Рішення № 135332191, 31.03.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

31 березня 2026 року № 520/10568/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (Дніпро, НОМЕР_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 15.04.2022 року по 31.03.2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за період з 15.04.2022 року по 31.03.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) станом на 01.01.2022р, 01.01.2023р., 01.01.2024р., 01.01.2025р. з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) станом на 01.01.2022р, 01.01.2023р., 01.01.2024р., 01.01.2025р. з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування на стаціонарному лікуванні пов`язаному із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду в розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування на стаціонарному лікуванні пов`язаному із захистом Батьківщини;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неповного нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, але не менше як 25 відсотків місячного забезпечення, за 34 місяці.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, але не менше як 25 відсотків місячного забезпечення, за 34 місяці служби відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 15.04.2022 по 31.03.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, а також щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки, невиплати додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з розрахунку 100 000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні пов`язаному із захисту Батьківщини та неповного нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення , але не менше 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 34 місяці. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що відповідач діяв в межах визначених чинним законодавством.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно приписів ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.04.2022 №2 cолдата ОСОБА_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15 квітня 2022 року № 2 стрільцем-санітаром 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

За період проходження служби позивачем отримано травму, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 21.01.2024 №310, з якої судом встановлено, що ОСОБА_1 29.12.2023 під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойового завдання з утримання визначеного району оборони військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_2 ОСОБА_3 отримав МВТ множинні ВОСП правої кісті з вогнепальним переломом І пальця правої кісті.

Поранення солдата ОСОБА_1 сталося під час виконання ним обов`язків військової служби при захисті Батьківщини та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного чи іншого, сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Як вбачається зі змісту медичної характеристики на солдата ОСОБА_1 , у період з 30.12.2023 по 15.01.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ОГВВ» ДЗ: наслідки МВТ, ВОСП; у період з 03.06.2024 по 19.06.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «МКЛ №31» ДЗ: наслідки ВОСП(29.12.23); у період з 08.07.2024 по 27.08.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ДБКЛНПД`ДЗ:ПТСР; у період з 27.08.2024 по 28.08.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «ЛОГВВ та Р» ДЗ:ПТСР; у період з 29.08.2024 по 27.09.2024 лікування за кордоном; у період з 30.09.2024 по 24.10.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у ВСП «УЛ» ДДМУ; у період з 24.10.2024 по 15.11.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ДБКЛНПД» ДЗ:ПТСР; у період з 15.11.2024 по 13.12.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у ВСП «УЛ» ДДМУ; у період з 13.12.2024 по 10.01.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ДБКЛНПД».ДЗ:ПТСР.

Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 Оперативного Командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 31.03.2025 № 97 ОСОБА_1 звільнено у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6 12 місяців): з військової служби у відставку.

Так, позивач зазначає, що із ним проведено не повний розрахунок при звільненні, у зв`язку із чим звернувся до адвоката, який направив адвокатський запит.

Листом від 25.04.2025 №2514 відповідач повідомив, що відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.03.2025 № 97 та картки особового рахунку солдата ОСОБА_1 всі необхідні нарахування та виплати із ним проведені.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Статтею 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

29.01.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Суд наголошує, що з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, що додатково свідчить про неможливість застосування п. 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103.

При цьому суд вважає за необхідне врахувати правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки:

- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 15.04.2022 по 31.03.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025.

В той час, 20.05.2023 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14".

Разом з тим, суд звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі№320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 без змін.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 18 червня 2025 року.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2 481,00 гривня.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684,00 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX встановлено, що станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX встановлено, що станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028,00 грн.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та похідне від цього зростання розмірів грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, у позивача виникло право перерахунок грошового забезпечення.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).

Так, у Рішенні від 20 грудня 2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії).

Згідно з приписами статті 6 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Постанови № 704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.

Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

Приписи пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 по справі № 520/5814/24 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі №420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн, передбаченої Постановою №481 та сформував наступний: до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01 січня 2024 року відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.

Отже, порушене відповідачем право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача провести перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 15.04.2022 по 31.03.2025, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року, на 1 січня 2024 року та на 1 січня 2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" здійснивши виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Щодо компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, одноразової допомоги на оздоровлення за період з 2022 по 2025 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 Розділу 21 Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Тобто, компенсація за невикористану основну та додаткову відпустку виплачується на момент звільнення шляхом множення кількості невикористаних днів відпустки на денне грошове забезпечення на момент звільнення.

Оскільки відповідач неправильно нараховував позивачу грошове забезпечення, тому і розрахунок компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, а також одноразову допомогу на оздоровлення за період з 2022 по 2025 є неправильним.

З витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.03.2025 №97, судом встановлено, що позивачеві виплачена компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 22 (двадцять дві) доби, за 2023 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, за 2024 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, виплачена компенсація за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2025 рік, із розрахунку 14 календарних днів на рік.

