Рішення № 135398724, 26.02.2026, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/2496/25

Провадження № 2/366/206/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2026 селище Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Мовчана В.В., за участю секретаря судового засідання Іванової І.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1

до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»

про стягнення заробітної плати

Представники учасників справи: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (далі відповідач) про стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по виплаті заробітної плати у розмірі 317 076,68 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 травня 2025 по 31 липня 2025 у розмірі 70 000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Мовчана В.В.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 05.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи призначено на 28.08.2025.

У судовому засіданні 28.08.2025 розгляд справи було відкладено на 07.10.2025.

07.10.2025 участь у судовому засіданні взяв представник позивача та заявив клопотання про витребування від відповідача складеної належним чином довідки про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , розрахованої відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 07.10.2025 клопотання представника позивача задоволено. Розгляд справи відкладено на 23.10.2025.

22.10.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог.

23.10.2025 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

Розгляд справи 23.10.2025 не відбувся (справу було знято з розгляду), у зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщенні суду та призначено справу до розгляду на 19.11.2025.

Від представника відповідача до суду 14.11.2025 надійшли додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 19.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляд у по суті на 08.12.2025.

У судовому засіданні 08.12.2025 у справі оголошено перерву до 15.01.2026.

15.01.2026 у судовому засіданні у справі оголошено перерву до 11.02.2026.

11.02.2026 розгляд справи було відкладено на 26.02.2026.

Від представника відповідача 23.02.2026 до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

26.02.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, а саме позивач просив вимогу п. 2 позовних вимог змінити: «Стягнути з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київобагроліс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 300 000, 00 грн.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися. Заявою від 26.02.2026 представник позивача просив здійснювати розгляд справи без його участі та участі позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про причини неявки суд не повідомив, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не звертався.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як вбачається з копії трудової книжки НОМЕР_1 та наказу № 24-к Державного підприємства «Спеціалізоване господарське підприємство «Київоблагроліс» про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 , 22.05.2025 було звільнено за угодою сторін з посади помічника лісничого Сидоровицького агролісництва (0,5 ставки) та помічника лісничого Кропивнянського агролісництва (0,5 ставки).

Адвокатом Приборою П.І. було направлено адвокатський запит Генеральному директору Державного підприємства «Спеціалізоване господарське підприємство «Київоблагроліс» з проханням надіслати: довідку-розрахунок про належні ОСОБА_1 на день звільнення суми (заборгованість) з розшифровкою по місяцям (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, премія, тощо), із зазначенням загальної суми заборгованості, підписану бухгалтером та директором підприємства скріплену гербовою печаткою підприємства; розрахункового лист на ім?я ОСОБА_1 за травень 2025 року, підписаний уповноваженою на те особою; належним чином завірені копії платіжних відомостей про виплату вищевказаних сум (заборгованості) ОСОБА_1 станом на дату надання відповіді на цей адвокатський запит (у випадку проведення такої виплати); довідку про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 розрахованої відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до бухгалтерської довідки, виданої в.о. головного бухгалтера ОСОБА_2 , згідно нарахованої заробітної плати (у сумі 6 920,45 грн. за 15 робочих днів) за травень 2025 по Державному підприємству «Київоблагроліс» середня заробітна плата майстра лісу Сидоровицького агролісництва ОСОБА_1 становить 461,36 грн.

Згідно бухгалтерської довідки, виданої в.о. головного бухгалтера ОСОБА_2 , згідно нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 майстра лісу Сидоровицького агролісництва Державного підприємства «Київоблагроліс» за березень 2025 та квітень 2025 середньоденна заробітна плата становить 472, 09 грн.

Як вбачається з наданої представником відповідача довідки, заборгованість перед ОСОБА_1 на кінець місяця становить 300 000, 00 грн., що вказує на те, що за час розгляду справи відповідачем було сплачено частину заборгованості по заробітній платі, що і стало передумовою для зменшення позовних вимог позивачем.

Стаття 43 Конституції України регламентує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Пунктом ч. 3 ст. 38 КЗпП України визначено, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Статтею ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно із ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в день звільнення позивача не провів з ним розрахунок, зокрема не виплатив нараховану заробітну плату, що підтверджується відповідною довідкою.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 300 000,00 грн.

З вищевикладеного вбачається, шо закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі № 807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі № 813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі № 2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі № 815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі № 280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі № 826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі № 640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18, від 23 березня 2023 року у справі № 420/8539/21 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даного спору.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11 -1210апп19)».

Таким чином, ОСОБА_1 , у зв`язку з непроведенням із ним повного розрахунку в день звільнення набув право на стягнення з колишнього роботодавця сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11.11.2015 у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31.05.2017 у справі №759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Розрахунок середньоденної заробітної плати проведений Підприємством у відповідності до положень постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Позивач звільнений з підприємства 22.05.2025, відповідно, стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні слід проводити з наступного дня після звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Представник позивача, збільшуючи позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 23.05.2025 по день ухвалення судом рішення, тобто за період, більший, ніж 6 місяців з дня звільнення.

Оскільки законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, середній заробіток за весь час затримки слід обрахувати з дня, наступного за днем звільнення, в даному випадку з 23.05.2025, але не більше шести місяців.

Згідно з наданої представником відповідача довідки, виданої в.о. головного бухгалтера О.Голубенко середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить - 472,09 грн.

Оскільки з дня звільнення ОСОБА_1 до дня винесення судом рішення пройшло більше 6 місяців, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні частково, та стягнути з відповідача на користь позивача 87 336,65 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку (дата звільнення: 23.05.2025, кінець 6-місячного періоду - 23.11.2025; кількість календарних днів: травень (2331) - 9 днів, червень 30, липень 31, серпень 31, вересень 30, жовтень 31, листопад (123) 23. Загальна кількість днів 185* на 472,09 грн.).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної вимоги, позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 3 873,37 грн., однак був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 873,37 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись статтями 133-134, 137, 141, 142, 259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про стягнення заробітної плати задовольнити.

2.Стягнути з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 87 336 (вісімдесят сім тисяч триста тридцять шість) грн. 65 коп.

3.Стягнути з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 873 (три тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 37 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» на користь ОСОБА_1 розміру не виплаченої заробітної плати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09 .03.2026.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області, реєстраційний номер облікової карки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (ідентифікаційний код 24219849, адреса: вул. І.Проскури, 24, с-ще Іванків, Вишгородського району, Київської області).

Суддя Віталій МОВЧАН