Ухвала суду № 135351353, 02.04.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/5445/21

Провадження № 1-кп/932/1138/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (ВКЗ),

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду міста Дніпра кримінальне провадження № 12020040640002212 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 (06.05.2021 загинув) у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 162 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Шевченківського районного суду міста Дніпра знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 162 КК України.

Відповідно до обвинувального акта 08.01.2020 за результатами проведення електронних торгів з продажу 68/100 частин домоволодіння загальною площею 47,5 кв.м. та земельної ділянки площею 393 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , учасника: 2 - гр. ОСОБА_4 визнано переможцем зазначених торгів.

27.01.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу видано свідоцтво про право власності гр. ОСОБА_4 на 68/100 часток домоволодіння, загальною площею 47,5 кв.м., житлова площа будинку 63,0 кв.м., та частку земельної ділянки площею 0,0393 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Після чого, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на незаконні проникнення та виселення з вказаного будинку подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які упродовж останніх більше 10 років фактично спільно мешкають в даному будинку.

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та групою невстановлених осіб приблизно у червні 2020 року у невставленому в ході досудового розслідуванні місці вступили у попередню злочинну змову спрямовану на незаконне проникнення до будинку АДРЕСА_1 , а також із застосуванням насильства виселення з вказаного будинку ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які фактично мешкали у ньому.

При цьому, згідно зі статтею 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року «…ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Таке саме положення міститься у статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), передбачено, що «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання відбувається згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Виходячи з цих міжнародно-правових актів, Україна закріпила принцип недоторканості житла і поваги до особистого і сімейного життя людини у національному законодавстві, розширивши цей принцип вимогою щодо недоторканості й іншого володіння особи.

Відповідно до статті 30 Конституції України, передбачено, що кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Ці конституційні норми, що охороняють права і свободи людини, знайшли закріплення в Кримінальному процесуальному кодексі України як засади кримінального судочинства (статті 7, 13 КПК), за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, частиною першою статті 233 КПК передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Отже, в Конституції та інших законах України не передбачено право будь-кого і будь-коли проникати в житло чи іншого володіння особи тільки тому, що там хтось незаконно перебуває та володіє ним, окрім невідкладних випадків, зазначених у частині другій статті 30 Конституції України.

З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_5 , ОСОБА_8 ОСОБА_4 та невстановлені слідством особи, діючи всупереч вимогам ст.30 Конституції України, ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст.17 Міжнародного пакту про громадські та політичні права, ст.8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які закріплюють право особи щодо недоторканості житла, ст. 47 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на житло та ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, ст.9 Житлового кодексу УРСР, яка свідчить про те, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстави і в порядку передбачених законом, ст. 109 Житлового кодексу УРСР, згідно з якою проводиться виселення проводиться добровільно або в судовому порядку, ст. 311, 405 Цивільного кодексу України, в порушення законного порядку виселення особи з житла тільки за рішенням суду, яке виконується державним виконавцем, вчинили наступні дії.

Так, 26.06.2020 приблизно о 13 год 58 хв ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та невстановленими слідством особами, реалізуючи злочинний умисел, направлений на незаконні проникнення та виселення із застосуванням насильства передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, прибули до будинку АДРЕСА_1 .

Фактично проникнути на територію домоволодіння ОСОБА_5 та іншим не вдалось у зв`язку з наявністю замку на хвіртці воріт та категоричною забороною ОСОБА_9 .

У зв`язку з цим, приблизно о 15 год 45 хв, ОСОБА_5 , діючи спільно з ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та невстановленими особами, без дозволу ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , подолавши фізичний спротив останнього шляхом відштовхування та недопуску його до хвіртки воріт домоволодіння, за допомогою викликаного фахівця з аварійного відчинення замків, відчинили замок на хвіртці воріт домоволодіння та зайшли на його територію, зачинивши за собою хвіртку, тим самим виключивши можливість ОСОБА_9 зайти до вказаного домоволодіння. Після цього ОСОБА_11 , діючи спільно з ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та невстановленими особами, за допомогою викликаного фахівця з аварійного відчинення замків, відчинили замки двох вхідних дверей будинку та всупереч волі осіб, що мешкали в ньому, зайшли до нього, де пред`явили ОСОБА_10 незаконну вимогу негайно виселитися з будинку, погрожуючи фізичним насильством.

У зв`язку з відмовою ОСОБА_10 залишити будинок ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в присутності ОСОБА_4 та невстановлених осіб, долаючи фізичний спротив потерпілої, діючи згідно з відведеною їм роллю, застосували до неї фізичне насильство у вигляді викручування та здавлення її рук, штовхання, чим спричиняли фізичний біль.

Після цього, 26.06.2020 о 18 год 11 хв. ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_8 , в присутності ОСОБА_4 та невстановлених осіб, діючи згідно з відведеною їм роллю, реалізуючи злочинний умисел спрямований на незаконне виселення проживаючих в ньому осіб, за відсутності відповідного судового рішення, всупереч волі потерпілих, із застосуванням фізичної сили, утримуючи руки ОСОБА_10 за спиною, примусово вивели її з будинку. У подальшому, з метою перешкоджання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 знову потрапити до будинку, змінено замки на хвіртці на вхідних дверях.

Внаслідок того, що ОСОБА_4 , діючи спільно з ОСОБА_5 . ОСОБА_8 та невстановленими особами, обмежили доступ до будинку АДРЕСА_1 , потерпілий ОСОБА_9 також був позбавлений можливості користуватися ним.

