Рішення № 135352951, 26.03.2026, Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Справа № 396/2110/25

Провадження № 2/396/134/26

РІШЕННЯ

Іменем України

17.03.2026 року м. Новоукраїнка

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі

головуючого судді: Цесельської О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Трохимчук Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Новоукраїнка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

Представник ТОВ "Споживчий центр" звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26.03.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №26.03.2025-100002478 шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до його умов ТОВ "Споживчий центр" надало відповідачці кредит у розмірі 28 000,00 грн., строком на 140 днів. Свої зобов`язання по Договору позивач виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти. В свою чергу відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 78 808,85 грн. з яких: тіло кредиту 28 000 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 35 280 грн., неустойки в розмірі 13 440 грн. та комісії 2 088,85 грн..

Враховуючи викладене, ТОВ "Споживчий центр" просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитом та судовий збір.

Ухвалою суду від 12.01.2026 р. цивільну справу прийнято до свого провадження.

02.02.2026 р. від представника відповідача адвоката Пузіна Д.М. через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник позивача вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Стверджує, що кредитний договір №26.03.2025-100002478 від 26.03.2025 р. відповідач ОСОБА_1 не укладала та не підписувала. Матеріали справи містять копію договору, де Позивачем зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, які свідчать, що електронний підпис належить саме відповідачу, а одноразовий ідентифікатор зазвичай не є кваліфікованим електронним підписом, який має презумцію рівнозначності власноручного підпису. Крім того, позивачем не додано доказів про те, що особа була належним чином ідентифікована під час реєстрації в системі фінансової установи, не надано фото ідентифікованих документів, введення персональних даних, що відповідають паспорту, що саме особа створила обліковий зхапис, з якого відбулося подальше укладання договору. Відсутні докази, що підтверджують реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі субєкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договорів. Надані розрахунки заборгованості, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості. Окрім того, просив зобов`язати позивача надати для досліження під час судового розгляду оригінал електронних доказів, копії яких долучені до матеріалів справи.

10.02.2026 р. представник позивача ТОВ «Споживчий Центр» Павленко Д.О. через систему "Електронний суд" надіслав відповідь на відзив, в якій зазначив, що кредитний договір №26.03.2025-100002478 від 26.03.2025 р. було укладено відповідачем в електроній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Представник відповідача не заперечує, що вказаний нею у кредитному договорі засіб зв`язку (номер телефону) належить відповідачці, або що на час укладення спірних договорів врна втратила вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Відтак, сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину та підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором. Перерахування коштів відбулось на картковий рахунок, який було зазначено відповідачем у кредитному договорі (заявці), видача підтверджується листом ТОВ "УПР". Таким чином, ТОВ «Споживчий Центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором №26.03.2025-100002478 від 26.03.2025 р. в повному обсязі, надавши відповідачці кредит, відповідно до його умов, а відповідач не надала жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження неукладення та невиконання його умов.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовних вимогах просив розгляд справи проводити без їхньої участі за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. У відзиві на позов представник просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.03.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем був укладений кредитний договір №26.03.2025-100002478 шляхом подачі пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявки, що є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до його умов ТОВ "Споживчий центр" надало відповідачці кредит у розмірі 28 000,00 грн. строком на 140 днів, дата повернення кредиту 12.08.2025 р., шляхом безготівкового зарахування коштів на належні відповідачу реквізити, зазначені останньою у заявці на отримання кредиту, а позичальник зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається, вказаний договір підписаний відповідачкою електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором, який був надісланий останній на фінансовий номер телефону.

Згідно довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» відповідачці було перераховано на платіжну картку № НОМЕР_1 кошти в розмірі 28 000,00 грн. номер транзакції в системі iPay.ua 691857085, призначення платежу: Видача за договором кредиту №26.03.2025-100002478.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 78 808,85 грн. з яких: тіло кредиту 28 000,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 35 280 грн., неустойки в розмірі 13 440,00 грн. та комісії 2 088,85 грн..

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Устатті 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора А826, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Так, на підтвердження існування договірних відносин позивачем по справі було надано кредитний договір №26.03.2025-100002478 від 26.03.2023 р., заявка та паспорт споживчого кредиту. Усі документи підписані відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А826, який було відправлено на фінансовий номер відповідача 0980000250.

Відтак, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодилась на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов`язання.

Таким чином, стороною позивача доведено, укладення кредитного договору між сторонами. Однак, в порушення умов договору позики, відповідач не виконала своїх зобов`язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована, на час розгляду справи відповідних доказів сплати боргу не подано, тому є підстави для стягнення з ОСОБА_1 основного боргу в розмірі 28 000,00 грн..

