Рішення № 135231534, 23.03.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/5652/25 Провадження 2/636/475/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

04.07.2025 поштовим зв`язком до суду надійшла позовна заява, в якій представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №07296-11/2023 від 06.11.2023, укладеного між відповідачем та ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», у розмірі 49500.00 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що 06.11.2023 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 07296-11/2023. Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, що відтворений шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону Відповідача, який зазначений п. 8 Кредитного договору, реквізити та підписи сторін. Відповідно до п.п. 1.6. п. 1 Кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані Відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п.п. 1.6. п. 1 Кредитного договору. Підписанням Кредитного договору Відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» (п.п. 7.6 Кредитного договору), які розмішені на веб-сайті Товариства. Приймаючи умови Кредитного Договору, Відповідач підтверджує, що повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися цих Правил. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641. 644 ПК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін. іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

20.06.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 20062024, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Згідно п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Згідно п. 1.2 Договору факторингу, Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Реєстру боржників від 20.06.2024 до Договору факторингу № 20062024 від 20.06.2024, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 49500 грн., з яких: 10000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 39500 грн. - сума заборгованості за відсотками. З моменту отримання права вимоги до Відповідача, а саме з 20.06.2024 Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Вищевказані суми позивач просить стягнути на свою користь.

14.01.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача адвокат Мушка Н.М. надала додаткові пояснення на позов, в якому зазначила, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У позовній заяві вказано, що 06.11.2023 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №07296-11/2023. 20.06.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20062024, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №07296 11/2023 від 06.11.2023 перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Чугуївського міського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , проте з вимогами зазначеними у заяві відповідач не згодна з наступних підстав:

По-перше, Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 49500.00 грн. Проте, позивачем не надано пояснення щодо суми заборгованості за договором №07296-11/2023, а саме, не надано пояснення щодо нарахування заборгованості за відсотками. Тому, як видно із вищезазначеного, заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах договору і наданому самим же позивачем розрахунку, а тому і не підлягають задоволенню. Іншого належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами договору, позивач не представив, хоча в цій частині саме на ньому лежить процесуальний обов`язок доказування, а тому цей конкретний позов не може бути задоволений, оскільки він є необґрунтованим, а позовні вимоги - недоведені. Надані позивачем розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлені робітниками організації - є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту. Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Проте, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними.

По-друге, розмір нарахованої суми заборгованості за звичайними відсотками значно перевищує розмір заборгованості за кредитом. Згідно з частиною 1 статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до положення частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У зазначеному договорі № №07296-11/2023 від 06.11.2023 сторони погодили суму договору у розмірі 10000.00 гривень. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду (справа № 911/2269/22) бере до уваги таке. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав. Згідно виписки наданої Позивачем заборгованість по основній сумі кредиту (тіло кредиту) становить 10000 грн., а заборгованість за відсоткам становить 39500 грн. Визначений договором розмір відсотків за користування кредитними коштами значно перевищує середньо банківський відсоток по кредитам. Умови договору з таким розміром відсотків не відповідає принципу співрозмірності порівняно з тілом кредиту, а також принципу добросовісності, розумності та справедливості відповідно до економічних умов, які існують в країні у зв`язку з військовими діями.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)). Відповідно Постанови Верховного Суду Касаційного цивільного суду 679/1103/23 сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України). Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

По-третє, позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відповідач не підтримує, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог, зважаючи на наступне. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц зазначив, що встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти». Верховний суд у постанові: від 20.05.2022 № 336/4796/18 дійшов такого висновку: «Для стягнення боргу мало надавати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості». Звертаємо увагу суду, у матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів за вищезазначеним договором позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1046, 1054, 1088 ЦК України. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів Відповідачеві. Належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Надане позивачем платіжне доручення не містить обов`язкових реквізитів, що передбачені для такого виду фінансових документів згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а саме: підпису керівника та бухгалтера платника та печатки; не містить печатки банку через який здійснювався платіж; графа «Призначення платежу» за цим платіжним дорученням усупереч вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» не містить посилання як на підставу для здійснення цього платежу, на кредитний договір. Оскільки на платіжному дорученні не вказано прізвище, ім`я, по батькові та посаду працівника банку, який засвідчив проходження цього платежу на оплату, вказане платіжне доручення не можна вважати належним та допустимим доказом у розумінні статей 76-79, 81 ЦПК України. За змістом виниклих правовідносин щодо надання відповідачці фінансовою установою кредиту та з огляду на вимоги Глави 48 та параграфу 2 Глави 71 ЦК України, а також вимог Закону України «Про платіжні послуги», беручи до уваги вимоги ч. 3 ст. 12, п. 1 ч. 1 ст. 81 ЦПК України, зазначаємо, що під час виконання кредитором своїх забов`язань по наданню кредитних коштів позичальнику, самим кредитором здійснюються такі дії, які повинні достатньо підтверджуватися договорами в тій формі і в тому змісті, в якому укладено між сторонами договірні правовідносини. Отже, докази про них мають бути вже створеними і саме сторона позивача повинна доводити обставини, на які посилається в позові. Договір відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч.1 ст.517 Цивільного кодексу України). Отже, правонаступник може задоводити своє право вимоги лише фізично маючи у себе документи про право вимоги, як матеріальні докази цього права. Без документів право вимоги відсутнє. Саме за матеріальними доказами судом оцінюється і розмір переданого права. Без доказів розміру права вимоги, таке право відсутнє і не може бути передане. Тобто, право вимоги за основним зобов`язанням переходить не в момент «передачі» суми заборгованості в обліку первісного кредитора, не в момент передачі Кредитного договору, не в момент передачі судового рішення, яким стягнено (чи визнано) суму боргу, а в момент передачі оригіналів документів, які є доказами права вимоги. Оскільки, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Таким чином, керуючись ст. 517 ЦК України первісний кредитор мав би надати ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні та достовірні докази переказу коштів на рахунок Відповідача.

Аналізуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що позовна заява про стягнення кредитної заборгованості, подана ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає повному задоволенню.

20.01.2026 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення від представника позивача, в яких зазначено наступне.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» детально ознайомившись з позицією Відповідача, вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції Закону, що діяла на час укладення договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Отже умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві. Зі змісту Кредитного договору вбачається, що жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, до договору внесене не було. Не містить він і будь-яких інших несправедливих умов. Жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з Правилами надання коштів, Відповідачем при укладенні Кредитного договору висловлено не було.

За приписами ч. 2 ст. 11 Закону перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Вказана інформація була доведена до відома Відповідача, що підтверджується тим, зокрема що Відповідач підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту. Жодних застережень або зауважень з боку Відповідача, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору або додаткової угоди під час його підписання, до суду належними доказами не подано. Слід зазначити, що у випадку неповного розуміння умов Кредитного договору у Відповідача була можливість відмовитися від підписання даного договору, якою він не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. Укладеним Кредитним договором та Договором позики передбачені всі фінансові зобов`язання позичальника, тобто до відома Відповідача у необхідному обсязі була доведена передбачена законом інформація щодо умов кредитування. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Кредитний договір укладений Відповідачем з Первісним Кредитором, врегульовують усі істотні умови, встановлені законодавством для даних договорів. Зокрема, Кредитний договір містять наступні умови: назву документа; найменування, місцезнаходження та реквізити Позикодавця; прізвище, ім`я і по батькові Клієнта, місце його проживання; загальний розмір позики у грошовому виразі, строки її внесення та умови взаєморозрахунків; порядок повернення позики та сплати процентів; процентна ставка оплати позики (фіксована), та порядок її обчислення; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії Кредитного договору; права, обов`язки сторін та відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Кредитного договору, відмова від зобов`язань; дострокове повернення кредиту; дозвіл на збір, обробку, використання, зберігання та передачу третім особам персональних даних Клієнта; підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана Клієнту; підписи сторін. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Інформація надана Первісним кредитором з дотриманням всіх вимог законодавства, викладена їх в чіткій, зрозумілій та доступній формі, при цьому саме Відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті Первісного кредитора. Отже, підписавши договір, Відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Отже, укладений Кредитний договір було підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Під час укладення договору не було порушено Закон України «Про захист прав споживачів» .

