Вирок № 135298788, 31.03.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/36043/25

Провадження №1-кп/127/1185/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_5 обвинуваченого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.01.2025 за № 12025025030000001, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, Вінницької області, громадянина України, непрацюючого, інваліда II групи, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 02.01.2025 близько 18:30, перебуваючи біля під`їзду № 5 будинку АДРЕСА_2 , побачив свого сусід ОСОБА_4 , з яким раніше мав неприязні відносини, на ґрунті чого між ними знову виник словесний конфлікт. ОСОБА_4 , намагаючись уникнути загострення конфлікту, припинив розмову та попрямував до свого помешкання.

Після цього ОСОБА_6 близько 18:40 попрямував до своєї квартири, що розташована в під`їзді № 5 будинку АДРЕСА_2 , де вдруге зустрівся з сусідом ОСОБА_4 , який виходив зі своєї квартири.

У цей момент у ОСОБА_6 виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .

Діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров`ю потерпілому та бажаючи їх настання, ОСОБА_6 , маючи при собі револьвер моделі «Safari-F РФ-441» №ХК49172 калібру 4 мм (пристрій для відстрілу патронів Флобера кільцевого запалення калібру 4 мм, виробництва ТОВ «Латек», м. Харків, Україна), здійснив декілька пострілів у напрямку ОСОБА_4 .

Внаслідок одного з пострілів куля влучила в ділянку живота потерпілого ОСОБА_4 , заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а саме вогнепального поранення передньої черевної стінки. Після вчинення заподіяних дій ОСОБА_6 залишив місце події.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав і суду пояснив, що дату події він точно не пам`ятає приблизно 2 чи 3 січня. В той момент був напідпитку. Він є інвалідом II групи внаслідок війни, та наразі не працює. Д цих подій конфліктів в нього з потерпілим не було. Що саме спонукало його до вчинення цих дій не пам`ятає. Він стріляв в потерпілого з трофейної зброї, яка не є травматичною, тому дозвіл на неї не потрібен, та вважає, що вбити з неї не можна. Зробив 5-6 пострілів з метою налякати потерпілого, та не бачив, що одна з куль влучила в нього. Жалкує про вчинене та попросив вибачення у ОСОБА_4 в судовому засіданні.

Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що 02.01.2025 приблизно о 18:30 він повертався з роботи додому, та коли проходив біля під`їзду будинку, побачив обвинуваченого з невідомим йому хлопцем. Він з ними не вітався, почув від них запах алкоголю. Обвинувачений почав викрикувати образи на його адресу, коли він пройшов повз них, а саме, почув на свою адресу «свиня». Він не хотів з ними пересікатися. Приблизно о 18:40 він вирішив піти в магазин, та виглянувши у вікно переконався, що обвинуваченого там немає. Вийшовши у під`їзд, він зустрів обвинуваченого, який стояв на прольоті біля його дверей, та обійти його він не міг. В той момент він зрозумів, що діалогу не уникнути, запропонував спокійно поспілкуватися та запитав у обвинуваченого, чому він його так ненавидить. Однак, розмова у них не вийшла, оскільки ОСОБА_6 почав його ображати та лаятись на його адресу. Обвинувачений пройшов повз нього і попрямував до своєї квартири, продовжуючи лаятись, в той час як він залишався біля дверей своєї квартири. Обвинувачений піднявся на один проліт, розвернувся, дістав з сумки на поясі пістолет та одразу ж почав стріляти в потерпілого. Він не пам`ятає, з якого пострілу ОСОБА_6 в нього влучив, однак впевнений, що це був один з перших пострілів. Він відчув гострий біль в області живота, та інтуїтивно подався вліво до дверей на вихід, побачив кров. Тоді він побачив руку, просунуту між перилами, та знову почув постріли. Обвинувачений в нього не поцілив, однак він чув як пролітали кулі.

Він не виходив на вулицю, а вирішив піти додому. Коли заходив у квартиру, знову опинився на лінії вогню, чув клацання револьвера, однак пострілів не було. Тоді викликав поліцію та швидку допомогу. По приїзду працівники поліції запитали, де стрілок, тоді він спрямував їх на поверх вище. Коли його відводили до карети швидкої допомоги, він знову зустрів обвинуваченого, який кричав до нього, що вб`є та підірве гранатою. Поліція на це не реагувала. Коли його доставили в лікарню на вул. Київській, йому провели операцію, та вилучену кулю хірург передав працівникам поліції.

