Рішення № 135221826, 16.03.2026, Господарський суд Черкаської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 925/1628/24

за позовом Першого заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Монастирищенської міської ради, Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут"

про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення 15803,47 грн.

Представники учасників справи:

Прокурор Соха Л.О.,

Позивачі: - не з`явилися;

Відповідач: Левчук А.С.

Секретар судового засідання Сидоренко О.А.

Суддя Гладун А.І.

1. Стислий виклад позиції прокурора, позивача та заперечень відповідачів. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії учасників справи та суду.

1.1. 30.12.2024 Перший заступник керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Монастирищенської міської ради, Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут".

1.2. Змістом позову прокурора до відповідача є немайнова вимога визнати недійсною додаткову угоду №3 від 12.05.2021 до договору постачання електричної енергії споживачу та майнова вимога стягнути 15803,47 грн надмірно сплачених за електричну енергію.

1.3. 03.01.2025 суд ухвалив позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі. Суд ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив об 11:00 05.02.2025.

1.4. 16.01.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. (а.с. 88-98 том 1)

1.5. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що відповідач та позивач Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради уклали додаткову угоду № 3 від 12.05.2021, у якій сторони дійшли згоди внести зміни у п. 1 Комерційної пропозиції та вказаний пункт викласти у новій редакції: "Ціна за одиницю товару (1кВт. год.) складає 1,65564 грн з ПДВ для даної комерційної пропозиції", а також п. 5.1 договору викласти в новій редакції: "Загальна сума розрахунків за цим договором становить 563073,55 грн з ПДВ".

12.05.2021 відповідач надіслав позивачу Виконавчому комітету Монастирищенської міської ради лист № 163/05 щодо внесення змін до договору та надіслав додаткову угоду №3 від 12.05.2021, експертний висновок торгово-промислової палати від 26.04.2021 №О-426 та інформаційну довідку. Вказаними документами відповідач підтвердив факт коливання середньозваженої ціни електричної енергії за другу декаду квітня 2021 р. відносно першої декади квітня 2021 р. (+ 14,78%). Інформація відображена в інформаційній довідці взята з офіційного сайту ДП "Оператор ринку" https: www.oree.com.ua. Отже, збільшення ціни за одиницю товару відбулось за взаємною згодою сторін та у межах 10 % відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме у розмірі 9,90% від ціни за одиницю товару, визначеної в додатковій угоді №2.

Відповідач ствердив, що укладаючи додаткову угоду сторони діяли правомірно, відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та умов договору.

Відповідач наполягав на застосуванні у вирішенні даної справи правової позиції, викладеної в постанові ВП ВС від 16.11.2022 у справі №911/3135/20 та постанові ВС від 13.02.2024 у справі №911/1330/21 щодо застосування найбільш сприятливого для особи способу тлумачення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідач ствердив, що прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається, зокрема на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22. Проте на думку відповідача правовідносини у справі № 922/2321/22 та у даній справі не є подібними, оскільки різні позивачі, а саме у даній справі - Виконавчий комітет Монастирищенської міська ради і Монастирищенська міська рада, а у справі № 922/2321/22 - Північний офіс Державної аудиторської служби (орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах; центральний орган який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю). Крім того, різні фактичні обставини даної справи та справи №922/2321/22. У справі №922/2321/22 був відсутній висновок експертного лінгвістичного дослідження щодо об`єктивного значення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а у даній справі такий висновок наявний.

Відповідач ствердив, що прокурор не довів тотожність умов договору у даній справі та у справі №922/2321/22 в частині визначення документів, якими підтверджується коливання ціни на ринку, періоди, що беруться для визначення коливання.

Щодо вимог прокурора про стягнення 15803,47 грн безпідставно сплачених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідач вважає, що до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України.

Спірна додаткова угода виконана обома сторонами в повному обсязі. Наявність договірних відносин між сторонами виключає можливість стягнення коштів за додатковою угодою на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з відзивом на позову заяву відповідач подав висновок експерта від 06.03.2024 №118/24, який містить висновок щодо об`єктивного змісту пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону України №1530-ІХ від 03.06.2021), щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% від останньої ціни товару, визначеної з урахуванням попередніх збільшень ціни товару, у випадку їх наявності, що є тотожним питанню, яке відповідач просить поставити на вирішення експерта у клопотанні про призначення експертизи. (а.с. 102-106 том 1)

1.6. Одночасно з відзивом 16.01.2025 відповідач подав до суду клопотання про призначення у справі судової лінгвістичної експертизи. (а.с. 123-125 том 1)

1.7. В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що з метою з`ясування обставин, що мають значення для справи та для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі є необхідність проведення лінгвістичної судової експертизи значення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону України №1530-ІХ від 03.06.2021. Заявлена відповідачем експертиза стосується питань факту: як саме побудовано речення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", наявність однозначних чи багатозначних формулювань пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", об`єктивного змісту тексту пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (а не тлумачення або застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що було б питанням права).

Відповідач на вирішення експерта просив суд поставити наступні питання:

1. Яким є об`єктивний зміст пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону України від № 1530-ІХ від 03.06.2021: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії?"

2. Чи означає об`єктивний зміст речення "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії" (пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"у редакції Закону України №1530-ІХ від 03.06.2021): - можливість збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% від останньої ціни товару, визначеної з урахуванням попередніх збільшень ціни товару, у випадку їх наявності (за весь строк дії договору першочергова ціна може бути збільшена більше ніж на 10 %, проте кожне окреме збільшення ціни не може перевищувати 10 %)?

1.8. 21.01.2025 прокурор подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві та просив позов задовольнити повністю. (а.с. 127-133 том 1)

1.9. В обґрунтування заперечень проти тверджень відповідача прокурор вказав, що додаткова угода №3 до договору укладена із перевищенням максимального 10 % ліміту допустимого при збільшення ціни за одиницю товару. Відповідач посилається на висновок експерта за результатами проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) експертного дослідження мовлення №118/24 від 06.03.2024, який на думку прокурора не може бути належним та допустимий доказом, оскільки відповідач поставив перед експертом питання у галузі права, а саме питання тлумачення та інтерпретацію норми права пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Прокурор ствердив, що укладаючи спірну додаткову угоду до договору, Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради питання про розірвання договору чи відмови від підняття ціни під час укладення додаткових угод не ставив. Водночас, вищевикладені обставини порушують на думку прокурора права та охоронювані законом інтереси Монастирищенської міської територіальної громади.

Прокурор вказав, що даний спір є тотожним зі спором описаним Верховним Судом у постанові №922/2321/22, оскільки предметом спору даної справи, як і у справі №922/2321/22, є зокрема, вимога про визнання недійсними ряду додаткових угод щодо зміни та доповнень до укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії. Посилання відповідача на застосування у вирішенні даної справи правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №911/1330/21 щодо застосування найбільш сприятливого для особи способу тлумачення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" на думку прокурора є недоцільним. Оскільки вказана постанова стосувалась спору про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства і не стосується законодавства про публічні закупівлі.

1.10. 24.01.2025 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у якому просив відмовити у позові повністю, оскільки укладена спірна угода є правомірною та укладена сторонами відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та умов договору. Щодо заперечення прокурора проти призначення лінгвістичної експертизи, то відповідач погоджується з твердженням прокурора, що предметом висновку експерта не можуть бути питання права, разом з тим прокурор помилково стверджує, що заявлена відповідачем експертиза стосується питань права.