Доводи відзиву на позовну заяву про те, що умови договору щодо встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов`язання за договором є несправедливими, не повинно братися до уваги, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів. Відсотки, які просить стягнути Позивач нараховані за понадстрокове користування позикою/кредитом, за відсотковою ставкою передбаченою договором, саме за понадстрокове користування кредитом. Оскільки у Кредитному договорі, прямо зазначено, що Відповідач підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайті Кредитодавця, а також отримав від Кредитодавця до укладення цього Договору інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, нарахування відсотків здійснюваолося Первісним кредитором у межах умов даного кредитного договору та відповідно до законодавства, чинного на момент підписання Кредитного договору. Отже, підписавши договір, Відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Згідно з умовами укладеного Кредитного договору, Позичальник зобов`язується повернути кошти, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Позивач вважає, що надані суду докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту укладання Кредитного договору між Відповідачем та Первісним кредитором, та для обгрунтування розміру заборгованості Відповідача, вказаної у позовні заяві. Відповідно до умов кредитного договору, кошти надано Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом при реєстрації на сайті первісного кредитора. Інформація про проведення успішних транзакцій зберігається безпосередньо у Кредитодавця, у зв`язку з чим, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів, в тому числі які підтверджують факт перерахування кредитних коштів на рахунок Позичальника, оскільки такі документи є банківською таємницею, та відповідно до п.35 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», формуються, складаються та зберігаються в установі банку який видавав кредит, відповідно до чинного законодавства України відповідальною особою банку.

З гідно ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта є банківською таємницею. Тому, Позивач не має змоги надати суду виписку з особового рахунку, оскільки Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а позивач не є банком України, отже на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються (Постанова Київського апеляційного суду по справі № 381/1311/23 від 25.06.2024). Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що наведена позивачем теза про отримання відповідачем грошових коштів за умовами кредитних договорів стороною захисту не доведена, при цьому сам Відповідач не визнає і одночасно не заперечує факт отримання грошових коштів, виносячи свою версію подій відносно отримання коштів «за дужки». Тобто, фактично сторона захисту не заперечує факт, але намагається показати, що Позивач не довів його належним чином.

Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування/ отримання кредитних коштів. Також, учасник справи мав право подати до суду власний розрахунок або, згідно ч. 1 ст. 106 ЦПК України, висновок експерта, складений на його замовлення. Тобто, якщо Відповідач не згоден з розрахунками заборгованості, наданими Позивачем чи ставить під сумнів правильність доданого до матеріалів справи Розрахунку заборгованості, він мав право замовити спеціальну експертизу для отримання відповідного висновку з метою подальшої подачі його на розгляд суду, але скористалися даним правом. Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок Позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких. Позивачем було надано до суду всі наявні документи за Кредитним договором, які були передані Первісним кредитором до ТОВ «ФК ЄАПБ» в рамках укладеного Договору Факторингу. Надані Позивачем докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження надання/перерахування коштів Позичальнику та обґрунтування розміру заборгованості Відповідача за Кредитним договором, отже позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» є законними та обґрунтованими.

Також слід зазначити, що перерахування коштів на платіжні карти Відповідача за укладеним договором було безпосередньо здійснено оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, який не здійснює операцій з готівковими грошима, а перекази коштів здійснюються виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також умовами угод з банками-екваєрами, від яких фактично надходять на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від Компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій, в зв`язку з цим виділення транзакції як окремого платежу із зазначенням призначення у банківській виписці не є можливим. З метою забезпечення найвищого рівня безпеки проведення платежів PCI DSS, технологія карткових рахунків побудована таким чином, що в платіжних системах міститься лише перші шість та останні чотири цифри номеру карти. Інформацію про повний номер платіжної карти мають банки-емітенти платіжних карток (з параметрами: Номер картки). Для цього необхідно надати відомості про транзакції, які містяться в інформаційній довідці/листі/квитанції наданого платіжним сервісом. За наданими параметрами Банк-емітент платіжної картки зможе повністю ідентифікувати отримувача.

У відповідності до умов укладеного договору передбачено умови та строки нарахування відсотків Отже, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк, умови кредитування та нарахування відсотків в зв`язку з простроченням повернення кредитних коштів, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Заборгованість нараховано відповідно до умов Договору та додатків до нього. Відповідачем при підписанні Кредитного договору не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов та порядку нарахування відсотків, що свідчить про погодження ним всіх умов нарахування відсотків зазначених договорів. Також слід зазначити, що згідно Кредитного договору , підписаного Відповідачем, прямо зазначено, що Відповідач підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайті Кредитодавця, а також отримав від Кредитодавця до укладення цього Договору інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту фінансового кредиту є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору та знаходяться у загальному доступі в мережі інтернет. Жодних заперечень з приводу того, що Відповідач не погодився з Правилами надання кредиту Відповідачем при укладенні договору висловлено не було. Ніяких застережень або зауважень з боку Відповідача, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору або додаткової угоди під час їх підписання, до суду не подано. Слід зазначити, що у випадку неповного розуміння умов договору у Відповідача була можливість відмовитися від підписання даного договору, якою він НЕ СКОРИСТАВСЯ. Отже, підписавши договір, Відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договорів.

Кредитний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, тому кінцева дата строку кредиту є лише датою повернення кредиту, а не датою закінчення строку дії кредитного договору. Також, наголошуємо на тому, що за весь період перебування права вимоги за вищезазначеним Договором у ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до Відповідача. Відтак, Позивач лише просить суд стягнути із Відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором. Слід зазначити, що ЖОДНА вимога про стягнення заборгованості за Кредитним договором, не містить вимогу про стягнення неустойки (штрафи, пені). Відповідачем умови вищевказаного договору не виконувались відповідно до ст.526, ст. 1046, ст.1054 ЦК України, а тому нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов вищевказаного договору є правомірним і Відповідач жодним чином не позбавляється від виконання умов договору та погашення заборгованості в повному обсязі. Враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.

Представник позивача в позові просила розглядати справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просила їх задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судові засідання 21.10.2025, 15.01.2026 та 23.03.2026 не з`явилася, причину неявки суду не повідомила, про дату та час розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, заяв про розгляд справи без її участі не надходило.

Згідно ч.ч.1-3 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, вказував на недопустимість нівелювання ключового принципу - верховенства права у випадках, коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій, направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Таким чином, суд переходить до розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

До суду надано копію договору про надання фінансового кредиту №07296-11/2023 від 06.11.2023 (а.с.6-8), сторонами якого зазначено ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» (Товариство) та ОСОБА_1 (клієнт), згідно якого товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 10000.00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом; тип кредиту кредит; мета на власні потреби; строк 360 днів; дата надання кредиту 06.11.2023; дата погашення 30.10.2024; у клієнта відсутнє право продовжувати строк кредитування та виплати кредиту; процентна ставка фіксована, 2.50 % в день та застосовується в межах строку кредитування; клієнт зобов`язується сплачувати відсотки кожні 20 днів; кредит надається в безготівковій формі на реквізити платіжної картки 4731-18ХХ-ХХХХ-7911; договір укладається в електронній формі після ідентифікації та верифікації клієнта. У договорі зазначено предмет договору, порядок укладення договору, порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за договором, права і обов`язки сторін, відповідальність сторін та порядок вирішення спорів, порядок взаємодії за договором, інші умови, реквізити і підписи сторін, час укладення договору 09:44:02, щодо підпису клієнта вказано наступне «електронний підпис W2975».

Надано до суду Додаток №1 до Договору про надання фінансового кредиту №07296-11/2023 графік платежів, в якому зазначено, що станом на 30.10.2024 клієнт за умови належного виконання зобов`язань повинен сплатити 100000.00 грн., з яких 10000.00 грн. тіло кредиту, 90000.00 грн. проценти за користування кредитом (а.с.8/2-9); копію паспорта споживчого кредиту з аналогічними договору умовами кредитування (а.с.10).

В якості підтвердження надання клієнту коштів надано копію листа за підписом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 09.12.2024 за вих.№3466_251209102213 (а.с.11), згідно якого ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, між підприємствами укладено договір на переказ коштів №ФК-П-2022/01-1 від 12.01.2022; відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 06-11-2023 09:45:01 на суму 10000.00 грн., маска карти НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 305097645, призначення платежу: Зачисление 10000 грн. на карту НОМЕР_1 .

