Ухвала суду № 135393595, 03.04.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/3531/25

2-др/405/5/26

УХВАЛА

"03" квітня 2026 р. Подільський районний суд міста Кропивницького в складі:

головуючого - судді Волоткевича А.В.,

секретар судового засідання Бобко В.В.,

за участі

представника позивача Самойленкова О.Є. (в режимі відеоконференції);

представника відповідача - Гончарової Ж.В. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницькому в порядку загального позовного провадження заяву позивача про стягнення середнього заробітку у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням суду від 22.01.2026 позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Відокремленого структурного підрозділу «Костянтинівський індустріальний фаховий коледж Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» від 19 травня 2025 року №31-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді диспетчера у Відокремленому структурному підрозділі «Костянтинівський індустріальний фаховий коледж» Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет». Стягнуто з Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 20 травня 2025 року по 22 січня 2026 року, в розмірі 82 643,62 грн, який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. Стягнуто з Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. В решті позову відмовлено. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, в розмірі 9 750,00 грн - допущено до негайного виконання.

10.03.2026 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій просить:

- стягнути з ДВНЗ «Донецький національний технічний університет» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 23.01.2026 р. по 09.03.2026 р. у розмірі 14 857,28 грн (без урахування податків та обов`язкових платежів);

- рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць допустити до негайного виконання.

В обґрунтування поданої заяви зазначила, що згідно з частиною 7 статті 235 КЗпП України та резолютивною частиною рішення суду, рішення про поновлення на роботі було допущено до негайного виконання. Відповідач видав наказ № 16-к про її поновлення лише 04.02.2026 року (через 13 днів після рішення суду). Проте, про існування цього наказу її не було повідомлено у встановлений законом спосіб. Наказ був направлений на її адресу лише 05.03.2026 року (згідно з поштовим описом та штемпелем). Фактично лист було вручено їй лише 09.03.2026 року. Весь цей час (з 22.01.2026 по 09.03.2026) вона була позбавлена можливості працювати, оскільки не знала про видання наказу та не була допущена до виконання своїх посадових обов`язків. Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, цей орган виносить ухвалу про виплату середнього заробітку за весь час затримки. Згідно з практикою Верховного Суду, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання наказу та обов`язкове доведення його до відома працівника. Якщо працівник не знає про поновлення, він не може вийти на роботу, а отже, рішення залишається невиконаним з вини роботодавця. Затримка Відповідачем направлення наказу на цілий місяць (з 04.02 по 05.03) є прямим порушенням принципу негайності та свідчить про умисне затягування процесу допуску її до праці. Рішенням суду від 22.01.2026 р. встановлено її середньоденний заробіток - 464,29 грн. Період затримки виконання: з 23.01.2026 р. (наступний день після рішення) по 09.03.2026 р. (день ознайомлення). За календарем 5-денного робочого тижня: Січень 2026 (з 23 по 31): 6 р.д.; Лютий 2026: 20 р.д.; Березень 2026 (з 01 по 09): 6 р.д. Разом: 32 робочих дні. Сума стягнення: 32 * 464,29 = 14 857,28 грн.

25.03.2026 до суду від відповідача надійшло заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування заперечення зазначено, що рішення суду про поновлення позивача на роботі було виконано відповідачем належним чином шляхом видання відповідного наказу про поновлення. Позивача було ознайомлено з цим наказом, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Водночас слід врахувати, що рішенням суду від 22.01.2026 року було відмовлено у задоволенні вимоги про встановлення дистанційного режиму роботи, а отже позивач був зобов`язаний приступити до виконання своїх трудових обов`язків безпосередньо за місцем роботи. Однак після поновлення на посаді позивач не вчинив жодних дій, спрямованих на фактичний вихід на роботу: не з`явився на робочому місці, не повідомив відповідача про готовність приступити до виконання обов`язків та фактично ухиляється від їх виконання. За таких обставин відсутні будь які підстави вважати, що мала місце затримка виконання рішення суду саме з вини відповідача, а наведені заявником доводи є необґрунтованими та не підтверджують порушення з боку роботодавця. Обставини, на які посилається заявник, є новими та потребують доказування. Обставини, на які посилається заявник у своїй заяві, зокрема щодо строків видання та направлення наказу про поновлення, моменту його отримання, а також нібито відсутності можливості приступити до виконання трудових обов`язків, виникли вже після ухвалення рішення суду від 22.01.2026 року та не були предметом розгляду у даній справі. Зазначені обставини потребують належного доказування, дослідження доказів, встановлення фактичних дій сторін та оцінки їх правової поведінки, що можливе виключно в межах окремого позовного провадження з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін. Водночас процедура ухвалення додаткового рішення відповідно до ст. 270 ЦПК України не передбачає встановлення нових обставин чи дослідження нових доказів, а застосовується виключно для усунення неповноти вже ухваленого рішення в межах тих вимог, які були предметом розгляду. Таким чином, наведені заявником доводи не можуть бути розглянуті судом у порядку ухвалення додаткового рішення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву, просив задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти задоволення вказаної заяви.

