Рішення № 135230081, 25.03.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/347/26

Провадження № 2/347/459/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю.С.,

секретаря Сумарука І.П.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

в с т а н о в и в

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

09.02.2026 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 на підставі Заявки-анкети №3237416 від 25.08.2020 року на умовах Пропозиції (оферти) на укладення електронного Договору позики, що акцептована Позичальником шляхом підписання електронним підписом було укладено Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0985969721/2 (далі-Договір позики). Відповідно до умов викладених в Оферті, Пропозиція (Оферта), Акцепт оферти, Правила та Заявка-анкета становлять єдиний документ Договір. Договір позики укладено в електронній формі, шляхом підписання електронним підписом Відповідача вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ЗУ «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Договору позики Позичальнику надано кредит в розмірі 3990 грн., строк користування кредитом - 30 днів, строк дії Договору 3 роки, відсоткова ставка 1.75 % за один день користування кредитом. Строк та умови користування кожним траншем є окремим та визначається Сторонами відповідно до умов Договору.

Пропозиція (Оферта) укласти Договір надання позики та надання кредиту згідно Заявки-анкети №3237416 від 10.08.2020 року підписано Кредитодавцем, а Акцепт оферти на укладання Договору надання позики та отримання кредиту згідно Заявки-анкети №3237416 від 10.08.2020 року підписано Позичальником, електронним цифровим підписом (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений Позичальником в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця.

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

У порушення умов Договору, відповідач, свої зобов?язання належним чином не виконав, в результаті чого виникла заборгованість, загальний розмір якої становить 106632,90 грн., з яких: 3990 грн. заборгованість за основним зобов?язанням (тілом кредиту), 87840 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 14802,90 заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості).

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 60478,58 грн., з яких: 3990 грн. заборгованість за основним зобов?язанням (тілом кредиту), 56488,58 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

В ході укладених договорів факторингу, зобов?язання відповідача за кредитним договором перейшло до позивача ТОВ «Коллект Центр».

У зв?язку із цим, позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за Договором №0985969721/2 від 10.08.2020 року у розмірі 60478,58 грн., оплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн., а також понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16000 грн.

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.

Заяви, та клопотання учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з?явився, однак в позовній заяві просив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження за відсутності представника позивача. Проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення не заперечив.

Відповідач в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

Судом також розміщувалось оголошення на сайті про виклик відповідача в судове засідання (а.с.85).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 23.02.2026 року позовну заяву ТОВ «Коллект Центр» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторони відповідача та призначено до судового розгляду на 25.03.2026 року.

Про судове засідання відповідач повідомлявся належним чином, однакна адресу суду повернулося поштове відправлення з довідкою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.87).

Проте довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду (Постанова КЦС ВС від 10.05.2023 року справа № 755/17944/18 (61-185св23)).

Одночасно із цим, судом було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі №347/347/26 відповіда ОСОБА_1 (а.с.85).

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно копії Заявки-анкети на отримання кредиту №3237416 від 25.08.2020 року відповідач ОСОБА_1 просив надати йому кредит у розмірі 3990 грн. строком на 30 днів шляхом перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , яку підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с.15).

Також, відповідач ОСОБА_1 25.08.2020 року підписав електронним підписом Пропозицію укласти Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0985969721/2 від 10.08.2020 року (оферта) (а.с.13-14) та Акцепт оферти від 25.08.2020 року на укладення Договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0985969721/2 від 10.08.2020 року (а.с.17).

Відповідно до копії листа виданого директором ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 09.09.2025 року, товариством підтверджено успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта маска картки № НОМЕР_2 в системі іPay.ua 25.08.2020 року у розмірі 3990 грн. (а.с.18), що також підтверджується інформацією наданою директором ТОМ «Інфінанс» (зворот а.с.18).

Згідно копії розрахунку заборгованості наданої ТОВ «Інфінанс», встановлено суми та періоди нарахування відсотків та заборгованість ОСОБА_1 станом на 18.10.2021 року, яка становить 60478,58 грн. (а.с.19-23).

Згідно копії розрахунку заборгованості наданої ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 10.01.2023 року, загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 91830 грн., з яких: 3990 грн. заборгованість за основною сумою кредиту, 56488,58 грн. заборгованість за відсотками на дату відступлення вимоги та 31351,42 грн. заборгованість за нарахованими відсотками (а.с.24).

Згідно копії розрахунку заборгованості наданої позивачем ТОВ «Коллект Центр», загальна сума заборгованості за договором станом на 27.01.2026 року складає 106632,90 грн., а заявленої до стягнення станом на 27.01.2026 року становить 60478,58 грн. (а.с.25).

Згідно копії Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «Money BOOM Loyal» затверджених 18.08.2020 року, встановлено загальні положення, порядок укладення договору, правила нарахування процентів, тощо (а.с.26-30).

Згідно копії Договору факторингу №18-10/21 від 18.10.2021 року, ТОВ «Інфінанс» (клієнт) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор) право грошової вимоги до позичальників (а.с.31-35), оплата за яким підтверджується копією платіжного доручення від 20.10.2021 року (зворот а.с.35).

