Рішення № 135395191, 30.03.2026, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/6295/25

Номер провадження 2/725/2105/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2026 Чернівецький районний суд міста Чернівців в складі:

головуючого судді Стоцька Л. А.

за участю секретаря: Соболевської А.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи: Алексюка М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Чернівецька міська рада про знесення самочинного будівництва,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про знесення самочинного будівництва

В обґрунтування позову зазначив, що позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказаний будинок складається з двох квартир, в тому числі ще з квартири АДРЕСА_2 , власником якої є відповідачка ОСОБА_4 та розміщений на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності Чернівецької міської ради. Відповідачка самовільно, без погодження з іншим співвласником будинку (позивачкою), власником земельної ділянки - Чернівецькою міською радою, за відсутності дозвільних документів на будівництво, на прибудинковій території збудувала капітальну споруду - цегляний гараж літ. Г. З відповіді Департаменту урбаністики та архітектури від 05.03.2025р. слідує, що управлінням містобудування та архітектури будівельний паспорт (містобудівні умови та обмеження) забудови земельної ділянки на АДРЕСА_3 не видавались.

Згідно Висновку експерта будівництво гаражу здійснено з порушенням державних будівельних норм, що регулюють протипожежні вимоги, зокрема, пунктів 6.1.39, 6.1.41, 10.8.8, 15.2.2 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».

Відповідно до пункту 6.1.39 вказаних ДБН гаражі слід передбачати вбудованими, прибудованими до житлових будинків або окремо розташованими по лінії забудови, а також в глибині ділянки. Відстані від в?їздів та інших технологічних прорізів гаражів до сусідніх житлових будинків, закладів загальної середньої освіти та закладів дошкільної освіти, інших споруд слід приймати за таблицею 10.6. Вказана таблиця передбачає відстані від гаражів і відкритих автостоянок до житлових і громадських будинків в залежності від ступеня їх вогнестійкості та кількості легкових автомобілів. Експертом визначено, що житловий будинок літ. А на АДРЕСА_3 відноситься до IV ступеню вогнестійкості, а збудований гараж літ. Г - до ІІІ ступеню вогнестійкості (с. 5 Висновку експерта). В свою чергу гараж передбачає розміщення одного легкового автомобіля. Згідно пункту 10.8.8. ДБН Б.2.2-12:2019 відстані від наземних і комбінованих (наземно-комбінованих) гаражів і відкритих автостоянок легкових автомобілів до житлових і громадських будинків слід приймати не менше тих, що встановлені в таблиці 10.6. Відповідно до якої відстань від гаражу III ступеня вогнестійкості до житлового будинку повинна становити не менше 10 м, але враховуючи примітку (*) така відстань приймається не менше 12 м. Пунктом 15.2.2 ДБН Б.2.2-12:2019 передбачено, що протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побутовими будинками промислових підприємств слід приймати за таблицею 15.2 (чисельник). В умовах забудови, що склалася, протипожежні відстані між житловими будинками та від житлових будинків до будівель і споруд іншого призначення слід визначати згідно з протипожежними вимогами даних норм, наведених у таблиці 15.2.

Відповідно до таблиці 15.2 протипожежна відстань між гаражем ІІІ ступеня вогнестійкості та житловим будинком IV ступеня вогнестійкості становить не менше 10 м (чисельник).

За результатами обстеження встановлено, що відстань від стіни житлового будинку до стіни самочинного гаражу становить 5,10 м, без врахування відмостки не менше ніж 1,0 м, що є порушенням наведених вище вимог ДБН.

Окрім того, самочинним будівництвом порушуються права та інтереси позивачки як користувача належної їй вигрібної ями літ. N? 5, в яку здійснюється водовідведення із її квартири.

Відповідно Державних санітарних правил утримання територій населених місць, затверджених наказом МОЗ України 17.03.2011р. N? 145 вигрібна яма (вигріб) - інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів. Для очищення вказаної вигрібної ями необхідно забезпечити до неї доступ асенізаційної машини.

