Рішення № 135387440, 16.03.2026, Іллінецький районний суд Вінницької області

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1584/25

Провадження № 2/131/552/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2026 р. м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Олексієнка О.Ю. за участю секретаря судового засідання Демчишиної О.В., розглянувши в судовому засіданні в м. Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини та встановлення факту виховання дитини; третя сторона: Виконавчий комітет Дашівської селищної ради, Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 ,

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача, адвокат - Шевчук В.О.,

представник відповідача, адвокат - Гончар О.І.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини та встановлення факту виховання дитини, мотивуючи позовну заяву тим, що Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 09 липня 2019 року.

У шлюбі позивача та відповідачки народилися донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 виданого «15»січня 2020року, про що «15»січня 2020 року складено відповідний актовий запис № 199.

На даний час шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 травня 2023р. по справі №131/463/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було розірвано.

Після припинення шлюбних відносин, позивач сам проживає з своєю донькою ОСОБА_3 , а її мати ОСОБА_2 не бери участі у виховані дитини.

Позивачу даний факт встановлення в суді, що він сам самостійно виховує та утримує свою доньку ОСОБА_4 є підставою, для звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Тому позивач звернулась до суду та просить встановити місця проживання дитини ОСОБА_3 з батьком та встановити факт виховання ним дитини.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив суд позов задовольнити в повному обсязі та визначити місце проживання дитини разом з ним, що дасть йому право звільнитись з військової служби, та виховувати доньку, оскільки відповідач по справі ОСОБА_2 , яка є матір`ю їх спільної доньки проходить військову службу та має намір надалі здійснювати військовий обов`язок.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, натомість подала до суду заяву в якій просить розгляд справи проводити у її відсутність у зв`язку з проходженням військової служби за мобілізацією та знаходженням в зоні бойових дій. При цьому, позовні вимоги вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки вона, як мати дитини ОСОБА_3 , перебуває на військовій службі і має намір продовжувати військовий обов`язок.

Представник відповідача, адвокат - Гончар О.І. заявив про визнання позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення місця проживання дитини та встановлення факту виховання дитини, а також відсутність заперечень проти задоволення позову.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Дашівської селищної ради. в судове засідання не з`явився, подав до суду відзив про розгляд справи у його відсутність, в задоволенні позовних вимог покластись на розсуд суду.

Представник третьої особи Міністерство оборони України в судове засідання не з`явився, подав до суду пояснення в яких заначив, що Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх

прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу, 151 СК України Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Тому, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України ). Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Отже, оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то обставина щодо одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлена судом як одна з таких, що складають предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Представник третьої особи просить суд врахувати дані пояснення при вирішенні справи

та розгляд справи проводити у його відсутність.

Представник третьої особи військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з`явився, подав до суду пояснення в яких зазначив, що ознайомившись із обставинами справи, повідомляє суду наступне: за наявною інформацією, малолітня дитина фактично проживає разом із батьком, ОСОБА_1 , за адресою його місця проживання. Батько повною мірою забезпечує дитину, піклується про її фізичний та духовний розвиток, а також здійснює її одноосібне виховання та утримання. Як вбачається з матеріалів справи, матір дитини ( ОСОБА_2 ) підтверджує факт окремого проживання та не заперечує проти того, щоб вихованням дитини займався виключно позивач. Враховуючи, що зміна або встановлення місця проживання дитини з батьком відповідає найкращим інтересам дитини та підтверджується фактичним станом речей, військова частина НОМЕР_1 не вбачає підстав для заперечень проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того, просить суд розгляд справи проводити у його відсутність, в задоволенні позовних вимог покластись на розсуд суду.

Допитана в якості свідка ОСОБА_5 пояснила, що вона є бабусею ОСОБА_3 . Позивач з відповідачем розлучились. ОСОБА_2 рідко бачиться з дитиною, приблизно раз в рік, оскільки на даний час проходить військову службу. Крім того, свідок зазначила, що мати ОСОБА_2 платить бабусі кошти за те, що та доглядає за дитиною.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, давши оцінку зібраним доказам, суд приходить до слідуючого висновку.

Так судом установлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою позивача та відповідача по справі, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 виданого «15»січня 2020року, актовий запис № 199 (а.с. 13).

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 травня 2023р. по справі №131/463/23, шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було розірвано (а.с. 11-17).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданими Дашівською селищною радою № 217 від 26.05.2025 року (а.с.15), витягами з реєстру територіальної громади від 30.05.2025(а.с. 18,19) та довідкою про реєстрацію місця проживання дитини, виданою Виконавчим комітетом Дашівської селищною ради № 929 від 12.07.2021 (а.с. 20).

Рішенням Виконавчого комітету Дашівської селищною ради від 29.08.2025 № 160 затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 (а.с. 23).

Відповідно до довідки т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_3 ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_2 з 11.05.2023 року та по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України (а.с. 47).

Крім того, позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 від 01.11.2025 року № 327 (а.с. 80).

Як вбачається з позову вимоги позивача стосуються прав та законних інтересів дитини, зокрема визначення її місця проживання з батьком.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до ч. 4, ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти и років, визначається нею самою.

Частиною 1 ст.161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За обставинами справи відповідачка визнала позов, погодилась на визначення місця проживання дитини разом з батьком, проте чи відповідає це інтересам дитини та як вона буде реагувати на визначення її місця проживання з батьком, судом не було перевірено, хоча в такому випадку він повинен був перш за все здійснити перевірку дотримання прав дитини, а не формально приймати визнання позову, і таке виключення з загального правила змагальності встановлено виключно в інтересах дитини.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно зі ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном . Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Згідно зі ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Згідно із пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно із частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).

Так, під час дослідження матеріалів справи та доказів судом зроблено висновок, що подання позову про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком включало встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері, так як:

- правовий статус ОСОБА_1 - військовозобов`язаний, який на момент розгляду справи проходить військову службу;

- використаний приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого ст. 65 Конституції України;

- беззаперечне визнання відповідачем позовних вимог, що не є притаманним для цієї категорії спорів;

- формулювання позовних вимог таким чином, аби вони співпадали з підставою звільнення з військової служби;

- формальне залучення органу опіки і піклування до розгляду справи, яке не передбачало їх реальної участі в судовому засіданні;

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України ). Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

При цьому, суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 , є військовослужбовицею, на даний час проходить військову службу та за свідченням ОСОБА_5 платить кошти за те, що та доглядає за дитиною.

Крім того, щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд зазначає слідуюче.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, Суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Із аналізу наведених мотивів випливає, що встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника безпосередньо стосується проходження військової служби, зокрема реалізації права на звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Тобто встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою.

Встановлення цього факту не пов`язане з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.

Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов`язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, на підставі викладеного суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини та встановлення факту виховання дитини; третя сторона: Виконавчий комітет Дашівської селищної ради, Військова частина НОМЕР_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .

Третя сторона: Виконавчий комітет Дашівська селищна рада, адреса: 22740, Гайсинський район, Вінницька область, селище Дашів, вул. Захисників України, 9, ЄДРПОУ 04326081.

Третя сторона: Міністерство оборони України (м. Київ-168, проспект Повітряних сил України)

Третя сторона: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 )

Суддя Іллінецького районного суду Вінницької області Олександр ОЛЕКСІЄНКО