Розглядаючи заяву по суті, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена норма є спеціальною та регламентує порядок додаткового нарахування судом, який ухвалив рішення про поновлення працівника на роботі, середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення.

Відтак, стягнення судом на користь працівника середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника здійснюється на підставі ухвали суду, а отже такі вимоги розглядаються в рамках справи про поновлення на роботі.

Питання затримки виконання рішення про поновлення на роботі, так як це визначає ст. 236 КЗпП України повинен вирішувати орган, який розглядав спір про поновлення, що є можливим за умови звернення позивача із заявою в порядку ст. 236 КЗпП України до Подільського районного суду міста Кропивницького в межах позовного провадження в даній цивільній справі, а не в порядку звернення з окремим позовом. Наведені висновки суду кореспондуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 745/207/21 (провадження № 61-12346св22).

Вказані висновки суду спростовують твердження відповідача про розгляд вказаної заяви в порядку звернення з окремим позовом.

Судом враховується, що в поданій заяві позивач посилається як на ст. 270 ЦПК України, яка регулює порядок ухвалення додаткового рішення суду, так і на ст. 236 КЗпП України, яка визначає порядок стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Враховуючи вищезазначені висновки, суд погоджується з позицією відповідача про відсутність підстав для ухвалення в даній справі додаткового рішення суду та вважає за необхідне винесення ухвалу в порядку ст. 236 КЗпП, на яку також посилається позивач у поданій заяві.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Також частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22), від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) та багатьох інших).

Тобто законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (див.: постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що "належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника".

Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19 (провадження № 61-4490св21).

Отже, законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: 1) чи мала місце затримка виконання такого рішення, 2) у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, 3) та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Судом констатує, що рішення у даній справі по поновлення позивача на роботі відповідач отримав 03.02.2026, що підтверджується довідкою про отримання елоектронного документу (т. 2 а.с. 78). Наказ про поновлення на роботі позивача винесено відповідачем 04.02.2026, на наступний день з дня отримання рішення суду. Вказаний наказ відповідачем направлений позивачу 05.03.2026 та отримано позивачем 09.03.2026, що підтверджується описом вкладення та роздруківкою із сайту Укрпошта (т. 2 а.с. 89, 93).

Із назви статті 236 КЗпП України («Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника») вбачається, що період невиконання судового рішення про поновлення на роботі є різновидом вимушеного прогулу. До такого ж висновку про правову природу відповідних правовідносин дійшов Верховний Суд (наприклад, у постанові від 13.11.2024 у справі 362/3769/23, https://reyestr.court.gov.ua/Review/123061182).

У згаданій постанові від 13.11.2024 у справі 362/3769/23 Верховним Судом зауважено наступне: «…Обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права [КЗпП України прим. заявника], також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (див.: постанову Верховного Суду від 21 березня2018 року у справі № 243/2748/16-ц)».

Також, ця ж постанова (як приклад найбільш актуальної практики Верховного Суду станом на час подання заяви) містить посилання на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.06.2023 у справі № 461/7423/21. Згідно з ними для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».

У пункті 47 постанови від 20.11.2024 у справі № 560/4660/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123183979) Верховним Судом окремо наголошено, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, і закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У даній справі немає затримки виконання рішення суду, оскільки відповідачу стало відомо про рішення суду 03.02.2026, а наказ про поновлення позивача на роботі винесений 04.02.2026, тобто на наступний день після ознайомлення з вказаним рішенням суду, що виключає наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Доводи позивача про те, що з 22.01.2026 по 09.03.2026 вона була позбавлена можливості працювати, оскільки не знала про видання наказу та не була допущена до виконання своїх посадових обов`язків спростовуються вищезазначеними нормами права, правовими позиціями верховного суду та висновками суду. Також, суд зауважує, що позивачем не надано доказів звернення позивача до відповідача з метою виконання своїх посадових обов`язків та недопущення її відповідачем до виконання своїх посадових обов`язків у період з 22.01.2026 до 09.03.2026.

Враховуючи, що у наказі № 16-к від 04.02.2026 про поновлення на роботі позивача зазначено про поновлення ОСОБА_1 на посаді диспетчера з 21.05.2025, суд констатує, що позивач у спірний період з 22.01.2026 по 09.03.2026 перебував в трудових відносинах з відповідачем, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок виплати позивачу заробітної плати, а у позивача виникло право на стягнення за спірний період саме заробітної плати, що є самостійною підставою для відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви позивача.

Керуючись ст. 236 КЗпП України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви позивача про стягнення середнього заробітку у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» про поновлення на роботі.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.

Суддя Подільського районного суду

міста Кропивницького А. В. Волоткевич