Прямих конфліктів з обвинуваченим він не пам`ятає. До того, як останній пішов служити, вони добре спілкувалися. Однак, у нього було непорозуміння з мамою обвинуваченого, яка ображала його дружину і дітей. Він при цьому присутній не був, але йому поскаржилася дружина, після чого він хотів обговорити цю ситуацію з обвинуваченим. Однак серйозних конфліктів у них не було.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 КПК на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:

-висновок експерта від 08.01.2025 № СЕ-19/102-25/377-БЛ, відповідно до якого пістолет, який був наданий на дослідження, не являється вогнепальною зброєю, а є стартовим (сигнально-шумовим) пістолетом моделі «BLOW F92», № НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А., виробництва Туреччини, який призначений для подачі звукових сигналів та придатний для використання за своїм цільовим призначенням; 55 (п`ятдесят п`ять) патронів, які були надані на дослідження, не являються бойовими припасами, а є холостими (шумовими) пістолетними патронами калібру 9 мм Р.А., призначеними для подачі звукових сигналів з стартових (сигнально-шумових) пістолетів та придатні для використання за своїм цільовим призначенням;

-висновок експерта від 08.01.2025 № СЕ-19/102-25/376-БЛ, відповідно до якого револьвер, який був наданий на дослідження, не являється вогнепальною зброєю, а є револьвером моделі «SAFARI-F РФ-441», № НОМЕР_2 , калібру 4 мм, виробництво ТОВ «Латек», м. Харків, Україна, призначений для тренувальної стрільби патронами Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм та придатний для стрільби; патрон, який був наданий на дослідження, не являється бойовим припасом та є патроном Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм, виробництва підприємства «Selier&Bellot», Чеська Республіка, призначеним для тренувальної стрільби поза спеціальних приміщень та майданчиків (тирів, стрільбищ) з револьверів калібру 4 мм (Флобера) та придатний для стрільби;

-висновок експерта від 24.01.2025 № СЕ-19/102-25/895-БЛ, відповідно до якого 7 (сім) гільз, які були надані на дослідження, не являються бойовими припасами, а є частинами патронів стріляними гільзами патронів Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм, які призначені для тренувальної стрільби поза спеціальних приміщень та майданчиків (тирів, стрільбищ) з револьверів калібру 4 мм (Флобера). 7 (сім) гільз, які були надані на дослідження, відстріляні з револьвера моделі «SAFARI-F РФ-441», № НОМЕР_2 , калібру 4 мм, який наданий на дослідження; куля, яка була надана на дослідження упакованою до паперового конверту з позначкою «1», не являється бойовим припасом, а є частиною патрона стріляною кулею патрона Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм, який призначений для тренувальної стрільби поза спеціальних приміщень та майданчиків (тирів, стрільбищ) з револьверів калібру 4 мм (Флобера). Дана куля не придатна для ідентифікації зброї з якої вона була стріляна в зв`язку з її деформацією та відсутністю окремих ідентифікаційних ознак; куля, яка була надана на дослідження упакованою до паперового конверту з позначкою «2», не являється бойовим припасом, а є частиною патрона стріляною кулею патрона Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм, який призначений для тренувальної стрільби поза спеціальних приміщень та майданчиків (тирів, стрільбищ) з револьверів калібру 4 мм (Флобера). Дана куля не придатна для ідентифікації зброї з якої вона була стріляна в зв`язку з її деформацією та відсутністю окремих ідентифікаційних ознак; куля, яка була надана на дослідження упакованою до пломбувального пакету № PSP 1455686, не являється бойовим припасом, а є частиною патрона стріляною кулею патрона Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм, який призначений для тренувальної стрільби поза спеціальних приміщень та майданчиків (тирів, стрільбищ) з револьверів калібру 4 мм (Флобера). Дана куля відстріляна з револьвера моделі «SAFARI-F РФ-441», № НОМЕР_2 , калібру 4 мм, який наданий на дослідження;

-висновок судово-медичного експерта від 13.02.2025 № 167/189, відповідно до якого під час стаціонарного лікування у ОСОБА_4 було виявлене тілесне ушкодження: «Вогнепальне непроникаюче поранення передньої черевної стінки». Вказане ушкодження у ОСОБА_4 за своїм характером належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (пункт 2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»), за механізмом утворення допускається можливість його виникнення внаслідок травматичної дії вогнепальної зброї (як це зазначено у медичній карті), давністю утворення, можливо, в строк, вказаний в постанові про призначення експертизи 02.01.2025. Тривале (понад 21 день) перебування ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні не може бути прийняте до уваги при судово-медичній оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (згідно п. 4.7 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»), оскільки таке тривале лікування не пов`язане з характером і клінічними проявами названого вище тілесного ушкодження, а може бути обумовлене іншими випадковими обставинами (індивідуальними особливостями організму тощо).

