Ухвала суду № 135394965, 02.04.2026, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/999/26

Провадження № 1-кс/715/119/26

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.04.2026 селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області у складі:

слідчого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

слідчої ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури Чернівецької області ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна,-

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури Чернівецької області ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням, про арешт тимчасово вилученого майна.

Зазначає, що відділенням №3 (селище Глибока) слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026262020000089 від 10.01.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.345 КК України.

В клопотанні посилається на те, що У провадженні відділення № 3 (с-ще Глибока) слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026262020000216 від 22.01.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 21.01.2026 року до Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області надійшли матеріали Управління СБУ в Чернівецькій області про те, що група осіб у складі мешканців Чернівецької області, діючи умисно та з корисливих мотивів організували виготовлення психотропної речовини з метою подальшого збуту.

Інформація за вказаним вище фактом 22 січня 2026 року внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026262020000216, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

31.03.2026 року на підставі ухвали Глибоцького районного суду було проведено санкціонований обшук транспортного засобу марки «Volkswagen Golf» д.н.з. « НОМЕР_1 » синього кольору, номер кузова (VIP) НОМЕР_2 , який перебував у користуванні підозрюваного ОСОБА_6 , та знаходився по вул. Соборності України, 2Б, с. Глибока Чернівецького району, в ході якого вказаний автомобіль було вилучено.

31.03.2026 року транспортний засіб марки «Volkswagen Golf» д.н.з. « НОМЕР_1 » синього кольору, номер кузова (VIP) НОМЕР_2 , синього кольору, визнаний речовим доказом у даному кримінальному провадженні, та переданий на відповідальне зберігання на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП в Чернівецькій області на розі вулиць Коломийська-Заводська, м. Чернівці.

Зважаючи на вищевикладене, просить слідчого суддю накласти арешт (з обмеженням розпорядження, користування та відчуження) на автомобіль марки «Volkswagen Golf» д.н.з. « НОМЕР_1 » синього кольору, номер кузова (VIP) НОМЕР_2 , синього кольору, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить який належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перебував у користуванні підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою збереження речового доказу.

Прокурор ОСОБА_3 та слідча ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання про арешт майна підтримали повністю та просили клопотання задовольнити.

Захисник - адвокат ОСОБА_5 та підозрюваний ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення вказаного клопотання, аргументуючи його безпідставність.

Заслухавши думки учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, приходжу до наступних висновків.

Так, в ході розгляду клопотання встановлено, що 12.01.2026 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12026262020000216 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.

З матеріалів, доданих до клопотання, зокрема постанови про визнання речовим доказом від 31.03.2026 року, вбачається, що транспортний засіб марки «Volkswagen Golf» реєстраційний номер НОМЕР_3 (WVWZZZ1JZ1U042082), був визнаний речовими доказами у матеріалах кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12026262020000216.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Пунктом 1 ч. 2 цієї ж статті вказує на те, що тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди.

З матеріалів доданих до клопотання встановлено, що транспортний засіб «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_7 .

Даний транспортний засіб було вилучено у ОСОБА_6 31 березня 2026 року під час проведення обшуку за його місцем проживання.

На підставі ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно пунктом другим частини першої статті 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Також згідно п.1 ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. Окрім того, у відповідності до частини третьої вказаної статті, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

На підставі ч.4 ст. 170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати чи пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть зашкодити кримінальному провадженню.

ч.1 ст. 167 КПК України визначено, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватись та розпоряджатись певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Відповідно до ч.2 ст. 167 КПК України визначено, що тимчасово вилученим може бути майно вигляді речей, документів, грошей, тощо, до яких є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2)надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3)є предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з їх незаконним обігом;

4)набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

У відповідності до ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять переліку щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу вважаються тимчасово вилученим майном і згідно з п.3 ч.1 ст. 169 КПК України підлягають поверненню особі, у якої воно було вилучено.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

При розгляді заяв про втручання держави у здійснення права власності ЄСПЛ спершу розглядає, чи таке втручання здійснювалося для досягнення соціально значущої мети, а також у межах існуючого законодавства. Щодо першого критерію, Суд залишає державі можливість самостійного оцінювання.

Як свідчить аналіз практики ЄСПЛ, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним ( рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля ( рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар ( серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти ( наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

При здійсненні оцінки правомірності та виправданості допустимих обмежень прав і свобод ЄСПЛ послідовно вирішує чотири групи питань: 1) чи було оскаржуване обмеження (втручання) передбачене законом; 2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини; 3) чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві»; 4) чи було воно пропорційним до тієї правомірної мети, якої намагалися досягти.

Згідно з вимогами ст.171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити таки захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Вказана норма також узгоджується зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Частиною 2 статті 307 КК України передбачена відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.

Разом з тим, жодних доказів або обґрунтувань того, що транспортний засіб «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_3 , є знаряддям вчинення даного злочину органом досудового слідства не надано і в клопотанні не зазначено.

Вказаний транспортний засіб належить на праві власності іншій особі, а не підозрюваному, і більш того відсутні відомості, що транспортний засіб використовувався для вчинення даного кримінального правопорушення.

За таких обставин вважаю, що суду не надано вагомих доказів та не доведено необхідність арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 98, 170-175, 309 КПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури Чернівецької області ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна відмовити та зобов`язати повернути транспортний засіб «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_3 власнику або законному володільцю.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Чернівецького апеляційного суду протягом 5 днів.

Слідчий суддя: