Рішення № 135258314, 27.03.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 695/9/26

номер провадження 2/695/1273/26

27 березня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі

судді Апанасенко К.І.,

за участю секретаря судового засідання Козлова Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

05.01.2026 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 674,98 грн.

Позов мотивує тим, що 24.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансових послуг № 2108329761743 від 24.03.2021. Відповідач свої обов`язки за вказаним договором не виконав, не повернув кредитні кошти та проценти за користування кредитом. Позивач стверджує, що на підставі укладених з первісними кредиторами договорів факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином. Тому позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ ««Коллект Центр» суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06.01.2026 відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, але в позові просила здійснювати розгляд справи без її участі, на задоволенні позову наполягала, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

У судове засідання відповідач не з`явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, будь-яких заяв від неї на адресу суду не надходило, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Відзив на позовну заяву не було подано.

Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

18.03.2026 суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Ухвалення рішення було відкладено згідно з ч. 1 ст. 244 ЦПК України до 27.03.2026.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

24 березня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 (позичальником) було укладено договір про надання фінансових послуг № 2108329761743 «Стандартний».

Договір, заява-анкета і графік платежів до договору, а також паспорт споживчого кредиту підписані відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора W 6.

Відповідно до положень пункту 1.1 договору ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3700 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно до умов цього договору, його додатків та правил.

Згідно з п. 1.2 договору кредит надається на строк, зазначений в заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до договору та є невід`ємною його частиною,

Згідно п. 1.3., 1.4 договору орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих, на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.

Проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі:

а) 2% за кожний день користування кредитом за умови сплатив сіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а;

в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.б;

г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 1.4.1 договору нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту залишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 16 днів, нараховані за фактичний строк користування кредитом (п. 1.4.2 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору та п. 4 Паспорту споживчого кредиту, реальна процента ставка дорівнює загальній вартості кредиту та складає:

- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.а договору 730 відсотків річних (або 732 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.б договору 1302,36 відсотків річних (або 1306 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.в договору 1711,7 відсотків річних (або 1769,68 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік);

- при нарахуванні відсотків згідно п.п. 1.4.г договору 2735,45 відсотків річних (або 2743,05 відсотків, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік).

У заяві-анкеті на отримання кредиту зазначено, що строк кредиту 365 днів з правом повернення достроково. Також вказано про обов`язок сплатити проценти у розмірі 1184 грн. Далі повторено положення п. 1.4 договору про розмір процентів.

Також заява-анкета відповідача містить номер банківської карти позичальника НОМЕР_1 , на яку відповідач просила перерахувати кредитні кошти в сумі 3700 грн.

Згідно з паспортом споживчого кредиту (інформація, що надається споживачеві до укладення договору про споживчий кредит) строк кредиту 16 днів.

Згідно з листом ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 04.11.2025 указане Товариство 24.03.2021 здійснило переказ коштів у сумі 3700 грн на карту НОМЕР_1 . Номер договору згідно інформації від кредитора - 2108329761743.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що позикодавець виконав свої зобов`язання з перерахування коштів позичальнику відповідачу.

Станом на 30.11.2021 ТОВ «Служба миттєвого кредитування» розрахувало заборгованість відповідача за кредитним договором у розмірі 31 080 грн, з яких 27380 грн проценти і 3700 грн тіло кредиту.

За твердженням позивача, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Твердження позивача щодо невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань та виникнення заборгованості за договором фінансових послуг № 2108329761743 від 24.03.2021 не спростовані належними та допустимими доказами.

При вирішенні спору суд керується принципом змагальності, згідно з яким учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Також кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України).

Зважаючи на надані позивачем докази перерахування коштів відповідачу за кредитним договором і відсутність доказів погашення відповідної заборгованості, суд дійшов висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором не повернення виданих їй кредитних коштів та процентів.

У подальшому,1 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до якого до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , що підтверджується, зокрема, витягом із додатку № 3 до договору факторингу - Реєстром боржників, який є невід`ємною частиною цього договору. До ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача в сумі 31 080 грн, з яких:

- 3 700,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

- 27 380,00 грн заборгованість за процентами від суми позики.

Оплату за договором факторингу підтверджено платіжною інструкцією від 03.12.2021 № 307600018.

Згідно з Розрахунком заборгованості ОСОБА_2 станом на 10.01.2023, ТОВ «Вердикт Капітал» донарахувало відповідачу проценти за період з 01.12.2021 до 23.03.2022 у сумі 32068, 27 грн. Відповідно загальна сума заборгованості відповідача за процентами, за цим документом, за весь період кредитування становить 59448,27 грн (27 380,00 грн + 32068, 27 грн).

ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги за договором про надання фінансових послуг від 24.03.2021 № 2108329761743 ТОВ «Коллект Центр» згідно договору про відступлення прав вимоги від 10.01.2023 № 10-01/2023. Відповідно до умов договору до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги до боржників, які зазначені у додатках №1 та № 3 до договору. Згідно з копіями цих додатків до договору розмір права вимоги до відповідача становить 63 148,27 грн, з яких:

- 3 700 грн заборгованість за тілом кредиту;

- 59 448,27 грн заборгованість за процентами від суми позики.

