Рішення № 135332289, 01.04.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 р. №520/1039/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у наданні відмови, оформленої листом №2456/31198 від 08.11.2025 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.05.2025.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 , оформлене листом №2456/31198 від 08.11.2025 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.05.2025.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне, але не отримане його батьком - військовослужбовцем ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), основні та додаткові види, в тому числі додаткову грошову винагороду), грошову компенсацію за всі невикористані ним за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціальнопобутових питань.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він є рідним повнолітнім сином та єдиним спадкоємцем загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 . Вважає, що має право на нарахування та виплату належного, але не отриманого його батьком - військовослужбовцем до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), основні та додаткові види, в тому числі додаткову грошову винагороду), грошової компенсації за всі невикористані ним за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Відповідач, Військова частинв НОМЕР_2 , подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідь №2456/31198 від 08.11.2025 була надана на заяву ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення від 08.05.2025. До заяви ОСОБА_1 не долучав ніяких доказів, що він є спадкоємцем загиблого військовослужбовця, заява була подана для виплат грошового забезпечення у відповідності пункту 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (у редакції станом на момент подання звернення). Відповідно до даного Порядку, грошове забезпечення підлягало виплаті військовою частиною повнолітнім дітям, які проживали із військовослужбовцем. У наданих матеріалах до заяви ОСОБА_1 від 08.05.2025 на виплату грошового забезпечення не надано підтвердження спільного проживання із батьком, військовослужбовцем ОСОБА_2 .

Представник відповідача зауважував, що набуття статусу спадкоємця уже після отримання відповіді про розгляд заяви не вказує на протиправність наданої відповіді за зверненням, коли ОСОБА_1 ще не прийняв спадщину. Таким чином, вважає, що відсутнє порушене право Позивача військовою частиною НОМЕР_2 внаслідок розгляду заяви про виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 від 08.11.2025.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на військовій службі у ВЧ НОМЕР_2 на посаді водія 2 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 1 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 , маючи звання солдат.

Згідно зі сповіщенням сім`ї загиблого №3231 від 11.02.2025, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , водій 2 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_4 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Піщане Покровського району Донецької області (згідно сповіщення ВЧ НОМЕР_2 від 09.02.2025 №96 (№1533)).

ОСОБА_1 є рідним повнолітнім сином загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 .

Після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Т.Л. відкрито спадкову справу №73881698.

08.05.2025 року позивачем подано заяву про здійснення йому нарахування та виплати належного, але не отриманого військовослужбовцем ОСОБА_2 грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), основних та додаткових видів, в тому числі додаткову грошову винагороду), грошової компенсації за всі невикористані ним за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

До заяви позивачем долучено: Ордер на 1 арк.;?Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на 1 арк.;?Копія витягу з договору про надання правничої допомоги на 1 арк.;?Копія паспорту ОСОБА_1 на 3 арк.;?Копія картки платника податків ОСОБА_1 на 1 арк.;?Копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 на 1 арк.;?Копія сповіщення сім?ї загиблого №3231 від 11.02.2025 на 1 арк.;?Копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 на 1 арк.;?Копія витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі на 1 арк.;?Довідка за реквізитами банківського рахунку ОСОБА_1 у АТ КБ?«Приватбанк» на 1 арк.

Заява позивача від 08.05.2025 року розглянута відповідачем не була, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року №520/15191/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність посадових осіб ВЧ НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у не проведенні розгляду заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про виплату належного, але не отриманого військовослужбовцем ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення , у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), основні та додаткові види, в тому числі додаткову грошову винагороду, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Зобов`язано посадових осіб ВЧ НОМЕР_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату належного, але не отриманого військовослужбовцем ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення, у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), основні та додаткові види, в тому числі додаткову грошову винагороду, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

10.11.2025 представником позивача засобами поштового зв`язку направлено заяву про добровільне виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 по справі №520/15191/25.

Листом від 08.11.2025 року №2456/31198 Військова частина НОМЕР_2 відмовила у задоволенні заяви позивача від 08.05.2025 року з підстав того, що у наданих матеріалах до заяви від 08.05.2025 на виплату грошового забезпечення батька позивачем не надано підтвердження спільного проживання із батьком, а також не надано свідоцтва про право на спадщину, у зв?язку із чим йому не було виплачено грошове забезпечення згідно заяви. Додатково зазначано, що згідно чинного законодавства спадщину виплачують не раніше ніж через 6 місяців після смерті спадкодавця, тобто, у даному випадку не раніше 09.07.2025, що також було підставою незадоволення заяви про виплату.

24.12.2025 представником позивача направлено додаткову заяву про долучення копій документів до матеріалів заяви від 08.05.2025, до якої додано завірену належним чином копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.12.2025, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Т.Л, зареєстровану в реєстрі за №865 та копію витягу з Державного реєстру речових прав (індексний номер витягу №456746768) в якості підтвердження прийняття позивачем спадщини.

Не погоджуючись з відмовою відповідача викладену у листі №2456/31198 від 08.11.2025 за результатом розгляду його заяви від 08.05.2025, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно із абз. 1-2 ч. 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР).

Згідно із п.20 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.

Відповідно до п.17 ст. 10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Згідно із абз.3 п.14 ст. 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до п.22 ст.10-1 Закону №2011-XII у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі не використані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 цього Закону, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

За приписами статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 (Закон №3543-XII) та Законі України "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 (Закон №1932-XII).

Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовці набули за період проходження військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, у якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ.

Розділом ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (Порядок №260) визначає, умови виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Відповідно до пункту 6 статті 18 Закону №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Згідно із п. 6-1 ст. 18 Закону №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.

Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.

