) та достатніми.

Суд при цьому враховує, що понять ризиків, як і видів доказів, якими вони можуть підтверджуватися, національне законодавство України не містить. Однак, беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. При цьому такі данні, на думку суду, повинні свідчити про можливість існування певних підозр щодо таких ризиків, тобто вірогідності настання наслідків, запобіжниками яких вони є.

Також, суд приймає до уваги, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати, зокрема судовому розгляду.

Суд, перевіряючи реальність продовження існування заявлених прокурором, враховує попередню процесуальну поведінку обвинуваченого, який всупереч вимог абз. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції Закону України від 17.06.2025 № 4496-IX (набрав чинності 17.07.2025), якими передбачено, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та/або особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення та кримінальне провадження стосовно яких перебуває на стадії судового провадження, мобілізувався, не вказавши про наявність даного кримінального провадження командування військової частини, в подальшому про наявність дійсних поважних причин неявок в судові засідання суд не повідомив, переносив за своїм бажанням отримання медичної допомоги, відомостей щодо неможливості участі в судових засіданнях дистанційно (з урахуванням стадії судового провадження - виступ сторони захисту в судових дебатах) - не надав.

Крім того, судове провадження триває. Обсяг проведених судом процесуальних дій під час судового розгляду у кримінальному провадженні та їх результати, на думку суду, не зменшують ризик переховування від суду та ризик перешкодити кримінальному провадженню.

Наведене в цілому свідчить про бажання уникнути обвинуваченим судової процедури.

Дані про те, що обвинувачений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та судимостей не має, одружений та має на утриманні дітей, не можуть бути безумовними підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки самі по собі не свідчать про відсутність наведених ризиків.

Крім того суд приймає до уваги високу суспільну небезпечність інкримінованого злочину, що також є причиною разом з іншими для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Суд погоджується з твердженням сторони захисту про те, що зі сплином часу ризики, передбачені ст. 177 КПК України, дещо знижуються, проте, на думку суду, наведені ризики продовжують існувати і є реальними, і стороною обвинувачення доведено, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним у справі ризикам з урахуванням обставин справи та даних щодо особи обвинуваченого, а також забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.

При цьому належні гарантії, які би переважали наявні ризики, та свідчили про забезпечення явки обвинуваченого до суду - відсутні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

При цьому розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі «Lavents v. Latvia» п. 70).

На думку суду, обставинами, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини є підвищена суспільна небезпека інкримінованого злочину, який нівелює демократичні засади рівноправності та соціальної справедливості, а також підриває основи суспільної довіри до держави.

Враховуючи викладене суд вважає, що тримання під вартою в даному випадку не перевищує розумного строку та не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки по справі існує справжній суспільний інтерес, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Даних, які б свідчили про неможливість утримання обвинуваченого під вартою, в тому числі за станом здоров`я - немає.

Суд погоджується з твердженням сторони захисту про недоведеність існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки відповідних переконливих відомостей з цього приводу до суду не подано.

Разом з тим, не підтвердження лише одного із заявлених стороною обвинувачення ризику само по собі не свідчить про доведеність неможливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж того, який вказаний у клопотанні прокурора.

З огляду на наведене суд вважає, що в даному випадку жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

При цьому приймаючи рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому судом не береться до уваги позиція останнього, який своєї вини не визнає, як така, що не має значення при вирішення вказаного питання, крім того, заперечення своєї винуватості є правом обвинуваченого як обраної позиції захисту та не може вважатись обставиною, яка негативно впливає на будь-які рішення, що може ухвалити суд.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість підстав для застосування запобіжного заходу, виконуючи функцію суворого судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у частині другій статті 29 Конституції України, вислухавши думку учасників судового провадження щодо доцільності продовження тримання під вартою, прийшов до висновку про доцільність продовження застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов`язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, з наведенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Підстав для зменшення раніше визначеного зменшеного розміру застави суд не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 331 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 24 травня 2026 року включно.

У разі внесення застави в розмірі 1600000 грн. на депозитний рахунок ТУ ДСА України в м. Києві та надання документа, що підтверджує сплату, ОСОБА_8 підлягає звільненню з під-варти з роз`ясненням обов`язку з`являтись за викликом суду та покладенням на строк два місяці з моменту звільнення з під-варти наступних обов`язків: не відлучатися з постійного місця проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, здати на зберігання закордонний паспорт та інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд з України.

Роз`яснити ОСОБА_8 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків застава буде звернута в дохід держави.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору.

Ухвала може бути оскаржена протягом 5 днів до Київського апеляційного суду з дня її проголошення.

Головуючий

Судді