Рішення № 135388551, 02.04.2026, Шаргородський районний суд Вінницької області

Справа № 152/187/26

2/152/380/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 квітня 2026 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Войнаровського І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

09 лютого 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - позивач) звернулось до суду з цим позовом до ОСОБА_1 (далі відповідачка) про стягнення заборгованості. Позивач просить стягнути з відповідач на свою користь заборгованість у розмірі 31457,10 грн за кредитним договором №137886730 від 12 січня 2022 року.

Ухвалою суду від 18 лютого 2026 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зобов`язано АТ КБ «Приват Банк» надати суду інформацію про картковий рахунок, відкритий на ім`я відповідачки (а.с.150-151).

Ухвалою суду від 12 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачки адвоката Лихачової М.Б. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с.204).

Ухвалою суду від 24 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с.212).

Сторони належним чином повідомленні про дату та час проведення судового засідання (220-221).

02 березня 2026 року від представника відповідача адвоката Лихачова Р.Б. надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві представник відповідача посилається на те, що відповідач не укладав кредитного договору від 12 січня 2022 року та не підписував його, а тому вважає можливим підроблення підпису. Зазначає про відсутність волевиявлення відповідача на укладення правочину, що, на його думку, свідчить про нікчемність такого договору. Крім того, вказує, що відповідач не був повідомлений про відступлення права вимоги за договорами факторингу, а також зазначає про відсутність належних доказів переходу права вимоги до позивача, зокрема з огляду на укладення договору факторингу до виникнення самого зобов`язання. Також у відзиві зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитних коштів, належності платіжної картки відповідачу, а також доказів укладення електронного договору саме відповідачем, у тому числі відсутні докази використання ним одноразового ідентифікатора. Представник відповідача звертає увагу на недоведеність розміру заборгованості, оскільки поданий розрахунок є внутрішнім документом позивача та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами. Окремо зазначає про застосування строків позовної давності, які, на його думку, спливли, а також про безпідставність нарахування штрафних санкцій у період дії воєнного стану. Крім цього, представник відповідача вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з відсутністю належних доказів їх понесення та розрахунку. У зв`язку з викладеним, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності, долучити відзив до матеріалів справи та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.154-163).

04 березня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що заперечення сторони відповідача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними у справі доказами. У відповіді на відзив представник позивача вказав, що кредитний договір № 137886730 від 12 січня 2022 року був укладений належним чином в електронній формі відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, відповідачка самостійно заповнила анкету-заявку в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора, обрала суму кредиту та строк користування, після чого підтвердила свої дії шляхом введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду), що є належним електронним підписом. Таким чином, на думку позивача, факт укладення договору та волевиявлення відповідачки є доведеними. Також представник позивача зазначив, що належна ідентифікація відповідачки була здійснена шляхом перевірки персональних даних, верифікації через бюро кредитних історій, а також підтвердження банківської картки із застосуванням відповідних платіжних технологій. При цьому відповідачка не надала жодних доказів того, що її персональні дані були використані третіми особами або що вона не мала доступу до зазначених засобів зв`язку. Крім того, у відповіді на відзив наголошено, що первісним кредитором належним чином виконано свої зобов`язання за договором, а саме здійснено перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача, що підтверджується платіжними інструкціями. При цьому відповідачка не надала доказів того, що кошти нею не отримувалися або що відповідний рахунок їй не належить. Щодо доводів відповідачки про недоведеність переходу права вимоги, представник позивача зазначив, що право вимоги перейшло до позивача на підставі договорів факторингу, укладених між відповідними фінансовими установами, а саме від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», далі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», і в подальшому до позивача. При цьому перехід права вимоги відбувався на підставі підписаних реєстрів прав вимоги та актів приймання-передачі, які є належними доказами такого переходу. Представник позивача окремо звернув увагу, що доводи відповідачки про відсутність доказів оплати за договорами факторингу не впливають на факт переходу права вимоги, оскільки відповідно до умов договорів та правової позиції судової практики момент переходу права вимоги пов`язується саме з підписанням відповідних реєстрів, а не з фактом здійснення оплати. Також зазначено, що неповідомлення відповідачки про зміну кредитора не звільняє її від обов`язку виконання зобов`язань за кредитним договором, а лише надає право виконати зобов`язання первісному кредитору, чого відповідачкою зроблено не було. У відповіді на відзив позивач спростував доводи щодо недоведеності розміру заборгованості, зазначивши, що наданий розрахунок є належним доказом, складеним відповідно до вимог законодавства, та підтверджується іншими матеріалами справи. При цьому жодних штрафних санкцій чи пені позивачем не нараховувалося. Щодо заяви про сплив строку позовної давності представник позивача зазначив, що перебіг позовної давності був зупинений на період дії воєнного стану, у зв`язку з чим позов подано в межах встановлених законом строків. Крім того, позивач вказав, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, зокрема договором, актом виконаних робіт та іншими документами, а тому підлягають стягненню з відповідача. З урахуванням викладеного, представник позивача просив суд прийняти відповідь на відзив, врахувати наведені доводи під час розгляду справи та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також стягнути з відповідача суму заборгованості та судові витрати (а.с.168-185).

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Судом встановлено, що 12 січня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою укладено договір кредитної лінії №137886730 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язується надати відповідачці кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на сумі 29900 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредит надається на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 4149-43ХХ-ХХХХ-5169, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору. З метою отримання кредиту відповідач вказав свої анкетні та паспортні дані (а.с.25 на звороті - 28).

Згідно з копією паспорта споживчого кредиту відповідач 12 січня 2022 року ознайомилася з умовами надання кредиту (а.с.24-25).

12 січня 2022 року відповідачка заповнила заявку про отримання грошових коштів в кредит, в якій вказала суму кредиту 6000 грн та номер картки 4149-43ХХ-ХХХХ-5169 (а.с.36).

Згідно з копій платіжних доручень, первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кошти на картку №4149-43ХХ-ХХХХ-5169 у розмірі 500 грн, 1500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 6000 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, 500 грн, отримувач ОСОБА_1 , згідно договору №137886730 від 12 січня 2022 року (а.с.48-58).

Відповідно до копії виписки з особового рахунку за кредитним договором №137886730 від 12 січня 2022 року, станом на 26 грудня 2025 року загальна заборгованість відповідачки перед позивачем становить 31457,10 грн, з них: 17000 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту та 14457,10 грн прострочена заборгованість за процентами (а.с.119).

Згідно з копією розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», загальна сума заборгованості відповідачки станом на 04 травня 2022 року становила 31314,30 грн (а.с.116-117).

Відповідно до копії розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Таліон Плюс», загальна сума заборгованості відповідачки станом на 11 травня 2022 року становила 31457,10 грн (а.с.118).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (а.с.76-81).

28 листопада 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2020 року (а.с.81 на звороті).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №26, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2021 року (а.с.82-86).

31 грудня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року (а.с.87).

31 грудня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року (а.с.87 на звороті).

31 грудня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с.88).

05 серпня 2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01 (а.с.92-96).

03 серпня 2021 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткову угоду №2 до договору факторингу № 05/0820-01, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року (а.с.96 на звороті).

30 грудня 2022 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткову угоду №3 до договору факторингу № 05/0820-01, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с.97).

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25/-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с.101-106).

Відповідно до копії реєстру боржників від 11 липня 2025 року до договору факторингу № 11/07/25/-Е від 11 липня 2025 року під №250 вказана ОСОБА_1 , загальна суму заборгованості, якої становить 31457,10 грн (а.с.107-110).

