Рішення № 135292584, 31.03.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2026 р. справа № 300/237/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Атаманюк Володимир Михайлович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.07.2025 № 092950020016 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по втраті годувальника, як інваліду дитинства; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії по втраті годувальника, як інваліду з дитинства відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення, а саме з 24.06.2025.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 24.06.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника. Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області за наслідками розгляду поданої позивачем заяви від 24.06.2025 прийнято рішення від 02.07.2025 № 092950020016 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по втраті годувальника, оскільки позивачем не підтверджено настання інвалідності до досягнення 18-річного віку. Представник позивача вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника, чим грубо порушено право останнього на належний рівень соціального забезпечення. Так, позивач надав пенсійному органу довідку МСЕК серії 12 ААД № 059262 ОСОБА_1 встановлено повторно третя група інвалідності, причини інвалідності з дитинства. Окрім цього, згідно медичної документації діагноз позивачу був встановлений ще до настання 18 років.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.02.2026 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшло пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відповідно до якого представник третьої особи вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить в задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі. Так, представник третьої особи зазначив, що право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. В спірному випадку, згідно акту огляду МСЕК серії АВ № 0886450, який є первинним, позивач визнаний особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку (у 27 років) на дату огляду 31.01.2018. При цьому, висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що позивач мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення 18-ти років в матеріалах справи відсутній. Представник третьої особи просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 28-36).

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалося. Ухвалу від 19.01.2026 про відкриття провадження доставлено відповідачу в його електронний кабінет 19.01.2026.

Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, вважається, що відповідачу вручено ухвалу суду від 19.01.2026 належним чином, а справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 059262 від 13.06.2024, причину інвалідності зазначено «інвалід з дитинства». Інвалідність встановлено до 01.07.2026 (а.с.10).

Позивач 24.06.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника за померлого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після реєстрації заява позивача про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яким прийнято рішення від 02.07.2025 № 092950020016 про відмову в призначенні пенсії. Відповідач в рішенні від 02.07.2025 № 092950020016 зазначив, що заявником надано витяг з акту огляду МСЕК серії 0886450, який є первинним та не підтверджує факт настання інвалідності до 18 років, оскільки на дату огляду 31.01.2018, заявнику виповнилось 27 років. У зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують факт визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю з дитинства до 18-ти років, позивачу відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника (а.с. 6).

Листом від 10.07.2025 № 0900-0211-8/35310 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області направило позивачу рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.07.2025 № 092950020016 про відмову в призначенні пенсії (а.с. 5).

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.07.2025 № 092950020016 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по втраті годувальника, представник позивача звернувся з цим позовом до суду, в якому просить суд скасувати таке рішення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії по втраті годувальника, як інваліду з дитинства відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення, а саме з 24.06.2025.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені статтею 36 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у разі встановлення III групи інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону № 1058-IV члени сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регулюються Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).

У п.3 розділу ІІ Порядку №22-1 визначено перелік документів, які подаються для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.2.18 розділу ІІ Порядку №22-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Тобто право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та/або висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. З огляду на вказані положення, є два випадки для призначення пенсії такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років.

Вказане також узгоджується з положенням частиною другою статті 36 Закону №1058-IV, за яким непрацездатними членами сім`ї померлого годувальника вважаються також діти померлого годувальника старші 18 років, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

При цьому, формулювання «стали особою з інвалідністю до досягнення 18 років» не є тотожнім «отримали статус особи з інвалідністю до досягнення 18 років» (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров`я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021 у справі №759/6651/16-а.

При цьому, суд зазначає, що встановлення категорії особа з інвалідністю з дитинства МСЕК особам ще до їх повноліття чинним законодавством не передбачено.

Такий висновок підтверджений Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 року у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021 року у справі №759/6651/16-а.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 0.12.2009, це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Таким чином, статус особа з інвалідністю з дитинства встановлюється в день надходження до комісії документів виключно після 18 років.

Окрім наведеного, відповідно преамбули Закону України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Відповідно до статті 1 наведеного Закону, причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Тобто, статус особи з інвалідністю з дитинства встановлюється на підставі медико-соціальної експертизи.

Відповідно до наявних матеріалів справи, зокрема з довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 059262 від 13.06.2024, позивачу встановлена третя група інвалідності, причина інвалідності з дитинства.

Також, до позовної заяви долучено копії: індивідуальної програми реабілітації інваліда № 793 від 13.06.2024; виписки з історії хвороби № 3122; епікризу № 71 від 17.08.2005; епікризу № 2214 про знаходження на лікуванні з 02.10.2001 по 16.10.2001; епікризу № 703 про знаходження на лікуванні з 19.03.2001 по 28.03.2001; епікризу № 2951 про знаходження на лікуванні з 24.12.2002 по 04.02.2002; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за № 78/25/3451/В від 23.06.2025 (а.с. 11-16).

Так, у виписці з історії хвороби № 3122 зазначено, що ОСОБА_1 вважає себе хворим з дитинства, коли перехворів пневмонією, а згодом почав хворіти хронічним бронхітом. З часом появились приступи ядухи і в 2002 році був встановлений діагноз бронхіальної астми (а.с. 12).

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що позивач набув інвалідності до досягнення ним 18 років, у зв`язку із чим і було зроблено запис про інвалідність з дитинства, а тому доводи відповідача щодо відсутності підтвердження наявності ознак інвалідності у віці до 18 років є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

В спірному випадку, для призначення ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника наявні всі обов`язкові умови, передбачені статті 36 Закону № 1058-IV, а саме: ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства; позивач є членом сім`ї померлого годувальника ОСОБА_2 ; страховий стаж померлого годувальника за даними пенсійного органу 28 років 23 дні.

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника із посиланням на відсутність документів, згідно яких вона визнана особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 років, що свідчить про невідповідність спірного рішення від 02.07.2025 № 092950020016 критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

За змістом статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії тощо.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Згідно рішення від 02.07.2025 № 092950020016 відповідач зазначив: дата смерті годувальника: 18.02.2025; дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України: 24.06.2025 (а.с. 6).

Таким чином, ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою від 24.06.2025 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в межах 12 місяців з дня смерті годувальника (18.02.2025), а тому право на призначення такого виду пенсії в ОСОБА_1 виникло з 19.02.2025 та має бути відновлено з цієї дати, а не з дати звернення 24.06.2025, як помилково зазначив представник позивача в позовній заяві.

Підсумовуючи вищевикладене, належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде: визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.07.2025 № 092950020016 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 19.02.2025 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1058-IV.

Таким чином, суд дійшов до висновку, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами четвертою та п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд, дослідивши договір від 11.01.2026, акт виконаних робіт від 11.01.2026, квитанцію №370060 від 12.01.2026, встановив, що позивачем понесено витрати за послуги професійної правничої допомоги щодо звернення до суду з даним позовом вартістю 15000 грн.

За таких обставин, витрати позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином.

Однак, вказана сума витрат є неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт та надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.07.2025 № 092950020016 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 19.02.2025 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.