Рішення № 135360058, 05.03.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1624/25

провадження № 2/492/195/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

05 березня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Гусєвої Н.Д.,

при секретарі судового засідання - Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, згідно якого просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 41734,00 грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 05 грудня 2019 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АЛЕКСКРЕДИТ» (далі за текстом - ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ») та відповідачкою було укладено договір про надання кредиту № 2982176 в електронній формі за допомогою веб-сайту кредитодавця, розміщеного за адресою: https://alexcredit.ua., згідно з умовами якого ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» надало відповідачці кредит у сумі 7700,00 грн. шляхом перерахування на картковий рахунок відповідачки на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка отримала кредит у вказаній сумі, однак не здійснила повернення основної суми боргу за вказаним договором, а також не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у неї перед ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» виникла заборгованість, яка згідно розрахунку станом на 06 червня 2025 року з урахуванням простроченої заборгованості за кредитом, простроченої заборгованості за нарахованими процентами склала загальну суму 51898,00 грн.

На підставі укладених: між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» (далі за текстом - ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» договору факторингу № АК-10/06/2025 від 10 червня 2025 року; між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (далі за текстом - ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») договору факторингу № ДФ-07072025 від 07 липня 2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за договором про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року на загальну суму 41734,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 7700,00 грн.; заборгованості за відсотками у сумі 34034,00 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачки, оскільки відповідачка ухилилася від добровільного погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, що є порушенням прав позивача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але до суду від нього надійшла заява, в якій просив суд про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. У разі повторної неявки відповідачки у судове засідання не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідачка про дату, час та місце судового засідання двічі поспіль була повідомлена належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явилась. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилались судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідачки, зареєстрованої у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулись до суду з довідками відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачці судових повісток, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судові виклики вручені відповідачці належним чином.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Відповідачка клопотання про розгляд справи за її відсутності, відзив до суду не подала, про причини неявки у судове засідання суд не повідомила.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Отже, відповідачка зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка надавала суду доказів неможливості прибути у судове засідання.

Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідачки у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для її неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки поспіль відповідачки у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи по суті за відсутності відповідачки, яка з 20 листопада 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного рішення жодного разу до суду не прибула, станом розгляду справи не цікавилась, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтувала.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у заяві, на заочний розгляд справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржниці від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

05 грудня 2019 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, за допомогою веб-сайту https://alexcredit.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», було укладено договір про надання кредиту № 2982176, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідачки, відповідно до умов якого ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» надав відповідачці кредит у розмірі 7700,00 грн. у безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальниці (а. с. 20-22).

Договір укладено в електронній формі та підписано відповідачкою за допомогою Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором PS2982176.

Згідно з пункту 1.2. Договору кредитодавець надає позичальниці кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування (надалі за текстом кредит), а позичальниця зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору.

Відповідно до пункту 1.7.3. Договору, ставки нарахування за договором складають: в базовий період з 05 грудня 2019 року до 25 грудня 2019 року (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом; спеціальна процентна ставка у період з 26 грудня 2019 року до 22 червня 2020 року (включно) за один день користування кредитом після узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення заборгованості, прострочення кредиту) 3,00%.

На виконання вимог пункт 1.4. Договору ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» 05 грудня 2019 року здійснено видачу кредитних коштів шляхом перерахування кредитних коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 у сумі 77000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» від 03 листопада 2024 року (а. с. 39).

В порушення умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_1 , відповідачка у справі, взяті на себе зобов`язання не виконала, внаслідок чого у неї перед ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» виникла заборгованість, яка згідно розрахунку станом на 06 червня 2025 року з урахуванням простроченої заборгованості за кредитом, простроченої заборгованості за нарахованими процентами склала загальну суму 51898,00 грн. (а. с. 13-15).

Кредитодавець має право укладати з будь-якою третьою особою договір відступлення/купівлі-продажу права вимоги та/або інші договори, пов`язані з наданням послуг з виконання Зобов`язань/сплати Заборгованості (п. 2.14. Правил) за Договором без згоди позичальниці (пункт 2.1.7. Договору).

Згідно з умовами договору факторингу № АК-10/06/2025 від 10 червня 2025 року, укладеного між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» до ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до боржників, в тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, за договором про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року на загальну суму 41734,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 7700,00 грн.; заборгованості за відсотками у сумі 34034,00 грн., що підтверджується Витягом з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу (а. с. 11, 23-29).