На підтвердження відступлення права вимоги за договором №07296-11/2023 до суду надано: копію договору факторингу №20062024 від 20.06.2024, укладеного між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», згідно якого останньому за плату відступається право грошової вимоги з моменту підписання акту приймання-передачі реєстру боржників (а.с.12-16); копію акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу №20062024 (а.с.17), копію платіжної інструкції від 26.06.2024 «Оплата за відступлення прав вимоги зг. Договору факторингу №20062024 від 20.06.2024р. Без ПДВ» (а.с.18); витяг з реєстру боржників від 20.06.2024, в якому зазначено ОСОБА_1 , договір №07296-11/2023, сума боргу 49500.00 грн. (а.с.19).

Згідно розрахунку заборгованості за підписом ТОВ «ААВАНС КРЕДИТ» (а.с.20-23) заборгованість за договором 07296-11/2023 станом на 20.06.2024 становить: 10000.00 грн. за тілом кредиту, 2000.00 грн. відсотки, 37500.00 грн. прострочені відсотки, сплачено по відсоткам 17500.00 грн., відсотки нараховано за період з 06.11.2023 по 20.06.2024.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції (далі Закон), електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис, електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; електронні дані, будь-яка інформація в електронній формі; засіб електронного підпису чи печатки апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які використовуються для створення та/або перевірки електронного підпису чи печатки.

Відповідно до змісту ст. 7 Закону оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст.14 Закону електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно з загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч.ч. 1-3ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Частиною 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено, що електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові і відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З положень частини 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України вбачається, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування»(далі також -Закон України № 1734-VIII), який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIIIта підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21),

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі статтями 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Сторони строк договору визначили, погодили строк договору, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12 (н/п 4-10 цс 18).

Суд також зазначає, що згідно з ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Зміни до вказаної статті набули чинності з 22.12.2023 відповідно до Закону України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, натомість відповідачу нараховувалися відсотки понад 1% в день (2.50%). Процентна ставка позивачем не змінювалася відповідно до змін у Законі і нарахування здійснювалося всупереч законодавству.

Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24.12.2023, а кредитний договір було укладено 06.11.2023 року, тобто до набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Також суд враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказано позиція викладена у постанові Чергнігівського апеляційного суду від 27.02.2025 по справі №733/2430/24 (провадження №22-ц/4823/376/25).

Договір №07296-11/2023 укладено 06.11.2023 року, тобто до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому процентна ставка повинна бути перерахована відповідно до положень п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а саме: з 06.11.2023 по 21.04.2024 за ставкою 2.5 %/день, з 22.04.2024 по 19.08.2024 за ставкою 1.5 %/день, з 20.08.2024 по 30.10.2024 за ставкою 1%/день (загальна вартість відсотків за договором при проведенні перерахунку становила б 67200 грн. (з розрахунку 10000 грн.*2,5%*168 днів + 10000.00 грн.*1,5%*120 днів +10000.00 грн.*1.5%*72 дні). Згідно наданого розрахунку заборгованості відсотки нараховувалися у період з 06.11.2023 по 20.06.2024 по 250 грн. на день (за ставкою 2.5 % на день), тобто перерахунок відповідно до змін до ЗУ «Про споживче кредитування» проведено не було. При цьому, враховуючи, що відповідно до розрахунку заборгованості відповідачем сплачено 17500.00 грн., сума заборгованості за відсотками становить 49700.00 грн.

Суд враховує, що попри не проведення перерахунку заборгованості за відсотками відповідно до п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», нарахування відсотків припинено 20.06.2024, тобто до закінчення строку кредитування, донарахувань позивачем з моменту відступлення права вимоги не проводилося.

У зв`язку з викладеним суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тому суд вважає за доцільне судові витрати, понесені ТОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів», при зверненні до суду залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 178, 141, 258-259, 263-265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) заборгованість за кредитним договором №07296-11/2023 від 06.11.2023 у розмірі 49500.00 грн. (сорок дев`ять тисяч п`ятсот гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) судові витрати у розмірі 3028.00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення суду виготовлено 27.03.2026.

Суддя О.О. Золотоверха