Аналізуючи показання обвинуваченого, потерпілого, надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт нанесення ОСОБА_6 умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я потерпілому ОСОБА_4 . Зокрема, обвинувачений в судовому засіданні зазначених обставин не заперечував, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо часу, місця та способу вчинення інкримінованого йому діяння. Надані обвинуваченим показання узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_4 . Крім того, суд враховує, що за клопотанням сторін кримінального провадження судом були досліджені ряд судових експертиз, проведених у кримінальному провадженні. Зміст зазначених висновків судом наведений вище. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що характер та механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілого, окрім послідовних показань обвинуваченого та потерпілого, був підтверджений і висновком судово-медичної експертизи.

Врахувавши всі обставини вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема спосіб вчинення кримінального проступку, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку обвинуваченого і потерпілого, що передувала події, суд доходить до обґрунтованого висновку про направленість умислу ОСОБА_6 на заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає, що дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати за частиною другою статті 125 КК як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України» (Заява № 36650/03), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_6 , згідно з приписами частини другої статті 12 КК, вчинив кримінальний проступок, винуватість у вчинені якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаявся. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності притягнутий не був, за місцем проживання скарг на останнього не надходило, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. З наданого суду обвинувального акту випливає, що під час досудового розслідування обвинувачений активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.

Крім того, ОСОБА_6 є особою з інвалідністю II групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Отже, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає за доцільне зауважити таке.

З наданого суду обвинувального акту випливає, що інкриміноване ОСОБА_6 останнім було вчинене у стані алкогольного сп`яніння. Відповідне документальне підтвердження цьому факту стороною обвинувачення суду надане не було. Однак обвинувачений у судовому засіданні факту перебування у стані алкогольного сп`яніння не заперечував і цю обставину підтвердив. У постанові від 03.12.2019 (справа № 571/1436/15-к) ВС зауважив, що факт перебування в стані алкогольного сп`яніння може встановлюватися шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно медоглядом.

Відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

При цьому суд враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 29.05.2018 (справа №484/3291/16-к), відповідно до якого перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп`яніння не можна не враховувати при призначенні покарання.

Отже, обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Санкція частини другої статті 125 КК передбачає покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до одного року, або пробаційного нагляду на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

Однак, відповідно до норми частини третьої статті 56 КК, громадські роботи не призначаються особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи. Відповідно до норми частини другої статті 57 КК, виправні роботи не застосовуються до непрацездатних. Відповідно до норми частини третьої статті 61 КК, обмеження волі не застосовується до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Захисник обвинуваченого, виступаючи з промовою у судових дебатах, просив суд застосувати санкцію частини другої статті 125 КК у вигляді мінімального розміру штрафу. Сторона обвинувачення, в свою чергу, наполягала на застосуванні санкції у вигляді максимального розміру штрафу.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді максимального розміру штрафу, передбаченого санкцією частини другої статті 125 КК.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданою представником сторони обвинувачення ухвалою слідчого судді від 07.01.2025 на речові докази у кримінальному провадженні був накладений арешт, який доцільно скасувати.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

Речові докази:

-стартовий (сигнально-шумовий) пістолет моделі «BLOW F92», №Z2IBLMAYS04-2400440, калібру 9 мм та 55 (п`ятдесят п`ять) холостих (шумових) пістолетних патронів калібру 9 мм, поміщені в спец. пакет НПУ INZ 2008680 тимчасово залишити у камері зберігання речових доказів ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області;

-револьвер моделі «SAFARI-F РФ-441», №ХК49172, калібру 4 мм та патрон Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм, поміщені в спец. пакет НПУ INZ 2008679 - тимчасово залишити у камері зберігання речових доказів ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області;

-7 (сім) стріляних гільз патронів Флобера кільцевого запалювання калібру 4 мм, поміщені в спец. пакет НПУ WAR 1168184 - знищити;

-куртку темно-синього кольору, на якій наявний отвір круглої форми, поміщена в спец. пакет НПУ PSP 8116102 - повернути власнику або іншій уповноваженій особі.

Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 07.01.2025, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 11142 (одинадцять тисяч сто сорок дві) гривні 60 копійок витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: