Рішення № 135341758, 02.04.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/7339/25

Провадження № 2/487/401/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О. , за участю секретаря Радченко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

30.09.2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості 43200,00 грн. та судового збору, посилаючись на те, що внаслідок порушення відповідачем умов кредитування, утворилась заборгованість.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір (оферти) № 28.08.2024-10000005, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Згідно кредитного договору відповідач отримала кредит у розмірі 16000,00 гривень строком на 124 днів, дата повернення кредиту 29.12.2024, із сплатою процентів та комісії за користування кредитом. У встановлений строк ОСОБА_1 не виконала умов кредитного договору, щодо обов`язку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Внаслідок неналежного виконання кредитного зобов`язання, станом на 30.09.2025 року заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» складає 43200,00 грн., яка складається із: 16000,00 грн. тіло кредиту; 14880,00 грн. нарахованих процентів за користування кредитом; 1440,00 грн по комісії; 2880,00 грн по додатковій комісії; 8000,00 грн. неустойки, які позивач просив стягнути з відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, її представник ОСОБА_3 надав до суду заяву, у якій просив провести судове засідання за його відсутності.

Крім того, представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та покласти всі судові витрати на позивача. Зазначив, що відповідач заперечує факт укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів. Твердження позивача про укладання кредитного договору із відповідачем не відповідає дійсності та не підтверджується доданими до позову доказами. Вказував, що в кредитному договорі невірно вказане ім`я відповідача, зазначено « ОСОБА_4 » замість « ОСОБА_5 », що свідчить про заповнення анкетних даних позичальника не відповідачем а іншою особою. Також вказував, що укладання кредитного договору відбулось шляхом надсилання одноразово ідентифікатора на номер телефону, який не зазначений в якості фінансового номеру відповідача в системі BankID НБУ та ніколи нею не використовувався, а надсилання одноразового ідентифікатора на належний відповідачу номер не здійснювалося.

Крім того вказував, що видача запозичених коштів відбувалася на картку, яку відповідач не оформлювала та не отримувала, а надана до позову довідка ТОВ «УПР» не є платіжною інструкцією та не містить обов`язкових реквізитів або необхідної інформації про здійснений платіж, зокрема про особу платника та отримувача. На підставі викладеного кредитний договір є неукладеним внаслідок його не підписання відповідачем та неотримання нею грошових коштів.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник зазначив наступне. Зазначив, що відповідачем не надано жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладання та не виконання умов кредитного договору. Кредитний договір від 28.08.2024 року укладений у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Щодо підписання кредитного договору та ідентифікації зазначив, що відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому або що на час укладання спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Проте без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіну та паролю особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду. Також вказував, що відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією від 28.08.2024 року, яка наявна в матеріалах справи, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Також вказував, що відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів та спірний період по цим рахункам та сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку як первинного бухгалтерського документу. Крім того вказував, що заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2025 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою 09 січня 2025 року заяву представника позивача про витребування доказів задоволено, витребувано докази у АТ «А-БАНК».

Станом на 01.04.2026 року витребувані у АТ «А-БАНК» докази на адресу суду не надходили.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що 28 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 уклало кредитний договір № 28.08.2024-100000005 шляхом подачі пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявки, що є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до його умов ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит у розмірі 16000 грн. строком на 124 дні, дата повернення кредиту 29.12.2024 року, шляхом безготівкового зарахування коштів на належні ТОВ «Споживчий центр» реквізити.

Пунктом 3.1.Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) передбачено, що кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Пунктом 3.2. Пропозиції встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1 кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4323-34ХХ-ХХХХ-1349.

Відповідно до п. 6.1 позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісії - у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором - негайно, з моменту пред`явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №28.08.2024-100000005 (кредитної лінії), заявка, Додаток до кредитного договору, в яких зазначені основні умови кредитування, підписані ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е334, та який відповідно до вищезазначених документів відправлено на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 .

Відповідно до договору про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» укладено договір про надання ТОВ «Споживчий Центр» послуги з переказу коштів без відкриття рахунків.