Щодо грошової допомоги на оздоровлення, суд зазначає, що з картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 вбачається, що позивачу нараховано та виплачена грошова допомога на оздоровлення за листопад 2022 року у розмірі 13 466,85 грн., за квітень 2023 року у розмірі 25 363,50 грн., за березень 2024 у розмірі 21 657,98 грн.

Грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік не отримувалась.

Таким чином, суд зазначає, що у відповідача не було обов`язку здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, оскільки позивачу вона не нараховувалась.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 22 (двадцять дві) доби, за 2023 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, за 2024 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2025 рік, із розрахунку 14 календарних днів на рік, одноразової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 22 (двадцять дві) доби, за 2023 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, за 2024 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2025 рік, із розрахунку 14 календарних днів на рік та одноразової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, але не менше як 25 відсотків місячного забезпечення, за 34 місяці служби відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби за станом здоров`я.

За змістом абз. 24 пп. 3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XI встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 7 п. 2 ст. 15 Закону №2011-XI, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260).

Відповідно до п. 4 розділу ХХХІІ Порядку №260, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 р. № 460.

Згідно із пунктами 1, 2 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 (в подальшому - Порядок №460), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що законодавець встановлює різні розміри одноразової грошової допомоги при звільненні залежно від статусу особи, якій виплачується ця допомога.

Судовим розглядом встановлено, що позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я. При цьому наказом військової частини НОМЕР_2 від 31.03.2025 № 97 виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби але не менше як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за період з 01.05.2022 по 28.02.2025.

Верховним Судом у постанові від 21.08.2025 р. в справі № 160/32903/23, у якій спірним було питання розміру одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, зазначено, що Закон №2011-XIІ містить пряму норму (абзац сьомий пункту 2 статті 15), яка право визначати умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, делегувала Кабінету Міністрів України, який, своєю чергою, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону №2011-XIІ, постановою від 17.09.2014 р. №460 затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, де установлено окремий розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби.

Верховний Суд у наведеній постанові дійшов висновку, за яким виходячи із положень абз. 7 п. 2 ст. 15 Закону №2011-XIІ та п. 1 Порядку №460, у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі, визначеному саме Порядком №460 (4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення).

Враховуючи приведені висновки Верховного Суду відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд доходить до висновку, що при звільненні з військової служби позивач як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, відповідно до абз. 7 п. 2 ст. 15 Закону №2011-XI та Порядку №460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби.

Так, суд зазначає, одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення виплачена позивачу у розмірі 5695 грн.(167,48 грн.(4% місячного грошового забезпечення) *34 (кількість повних календарних місяців служби за період з 15.04.2022 по 31.03.2025)), що є більшим 25% місячного грошового забезпечення, що складає 1046,75 грн.

Дане нарахування позивачу грошової допомоги в розмірі 4 відсотки від місячного грошового забезпечення підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.03.2025 № 97.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку, що відповідач не вчинив протиправних дій щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні у розмірі, меншому, ніж передбачено нормами законодавства, а отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування на стаціонарному лікуванні пов`язаному із захистом Батьківщини, суд зазначає наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався (продовжено дотепер).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 р. прийнята постанова № 168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пункт 12 Постанови №168, крім іншого, передбачає, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 11, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Згідно з п. 5 зазначеної Постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 400 від 01.04.2022 р. до постанови № 168 від 28.02.2022 р. були внесені зміни, згідно з якими пункт 1 цієї постанови доповнено абзацами такого змісту:

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла);.

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ № 400, вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Надалі, постановою Кабінету Міністрів України № 793 від 07.07.2022 р. до постанови № 168 від 28.02.2022 р. були внесені зміни, згідно з якими цю постанову доповнено пунктом 21 такого змісту:

21. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Пунктом 2 постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 р. передбачено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Отже, за змістом вказаних нормативно-правових актів, з 24.02.2022 у військовослужбовців виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень щомісячно, а у тих військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у період здійснення зазначених заходів виникло право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Також, право на отримання збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди виникло, зокрема, й у військовослужбовців, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманим у бойових діях, пов`язаних із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

З аналізу пункту 1 Постанови №168 вбачається, що право на виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень мають військовослужбовці за умов:

- отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

- перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Так, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі - Порядок №260).

Дія цього Порядку (крім розділів II, V, VI, IX, XII, XVI-XXIV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом 16 пункту 2 розділу І Порядку №260 (у редакції згідно з наказом Міноборони від 25.01.2023 №44) визначено, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належить додаткова винагорода на період дії воєнного стану.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 Порядок №260 доповнено розділом XXXIV (Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану).

Відповідно до пункту 11 розділу XXXIV Порядку №260, у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

За умовою пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.11.2024 у справі №380/20587/23 встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100000 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану. Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Постанова №168 не містить обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень додаткова винагорода.

З довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 21.01.2024 №310, судом встановлено, що ОСОБА_1 29.12.2023 під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойового завдання з утримання визначеного району оборони військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_2 ОСОБА_3 отримав МВТ множинні ВОСП правої кісті з вогнепальним переломом І пальця правої кісті.

Поранення солдата ОСОБА_1 сталося під час виконання ним обов`язків військової служби при захисті Батьківщини та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного чи ін, сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Як вбачається зі змісту медичної характеристики на солдата ОСОБА_1 , останній, у період з 30.12.2023 по 15.01.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ОГВВ» ДЗ: наслідки МВТ, ВОСП; у період з 03.06.2024 по 19.06.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «МКЛ №31» ДЗ: наслідки ВОСП(29.12.23); у період з 08.07.2024 по 27.08.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ДБКЛНПД`ДЗ:ПТСР; у період з 27.08.2024 по 28.08.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «ЛОГВВ та Р» ДЗ:ПТСР; у період з 29.08.2024 по 27.09.2024 лікування за кордоном; у період з 30.09.2024 по 24.10.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у ВСП «УЛ» ДДМУ; у період з 24.10.2024 по 15.11.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ДБКЛНПД» ДЗ:ПТСР; у період з 15.11.2024 по 13.12.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у ВСП «УЛ» ДДМУ; у період з 13.12.2024 по 10.01.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ДБКЛНПД».ДЗ:ПТСР.

Окрім цього, позивачем до суду надані виписки із карткок амбулаторного (стаціонарного) хворого, що підтверджують перебування позивача у вище зазначених періодах на стаціонарному лікуванні, а отже доводи відповідача щодо ненадання позивачем жодної належним чином засвідченої копії документів про перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період з 30.12.2023 по 15.01.2024, з 03.06.2024 по 19.06.2024, з 08.07.2024 по 10.01.2025 спростовуються матеріалами справи.

Таким чином суд зазначає, що наявні обидві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування, а саме:

- пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;

- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди в збільшеному розмірі до 100 000,00 грн. за періоди знаходження позивача на стаціонарному лікуванні.

Таким чином, суд зазначає, що відповідачем підтверджено факт нездійснення позивачу виплати спірної додаткової винагороди за період стаціонарного лікування, пов`язаного з отриманням поранення (контузії, травми, каліцтва), що виникло внаслідок участі у бойових діях, перебування в районах ведення бойових дій та виконання обов`язків із захисту Батьківщини.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, для ефективного захисту прав позивача суд доходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень на місяць, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 30.12.2023 по 15.01.2024, з 03.06.2024 по 19.06.2024, з 08.07.2024 по 27.08.2024, з 27.08.2024 по 29.08.2024, з 30.09.2024 по 24.10.2024, з 24.10.2024 по 15.11.2024, з 15.11.2024 по 13.12.2024, з 13.12.2024 по 10.01.2025 підлягають задоволенню.

Щодо пропуску строку звернення з адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Натомість, ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст. 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов до висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, дія норми ч.1 ст. 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, з 01.07.2023 строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується ст.233 КЗпП України та складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

При цьому, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Встановлено, що частина перша статті 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд у вказаному рішенні наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, після набрання рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 законної сили КЗпП України не обмежує будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням наведеного вище, доводи щодо пропущення позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (Дніпро, НОМЕР_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за період з 15.04.2022 по 31.03.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 15.04.2022 по 31.03.2025, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року, на 1 січня 2024 року та на 1 січня 2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" здійснивши виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 22 (двадцять дві) доби, за 2023 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, за 2024 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2025 рік, із розрахунку 14 календарних днів на рік, одноразової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 22 (двадцять дві) доби, за 2023 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, за 2024 рік за 15 (п`ятнадцять) діб, компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2025 рік, із розрахунку 14 календарних днів на рік та одноразової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за час перебування на стаціонарному лікуванні пов`язаному із захистом Батьківщини, а саме за період з 30.12.2023 по 15.01.2024, з 03.06.2024 по 19.06.2024, з 08.07.2024 по 27.08.2024, з 27.08.2024 по 29.08.2024, з 30.09.2024 по 24.10.2024, з 24.10.2024 по 15.11.2024, з 15.11.2024 по 13.12.2024, з 13.12.2024 по 10.01.2025.

Зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень на місяць, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за час перебування на стаціонарному лікуванні пов`язаному із захистом Батьківщини, а саме за період з 30.12.2023 по 15.01.2024, з 03.06.2024 по 19.06.2024, з 08.07.2024 по 27.08.2024, з 27.08.2024 по 29.08.2024, з 30.09.2024 по 24.10.2024, з 24.10.2024 по 15.11.2024, з 15.11.2024 по 13.12.2024, з 13.12.2024 по 10.01.2025.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мороко А.С.