Згідно з повідомленням №20.1.0.0.0/7-260305/58485-БТ від 25 березня 2026 року наданого АТ КБ «Приватбанк», на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту №НОМЕР_1 (НОМЕР_2 )) та в період з 12 січня 2022 року по 07 лютого 2022 року по рахунку було зараховано кошти на суми: 6000 грн , 1500 грн та 19 разів по 500 грн (а.с.215-218).

Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов вищевказаного Договору факторингу та відповідно до вимог ст. ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов`язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, а ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло статусу нового кредитора.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд зауважує, що Договір містить прізвище, ім`я, по батькові відповідачки, РНОКПП, адресу та мобільний телефон, а також підписи у формі алфавітно-цифрової послідовності, що підтверджує факт укладення Договору між первинним кредитором та відповідачкою і спростовує посилання відповідача. Доводи відповідачки на увагу не заслуговують, оскільки повідомленням АТ КБ «Приват Банк», підтверджено факт переказу на рахунок відповідачки грошових коштів.

Натомість відповідачка, на підтвердження своїх доводів, доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить, не надала. Відповідачка не позбавлена була можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких, відповідно до законодавства.

При цьому, суд зауважує, що відсоткова ставка за користування кредитними коштами була відповідачкою погоджена, а виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України)

Отже, судом установлено факт не виконання відповідачкою узятих зобов`язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору, повернення суми кредиту та сплати відсотків, а тому порушене право підлягає судовому захисту.

Разом з цим, представник відповідачки просив застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із сплином часу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі №199/782/21 (провадження №61-1323св23), від 31.05.2023 у справі №938/632/20 (провадження №61-16716св21).

З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Крім цього, з 24 лютого 2022 року до тепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (з наступними змінами).

Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

В постанові Верховного Суду від 13 листопада 2024 року по справі № 383/1645/23 щодо позовної давності зазначено про те, що строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні. Позовна давність для пред`явлення позовних вимог на день звернення до суду не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.

Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів.

За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи продовжений у порядку пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

При цьому, лише Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14 травня 2025 року, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позов слід задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 31457,10 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України установлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Європейський суд з прав людини у п.95 рішення від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У п.154 рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» Суд констатував, що в кожному з поданих рахунків-фактур, виписаних адвокатом заявника, зазначено загальну вартість багатьох юридичних послуг, без уточнення вартості кожної окремої послуги. Також, Суд висловив сумнів щодо існування об`єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах, зокрема, Суд не встановив, який прямий зв`язок може існувати між, в тому числі, листуванням зі сторонами процесу і не зі сторонами процесу з судовою процедурою. При цьому, Суд нагадав, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; тим часом сума, що її вимагав заявник, в будь-якому разі була надмірна.

Представником позивача було укладено договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року з адвокатським бюро «Соломко та Партнери» та 01 вересня 2025 року додаткову угоду №25770895567 до цього договору (а.с.120-122).

Між адвокатським бюро «Соломко та Партнери» та представником ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» складено акт прийому передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року на суму 7000 грн (а.с.123), де зазначено перелік наданих послуг позивачеві на суму 7000 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Суд враховує те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Крім того, суд зауважує, що провадження у справі здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому представник позивача не приймає участі в судових засіданнях, що враховується судом при розподілі витрат на правничу допомогу.

Суд вважає, що зазначена сума адвокатських витрат в сумі 7000 грн. є неспівмірною зі складністю справи, яка є малозначною, та обсягом наданих адвокатських послуг.

Відтак, суд вважає, що співмірною у цій справі компенсацію вартості виконаної адвокатом роботи лише у сумі 4000 грн., з урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду та впродовж судового розгляду. Зазначена сума адвокатських витрат є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із ОСОБА_1 «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись статтями 13, 15, 16, 525, 526, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії № 137886730 від 12 січня 2022 року у розмірі 31457 (тридцять одна тисяча чотириста п`ятдесят сім) грн 10 коп., з них: 17000 грн заборгованість за сумою кредиту та 14457,10 грн заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.В. Войнаровський