Експертом визначено, що для під?їзду до окремо розташованих будинків слід передбачати односмугові проїзди завширшки не менше 3,5 м (пункт 6.1.27 ДБН Б.2.2-12:2019), однак, відстань від відмостки збудованого гаражу літ. Г до сходів квартири N? 2 становить 2,6 м, що не дає можливості виконати роботи по очищенню вигрібної ями, відтак останній має негативний вплив на володіння та користування ОСОБА_1 належною їй частиною будинковолодіння - вигрібною ямою N? 5.

Зазначив, що самочинним гаражем безпосередньо користується син відповідачки - ОСОБА_5 , з яким у позивачки виникають постійні сварки та непорозуміння з цього приводу, що підтверджується довідкою Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області від 24.02.2025р. З наведеного вище слідує, що гараж збудовано без дозвільних документів, з порушенням державних будівельних норм, останній унеможливлює під?їзд спецтехніки до частини будинку ОСОБА_1 та належної їй вигрібної ями, а тому остання змушена звернутись до відповідачки із позовом про його знесення.

У поданому відзиві представник відповідача зазначила, що пред`являючи позов позивач зазначила, що відповідач самовільно, без погодження з іншими власниками будинку збудувала капітальну споруду цегляний гараж літ. Г., однак одноосібним власником квартири відповідач стала у 2019 році, а зі схематичного плану будинковолодіння по АДРЕСА_3 від 10 серпня 1953 року на території вже був розташований гараж літ. Г. Також у 2018 році Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради проведено перевірку законності будівництва спірного гаража. Перевіркою було встановлено, що гараж збудовано не тодішнім власником(батьком відповідача), тому підстав для притягнення до відповідальності не знайшли. Окрім того, ОСОБА_1 обгрунтовує порушення свого права тим, що гараж заважає заїзду до її вигрібної ями (N?1на схемі). З даного приводу слід зазначити, що проектна документація на розміщення малої очисної споруди до квартири АДРЕСА_1 розроблена та погоджена у 2007 році. На той час, гараж вже був розміщений на земельній ділянці та мав би бути врахований відповідними службами при наданні дозволу на розміщення очисної споруди. Більше того, поряд з гаражем розміщені ще сарай літ.Б та сарай літ.В, якими користується позивачка та які так само мали би заважати доступу до очисної споруди, якщо керуватись позицією ОСОБА_1 . Отже, очисна споруда квартири No1 існує з 2007 року, нею користувались ще попередні власники та наразі позивачка, і з того часу доступ до споруди був, вона, очищалась. Будь-яких нових змін на земельній ділянці немає, тому яким чином наразі змінились обставини щодо доступу до очисної споруди No1 не відомо. Таким чином, ОСОБА_1 не надано доказів перешкоджання доступу до очисної споруди N?l. Також робочим проектом надано дозвіл на встановлення очисної споруди для стічних вод, а не вигрібної ями, про яку зазначає позивачка. Однак, користування гаражем і земельною ділянкою міської ради це зовсім інший спір, а не підтвердження порушення прав ОСОБА_1 розташуванням на ділянці гаража з 1953 року.

На підставі викладеного вважає, що права ОСОБА_1 розташуванням на земельній ділянці по АДРЕСА_3 гаража літ.Г не порушені, а отже вона є неналежним позивачем у даній справі.

Також зазначила, що при наданні оцінки законності будівництва спірного гаража літ.Г. необхідно керуватись будівельними нормами, чинними на той час, а не ДБН 2019 року, а тому такий висновок експерта не є належним доказом у справі.Таким чином, враховуючи вищевикладене просила відмовити у задоволенні позову.