З копії Реєстру боржників до Договору факторингу №18.10/21 від 18.10.2021 року встановлено відступлення права вимоги за кредитним договором,у якому за порядковим №129 позичальником є відповідач ОСОБА_1 (а.с.36-38), що також підтверджується копією Витягу з Реєстру боржників (а.с.39).

Згідно копії Договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» (а.с.40-44).

З копії Реєстру боржників до Договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року встановлено відступлення права вимоги за кредитним договором, у якому за порядковим №6593 позичальником є відповідач ОСОБА_1 (а.с.45-46), що також підтверджується копією Витягу з Реєстру боржників (а.с.47).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником (відповідачем ОСОБА_1 ) взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, право вимоги по якому згідно укладених договорів факторингу перейшли до нового кредитора (позивача ТОВ «Коллект Центр»).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст.ст.12,13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку , а також, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно норм статей 628, 638 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Що ж до форми договору, то положеннями статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У відповідності до положень ч.1,2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст.1046-1053 ЦКУ), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.3 ст.1054 ЦК України, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору, що передбачено ч.2 ст.1056-1 ЦК України.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК України).

Окрім того, спірні правовідносини регулюються нормами Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну комерцію».

Так, відповідно дост.5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно ст.8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Положеннями ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: 1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12цього Закону; 2)заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12цього Закону; 3)вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно положень ст.ст.3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису відповідно до вимог законів України"Про електронні документи та електронний документообіг"та"Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст.ст. 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 на підставі Заявки-анкети №3237416 від 25.08.2020 року на умовах Пропозиції (оферти) на укладення електронного Договору позики, що акцептована Позичальником шляхом підписання електронним підписом було укладено Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0985969721/2, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит в розмірі 3990 грн., строк користування кредитом - 30 днів, строк дії Договору 3 роки, відсоткова ставка 1.75 % за один день користування кредитом.

В свою чергу, позичальник зобов?язався повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов?язки, передбачені договором.

Таким чином, між сторонами виникли договірні зобов`язання із приводу надання кредиту, які регулюються главою 71 ЦК України та загальними положеннями ЦК України про зобов`язання та договір.

Всупереч умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання і фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку кредитору повернуті не були.

В ході укладених договорів факторингу, зобов?язання відповідача за кредитним договором перейшло до позивача ТОВ «Коллект Центр».

А відтак, ТОВ «Коллект Центр» як правонаступник та новий кредитор, вправі вимагати захисту порушених прав у судовому порядку шляхом стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за укладеним ним Договором позики №0985969721/2 від 10.08.2020 року.

Згідно копії розрахунку заборгованості наданої позивачем ТОВ «Коллект Центр», загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за договором станом на 27.01.2026 року складає 106632,90 грн., в т.ч.: 3990 грн. заборгованість за тілом кредиту, 87840 грн. заборгованість за відсотками на дату відступлення вимоги (10.01.2023 року), 14802,90 грн. заборгованість за нарахованими відсотками (за період 10.01.2023 27.01.2026 року), а всього 102 642,90 грн., а заявлена до стягнення станом на 27.01.2026 року заборгованість за відсотками становить 56488,58 грн. (18.10.2021 року) (а.с.25).

Загальна заборгованість за договором, яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача станом на 27.01.2026 року становить 60 478,58 грн., з яких: 3990 грн. заборгованість за тілом кредиту та 56488,58 грн. заборгованість за відсотками.

Однак суд не погоджується із такою сумою заборгованості з наступних підстав.

Щодо суми нарахованих відсотків.

Згідно заявленої ТОВ «Слон Кредит» до стягнення заборгованості за відсотками, така становить 56488,58 грн. Проте, суд не погоджується і таким розміром заборгованості за відсотками з огляду на таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов?язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов?язання» і «термін виконання зобов?язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов?язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов?язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред?явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред?явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред?явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч.1 ст.637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі №944/3046/20 (провадження №61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3, 4 ст.213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Як встановлено судом, строк кредитування (користування кредитом) був погоджений сторонами та становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять та здійснений первісним кредитором розрахунок вказує саме на «неправомірне користування позичальником грошовими коштами» після спливу 30-денного строку користування кредитом.

Крім того, відповідно до п. 7.1 - 7.3 Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «MoneyBOOM Loyal» (далі Правила), які долучив до позовної заяви позивач, первинний строк користування кредитом в рамках фінансового кредиту, встановлений Сторонами у відповідному договорі фінансового кредиту може бути Пролонгований на сток, що відповідає кількості днів, на яку було первинно видано кредит та який вказаний при оформленні відносин між сторонами в Договорі. Пролонгація кредиту здійснюється у разі дотримання наступних передумов: на момент продовження строку поточного кредиту, строк дії Договору фінансового кредиту не закінчився; позичальником повністю сплачено нараховані проценти (у разі відповідної вимоги товариства неустойка та штрафні санкції) за Основним боргом до дня здійснення продовження строку дії поточного кредиту. Пролонгація здійснюється виключно за умови попередньої оплати нарахованих процентів за користування кредитом (у разі наявності, сплати неустойки та штрафних санкцій на вимогу товариства) за фактичну кількість днів користування кредитом (зворот а.с.27)

Пунктом до п.7.5 Правил передбачено, що кількість Пролонгацій кредиту не обмежена за умови дотримання вимог п.8.3 Правил (а.с.28).

Здійснивши тлумачення умов кредитного договору, суд дійшов висновку, що кредитор не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми ч.2 ст.625 ЦК України.

Однак, долучені до матеріалів Правила затверджені 18.08.2020, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору щодо встановлення обов?язку позичальника сплатити проценти від суми неповернутого в строк кредиту у розмірі 1277,5 % річних (п. 9.2.), якщо вони не підписані позичальником. Крім того, ці умови прямо не передбачені в заяві-анкеті позичальника та акцепті оферти від 25 серпня 2020 року, які безпосередньо підписані останнім, що може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Водночас, редакція долучених до матеріалів справи Правил містить у розділах 6, 8 непослідовну нумерацію пунктів, що вказує на їх неодноразову зміну.

При цьому, суд звертає увагу, що посилання на відповідні пункти Правил наявні у підписаних позичальником ОСОБА_1 . Пропозиції укласти договір та Акцепту оферти від 25.08.2020 року зовсім не співпадають із такими пунктами Правил долученими до позову. Так, у Акцепті зазначено про порядок застосування та нарахування процентів за користування кредитом передбачено п.7 Правил, однак п.7 долучених до позову Правил передбачає порядок зміни/продовження строку дії Фінансового кредиту та порядок зміни та припинення дії договору.

Звертаючись з позовом, ТОВ «Коллект Центр» посилалося на наявність у позичальника заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом. Однак, заявлена до стягнення сума відсотків нарахована як за період до прострочення боржника, так і за період після такого прострочення за кредитним договором.

Відтак, суд звертає увагу, що така домовленість міститься в розділі «Відповідальність» Правил, затверджених 18.08.2020, щодо встановлення обов`язку позичальника сплатити проценти від суми неповернутого в строк кредиту у розмірі 1277,5% річних (п. 9.2.), і таке нарахування здійснюється починаючи з першого дня прострочення, що на думку суду є мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання згідно ст.625 ЦК України.

Встановлені ст.625 ЦК України проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч.2 ст.625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

За неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України, проте регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У постанові об?єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Окрім того, згідно п.9.6 Правил, у разі затримки Позичальником погашення заборгованості більш, ніж на 2 тижні Товариство має право звернутися до суду для захисту порушених прав та своїх законних інтересів (а.с.28).

Таким чином, суд приходить до переконання, що позикодавець, в т.ч. позивач не мали права нараховувати проценти після спливу погодженого сторонами 30-денного строку користування кредитом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно Правил запропонованих позичальнику саме Кредитором, передбачено право Товариства звернутися до суду за захистом своїх прав у разі затримки Позичальником погашення заборгованості більш, ніж на 2 тижні, що вказує на те, що Кредитор сам сприяв таким чином до збільшення розміру заборгованості позичальника перед ним.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Тому з підстав, заявлених в позові, з позичальника підлягають стягненню проценти, які є звичайною платою за користування грошима за умови неналежного виконання умов договору нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), розмір яких визначений договором у розмірі 2094,75 грн. (3990 х 1,75% х 30 днів).

Таким чином, загальна сума заборгованості за вказаним договором становитиме 6084,75 грн., з яких 3990 грн. заборгованість за тілом кредиту та 2094,75 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом строком 30 днів.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №0985969721/2 від 10.08.2020 року у розмірі 6084,75 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано: копію Договору №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 року укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об?єднанням «Лігал Ассістанс» (а.с.48), копію прайс-листа АО «Лігал Ассістанс» із переліком послуг та цін на вказні послуги (а.с.49), копію Заявки на надання юридичної допомоги №2435 від 01.12.2025 року (зворот а с.49), а також копію Витягу з Акту №17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року, згідно якого загальна вартість наданих юридичних послуг становить 16000 грн., в які входить: надання усної консультаціїз вивченням документів 2 години загальною вартістю 4000 грн. та складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 4 годин загальною вартістю 12000 грн.(а.с.50).

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, та беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає їх обґрунтованими, співмірними складності справи та фактично виконаним адвокатом роботам (наданим послугам), часові, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг).

Однак такі підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 1609,60 грн. (16 000 : 100 х 10,06 = 1609,60 грн.).

Розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 267,84 грн. (6084,75 х 100% : 60478,58 = 10,06%; 2662,40 : 100% х 10,06 = 267,84 грн.).

На підставі ст.ст. 11, 207, 625, 628, 638-639, 1048-1054, 1077-1078 ЦК України, ст.ст.5, 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг»,ст.ст.3, 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію»,та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова буд.3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором №0985969721/2 від 10.08.2020 року у розмірі 6084 (шість тисяч вісімдесят чотири) грн. 75 коп., а також 267,84 грн. сплаченого судового збору та 1609,60 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги.

Заочне рішення може бути переглянуте Косівським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Косівського районного суду Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач може оскаржити рішення суду безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27 березня 2026 року.

Суддя Ю.С. Кіцула