Рішення № 135305299, 31.03.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/1035/26

Провадження № 2/577/915/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року

Конотопський міськрайонний суд Сумської області у складі :

головуючого судді Логіна Є.В.,

за участю секретаря судового засідання Скляр О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в місті Конотоп, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача та остаточно уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь невиплачені при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 р.р. в сумі 30 990 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 95 815,77 грн, всього 126 805,80 грн., а також судові витрати на сплату судового збору.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона працювала на посаді економіста 1 категорії виробничого підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-сервіс», який є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» 16 років , звідки звільнилася 05.09.2025 року у зв`язку зі скороченням штату, згідно наказу від 27.08.2025р. № 219/ос, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Між адміністрацією підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-сервіс» та профспілковим комітетом укладено Колективний договір, який діє по теперішній час. В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Однак при звільненні, їй роботодавцем безпідставно не було здійснено всіх належних виплат, зокрема передбачених пунктом 3.9 Колективного договору, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023- 2023 роки в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 30 990 грн. З урахуванням наведеного просить також стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, згідно ст. 117 КЗпП України, який станом на момент звернення до суду, згідно уточненого розрахунку позивача становить 95 815,77 грн. Останню вимогу просить задовільнити станом на день ухвалення рішення. Інформація про зобов`язання роботодавця виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення, відображена також у наказі про звільнення. Зазначає, що кошти, які не були виплачені роботодавцем при звільненні входять до структури оплати праці (заробітної плати) згідно із діючим законодавством України. Крім того просить поновити строк звернення до суду, оскільки такий пропущений з поважних причин.

Ухвалою судді від 02.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

25.03.2025 р. представник відповідача ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому вимоги позивача повністю заперечує, просить відмовити в задоволенні позову. Свою позицію мотивує тим, що наказом № 219/ОС від 27.08.2025 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 05.09.2025 р. у зв`язку зі скороченням штату. Дійсно, умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. Зазначає, що спірні додаткові виплати позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Відповідно і заперечує вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник позивача Осьмак А.В. в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без участі позивача і представника, уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, зіславшись на обставини та факти, викладені в позові.

Представник відповідача Мельник К.О. в судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку.

Згідно ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Суд , дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов наступного висновку.

Що стосується клопотання представника позивача про пропущення тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

В даному випадку має місце трудовий спір щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Між тим в розпорядження суду сторонами не надано інформації про отримання позивачкою повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику ОСОБА_1 при звільненні, відтак вказані відсутні у суду відсутні.

Разом з цим суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2ст. 233 КЗпП України та ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Крім того Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Цим же рішенням суду встановлено, що законодавство України не передбачає кінцевого строку існування обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати за виконану працівником роботу та інших належних працівникові виплат (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства, зокрема в разі звільнення), а також не встановлює граничної часової межі, за якою припиняється суб`єктивне право працівника на отримання невиплачених сум заробітної плати. Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються. Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

З урахуванням наведеного, суд презюмує, що позивач звернулась до суду із заявленими вимогами без порушення строку звернення.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Згідно Наказу № 219/ОС від 27.08.2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 05.09.2025 року звільнено у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП. (а.с.10).

Так, між державною адміністрацією залізничного транспорту України та радою профспілки залізничників та транспортних будівельників укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, дію Колективного договору пролонговано на 2006-2025 роки (а.с. 14).

Пунктом 3.9 Розділу 3 Колективного договору передбачено надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.

Відповідно довідки № 109 від 16.02.2026 р., середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 778,99 грн., середньомісячна зарплата становить 16872,92 грн. (а.с. 11).

Ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Ч.1 ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Ст.13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

В обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 р., а саме: згідно з п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 34).

Зазначає, що рішення про призупинення вищевказаних виплат було прийнято, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» № 2136-IX, якою регламентовано, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Між тим, Закон України від 15.03.2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15.03.2022 року, а набрав чинності 24.03.2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст.58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125099054).

Таким чином, слід стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення 2022,2023 рік в розмірі 30990 грн.

Окрім того, позивач звільнена із займаної посади 05.08.2025 року та за уточненими вимогами позовної заяви просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з дня, наступного після звільнення 06.09.2025р. по 25.02.2026р., тобто за 6 місяців, в розмірі 95 815,77 грн.

Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на яку є посилання у апеляційній скарзі.

В даному випадку судом встановлено та не спростовано матеріалами справи, що в день звільнення ОСОБА_1 не були виплачені всі суми, які належали їй від підприємства.

Разом з тим, суд, з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розахунку при звільненні, а саме в межах 30 000 грн, що буде співмірно розміру заборгованості, яка не виплачена у день звільнення ОСОБА_1 , в розмірі 30 990 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам. Оскільки позов задоволено на 48,1 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 797,31 грн. судового збору.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України

ухвалив :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 202-2023 роки в сумі 30990 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 000 грн., а всього 60 990 (шістдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 797 (сімсот дев`яносто сім ) грн. 31 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду.

Повне найменування сторін :

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (юридична адреса : 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815).

Суддя Логін Є. В.