Оплата за договором факторингу проведена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами договору факторингу за відповідним актом від 28.02.2023.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду розрахунок заборгованості, згідно з відомостями якої станом на 08.12.2025 відповідач має заборгованість за договором кредиту в розмірі: по тілу кредиту 3700,00 грн, по несплачених процентах за користування кредитом - 59 448,27 грн, з яких заявлено в позові до стягнення: по тілу кредиту - 3700,00 грн, по несплачених процентах за користування кредитом - 44 974,98 грн (усього 48674,98 грн).

Вирішуючи правовий спір між сторонами, що виник, суд керується такими нормами права.

Положеннями статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Статтею 12 Закону «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронна ідентифікація це процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд установив, що відповідачка не виконала свої зобов`язання за договором про надання фінансових послуг № 2108329761743 від 24.03.2021, укладеним згідно з чинним законодавством. Відповідно до ст. 512, 514, 1077 ЦК України право вимоги до ОСОБА_1 за цим договором перейшло до позивача на підставі договорів факторингу №1-12 від 01.12.2021 та 10-01/2023 від 10.01.2023.

Щодо розміру права вимоги позивача суд установив наступне.

Відповідач не повернула позикодавцю кредитні кошти в сумі 3700 грн та проценти за користування кредитом, що не було нею спростовано.

За змістом частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 53 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо застосування абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Як встановлено судом, за умовами договору про надання фінансових послуг від 24.03.2021 № 2108329761743 кредит надається на строк 365 днів, що передбачено в п. 1.2 договору та заяві-анкеті, підписаній відповідачем.

З огляду на свободу договору, яка передбачена ст. 6, 627 ЦК, сторони на власний розсуд визначили орієнтовний строк повернення кредиту у 16 днів, а також граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору, тобто граничний фактичний строк правомірного користування кредитом) тривалістю в 1 рік.

Тому нарахування кредитором (первісним кредитором та ТОВ «Вердикт Капітал») процентів за користування кредитом протягом періоду часу з 24.03.2021 до 23.03.2022 за денною процентною ставкою, передбаченою в п. 1.4 договору, на загальну суму 59 448,27 грн відповідає положенням договору.

При вирішенні питання про суму процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд виходить із такого.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення так і виконання такого договору.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Процентну ставку у розмірі від 730 відсотків річних до 2735,45 відсотків річних, передбачену пунктом 4.2 договору, суд оцінює як явно завищену.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Фінансова установа первісний позикодавець, надаючи споживачеві відповідачу перед укладанням кредиту для ознайомлення паспорт споживчого кредиту із зазначенням строку кредиту в 16 днів та наводячи таку ж інформацію в графіку платежів до договору, діяла явно недобросовісно, із порушенням звичаїв ділового обороту. Таким чином вона спонукала позичальника до укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Як зазначено в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності. Принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Установлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

У зв`язку з цим стягненню з відповідача підлягають проценти у розмірі 3700 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 7400 грн: 3700 грн заборгованості по кредиту + 3700 грн заборгованості за процентами.

Висновки суду в частині визначення суми процентів узгоджуються з позицією Верховного Суду у справі № 679/1103/23(постанова від 12.02.2025).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 16 000 грн, викладених у позові.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При цьому розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Сума, яка підлягає задоволенню в даній цивільній справі, становить 7400 грн. Справа є малозначною в силу прямої вказівки пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Згідно з актом про надання правової допомоги № 16 від 28.11.2025 між адвокатським об`єднанням «Лігал Aссістанс» та позивачем до числа наданих послуг включено надання двох усних консультацій вартістю 4 тис. грн та складання 4-х позовних заяв про стягнення боргу на загальну суму 12 тис. грн.

Однак у даній справі розглядається лише одна позовна заява, оцінена в акті в 3 тис. грн. При цьому вартість роботи адвоката з надання консультацій на суму 4 тис. грн та складання позову вартістю 3 тис. грн, враховуючи витрачений ним час, незначну складність справи, критерій обґрунтованості та доцільності понесених витрат, кількість складених процесуальних документів по справі, може бути визначена судом як завищена і не співмірна із затраченими зусиллями на підготовку матеріалів для подання позовної заяви до суду.

Тому, керуючись визначеними в ЦПК України критеріями, суд вважає справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 2 000 грн.

Згідно платіжної інструкції позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог у розмірі 7400 грн (15,2 %), суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 368,2 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 284, 353-354 ЦПК України, ст. 526, 1048, 1054 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість у розмірі 7400 (сім тисяч чотириста) гривень, що складається з тіла кредиту в розмірі 3700 (три тисячі сімсот) гривень та процентів у розмірі 3700 (три тисячі сімсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору, у розмірі 368 (триста шістдесят вісім) гривень 20 копійок та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана заява про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306; код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя К.І. Апанасенко