Рішення № 135223514, 30.03.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.03.2026 Справа №607/19543/25 Провадження №2/607/321/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.

учасників справи:

позивача ОСОБА_1

представника позивача- відповідача ОСОБА_2

представника відповідача- позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» про визнання договору позики удаваним правочином,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися в суд із позовом до відповідача ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивачами викладено обставини, що 06 квітня 2023 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_1 як позикодавці було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США та зобов`язався повернути їх у визначений договором строк. На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідачем була складена та підписана власноручно розписка, згідно з якою відповідач отримав 45 000 доларів США як суму позики, 5 000 доларів США становили проценти за користування позикою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_7 помер, а право вимоги за договором позики у порядку спадкування перейшло до його спадкоємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які прийняли спадщину після смерті спадкодавця.

Позивачі свої зобов`язання за договором виконали в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти в обсязі та в строк, визначений умовами договору.

Однак, відповідач у свою чергу не виконав умов договору та не повернув грошові кошти у визначений договором строк.

Заборгованість відповідача перед позивачами становить 45 000 доларів США за договором позики від 06 квітня 2023 року як основного боргу та 3% річних в сумі 2 197,30 доларів США.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивачі просять позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість 45 000 доларів США за договором позики як основного боргу, 3% річних в сумі 2 197,30 доларів США та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_6 подав відзив на позов, в якому позов не визнав, та зазначив, що підстава позову не відповідає фактичним обставинам справи, а відносини, які мають місце між сторонами не носять боргового характеру.

Зокрема, відповідач вказує, що правовідносини між сторонами не мають характеру позики, а фактично є інвестиційними, оскільки грошові кошти передавались з метою фінансування спільного підприємницького проекту, а саме добудови тепличного комплексу. Відповідач наголошує, що розписка підтверджує факт внесення інвестицій.

Крім того, відповідач зазначає, що спірна розписка має ознаки удаваного правочину, укладеного з метою приховування реальних інвестиційних відносин між сторонами. Також відповідач вказує на відсутність домовленостей щодо обов`язку повернення коштів у розумінні договору позики, що включає можливість задоволення позовних вимог про їх стягнення.

У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Позивачі подали відповідь на відзив в якому зазначили, що доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, а викладені у відзиві твердження мають характер припущень.

Позивачу вказали, що правовідносини між сторонами виникли саме з договору позики, факт укладення якого та передання грошових коштів підтверджується розпискою, що відповідає вимогам цивільного законодавства України.

Також позивачі зазначили, що посилання відповідача на нібито інвестиційний характер правовідносин є безпідставними, оскільки такі відносини оформлюються окремими інвестиційними договорами з визначенням істотних умов, чого у даному випадку не було.

Крім того, позивачі наголосили, що сам факт участі у діяльності товариства чи наявність корпоративних відносин не спростовує існування боргових зобов`язань за договором позики.

У зв`язку з викладеним позивачі просили відхилити доводи відповідача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив в яких зазначила, що спірні правовідносини мають інвестиційний характер, оскільки грошові кошти були передані з метою фінансування спільного підприємницького проєкту, а саме будівництва тепличного комплексу, а не для задоволення особистих потреб відповідача.

Також у запереченнях зазначено, що надані позивачем докази не спростовують факту спрямування коштів на розвиток господарської діяльності, тоді як відповідачем подано належні та допустимі докази (зокрема платіжні документи та інші матеріали), які підтверджують інвестиційний характер правовідносин між сторонами.

Крім того, представник відповідача наголосила, що позивачами не доведено використання грошових коштів відповідачем для особистих потреб, а отже відсутні підстави вважати спірні кошти позикою та вимагати їх повернення як боргу.

Відповідач ОСОБА_6 подав зустрічний позов до позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» про визнання договору позики удаваним правочином.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач зазначає, що відповідач не погоджується з первісними позовними вимогами, вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. На думку відповідача, правовідносини, які склалися між сторонами, не є борговими, а отже не можуть кваліфікуватись як відносини, що виникли з договору позики.

Зокрема грошові кошти, передача яких підтверджується розпискою, фактично були надані не як позика з обов`язком їх повернення, а з метою фінансування спільного підприємницького проєкту, пов`язаного із будівництвом та розвитком тепличного комплексу. У зв`язку з цим, на переконання позивача-відповідача, вказані кошти мають інвестиційний характер, а сама розписка лише формально оформлює їх передачу, не відображаючи дійсної правової природи правовідносин між сторонами.