У письмових поясненнях представник третьої особи зазначив, що відповідно до листа з департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради паспорт забудови земельної ділянки не видавася, відповідно даний прибудинковий гараж містить ознаки самочинного будівництва. Окрім того, вказував, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права воласності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, або якщо це порушує права інших осіб, майно піл сягає знесенню особою, яка задійнила самочинне будівництво. Як вбачається із наданого висновку позивачем збудований гараж не відповідає вимогам будівельних та протипожежних норм, а тому просили суд прийняти рішення згідно норм чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача підтримав поданий позов та просив його задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, вказуючи на його необґрунтованість, посилаючись на доводи, викладені у відзиві.

Представник третьої особи просив позовні вимоги задовольнити.

Допитана в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 в якості свідка, суду показала, що в кінці 1990 років купила квартиру, на місці спірного гаража був довгий сарай. Працювала провідницею з 1985 року, тижнями була відсутня вдома, і одного разу побачила що її кусок доточений, її судідами були батьки відповідача. Цегляний гараж з`явився десь в 2000 х роках, який збудували ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , після смерті яких власником їхньої квартири стала ОСОБА_4 . Вказувала, що просила відповідачку перенести гараж на пару метрів, оскільки остання проживає у свого чоловіка, тим гаражем не часто користувалась, а живе тут її син, який і користується спірним гаражем. Також вказувала, що звертлась до міської ради із питанням приватизації земельної ділянки, однак отримала відповідь, що без зщгоди сусідів не має на це права, тому земля не приватизована. Про наявність дозвільних документів на будівництво гаража їй невідомо. Відстань від гаража до її квартири близько 1,5 метрів, який йде до її будинку. Вказувала, що користується вигрібною ямою, до якої через спірний гараж відсутній під`їзд, що утруднює її обслуговування. Вигрібну яму робила у 2007 році, коли гараж вже був збудованим. Також вказувала, що користується сараєм позначеним літ. В. Вказувала, що суділи обідились на те, що один туалет і вона теж туди ходить, сусіди дали дозвіл на будівництво, вона погодила документацію та збудувала туалет.

Суд, заслухавши думки та доводи сторін, допитавши позивача в якості свідка, дослідивши наявні матеріали цивільної справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 , який складається з двох квартир, в тому числі ще з квартири АДРЕСА_2 , власником якої є відповідачка ОСОБА_4 та розміщений на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності Чернівецької міської ради.

Відповідачка самовільно, без погодження з іншим співвласником будинку (позивачкою), власником земельної ділянки - Чернівецькою міською радою, за відсутності дозвільних документів на будівництво, на прибудинковій території збудувала капітальну споруду - цегляний гараж літ. Г. З відповіді Департаменту урбаністики та архітектури від 05.03.2025р. слідує, що управлінням містобудування та архітектури будівельний паспорт (містобудівні умови та обмеження) забудови земельної ділянки на АДРЕСА_3 не видавались.

Згідно Висновку експерта будівництво гаражу здійснено з порушенням державних будівельних норм, що регулюють протипожежні вимоги, зокрема, пунктів 6.1.39, 6.1.41, 10.8.8, 15.2.2 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».

Відповідно до пункту 6.1.39 вказаних ДБН гаражі слід передбачати вбудованими, прибудованими до житлових будинків або окремо розташованими по лінії забудови, а також в глибині ділянки. Відстані від в?їздів та інших технологічних прорізів гаражів до сусідніх житлових будинків, закладів загальної середньої освіти та закладів дошкільної освіти, інших споруд слід приймати за таблицею 10.6. Вказана таблиця передбачає відстані від гаражів і відкритих автостоянок до житлових і громадських будинків в залежності від ступеня їх вогнестійкості та кількості легкових автомобілів. Експертом визначено, що житловий будинок літ. А на АДРЕСА_3 відноситься до IV ступеню вогнестійкості, а збудований гараж літ. Г - до ІІІ ступеню вогнестійкості (с. 5 Висновку експерта). В свою чергу гараж передбачає розміщення одного легкового автомобіля. Згідно пункту 10.8.8. ДБН Б.2.2-12:2019 відстані від наземних і комбінованих (наземно-комбінованих) гаражів і відкритих автостоянок легкових автомобілів до житлових і громадських будинків слід приймати не менше тих, що встановлені в таблиці 10.6. Відповідно до якої відстань від гаражу III ступеня вогнестійкості до житлового будинку повинна становити не менше 10 м, але враховуючи примітку (*) така відстань приймається не менше 12 м. Пунктом 15.2.2 ДБН Б.2.2-12:2019 передбачено, що протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побутовими будинками промислових підприємств слід приймати за таблицею 15.2 (чисельник). В умовах забудови, що склалася, протипожежні відстані між житловими будинками та від житлових будинків до будівель і споруд іншого призначення слід визначати згідно з протипожежними вимогами даних норм, наведених у таблиці 15.2.