Таким чином, ОСОБА_4 , діючи спільно з ОСОБА_5 ОСОБА_8 та невстановленими слідством особами, вчинила дії, направлені на незаконні проникнення та виселення потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_12 із будинку №33/1 на вул. Українська у м.Дніпро.

Дії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 162 КК України.

У підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_6 заявив клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_5 , на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Захисник ОСОБА_7 заявив клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченої ОСОБА_4 , на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Захисник ОСОБА_6 заявив клопотання щодо закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 у зв`язку зі смертю, на підставі п. 5 ч. 1 ст.284 КПК України. ОСОБА_13 підтримав клопотання захисника, просив закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_13 у зв`язку зі смертю.

Прокурор не заперечувала проти закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 з підстав наведених захисниками.

Потерпілий ОСОБА_9 помер, що підтверджується відповіддю з Центрально-Міського відділу ДРАЦС у місті Дніпрі ДМУ МЮУ, актовий запис про смерть від 17.01.2025 за № 139.

Потерпіла ОСОБА_10 померла, що підтверджується відповіддю з Центрально-Міського відділу ДРАЦС у місті Дніпрі ДМУ МЮУ, актовий запис про смерть від 11.04.2022 за № 781.

Вислухавши думки учасників судового розгляду, дослідивши доводи заявлених клопотань та матеріали кримінального провадження в частині вирішення клопотань, суд дійшов такого висновку.

Клопотання обґрунтовано тим, що з моменту скоєння злочину дотепер пройшло більше п`яти років, тому є підстави для закриття вказаного провадження у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 285 КПК України).

Стаття 49 КК України регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Частина 2 ст. 4 КК України встановлено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. А частиною третьою цієї статті визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 інкримінують вчинення 26 червня 2020 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, яке відносилось до злочину середньої тяжкості, що повністю узгоджувалося з положеннями діючої на той час ст. 12 КК України.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 5 КК України та розміру визначеного покарання за ч.2 ст. 162 КК України дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати, як нетяжкий злочин за положеннями діючої ст. 12 КК України, але при такій кваліфікації, суд не встановив жодного поліпшення його кримінально-правового становища, так як, строк після спливу якого, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності залишився незмінним та дорівнює п`ять років (у редакції станом на час вчинення кримінального правопорушення та станом на час розгляду цього клопотання).

Відповідно до ч. 3 ст. 285 КПК України, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.

Судом роз`яснено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що строки притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 162 КК України закінчилися 26 червня 2025 року, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.

Судом встановлено, що за даним кримінальним провадженням перебіг давності не зупинявся, у зв`язку з ухиленням від досудового розслідування, та не переривався, суду не надано жодного доказу, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вчиняли будь-які дії, які б вказували на навмисне переховування від органів досудового слідства, а отже, у суду відсутні підстави для застосування положень ч. 2, 3 ст. 49 КК України.

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності є виключно згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.

Суд зазначає, що обвинуваченим було роз`яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України є нереабілітуючою підставою, але обвинувачені наполягали на задоволенні свого клопотання, та надали згоду на звільнення від кримінальної відповідальності.

Також суд зазначає, що відмова суду у звільненні обвинуваченого від кримінальної відповідальності, у зв`язку з закінченням строків давності буде порушенням прав обвинуваченого, що є недопустимим, дотримання умов, передбачених частинами 1-3 ст. 49 КК України та є безумовним і звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим.

З огляду на вище наведені судом обґрунтування, за результатами дослідження змісту клопотання обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у суду не виникло сумнівів у тому, що зазначене клопотання є усвідомленим останніми та відповідає їх внутрішній волі, а тому клопотання підлягає задоволенню.

Щодо клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю ОСОБА_8 , то відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається, в разі якщо помер обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.

Заяв від близьких родичів або членів сім`ї обвинуваченого щодо подальшого судового розгляду кримінального провадження для реабілітації померлого до суду не надходило. ОСОБА_5 (брат) просив закрити кримінальне провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, на реабілітації померлого не наполягав.

Беручи до уваги викладене, з урахуванням смерті обвинуваченого 06.05.2021, а також позиції захисника та близького родича, які просили закрити кримінальне провадження, суд дійшов висновку, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, підлягає закриттю.

Долю речових доказів вирішити на підставі ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід обвинуваченим не обирався.

Керуючись ст. 49, 100, 284, 285, 288, 350, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_5 , на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності задовольнити.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 28 ч. 2 ст. 162 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченої ОСОБА_4 , на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - задовольнити.

Звільнити обвинувачену ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 28 ч. 2 ст. 162 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Клопотання захисника ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 у зв`язку зі смертю, на підставі п. 5 ч. 1 ст.284 КПК України задовольнити.

Кримінальне провадження № 12020040640002212 від 24.12.2020 - закрити.

Після набрання ухвали законної сили речові докази:

- відеореєстратор HIKVISION серійний номер С07176238 з відеозаписом, який зберігається в камері схову речових доказів при ВП №7 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області повернути володільцу;

- флеш-накопичувач з відеозаписом наданий 10.11.2020 ОСОБА_9 зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня оголошення ухвали через Шевченківський районний суд м. Дніпра.

Суддя ОСОБА_1