Крім того, представник позивача-відповідача зазначає, що між сторонами фактично існували домовленості щодо спільної діяльності, у межах яких особа, що передала кошти, виступала інвестором, який не набуває статусу кредитора, а бере на себе ризики, пов`язані з господарською діяльністю, та розраховує на отримання прибутку від реалізації відповідного проєкту.

Також у зустрічному позові представник позивача-відповідача вказує, що на момент складання розписки сторони не мали наміру укладати договір позики у розумінні цивільного законодавства, оскільки їх волевиявлення було спрямоване не на виникнення зобов`язання щодо повернення коштів, а на досягнення економічного результату від інвестування у спільній проект. Відтак, за твердженням представника ОСОБА_6 , відсутня одна з істотних ознак договору позики, а саме обов`язок позичальника повернути отримані кошти.

З огляду на викладене, представник позивача-відповідача вважає, що слід визнати розписку від 06.04.2023 удаваним правочином, укладеним з метою приховання іншого правочину, який сторони фактично вчинили; встановити, що правочин, у вигляді розписки від 06.04.2023 має інвестиційний характер, спрямований на фінансування спільного господарського проекту - теплично - торгівельного комплексу ТОВ «ГРІН ВЕЙВ ОРГАНІК»; застосувати до правовідносин сторін норми законодавства, які регулюють інвестиційну діяльність і визнати, що між сторонами не виникло боргових зобов`язань та стягнути судові витрати.

Представник відповідачів ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подав відзив на позов у якому зазначено, що зустрічний позов не визнають, оскільки сам факт внесення коштів не свідчить про наявність інвестиційних правовідносин між сторонами та не підтверджує укладення інвестиційного договору, а також не доводить волевиявлення сторін на набуття прав та обов`язків за таким договором.

Зазначив, що надана розписка про отримання коштів не містить відомостей про інвестиційний характер таких коштів.

Крім того, звернув увагу, що позивач за зустрічним позовом не вживав належних заходів досудового врегулювання спору, натомість такі заходи здійснювалися відповідачами.

Також зазначив, що питання на які посилається позивач, не обговорювалися на загальних зборах товариства та не стосуються його діяльності, а відтак не можуть свідчити про існування між сторонами інвестиційних правовідносин.

З огляду на наведене, просить відмовити з задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.

Представник позивача подала відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву в якій зазначає що, наведені у відзиві доводи ґрунтуються на формальному посиланні на розписку, вибірковому та помилковому тлумаченні норм законодавства, замовчуванні ключових фактичних обставин та ігноруванні реального змісту правовідносин між сторонами. Також вказує, що між сторонами фактично існували інвестиційні корпоративні та спільно-господарські відносини, пов`язані з фінансуванням будівництва тепличного комплексу, а не позикові правовідносини.

Окрім того, зазначає, що грошові кошти передавалися не для особистого використання, а для фінансування діяльності товариства, у зв`язку з чим вони були внесені на рахунок товариства та використовувалися виключно для реалізації бізнес - проєкту.

У судовому засідання представник позивачів-відповідачів, та позивач - відповідач ОСОБА_1 позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити з підстав та мотивів, зазначених у ньому та у відповіді на відзив, в задоволенні зустрічного позову просили відмовити з підстав та мотивів, наведених у відзиві на зустрічний позов.

Представник відповідача - позивача у судовому засіданні підтримала зустрічний позов з підстав та мотивів наведених у ньому та у відповіді на відзив, в задоволенні первісного позову просила відмовити з підстав та мотивів, наведених у відзиві на первісний позов та запереченні на відповідь на відзив.

Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» у судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи без його участі.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду прийнято до спільного розгляду зустрічний позов і об`єднано вимоги в одне провадження з первісним позовом, залучено до участі у справі третю особу.

Ухвалою суду забезпечено позов.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Суд, встановив, що 06 квітня 2023 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав у позику грошові кошти, що підтверджується розпискою від 06 квітня 2023 року, складеною та підписаною відповідачем власноруч. Із змісту розписки вбачається, що відповідач позичив грошові кошти у сумі 50 000 доларів США, з яких 45 000 доларів США як суму позики, а 5 000 доларів США повернув як проценти за користування позикою, та зобов`язався повернути отримані кошти до січня 2024 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_7 помер, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло право вимоги за договором позики від 06 квітня 2023 року. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які прийняли спадщину, що підтверджується листом-повідомленням приватного нотаріуса № 61/02-14 від 23.12.2024 про відкриття спадкової справи № 38/2023 заведеної 09 жовтня 2023 року.

31 березня 2025 року на адресу відповідача позикодавцями ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було надіслано досудову вимогу про повернення коштів за розпискою від 06 квітня 2023 року.

14 травня 2025 надано відповідь на досудову вимогу про повернення коштів за розпискою від 06 квітня 2023 року.

31 травня 2025 року позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було надіслано відповідачу повідомлення від 28 травня 2025 року про право вимоги за договором позики від 06 квітня 2023 року.

02 червня 2025 року позикодавцями було надіслано заперечення на відповідь на досудову вимогу від 14.05.2025 року про повернення коштів за розпискою від 06 квітня 2023 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 являвся директором ТОВ «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» до 06.08.2025 та надавалася ним ТОВ «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» фінансова безвідсоткова поворотна допомога, що підтверджується протоколами № 13 від 03.06.2025, №14 від 12.06.2025, № 15 від 06.08.2025 позачергових загальних зборів учасників ТОВ «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК», платіжними інструкціями №249918 від 06.04.2023, №250125 від 07.04.2023, №253216 від 25.04.2023, №258984 від 24.05.2023, №261483 від 07.06.2023, №255274 від 04.05.2023, №963 від 08.05.2023, №256333 від 11.05.2023, №257449 від 17.05.2023, №258984 від 24.05.2023, №261483 від 07.06.2023, №271064 від 24.07.2023, №329719 від 19.01.2024, №336346 від 06.02.2024.

ТОВ «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» належить земельна ділянка, кадастровий номер 4621810100:07:023:0091, площею 1.2000 га, місце розташування АДРЕСА_1 , та теплично торгівельний комплекс, загальною площею 1757,2 га, за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4609655662019 від 13.05.2019 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №311149887 від 29.09.2022.

Між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ТОВ «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» укладено договори про надання поворотної фінансової допомоги №16/01/2024/ЛМВ від 16.01.2024 та №16/1/2024/МП від 16.01.2024.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , суду пояснив, що він підтверджує, що ОСОБА_1 позичив ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 50 000,00 доларів США, після того ОСОБА_6 відразу повернув 5000,00 доларів США в рахунок погашення відсотків.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкування є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України, отже зобов`язання за договором позики входять до складу спадщини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_7 помер, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло право вимоги за договором позики від 06 квітня 2023 року. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які прийняли спадщину і мають право на стягнення боргу в розмірі та на умовах, що існували на момент переходу такого права.

Позивачі як на підставі заявлених вимог посилаються на те, що слід стягнути з відповідача на їх користь заборгованість в розмірі 45 000 доларів США за договором позики від 06 квітня 2023 року основного боргу та 3% річних в сумі 2 197,30 доларів США.

Суд частково погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Як вбачається з розписки від 06.04.2023,ОСОБА_6 позичив від ОСОБА_1 та ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 50 000,00 доларів США, з яких 45 000,00 доларів США як суму позики, а 5 000,00 доларів США, як проценти за користування позикою, та зобов`язався повернути отримані кошти до січня 2024 року. Кошти передбачені на добудову теплиці.

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

ОСОБА_6 як на підставі заявлених вимог просить зустрічний позов задовольнити з підстав, наведених в ньому, визнати удаваний договір позики, однак суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін).

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року в справі № 336/337/16-ц (провадження № 61-2704св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року в справі № 754/13893/19 (провадження № 61-737св22) зазначено, що: «сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20)).

Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22)).

З урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів. Цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 711/5843/20 (провадження № 61-11687св21)).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Слід зазначити, що удаваність правочину має існувати в момент його вчинення. Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Удаваність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання чи внесення змін до правочину. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

За змістом частини 1 статті 4 цього Закону об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (частина 2 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

У статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) або проспект цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів).

Інвестиційний договір - це господарсько-правова угода, яка укладається між суб`єктами інвестиційної діяльності (замовником та інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об`єкт інвестування та у якій визначається мета (отримання прибутку та/або соціального ефекту), регламентуються права та обов`язки сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс 15. В цій постанові зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та дату отримання коштів.

Розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, договір позики є укладеним з моменту передання грошей; складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою.

Тобто, розписка - це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи. Крім того, розписка має також містити дату отримання коштів.

Для того, щоб договір позики набрав чинності, необхідне підтвердження одержання позичальником позики.

З огляду на вищезазначені норми цивільного законодавства за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже на переконання суду сторони належним чином уклали договір позики, узгодивши всі істотні умови, де передбачено, що ОСОБА_6 06.04.2023 позичив кошти в розмірі 45 000,00 доларів США, на добудову теплиці, і зобов`язаний їх повернути до січня 2024 року, також повернув 5000,00 доларів США в рахунок оплати процентів.

Посилання відповідача позивача ОСОБА_6 , що розписка є удаваним правочином, суд не приймає до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджено, що укладаючи договір позики відповідач - позивач повністю усвідомлював, що здійснює написання розписки як позики, а не укладення інвестиційного договору. Також відповідач не обґрунтував удаваність договору позики з метою приховання інвестиційного договору, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором позики, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інвестиційних відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.

Також спірна розписка не містить істотних умов інвестиційного договору. Зазначення в розписці отримання коштів для добудови теплиці, не може свідчити про укладення інвестиційного договору, і внесення цих коштів, саме ОСОБА_1 і ОСОБА_7 та їх участь в добудові теплиці і отримання ними прибутку або соціального ефекту.

Крім цього,А слід зазначити, що в розписці чітко вказано, що ОСОБА_6 здійснив позичення коштів і повернув кошти в рахунок процентів, що відповідає договору позики, а не інвестиційному договору. Також, ОСОБА_1 і ОСОБА_7 уклали з ТОВ «ГРІН ВЕЙВ ОРГАНІК» договір про надання поворотної фінансової допомоги і передали в безоплатне користування грошові кошти, що свідчить про ознайомлення сторін з вказаними правовідносинами.

Щодо інших доводів позивача у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд звертає увагу на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, слід відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» про визнання договору позики удаваним правочином.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Отже суд встановив, що відповідач ОСОБА_6 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти належні ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , у сумі 50 000,00 доларів США, з яких повернув 5000,00 доларів США, тобто заборгованість за договором позики становить 45 000,00 доларів США.

На час розгляду справи спір між сторонами не врегульований, відповідач заборгованість за договором позики у добровільному порядку не повернув.

Відтак зважаючи на викладене вище та враховуючи те, що договір позики грошових коштів, укладений між сторонами, встановлює обов`язок позичальника повернути грошові кошти, та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим договором, а у випадку відсутності домовленості вирішується у судовому порядку, суд дійшов до висновку, що позов є обґрунтованим, доведеним, та таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позика була надана ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в рівній частині, тобто по 22 500,00 доларів США, суд вважає, що слід стягнути з ОСОБА_6 на користь: ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 22 500,00 доларів США; ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 11 250,00 доларів США; ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 11 250,00 доларів США.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28; № у ЄДРСР 73469624), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45; № у ЄДРСР 74838873), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465)).

Крім цього, у своїй постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Судом встановлено, що відповідач мають грошове зобов`язання перед позивачами, і на даний час заборгованість становить у розмірі 45 000,00 доларів США.

У позовній заяві позивачі в тому числі просили суд стягнути з відповідача три проценти річних від простроченої суми, що становить 2 197,30 доларів США.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває на даний час.

15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану», зокрема, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19.

Так, відповідно до положень п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) та на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22, від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: - в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; - у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням відповідачами грошових зобов`язань, що випливають із договору позики, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2 197,30 доларів США, так як вони нараховані після 24 лютого 2022 року, при цьому як визначено в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця визначеної частиною другою статті 625 ЦК України та неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до позовних вимог, ціна первісного позову у даній справі становила 47 197,30 доларів США. Позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 45 000,00 доларів США, в іншій частині відмовлено. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 95,34 % (45 000,00 *100/47 197,30).

Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 15 140,00 грн, які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог та сплачених позивачами.

За таких обставин, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_6 на користь: позивача ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 7 217,24 грн (7 570,00 * 95,34/100); позивача ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 3 608,62 грн (3 785,00 * 95,34/100); позивача ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 3 608,62 грн (3 785,00 * 95,34/100).

Враховуючи, що зустрічний позов не підлягає до задоволення, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача - відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 614, 629, 1046, 1048-1050 Цивільного кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 22 500,00 доларів США (двадцять дві тисячі п`ятсот доларів США 00 центів) та 7 217,24 грн (сім тисяч двісті сімнадцять гривень 24 копійки) сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 11 250,00 доларів США (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят доларів США 00 центів) та 3 608,62 грн (три тисячі шістсот вісім гривень 62 копійки) сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в розмірі 11 250,00 доларів США (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят доларів США 00 центів) та 3 608,62 грн (три тисячі шістсот вісім гривень 62 копійки) сплаченого судового збору.

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІН ВЕЙН ОРГАНІК» про визнання договору позики удаваним правочином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивачі:

1. ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_2 ;

2. ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_3 ;

3. ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_3 ;

відповідач ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_4 .

Рішення суду складено та підписано 30 березня 2026 року.

Головуючий суддя О. М. Вийванко