Відповідно до таблиці 15.2 протипожежна відстань між гаражем ІІІ ступеня вогнестійкості та житловим будинком IV ступеня вогнестійкості становить не менше 10 м (чисельник).

За результатами обстеження встановлено, що відстань від стіни житлового будинку до стіни самочинного гаражу становить 5,10 м, без врахування відмостки не менше ніж 1,0 м, що є порушенням наведених вище вимог ДБН.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Нормами статті 41 Конституції України, статті 293 ЦК України передбачено право особи на повагу до житла і приватного життя, на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує ці права особи, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Таким чином, для реалізації права на забудову відповідної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на неї.

Відповідно до положень ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Самовільним є таке будівництво житлових та нежитлових приміщень або інших споруд: будинків, дач, гаражів льохів, сараїв, сховищ тощо, які споруджуються на самовільно зайнятих земельних ділянках. Ці дії спричиняють більш тяжку шкоду земельним відносинам власності. Вони свідчать про те, що особа не тільки самоправно зайняла земельну ділянку , а й умисно ставить себе на місце власника, розпоряджається ділянкою на свій розсуд, порушуючи встановлений порядок на зведення будівельних споруд, що безумовно спричиняє більш тяжку шкоду суб`єктам еколого-земельних відносин.

Визначальним та достатнім для винесення рішення у справі є встановлення у сукупності та послідовності фактів здійснення відповідачем будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці без документів, що дають право на це, у тому числі без належно затвердженого проекту та не виконання вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення, зупинити будівництво яке проводилось з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Слід зазначити, що в розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержання дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі №308/5988/17-ц, провадження №61-39346св18, від 20 березня 2019 року у справі №202/3520/16-ц, провадження №61-16770св18.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Крім того, у пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц, провадження №14-445цс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13, провадження №12-115гс19 (пункти 6.31-6.33)).

При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19.

При цьому за змістом ч.1 ст.376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (в тому числі реконструкцію) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: самочинна забудова порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилася від здійснення перебудови. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц, провадження №61-9671св21.

У відповідності до статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно правового висновку Верховного Суду міститься в постанові від 27.10.2021 по справі № 202/7377/16-ц відповідно змісту положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Власник майна, згідно зі статтею 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено. Зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених ст. 391, 396 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 зроблено висновок, що «правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Враховуючи, вищевикладене, суд вважає, що позивачкою доведено, що спірно збудований гараж, є самочинно збудованими, право власності на нього не зареєстровано, що не заперечується відповідачем, такий гараж збудований з порушенням будівельних і протипожежних норм та порушує право позивача на безпечні умови проживання та користування житлом, а тому підлягає знесенню відповдіачем за власний рахунок.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

У статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного з відповідача в користь позивача слід стягнути документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст.10,12,81,141, ч. 4 ст.206,258,263-265,268ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знести за власний рахунок самочинно збудований гараж літ. Г, площею 20,30 кв. м. (3,5м х 5,8 м), який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. сплаченого нею судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Стоцька Л. А.