Ухвала суду № 135356755, 30.03.2026, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 521/19797/25

1-кп/467/84/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4

обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

перекладача - ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Арбузинського районного суду Миколаївської області в рамках кримінального провадження № 12025160000001035, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 вересня 2025 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України;

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України;

ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України;

ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України,

клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

Питання, що вирішується ухвалою, і хто ініціює його розгляд

Прокурор, уповноважений підтримувати державне обвинувачення у вказаному кримінальному провадженні, клопотав перед судом про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під ватрою у межах 60 ти днів із посиланням на те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 127 ч.2 ст. 28 ст. 386 КК України, і одночасно існують ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, бо обвинувачений може незаконно вплинути на свідків і потерпілого (п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України) та вчинити ніше кримінальне правопорушення ( п.5 ч.1 ст.177 КПК України).

У той час, як більш м`які запобіжні заходи, із числа передбачених ч.1 ст. 176 КПК України, не здатні убезпечити кримінальне провадження від протидії з боку обвинуваченого.

Паралельно прокурор просив не визначати альтернативний запобіжний захід у виді застави, позаяк, інкриміновані обвинуваченому правопорушення пов`язані із застосуванням насильства.

Позиція сторін

Обвинувачений ОСОБА_8 проти задоволення внесеного прокурором клопотання заперечив, посилався на наявність у нього міцних соціальних зв`язків та наявність сім`ї, до складу якої входить дружина та троє неповнолітніх дітей.

Просив визначити розмір застави.

На відмові у задоволенні клопотання наполягала й захисник ОСОБА_10 , яка вказала на порушення прокурором презумпції невинуватості, оскільки кваліфікація дій ОСОБА_8 не вказує на наявність підстав для тримання його під вартою.

Крім цього, сама по собі санкція статті, за якою він обвинувачується, не може бути самостійною підставою для утримання під вартою.

Тоді як ОСОБА_8 має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, дружину, неповнолітніх дітей і бабусю, яка потребує стороннього догляду.

Також вказала, що наразі ОСОБА_8 вже відбув покарання у виді позбавлення волі, а під час його відбування не допускав порушень режиму утримання.

Тому доводи прокурора про його схильність до учинення правопорушень є голослівними, так само як і аналогічні доводи стосовно обвинуваченого ОСОБА_13 .

Загалом же, як вказала захисник, прокурор не підтвердив вказані ним ризики фактичними даними, що суперечить практиці ЄСПЛ і даного питання.

Вважала достатнім застосування до ОСОБА_8 запобіжного зходу у виді домашнього арешту.

Процесуальне право, яким керувався суд

У свою чергу, суд, з`ясувавши позицію сторін, з урахуванням положень КПК України, що регламентують вирішення питань щодо запобіжних заходів, проаналізувавши у системному зв`язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення для вирішення порушеного перед ним питання, обговоривши доцільність/недоцільність дії на даний час найсуворішого із запобіжних заходів, дієвість/недієвість менш суворих із них, керуючись законом і за своїм внутрішнім переконанням, оцінивши у сукупності усі обставини, виходив із наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 ст. 331 КПК), зокрема, процедура продовження строку тримання під вартою регламентована ст. 199 КПК України, на виконання якої суду слід встановити: 1) чи не зменшились заявлені ризики і чи не з`явились нові із числа передбачених ч.1 ст. 177 КПК України; 2) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК); 3) чи виправдане на даний час утримання обвинуваченого під вартою.

Обставини, враховані судом при вирішенні питання щодо продовження утримання під вартою

На час розгляду клопотання відомості про особу обвинуваченого не змінились і є такими:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, має зареєстроване у встановленому порядку місце проживання, за яким фактично не проживає; одружений, має трьох малолітніх дітей, дружина знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, має бабусю ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- за пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_8 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років;

- відомості про незадовільний стан здоров`я, тяжкі/хронічні захворювання у обвинуваченого відсутні;

- був засуджений і відбував покарання в ДУ «Південноукраїнська виправна колонія №83», порушення режиму утримання не допускав;

- інформація про майновий стан /місце роботи/доходи - відсутня;

- інформація про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення відсутня; - цивільний позов не ніким пред`явлено; відомості про майнову шкоду, завдану інкримінованими кримінальними правопорушеннями, та доходи, отримані внаслідок їх вчинення, відсутні.

Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 перебуває на розгляд в суді на стадії судового розгляду, який звершити до закінчення дії попередньої ухвали неможливо.

Тобто, існують визначені КПК України підстави для застосування запобіжного заходу на цей час.

Чи зменшились ризики

Прокурор вважає, що на цей час продовжують існувати три ризики із числа передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: 1) ризик впливу на свідків та потерпілого; 3) ризик вчинити інше кримінальне правопорушення ( п.п. 3,5 ч.1 ст. 177 КПК).

Суд, у свою чергу, заслухавши сторони і вивчивши матеріали справи, встановив таке.

(а) при встановленні ризику впливу на потерпілого та/або свідків, то суд виходить із встановленого КПК України порядку отримання показань від свідків/потерпілого у кримінальному провадженні на різних його етапах, у тому числі й на стадії можливого апеляційного розгляду, та вважає, що ризик такого впливу зберігається, по суті, до остаточного вирішення справи.

Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, яким відомі обставини вчинення інкримінованого йому злочину, під дією менш суворого запобіжного заходу або без застосування такого, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Не виключається й ризик впливу на потерпілого, так як існує ймовірність повернення його з місця несення служби до цивільного життя/перебування у відпустці/на лікування/на реабілітації.

(b) суд вважає, що установлений дійсний ризик впливу на свідків та /або потерпілого, апріорі, вказує й на дійсність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення.

Наразі ОСОБА_8 висунуте обвинувачення у примушування свідка до відмови від давання показань, а тому незастосування найсуворішого із запобіжних заходів може спровокувати подальший вплив на особу, яка у цьому провадженні вже набула статусу потерпілого.

Крім того установлено, що обвинувачений не має стабільних джерел доходу, офіційно не працевлаштований, що може спонукати його до вчинення нових правопорушень.

Ці ризики не зменшились і продовжують існувати й на час розгляду цього клопотання.

Очевидно, що ризик впливу на свідків та/або потерпілого залишається актуальним до завершення кримінального провадження, у межах якого не виключається додатковий допит цих осіб, у т.ч. й на стадії перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Так само не зменшився та продовжує існувати й ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду, зокрема, на дані про особу обвинуваченого, які з часу обрання йому запобіжного заходу не змінились, бо не змінився його статус, доходи, соціальне становище та сімейний стан.

Суд, при цьому, наголошує, що ризики слід вважати дійсними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення відповідних дій з боку обвинуваченого.

Адже КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Чи будуть дієвими більш м`які запобіжні заходи на цей час

Більш м`які запобіжні заходи, з огляду на характер висунутого звинувачення і особу обвинуваченого не зможуть убезпечити кримінальне провадження від настання установлених у цій справі ризиків.

Тобто, на цій стадії кримінального провадження вони не будуть дієвими.

Зокрема, захід у виді особистого зобов`язання не гарантуватиме прибуття обвинуваченого за викликом до суду, у т.ч. й через віддаленість місця його фактичного проживання/перебування від місця розгляду справи і не обмежить його у можливості достатньо ймовірного впливу на потерпілого і свідків.

Для застосування особистої поруки, то відсутні визначені ст. 180 КПК України передумови.

Домашній арешт з урахуванням обставин учиненого правопорушення та особи обвинуваченого, не матиме достатньої стримуючої дії у цій ситуації, ураховуючи й віддаленість місця проживання обвинуваченого від місця розгляду справи, що створює загрозу перешкоди руху кримінального провадження.

Щодо питання застави, то на підставі ч.4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Суд, з урахуванням обставин інкримінованих кримінальних правопорушень, майнового та сімейного стану обвинуваченого, його зв`язками з країною, у якій він піддається кримінальному переслідуванню, інших наведених даних про його особу та з огляду на дійсність ризиків, передбачених п.п. 3,5, ч.1 ст. 177 КПК України, вважає недоцільним визначення застави, яка на цій стадії кримінального провадження не убезпечить його від можливої протидії з боку обвинуваченого.

Бо її внесення з високою ймовірністю може створити умови для реалізації обвинуваченим дій, що передбачені п.п.1,3,5, ч.1ст. 177 КПК України.

У тому числі, й створити сприятливі умови для появи нових ризиків, із числа передбачених ч.1 ст. 177 КПК.

Чи є виправданим утримання під вартою на даній стадії судового провадження

З мотивів, що наведені вище, суд приходить до висновку, що заявлені стороною обвинувачення ризики не втратили свою актуальність і продовжують існувати.

Тоді як завершити розгляд справи до закінчення строку дії вже застосованого запобіжного заходу не є можливим.

Відповідно, існує потреба у запобіганні існуючим ризикам і забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого, бо на цей час ще існують визначені КПК України підстави і мета застосування найсуворішого із запобіжних заходів.

Що у сукупності із недієвістю менш суворих заходів робить виправданим подальше утримання обвинуваченого під вартою, що відповідає характеру та тяжкості вчиненого і не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя.

Отже, зваживши усі «за» і «проти» утримання обвинуваченого під вартою, суд приходить до висновку, що на цей час його не можна відпустити.

Мотиви відхилення аргументів захисту

Суд враховує аргументи сторони захисту, проте, на цей час вони не можуть нівелювати висновки про необхідність утримання обвинуваченого під вартою, бо є дійсним те, що ОСОБА_8 вже висунуте звинувачення у вчиненні тяжкого злочину, а тому він з високою ймовірністю може ухилитись від можливого застосування до нього установлених законом санкцій і тим самим перешкодити інтересам правосуддя.

На цьому етапі судового процесу доводи захисту не можуть свідчити на користь застосування більш м`якого заходу забезпечення кримінального провадження.

З цих підстав, керуючись ст.ст. 199, 331, 369-372, 376 КПК, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити.

Продовжити строк тримання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою на шістдесят діб, а саме: до 28 травня 2026 року включно.

Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та начальнику ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор».

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_15