Разом з тим, частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, з відповідача на користь позивача ТОВ «Споживчий центр» також необхідно стягнути 35 280,00 грн. процентів, які нараховані в межах строку кредитування.

Доводи представника відповідача, про те, що відповідач не підписувала договір та він є таким, що не відповідає порядку укладання електронного договору, суд вважає безпідставними, оскільки кредитний договір укладено між сторонами в електронній формі на підставі оформлення та подання ТОВ «Споживчий центр» відповідної заяви на кредит №26.03.2025-100002478 від 26.03.2023 р., яка підписана позичальником одноразовим ідентифікатором «А826», надісланий ій на номер телефону НОМЕР_2 , вказаний нею у договорі. Тобто, відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. А тому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних) якими обмінялися сторони, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

Доводи представника відповідача, про те, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування суми кредиту у розмірі 28 000,00 грн. відповідачці суд вважає безпідставними, оскільки наданими позивачем доказами підтверджується, що 26.03.2025 р. було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта 5355280021952468 на суму 28 000,00 грн. за кредитним договором №26.03.2025-100002478 від 26.03.2023 р.. Спростування доказу того, що зазначена картка не належить ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

Щодо посилання представника відповідача про зобов`язання позивача надати для дослідження під час судового розгляду оригінали електронних доказів, а саме кредитний договір, що долучений до матеріалів справи, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до ч.1, 6 ст. 95, ч. 5 ст. 100 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З системного аналізу положень ЦПК України вбачається, що до суду можуть бути подані оригінали електронних доказів, електронна копія електронного доказу, засвідчена електронним підписом, а також паперова копія електронного доказу, засвідчена у встановленому законом порядку засвідчувальним написом «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, що скріплюється печаткою.

У відповідності до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У частині третій статті 99 КПК України законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа ще і його відображення, якому надається таке значення як документу. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Наведене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.03.2021 у справі № 554/5090/16-к (провадження №51-1878кмо21) розтлумачено порядок оцінки електронного доказу та його допустимості. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Відповідно до приписі в ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом.

Таким чином, ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.

Відтак позивачем надано до суду копію кредитного договору №26.03.2025-100002478 від 26.03.2025 р. у відповідності до вимог законодавства, які є належним доказом існування правовідносин між відповідачем та первісним кредитором.

Крім того, позивач прохав стягнути з відповідача 2 088,85 грн. комісії та 13 440,00 грн. неустойки за зазначеним кредитним договором.

Але суд приходить до висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2ст. 625 ЦК. а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, з урахуванням положень Закону № 2120-1X, яким доповнено розділ IV «Прикінцеві та перехідних положень п. 6-1 Закону Україні «Про споживче кредитування», не підлягає стягненню неустойка, а тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення комісії, то суд виходить з наступного.

При визначенні підстав та порядку нарахування комісії, потрібно керуватися положеннями абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону «Про захист прав споживачів», якими кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування».

Згідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З огляду на зміст приписів частин 1 та 2 статті 228 ЦК України умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною. В договорі встановлено сплату комісії, не зазначивши за які саме послуги ця комісія має сплачуватись позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій в якості послуг на користь позичальника, матеріали справи не містять, і тому ця умова є нікчемною умовою договору, внаслідок чого сума нарахованої комісії не може бути стягнута на вимогу кредитора з позичальника.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року по справі №6-2071цс16, та висновками Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року, зроблених під час розгляду справи 666/4957/15-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року при розгляді справи №363/1834/17, де визначено, що комісія, яка нараховується банком є послугою з обслуговування кредиту, а тому не підлягає стягненню на користь кредитора при наданні позичальнику коштів на придбання споживчої продукції.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

За наведених обставин вимога про стягнення 2088,85 грн. комісії за обслуговування кредитної заборгованості, яка хоча і погоджена з позичальником, але за своєю нікчемністю не підлягає задоволенню.

Суд встановив, що в порушення умов кредитного договору, відповідач не виконала своїх зобов`язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована, на час розгляду справи відповідних доказів сплати боргу не подала, тому є підстави для часткового задоволення позову в розмірі 63 280,00 грн. (основний борг та проценти).

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 1 945 грн. 19 коп. (63280,00 х 100 : 78808,85 = 80,30 %, 2422,40 х 78,69 % = 1 945 грн. 19 коп.).

Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №26.03.2025-100002478 від 26.03.2025 р. в розмірі 63 280,00 грн., з яких: 28 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 35 280,00 грн. - заборгованість за процентами, судовий збір в розмірі 1945,19 грн..

В іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 26 березня 2026 року.

Суддя: О. С. Цесельська