Рішення № 135238318, 26.03.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 523/936/25

Провадження № 2/496/1185/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пересипського (Суворовського) відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд зняти арешт з: нерухомого майна (обтяження №9277676) на підставі постанови АН №352025 від 29.10.2009 року, виданий Першим Суворовським ВДВС Одеського МУЮ: об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно; нерухомого майна (обтяження №12378364) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-14/1034 ВП №32091942 від 06.04.2012 року, виданий Першим Суворовським ВДВС Одеського МУЮ; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.

В обґрунтування позову зазначено, що під час оформлення спадщини після смерті матері позивача - ОСОБА_2 з`ясувалося, що накладено на арешт на нерухоме майно померлого ОСОБА_3 - реєстраційні номери: - арешт нерухомого майна (обтяження №9277676) на підставі постанови АН №352025 від 29.10.2009 року, виданий Першим Суворовським ВДВС Одеського МУЮ: об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно; - арешт нерухомого майна (обтяження №12378364) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-14/1034 ВП №32091942 від 06.04.2012 року, виданий Першим Суворовським ВДВС Одеського МУЮ; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Звернувшись до Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції для скасування арешту на нерухоме майно, останній відмовився через знищення матеріалів, а також відсутність даних та інформації в своїй електронній базі. Позивач пам`ятає, що у брата було виконавче провадження з приводу неіснуючого боргу, оскільки у нього був викрадений паспорт, судовий наказ - скасовано, заборгованість - відсутня. Таким чином виникла ситуація, коли боргів немає, а арешт в межах знищеного виконавчого провадження існує та обмежує позивача у його законних та гарантованих Конституцією правах та позбавляє можливості оформити спадщину після смерті брата - ОСОБА_3 . Позивач звернувся до Біляївської державної нотаріальної контори Одеського районного нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, в тому числі і майна брата, який помер раніше - ІНФОРМАЦІЯ_1 , його спадкове майно прийнято матір`ю, всю його спадщину, а саме: 1/3 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, право на спадщину на майно -1/3 частку житлового будинку за вказаною адресою, неоформлена через наявність арешту. Позивачу було роз`яснено, у зв`язку з тим, що накладено арешт на майно спадкодавця, нотаріусу заборонено видавати спадщину, якщо спадкове майно арештоване, зазначене випливає з вимог закону, а саме п. 4.17 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Арешти, що були накладені державними виконавцями перестали відповідати меті їх накладення.

Позивач у судове засідання не з`явився, його представник - ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» надіслав заяву, в якій просив справу розглянути за відсутності сторони позивача, позов задовольнити, не заперечував проти винесення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про дату, час і місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомив. Клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача до суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надав.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, враховуючи згоду представника позивача на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, належне повідомлення представника відповідача, який причини неявки не повідомив, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Судом, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 09.07.2013 року по справі №523/10329/13-ц судовий наказ від 08.08.2007 року про стягнення кредитної заборгованості за заявою ЗАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_3 скасовано.

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 є власниками в рівних частинах житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 05.12.2021 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_7 є спадкоємцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується листом державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Д.М. №940/02-14 від 20.05.2022 року.

ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . До складу спадкового майна входить земельна ділянка, площею 0,1100 га, кадастровий номер 5121082800:02:001:0390, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 27.08.2024 року, на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_3 , накладено арешти: постановою Суворовського ВДВС Одеського міського управління юстиції серії АН №352025 від 29.10.2009 року (невизначене майно, все майно); постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-14/1034 ВП №32091942 від 06.04.2012 року, виданий Першим Суворовським ВДВС Одеського міського управління юстиції (невизначене майно, все нерухоме майно).

Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України листом №141133 від 04.09.2024 року повідомило адвоката Тищенко С.Ю. про те, що При перевірці Автоматизованої системи виконавчого провадження, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, виявлено: арешт нерухомого майна (обтяження № 9277676) на підставі постанови АН №352025 від 29.10.2009 року, виданий Першим Суворовським ВДВС Одеського МУЮ; об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно; арешт нерухомого майна (обтяження № 12378364) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-14/1034 ВП №320991942 від 06.04.2012 року, виданий Першим Суворовським ВДВС Одеського МУЮ; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. В ході розгляду заяви відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_3 та виявити в межах якого провадження та на підставі якого виконавчого документа накладено арешт не надається можливим, оскільки вказані провадження було знищено у зв`язку зі закінчення терміну зберігання. Рекомендовано звернутися до суду.

Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України листом №142058 від 10.09.2024 року повідомив адвоката Тищенко С. про те, що у відділі на виконанні знаходився судовий наказ №2-Н-5337, виданий 19.11.2007 Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу у розмірі 9303,70 грн. В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем постановою від 06.04.2012 ВП №32091942 було накладено арешт на нерухоме майно боржника, також було встановлено, що боржник був зареєстрований згідно до довідки ООАДБ ГУМВС України в Одеській області за адресою: АДРЕСА_1 , що є територією відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції. Ураховуючи викладене, керуючись п. 10 частини першої ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» 03.12.2012 року ВП №32091942 було завершено та виконавчий документ направлено для подальшого виконання до вказаного відділу. Також повідомляємо, що арешт накладений постановою АН 3 52025 від 29.10.2009 ідентифікувати не можливо у зв`язку із спливом часу. Відповідно до вимог Порядку роботи з документами в органах Державної виконавчої служби, строк зберігання виконавчих проваджень переданих до архіву складає три роки, у зв`язку з чим, надати належним чином завірені копії документів виконавчого провадження не можливо.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» передбачено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до п. 2 вищевказаної Постанови позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Частиною 2 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 ст. 55 Конституції України гарантовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що у всіх інших випадках, крім передбачених ч.4 ст.59 цього Закону, арешт може бути знятий за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400 цс 19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18 (п. 41)).

У постанові від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, а сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 219/1704/17 вказано, що за загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, покладається на позивача.

ОСОБА_1 , звертаючись з даним позовом до суду, зазначив, що йому було відмовлено у оформленні спадщини, оскільки накладено арешт на майно спадкодавця.

Натомість, ОСОБА_1 не долучив до матеріалів справи відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з наявністю арешту спадкового майна.

Таким чином, позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання його цивільних прав.

Верховний суд у постанові від 21.02.2024 року у справі № 175/1481/15-ц сформував правовий висновок про те, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 року в справі №753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 року у справа №582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 року в справі №761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 року в справі №607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, або порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права, а тому і відсутні підстави для його захисту, відтак суд відмовляє у задоволенні позову за безпідставністю.

Крім того, суд враховує листи Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України, в яких зазначено, що в ході розгляду заяви відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_3 та виявити в межах якого провадження та на підставі якого виконавчого документа накладено арешт не надається можливим, оскільки вказані провадження було знищено.

03.12.2012 року виконавче провадження №32091942 було завершено та виконавчий документ направлено для подальшого виконання до відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції.

Отже, позивачем не доведено, що арешт накладено необґрунтовано та відпала потреба в подальшому існуванні арешту.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 16, 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 12-13, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Пересипського (Суворовського) відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту - залишити без задоволення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.Л. Пасечник