Відповідно до договору факторингу № ДФ-07072025 від 07 липня 2025 року, укладеного між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» (а. с. 8, 10, 48-55), позивачем у справі, до позивача перейшло право вимоги до боржників, в тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, за договором про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року на загальну суму 41734,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 7700,00 грн.; заборгованості за відсотками у сумі 34034,00 грн., що підтверджується Витягом з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу (а. с. 12, 30-36).

ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», позивач у справі, направило ОСОБА_1 відповідачці у справі, вимогу-повідомлення № 2982176 від 10 липня 2025 року про обов`язок погашення заборгованості за договором про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року, надавши можливість відповідачці добровільно врегулювати заборгованість за вказаним договором, однак вказана вимога не виконана, заборгованість не погашена (а. с. 41).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», прийняла публічні пропозиції (оферти) та підписала договір про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року (здійснила акцепти пропозицій товариства), тобто вказаний договір вважається укладеним відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» отримало її персональні дані та використало їх у власних цілях.

Судом встановлено, що сторони вказаного Договору досягли згоди з усіх істотних їх умов, уклали його відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 вказаного Закону, а тому договір про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.

Вказаним договором передбачено порядок та умови отримання кредиту, погашення заборгованості за ним, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами, комісії.

ОСОБА_1 , відповідачка у справі, підписавши вказаний Договір надала згоду на отримання та повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановленими вказаним договором.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», позивач у справі, на підставі укладених: між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» договору факторингу № АК-10/06/2025 від 10 червня 2025 року; між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та позивачем договору факторингу № ДФ-07072025 від 07 липня 2025 року, набуло право вимоги за договором про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, та первісними кредитодавцем ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», то у позивача, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту за вказаним Договором та відсотків, передбачених Договором, у зв`язку з неналежним виконанням позичальницею ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доказів про визнання вказаних договорів факторингу недійсними чи погашення ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредиту є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, договору про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року, відповідачка кредитні кошти отримала, якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів, відсотків не виконала.

Після відступлення позивачу прав грошових вимог до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, остання не здійснила платежів для погашення кредитної заборгованості на рахунки ТОВ ««АЛЕКСКРЕДИТ», ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ», ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС».

Матеріали справи не містять доказів погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, на рахунок ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», позивача у справі.

Судом встановлено, що після укладення вказаних договорів факторингу ОСОБА_1 , відповідачка у справі, не здійснила погашення заборгованості, внаслідок чого у відповідачки перед позивачем виникла заборгованість, яка склала загальну суму 41734,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 7700,00 грн.; заборгованості за відсотками у сумі 34034,00 грн., що підтверджується Витягом з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу № ДФ-07072025 від 07 липня 2025 року.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ОСОБА_1 , відповідачка у справі, іншого розрахунку заборгованості суду не надала, тому суд, на підставі наданих позивачем доказів, вважає встановленим, що відповідачка належним чином зобов`язання за вказаним Договором не виконала у зв`язку з чим ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», позивач у справі, на підставі вказаних договорів факторингу має право вимагати повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, які передбачені Договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи відсутність заперечень проти позову зі сторони відповідачки, суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки позов обґрунтований, а викладені позивачем у позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та вони не спростовані відповідачкою.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом, оскільки оплата судового збору у сумі 2422,40 грн. підтверджена платіжною інструкцією № 2982176 від 28 жовтня 2025 року (а. с. 1).

Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За правилами частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. позивачем було надано суду: договір про надання правової допомоги № 43657029 від 01 липня 2025 року (а. с. 17-19); додаткову угоду № 2982176 від 30 вересня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 43657029 від 01 липня 2025 року (а. с. 38); акт № 2982176 про підтвердження факту надання правничої (правової) адвокатом від 30 вересня 2025 року (а. с. 9); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лівак І.М. від 30 вересня 2025 року (а. с. 16), відповідно до яких вартість наданих позивачу юридичних послуг визначена у сумі 6000,00 грн.

Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лівак І.М., від 30 вересня 2025 року, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» надані наступні послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» на суму 2250,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, позивач на суму 3000,00 грн.; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) на суму 750,00 грн.

Від Моток О.І., відповідачки у справі, до суду не надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати у розмірі 6000,00 грн. на професійну правничу допомогу та від відповідачки не надійшло клопотання про зменшення розміру таких витрат.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без відповідного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, будинок 21/1, місто Бровари, Київська область, 07406; код ЄДРПОУ: 43657029) заборгованість за договором про надання кредиту № 2982176 від 05 грудня 2019 року у розмірі 41734 (сорок одна тисяча сімсот тридцять чотири) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, будинок 21/1, місто Бровари, Київська область, 07406; код ЄДРПОУ: 43657029) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідачка, якій повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.