Як слідує з листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 26.09.2025 року №31-2609, відповідно до зазначеного кредитного договору успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта номер НОМЕР_2 , 28.08.2025 о 00:05:33 на суму 16000 грн., номер транзакції в системі iPay.ua 492920740, призначення платежу: видача за договором кредиту №28.08.2024-100000005.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №28.08.2024-100000005 від 28 серпня 2025 року, укладеним між ТОВ "Споживчий центр" та позичальником ОСОБА_1 , заборгованість відповідачки по кредитному договору становить 43200,00 грн., яка складається із: 16000 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 14880 гривень - заборгованість по процентам, 1440 гривень комісія за надання, 2880 грн комісія за обслуговування, 8000 гривень - неустойка.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до положень статті 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину.

Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.

У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи позичальниця ОСОБА_1 укладаючи кредитний договір підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е334, зазначивши номер особистого електронного платіжного засобу.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Пунктом 64 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29 липня 2022 року №164, що суб`єкт господарювання зобов`язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.

Отже, відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до наведених вище постанов Правління НБУ позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.

Крім того, згідно з нормами ст.46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердилися, операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулася.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. На підтвердження виконання Товариством п. 4.1 Кредитного договору, позивач надав лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 26.09.2025 року №31-2609, відповідно до якого зазначеного кредитного договору успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта номер НОМЕР_2 , 28.08.2025 о 00:05:33 на суму 16000 грн., номер транзакції в системі iPay.ua 492920740, призначення платежу: видача за договором кредиту №28.08.2024-100000005, що являється доказом видачі кредитних коштів.

Водночас, відповідачем ОСОБА_1 не подано суду жодних доказів на спростування позиції позивача.

Так, відповідачем не подано обґрунтування про те, за яких обставин позикодавець мав можливість отримати її персональні дані або що ці персональні дані належать не їй. Так ім`я відповідача у кредитному договорі вказано « ОСОБА_4 » замість правильного « ОСОБА_5 », але інші особисті дані відповідача такі як зареєстрована адреса проживання, серія, номер та дата видачі паспорту, ідентифікаційний номер, контактні номери телефону та місце роботи відповідача вказані вірно. Фактично заперечуючи отримання кредитних коштів, відповідач не подала суду жодних доказів, що такі кошти, на зазначену нею платіжну картку не надходили або що ця картка їй не належить. Такими доказами могли бути відповідні довідки банків про відсутність рахунків у відповідачки або все ж якщо зазначена платіжна картка їй належала, то виписки про рух коштів за вказані банківські дні про фінансові операції, зазначені позивачем.

При цьому суд звертає увагу, що такі докази, з огляду на інститут банківської таємниці, могли бути надані лише власником банківської карти, тобто відповідачем ОСОБА_1 .

З огляду на вищенаведене, суд вважає доведеним факт укладення між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів на спростування зазначених у позовній заяві обставин. Також суд звертає увагу на те, що відповідач не зверталась до суду із позовною заявою про визнання кредитного договору недійсним та до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, які виразились у оформленні кредитного договору від її імені.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).

В матеріалах справи містяться інформаційна довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яка надає відомості щодо суми перерахованих коштів та реквізитів рахунку позичальника.

В свою чергу, стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності.

Водночас щодо стягнення неустойки за користування кредитом суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався та триває донині.

Позивачем нарахована неустойка в розмірі 8000,00 грн, що суперечить наведеним положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 неустойки в розмірі 8000,00 грн є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 35200 грн, яка складається з 16000 заборгованість по тілу кредиту, 14880 гривень - заборгованість по процентам, 1440 гривень комісія за надання, 2880 грн комісія за обслуговування, які визначені кредитним договором.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно платіжної інструкції № СЦ00042125 від 29.09.2025 при пред`явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено на 81,48 % від ціни позову, таким чином Розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1973,48 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Представник позивача у відповіді на відзив просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000 грн.

На підтвердження понесених витрат та їх розміру до позовної заяви було долучено наступні докази: наказ про прийняття на роботу №342/К від 16.09.2024; наказ №54/КП від 29.11.2024 про переведення; довіреність №2705/25-06.

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу у даній справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2444,40 грн.

Керуючись ст. ст. 207, 610, 626, 627, 628, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 28.08.2024-100000005 від 28.08.2024 у сумі 35200,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1973,48 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2444,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Гаврасієнко В.О.