Рішення № 135338871, 01.04.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/40/26

Справа № 522/28117/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Костинюк В.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 30.12.2025 звернулось до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №698342636 від 08.06.2024 в розмірі 57 991,85 грн.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 08.06.2024 між ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №698342636. Внаслідок укладення двох договорів факторингу позивач набув право вимоги до відповідача. Заборгованість відповідача становить 57 991,85 грн, з яких: 16 378,45 грн заборгованість за основним боргом; 33 424,22 грн заборгованість за відсотками; 8 189,18 грн заборгованість за неустойкою.

Ухвалою Приморського районного суду від 02.01.2026 відкрито провадження у справі, справу призначеного до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 09.02.2026.

До суду 16.02.2026 надійшов відзив представника ОСОБА_1 Волчанської Г.В., згідно якого просить відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування відзиву вказано, що позивачем не доведено факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором №69834233 від 08.06.2024. Позивач не надав доказів належного вручення відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги. Сума кредиту була 16 400 грн, відповідачем сплачено 27 143 грн і ще позивач просить суму у розмірі 57 991,85 грн, що є несправедливим, розмір неустойки завищений.

У судовому засіданні 25.03.2026 представник відповідача ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову.

Позивач у судове засідання призначене на 25.03.2026 не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України Після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 01.04.2026 о 11:15 год.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено, що 08 червня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №698342363, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13 000 грн з встановленням слати 1,50% в день за користування позикою (а.с.7-18).

Додатковою угодою від 25.08.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду, якою сторони погодили надання траншу у розмірі 1 900 грн (а.с.25-26).

Довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомого» підтверджується видача кредитних коштів у розмірі 13 000 грн та 1 500 грн, 1 900 грн (а.с.21-23).

У розрахунку заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» вказано, що заборгованість станом на 08.06.2024 в ОСОБА_1 складає 36 863,37 грн.

ТОВ «Таліон Плюс» здійснив донарахування заборгованості до 04.08.2025, в результаті чого заборгованість ОСОБА_1 становить 57 991,85 грн, з яких: 16 378,45 грн тіло кредиту; 33 424,22 грн - нараховані відсотки за користування позикою; 8 189,18 грн нараховано неустойки.

24 грудня 2024 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/14, проте суд не може прийняти до уваги такий доказ, оскільки позивачем долучено лише його першу та останню сторінку (а.с.33).

27 лютого 2025 між Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №27/0225-01, згідно якого фактор зобов`язується передати клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитними договорами. Такий договір також містить лише 1,2,3 і останню сторінку, пункти договору після 4.5 і до 11.10 невідомі (а.с.35-36).

Позивачем долучено реєстр прав вимоги №4 від 04.08.2025 укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ЄАПБ» (а.с.38).

Реєстру прав вимоги за договором від 24.12.2024 суду не представлено.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У матеріалах справи відсутній повний текст договору факторингу №МВ-ТП/14 укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», адже позивачем надана лише перша сторінка де викладені п.1.1-3.3. та остання сторінка, де викладені п.11.4-12. У зв`язку з відсутністю повного договору факторингу, суд не може перевірити його зміст, зокрема строк його дії.

Також до вищевказаного договору факторингу № МВ-ТП/14 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» не додано жодного витягу з реєстру прав вимоги за яким вбачалося б перехід права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» до боржника ОСОБА_1 та зокрема дійсність такої вимоги, тобто укладення реєстру прав вимоги після укладення кредитного договору.

Договір факторингу від 27.02.2025 укладений позивачем також долучено до суду не в повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

За відсутності повних договорів факторингу між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс», між останнім та ТОВ «ЄАПБ» реєстру прав вимоги за договором від 24.12.2024, суд доходить висновку про недоведеність позивачем переходу права вимоги до ТОВ «ЄАПБ» до боржника ОСОБА_1 .

Крім того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 24 грудня 2024 року.

У матеріалах справи відсутні повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором та будь-яке підтвердження про направлення відповідачу такого повідомлення за кожним із договору факторингу.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).

Отже, суду не доведено перехід права вимоги відносно боржника ОСОБА_1 від TOB «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та в подальшому до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Судовим розглядом встановлено, що позивачем не доведено суду наявності правонаступництва, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, також відсутність обов`язкового реєстру прав вимоги до першого договору факторингу, який, між іншим, наданий не в повному обсязі, як і другий договір наданий не в повному обсязі, що позбавляє суд правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до позивача.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Суд не оцінює доводи сторін щодо нарахування процентів за кредитним договором, з огляду на не доказовість переходу права вимоги до позивача за таким кредитним договором.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625015, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договорам №698342363 від 08 червня 2024 року залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 квітня 2026 року.

Суддя В.Я.Бондар