Ухвала суду № 135292548, 30.03.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"30" березня 2026 р. справа № 300/7654/25

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Григорук О.Б., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій

В С Т А Н О В И В:

20.10.2025 ОСОБА_1 шляхом поштового відправлення звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, просить:

визнати протиправною бездіяльність Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядовою і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

визнати протиправною бездіяльність Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати Центральний науково-дослідний Інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядовою і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

визнати протиправною бездіяльність Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

визнати протиправною бездіяльність Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2023 року по 01 червня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 01 червня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої о Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів У країни від 15 січня 2004 року № 44;

визнати протиправною бездіяльність Центрального науково-дослідного інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України щодо не нарахування га невиплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

визнати протиправною бездіяльність Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 січня 2025 року по 30 січня 2025 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язати Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2025 року по 30 січня 2025 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої о Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для поновлення такого строку разом з доказами поважності причин його пропуску. Роз`яснено, що в разі не усунення недоліків у вище зазначений строк позовна заява в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.01.2025 буде залишена без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 дійшов таких висновків:

"74. Судова палата зазначає, що спірний період (з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) та після цього.

75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні".

Відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався). Судова палата зауважила, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, відлік строку звернення до суду з позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року (пункт 80).

Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні) (пункт 77).

Саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду (пункт 77).

Верховний Суд наголосив, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності (пункт 79).

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.

У частині вимог за спірний період з 29.01.2020 по 18.07.2022 не обмежується будь-яким строком, оскільки регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Період з 19.07.2022 по 30.01.2025 регулюється чинною на цей час редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

30.01.2025 позивач отримав грошовий атестат від 30.01.2025 № 220/59/300 під час переведення його з Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України до іншого підрозділу, що підтверджується його підписом у грошовому атестаті.

02.05.2025 позивача звільнено з військової служби.

20.10.2025 позивач, шляхом поштового відправлення, звернувся до суду з даним позовом.

З огляду на вищенаведене, в ухвалі від 13.11.2025 суд дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк для подання адміністративного позову в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.01.2025.

На виконання ухвали суду від 13.11.2025 про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.01.2025 з підстав, що правовідносини в даній справі та у справі № 460/21394/23 щодо визначення початку перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову не є подібними. У справі № 460/21394/23 на момент звільнення з служби ОСОБА_1 30 березня 2023 року почався відлік тримісячного строку для звернення з позовом до адміністративного суду. Відповідно до сформованого Верховним Судом висновку щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, зокрема у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21, від 23 травня 2023 року у справі № 380/22021/21, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Отже, 30 березня 2023 року у ОСОБА_1 були підстави вважати, що його право на отримання грошового забезпечення з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року порушено. Але такі підстави були відсутні у позивача. Станом на 30.01.2025, дату переведення до іншого місця служба та станом на 02.05.2025, дату звільнення з служби, Постанова № 481 була чинною і в позивача не було підстав вважати, що його право отримання грошового забезпечення в повному розмірі порушено. Адже для звернення до суду за захистом порушеного права необхідно, щоб це порушення було реальним. 18.06.2025 набрало законної сили рішення суду про скасування змін до п. 4 Постанови № 704, які внесені Постановою 481, отже, 18.06.2025 відновила свою дію первинна редакції п. 4 Постанови № 704. Саме з 18.06.2025 позивач дізнався про ймовірне порушення своїх прав та звернувся 25.06.2025 до відповідача. Відповідь позивачу була направлена поштовим відправленням 29.07.2025, але у зв`язку із відсутністю на момент прибуття поштового відправлення до поштового відділення с-ща Делятин листоноші, яка обслуговувала військове містечко, відправлення 27.08.2025 було повернуто відправнику. Зазначену відповідь позивач отримав безпосередньо у відповідача наручно у вересні 2025 року. Так, після отримання від відповідача відповіді про те, що оклади грошового забезпечення обчислювались відповідно до вимог Постанови № 704, зокрема, пункту 4 в редакції Постанови № 481, позивач в тримісячний термін оскаржив такі дії до суду. А отже, не пропустив тримісячний строк для подання адміністративного позову з моменту вручення відповіді відповідача про виплату грошового забезпечення з врахуванням пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 481. Вважає, що необхідно врахувати, що протягом лютого-березня 2025 року позивач проходив лікування. У зв`язку із тяжким захворюванням дружини, яка не могла самостійно пересуватись і потребувала постійного догляду, через що позивач і був звільнений із служби, в нього не було можливості займатись судовими справами. В кінці липня 2025 року стан дружини покращився і позивач отримав можливість зайнятись своїми справами. Викладене підтверджується медичною документацією.

Пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, якою встановлені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Визнання рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 не доводить поважності причин пропуску позивачем тримісячного строку на звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.01.2025.

Водночас, що стосується тривалого лікування позивача та його дружини в період, коли ОСОБА_1 мав право на оскарження в судовому порядку бездіяльності Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення в належному розмірі за період з 19.07.2022 по 30.01.2025, то суд звертає увагу на таке.

До заяви від 11.12.2025 про поновлення пропущеного строку звернення до суду ОСОБА_1 долучив: копію висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за № 14/62 від 22.01.2025, згідно якого дружина позивача ОСОБА_2 має захворювання, що викликає порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; копію консультаційного висновку спеціаліста від 17.03.2025, виданий дружині позивача ОСОБА_2 ; копію довідки-виписки з історії хвороби стаціонарного хворого від 30.04.2025, згідно якої дружина позивача ОСОБА_2 була госпіталізована з 21.04.2025 по 30.04.2025; копію довідки-виписки з історії хвороби стаціонарного хворого від 21.02.2025, згідно якої ОСОБА_1 був госпіталізований в період з 18.02.2025 по 21.02.2025; копію консультаційного висновку спеціаліста від 05.03.2025, виданий ОСОБА_1 .

Окрім цього, після отримання 30.01.2025 грошового атестату від 30.01.2025 № 220/59/300 ОСОБА_1 продовжив проходити військову службу.

Суд зазначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону № 2232-XII).

Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07 лютого 2023 року у справі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.

При вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду необхідно враховувати практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, згідно якої право на судовий захист, є важливішим, ніж встановлені процесуальним законом особливості реалізації ним цього права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

У рішенні від 4 грудня 1995 року у справі "Bellet v. France" ("Беллет проти Франції", пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 25 січня 2000 року у справі "Miragall Escolano and Othersv. Spain" ("Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії", заяви №38366/97, №38688/97, №40777/98, №40843/98, №41015/98, №41400/98, №41446/98, №41484/98, №41487/98, №41509/98) так само у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain" ("Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", заява №3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вказані в заяві про поновлення строку звернення до суду обставини слід визнати поважними причинами пропуску встановленого законом строку звернення до суду, а пропущений процесуальний строк слід поновити.

Відповідно до частини 14 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

На підставі наведеного, керуючись статтями 161, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 встановленого законом строку звернення до суду з адміністративним позовом до Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.01.2025 та поновити пропущений строк звернення до суду.

Продовжити розгляд справи №300/7654/25 за позовом ОСОБА_1 до Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.

Суддя Григорук О.Б.