Відповідно до пункту 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260) передбачено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 2 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Згідно із ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до ч.6 ст.83 КЗпП України у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, виплачується спадкоємцям.

Таким чином, у разі якщо особа, яка не використала за життя право на отримання усіх належних йому соціальних виплат, такі виплати передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Суд зазначає, що питання про наявність у позивача права на отримання належного, але не отриманого його батьком - військовослужбовцем ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення та зокрема, грошової компенсації за всі невикористані ним за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань було предметом розгляду у справі №520/15191/25.

Так, Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року у справі №520/15191/25 , яке набрало законної сили 25.10.2025 р., зобов`язано посадових осіб Військової частини НОМЕР_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату належного, але не отриманого військовослужбовцем ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення, у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), основні та додаткові види, в тому числі додаткову грошову винагороду, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань.

Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правило цієї частини означає, що учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість, такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Такий висновок щодо застосування норми частини четвертої статті 78 КАС викладено у постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 638/18852/16-а.

Суд зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року у справі №520/15191/25 , яке набрало законної сили 25.10.2025 р., встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 .

При цьому, розглядаючи дану справу, суд, надаючи аналіз розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, встановив наявність підстав для виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань.

Крім того, при розгляді даної справи, суд вказав, що право для повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця виплату грошової компенсації за дні невикористаних відпусток не передбачено, а тому дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.

Суд наголошує, що дане рішення набрало законної сили, ні відповідач в частині задоволення позовних вимог, ні позивач в частині відмови, правом на апеляційне оскарження не скористались.

Отже, враховуючи наявність рішення суду, яке набрало законної сили, суд не надає оцінку наявності, або відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу належного, але не отриманого його батьком - військовослужбовцем ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення та зокрема, грошової компенсації за всі невикористані ним за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціальнопобутових питань.

Предметом розгляду ж даної справи є правомірність відмови відповідача оформленої листом №2456/31198 від 08.11.2025 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.05.2025, розглянутого на виконання рішення суду.

Як вже встановлено судом, підставою для відмови в отриманні грошового забезпечення вказано, що у наданих матеріалах до заяви від 08.05.2025 на виплату грошового забезпечення батька позивачем не надано підтвердження спільного проживання із батьком, а також не надано свідоцтва про право на спадщину, у зв?язку із чим йому не було виплачено грошове забезпечення згідно заяви. Додатково зазначено, що згідно чинного законодавства спадщину виплачують не раніше ніж через 6 місяців після смерті спадкодавця, тобто, у даному випадку не раніше 09.07.2025, що також було підставою незадоволення заяви про виплату.

Проте суд вважає, вказану відмову необґрунтованою, з огляду на те, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в силу ст. 78 КАС України не доказуються при розгляді даної справи.

Також, судом встановлено, що на підтвердження факту того, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті батька позивачем було долучено до матеріалів справи та додатково направлено відповідачу свідоцтво про право на спадщину, оцінку якому відповідач, до моменту прийняття рішення судом у даній справі, не надав.

Крім того суд наголошує, що аналіз розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 свідчить про відсутність необхідності підтвердження спільного проживання, у випадку відсутності інших спадкоємців.

Таким чином суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Військової частини НОМЕР_2 , оформлене листом №2456/31198 від 08.11.2025 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.05.2025.

Суд зауважує, що позивач намагається реалізувати своє право на отримання належного, але не отримане його батьком - військовослужбовцем до дня смерті грошового забезпечення вже майже рік, наявність у нього такого права (окрім виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток) було підтверджено судовим рішенням у справі №520/15191/25, яке набрало законної сили, але, не зважаючи на це, реалізація такого права так і не відбулася - грошове забезпечення його батька до теперішнього часу не нараховано та не виплачено.

Отже, обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень п. 2, п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 та ч. 4 ст. 245 КАС України.

При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

У спірних правовідносинах право позивача на отримання грошового забезпечення його померлого батька кореспондує обов`язок відповідача прийняти відповідне рішення та вчинити такі дії.

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями п. 4 ч. 2 та ч. 4 ст. 245 КАС України.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов`язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суд зауважує, що суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: "Класс та інші проти Німеччини" від 6 вересня 1978 року, "Фадєєва проти Росії" (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, "Кумпене і Мазере проти Румунії" (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах вже двічі реалізував свої дискреційні владні повноваження, прийнявши рішення про відмову у нарахуванні та виплаті належного, але не отриманого батьком позивача до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення, через що зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне, але не отримане його батьком - військовослужбовцем ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), основні та додаткові види, в тому числі додаткову грошову винагороду), матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціальнопобутових питань є належним способом захисту прав позивача.

Позовні вимоги в частині нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані ним за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, задоволенню не підлягають оскільки суд при розгляді справи №520/15191/25, вже надавав оцінку відсутності підстав для такої виплати, про що зазначено судом вище.

Суд наголошує, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року по справі №520/15191/25 набрало законної сили, позивач в частині відмови у задоволенні позову правом на апеляційне оскарження не скористався, а таму дані обставини в силу ст. ст. 78 КАС України не доказуються та мають бути враховані судом при розгляді даної справи.

Що стосується вимоги позивача про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у наданні відмови, оформленої листом №2456/31198 від 08.11.2025 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.05.2025, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням рішення та зобов`язанням відповідача вчинити певні дії.

Самі по собі дії відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 , оформлене листом №2456/31198 від 08.11.2025 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.05.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне, але не отримане його батьком - військовослужбовцем ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув), основні та додаткові види, в тому числі додаткову грошову винагороду), матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціальнопобутових питань є належним способом захисту прав позивача.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 532 грн. (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бідонько А.В.