Постанова № 135379799, 02.04.2026, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/775/26

Провадження №: 3/148/309/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року суддя Тульчинського районного суду Вінницької області Ковганич С.В. розглянув матеріали, які надійшли з Управління СБУ у Вінницькій області про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаюча за адресою АДРЕСА_1 , притягується до адміністративної відповідальності за порушення ст. 212-2 ч.1 п.5 КУпАП,

В С Т А Н О В И В :

Згідно протоколу про адміністртаивне правопорушення №8 від 27.02.2026 встановлено порушення гр. ОСОБА_1 , яка являється начальником служби охорони державної таємниці ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме вчасно не направлено до органу СБУ документи, передбачені пунктом 56 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах в установах і організаціях для переоформлення допуску та надання доступу до відомостей, що становлять державну таємницю.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у скоєному адміністративному правопорушенні визнала та повідомила, що допустила указане порушення внаслідок своєї неуважності. Умислу на його вчинення не мала.

Дослідивши матеріали справи, а саме протокол про вчинення адміністративного правопорушення (а.с.1-5), копія зобов`язання громадянина України у зв`язку з допуском до державної таємниці (а.с.14), витяг із функціональних обов`язків (а.с.16-19), витяг з наказу (а.с.21), висновок службового розслідування по факту порушення порядку допуску до державної таємниці (а.с.23-27), пояснення (а.с.31,32), суд встановив, що своїми діями порушник вчинила адміністративне правопорушення передбачене ст. 212-2 ч. 1 п.5 КУпАП України порушення законодавства про державну таємницю, а саме: порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді справи про адміністративне правопорушення в обов`язковому порядку має бути з`ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують її відповідальність, тощо.

Згідно ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституціїі законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у протоколах працівниками поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії працівників поліції. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (у даному випадку уповноважених представників поліції) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак суд вважає повністю доведеним факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Закон України «Про державну таємницю» є спеціальним законом, який регулює суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Відповідно до преамбули Закону України «Про державну таємницю» цей Закон регулює суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну таємницю» охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну таємницю» забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов`язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну таємницю» визначено основні організаційно-правові заходи щодо охорони державної таємниці. З метою охорони державної таємниці впроваджуються: єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації; дозвільний порядок провадження державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності, пов`язаної з державною таємницею; обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення іншим шляхом секретної інформації; обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і переміщення об`єктів і технічних засобів, що їм належать; особливості здійснення державними органами їх функцій щодо державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов`язана з державною таємницею; режим секретності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею; спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці; технічний та криптографічний захисти секретної інформації.

Статтею 21 даного Закону України, встановлено, що в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО), які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації.

Основними завданнями РСО, відповідно до ст.. 21 Закону України «Про державну таємницю» є: недопущення необгрунтованого допуску та доступу осіб до секретної інформації; своєчасне розроблення та реалізація разом з іншими структурними підрозділами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій заходів, що забезпечують охорону державної таємниці; запобігання розголошенню секретної інформації, випадкам втрат матеріальних носіїв цієї інформації, заволодінню секретною інформацією іноземними державами, іноземними юридичними особами, іноземцями, особами без громадянства та громадянами України, яким не надано допуску та доступу до неї; виявлення та закриття каналів просочення секретної інформації в процесі діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації; забезпечення запровадження заходів режиму секретності під час виконання всіх видів робіт, пов`язаних з державною таємницею, та під час здійснення зовнішніх відносин; організація та ведення секретного діловодства; здійснення контролю за станом режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях та на підпорядкованих їм об`єктах.

З аналізу норм ст.ст. 1, 5, 21, 28 Закону України «Про охорону державної таємниці» вбачається, що даний акт покладає окремі обов`язки на спеціальних суб`єктів цього Закону.

Згідно зі ст. 39 Закону України «Про державну таємницю» посадові особи та громадяни, винні у порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці, невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці, несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Об`єктом правопорушення за ст. 212-2 КУпАП є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні законодавства України про державну таємницю, а саме, у вчиненні діянь, зазначених у п. 1-9 ч. 1 цієї статті (склад - формальний).

Суб`єкт адміністративного проступку - спеціальний (громадяни і посадові особи, які мають доступ до державної таємниці) (ч. 1 цієї статті); особливий (громадяни і посадові особи, які мають доступ до державної таємниці, і які вже піддавалися адміністративному стягненню за аналогічне правопорушення) (ч. 2 цієї статті).

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, за відсутності будь-яких істотних суперечностей, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП, доведена поза розумним сумнівом.

Таким чином, в судовому засіданні доведено, що правопорушник ОСОБА_1 вина у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 212-2 ч.1 п.5 КУпАП, тому з врахуванням вимог ст. 33 цього ж Кодексу, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, майновий стан, приходжу до висновку про необхідність призначення стягнення у виді штрафу. Даний вид адміністративного стягнення згідно ст. 23 КУпАП буде достатньою та необхідною мірою відповідальності, яке досягне мети у вихованні правопорушника в дусі додержання законів, а також запобіганню вчинення нових правопорушень правопорушником.

Відповідно до ст. 4 ч. 5 Закону України "Про судовий збір", у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому вважаю за необхідне, що з правопорушника підлягає стягненню 665,60 грн. судового збору в прибуток держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 23, 33, 212-2, 283, 287, 289 КпАП України, суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаюча за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 визнати винною в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 212-2 ч.1 п.5 КУпАП та застосувати до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 (п`ятсот десять) гривень (Код отримувача 37979858 Рахунок UA368999980313090106000002568, Отримувач УК у Тульч.р-н/Тульчинськ. р-н./21081100, Банк отримувача Казначейство України (ел.адм..подат.) .

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 в дохід держави судовий збір в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок, (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача: (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA 908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до вимог ст.307,308 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. В разі несплати штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання, роботи або за місцем знаходженням майна. Відповідно до вимог ст. 308 ч.2 КУпАП, у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області на протязі десяти днів з дня її винесення.

Суддя: