Рішення № 135377400, 01.04.2026, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/13509/25

Провадження № 2/211/1973/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01 квітня 2026 року

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Костенко Є.К.,

за участю секретаря судового засідання Гоєнко Т.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ушканенко М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до КП "Центр поводження з тваринами" КМР про визнання протиправним наказу, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

24.11.2025 позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування наказу КП "Центр поводження з тваринами" КМР від 19.07.2022 №56/2-к "Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_2 ", стягнення неотриманого середнього заробітку за час проходження військової служби у розмірі 1087476,30 грн, зобов`язання відповідача відновити в подальшому виплату середнього заробітку. Позов мотивує тим, що позивача було призначено на посаду директора КП "Центр поводження з тваринами" КМР. Однак, в травні 2022 року його було мобілізовано на військову службу. На момент мобілізації діяла норма закону, яка гарантувала йому право на збереження за ним посади, робочого місця отримання середнього заробітку. У подальшому з 19.07.2022 редакця ст. 119 КЗпП зазнала змін, у зв`язку з чим відповідачем було видано наказ від 19.07.2022 №56/2-к "Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_2 ", з яким позивач не погодився та просив його скасувати, оскільки вважає, що він порушує ст. 58 Конституції України. Відповідач у добровільному порядку відмовився поновити порушені права позивача, що обумовило необхідність звернення до суду.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.12.2025 року позовну заяву залишено без руху.

08.12.2025 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 , якою недоліки усунуті.

24.12.2025 провадження у справі було відкрито, від КП "Центр поводження з тваринами" КМР витребувано копію наказу від 19.07.2022 року № 56/2-к "Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_2 ", постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

06.01.2026 відповідачем до суду було скеровано витребувані документи.

20.01.2026 представник відповідача подала до суду відзив, в якому заперечувала щодо позовних вимог, зазначила, що оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року. Середній заробіток до 19.07.2022 року нарахований та виплачений відповідачем позивачу в повному обсязі, а тому порушень норм діючого законодавства з боку відповідача відсутні. Також просить застосувати строки позовної давності, оскільки спірний наказ прийнято 19.07.2022, а позивач звернувся до суду лише 24.11.2025, тобто з порушенням трьохмісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП. З огляду на зазначене у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

06.02.2026 позивачем подано відповідь на відзив, з якої вбачається, що на позові він наполягає, вважаючи, що норми ст.ст. 8 та 58 Конституції України є нормами прямої дії та ухвалені пізніше закони не можуть порушуваи соціальні гарантії після його мобілізації. Крім того зазначає, що норма ч. 1 ст. 233 КЗпП щодо встановлення трьохмісячного строку на судове оскарження працівниками стягнення заробітної плати та інших належних виплат визнана неконституційною.

Позивач у судовому засіданні свої вимоги підтримав, просив позов задовольнити з мотивів, викладених у ньому.

Представник відповідача в судому засіданні просила у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов таких висновків.

Позивача ОСОБА_1 з 05.06.2020 було призначено на посаду директора КП "Центр поводження з тваринами" Криворізької міської ради згідно з розпорядженням Криворізького міського голови від 04.06.2020 №143-р.

У травні 2022 року ОСОБА_1 було мобілізовано на військову службу, про що зазначає позивач та відповідачем не оспорюється.

На підставі наказу КП "Центр поводження з тваринами" Криворізької міської ради від 10.05.2022 №26/1-к "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період" ОСОБА_1 було увільнено від робти на посаді директора даного комунального підприємства з 10.05.2022 у зв`язку з призовом до військової частини зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Відповідно до наказу КП "Центр поводження з тваринами" Криворізької міської ради від 19.07.2022 №56/2-к "Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_2 " позивачу було припинено нарахування та виплату середнього заробітку з 19.07.2022, виключено з наказу від 10.05.2022 №26/1-к слова "та середнього заробітку".

Після ознайомлення з наказом позивач надав відповідачу заяву про його оскарження від 22.07.2022, на яку був наданий лист відповідачем від 26.07.2022 №322 про роз`яснення змін до ст. 119 КЗпП та відсутність підтсав для подальшого збереження та нарахування середнього заробітку.

10.11.2025 позивач звернувся до відповідача з повторною заявою про відновлення нарахування йому належних виплат за період з 19.07.2022 по 10.11.2025.

Згідно з листом від 18.11.2025 №487 відповідач знову відмовив позивачу у відновлені виплати середнього заробітку, оскільки законодавство не змінилося.

Надаючи оцінку доводам відповідача з приводу пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позов, суд ввжає дані зауваження необгрунтованими, оскільки 11.12.2025 Велика Палата Конституційного Суду України ухвалила рішення №1-р/2025, яким визнала неконституційною норму частини першої ст. 233 КЗпП України, що обмежувала працівників тримісячним стоком для звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших виплат.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позивач не порушив строки на звернення до суду та позовна заява підлягає розгляду з наданням оцінки її доводів по суті.

Оцінюючи доводи позивача та представника відповідача суд зазначає наступне.

У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з частинами 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де особи працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року.

Водночас, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України(конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIIIзі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: на думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Разом з тим, Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (застосовується з 24 лютого 2022 року).

З 25 серпня 2024 року вищезазначений пункт 1 постанови викладений у новій редакції: "Установити, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах."

Таким чином, законодавець передбачив компенсацію скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2352 не визначено особливостей застосування норм частини третьої статті 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Законом №2352 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ, слід зберігати лише місце роботи і посаду.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 210/4194/22 та постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 210/4198/22, «із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні».

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до КП "Центр поводження з тваринами" КМР про визнання протиправним наказу, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії задоволенню не підлягають.

При здійсненні розподілу судових витрат суд керується п. 7, 8 ст. 141 ЦПК України та вважає, що судовий збір повинен бути віднесений на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 353ЦПК України, суд ,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до КП "Центр поводження з тваринами" КМР про визнання протиправним наказу, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 01.04.2026.

Суддя Костенко Є. К