Відповідач ствердив, що експертний висновок з питань права може бути наданий експертом у галузі права. Такий висновок не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Висновок експерта в галузі права не містить дослідження, яке стосується обставин справи, і є джерелом не доказової інформації, а джерелом відомостей, які можуть бути необхідними для кваліфікації судом правовідносин сторін і вибору правової норми, яка підлягає застосуванню, проте не пов`язані із встановленням обставин справи. Висновок експерта у галузі права не має здатності підтвердити чи спростувати яку-небудь обставину, яка входить до предмета доказування у справі. (а.с. 140-142 том 1)

1.11. 04.02.2025 відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. (а.с. 148-149 том 1)

1.12. 05.02.2025 суд ухвалив відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні до 10:00 20.02.2025.

1.13. 18.02.2025 прокурор подав заперечення на клопотання відповідача про призначення експертизи у справі, оскільки відповідач ставить на вирішення експерта питання права, яке є виключно повноваженнями суду. (а.с. 163-164 том 1)

1.14. 20.02.2025 суд ухвалив призначити підготовче засідання о 10:00 21.02.2025, повідомив, що підготовче засідання о 10:00 20.02.2025 не відбулося у зв`язку з технічними причинами, пов`язаними з роботою підсистеми відеконференцзв`язку ЄСІТС.

1.15. 21.02.2025 у підготовчому засіданні взяли участь прокурор Антощук С.В. та представник відповідача Моцайко В.С. Представники позивачів у підготовче засідання не з`явились.

1.16. Представник відповідача Моцайко В.С. у підготовчому засіданні просила клопотання відповідача задовольнити та призначити у справі судову лінгвістичну експертизу.

1.17. Прокурор Антощук С.В. у підготовчому засіданні заперечила проти клопотання відповідача та призначення експертизи у справі.

1.18. 21.02.2025 суд ухвалив у клопотанні відповідача про призначення лінгвістичної експертизи відмовити.

1.19. 21.02.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті о 10:00 19.03.2025.

1.20. 18.03.2025 відповідач подав до суду заяву про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24, оскільки правовідносини учасників у цих двох справах є подібними. (а.с. 191-193 том 1)

1.21. 19.03.2025 прокурор подав до суду заперечення на заяву відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки провадження у справі має зупинятись з чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує, а Великою Палатою Верховного Суду до розгляду справу №920/19/24 не прийнято. Отже, відсутні підстави для зупинення провадження у справі. (а.с. 211-212, 218-220 том 1)

1.22. 19.03.2025 суд ухвалив визнати поважними причини неможливості подання відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі на стадії підготовчого провадження. Суд ухвалив повернутися до розгляду справи зі стадії підготовчого провадження та призначити у справі підготовче засідання о 09:00 08.04.2025. Зміст та мотиви ухвали суду суд виклав у протоколі судового засідання від 19.03.2025.

1.23. 08.04.2025 суд ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 11:30 23.04.2025.

1.24. 23.04.2025 суд ухвалив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задовольнити. Суд ухвалив провадження у справі зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24. Зобов`язав сторони повідомити суд про усунення обставин, які стали підставою для зупинення провадження у справі.

1.25. 05.01.2026 прокурор звернувся до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, оскільки за результатами розгляду справи №920/19/24 Великою Палатою Верховного Суду не прийнято рішення про відступ від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо дотримання 10% межі при збільшенні ціни за одиницю товару. Отже, відсутні підстави для зупинення провадження у справі №925/1628/24. (а.с. 1-2 том 2)

1.26. 06.01.2026 суд ухвалив поновити провадження у справі №925/1628/24 зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначив об 11:30 10.02.2026.

1.27. 09.02.2026 відповідач подав до суду заяву про залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов підписаний особою, яка не має права його підписувати. Відповідач ствердив, що рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі №3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що на переконанні відповідача зумовлює підстави для залишення позову прокурора у цій справі без розгляду (а.с. 17-21 том 2)

1.28. 10.02.2026 прокурор подав до суду додаткові пояснення, у яких ствердив, що визначив у даній справі позивачів, які є головними розпорядниками коштів місцевого бюджету, та на користь яких прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію). Отже, позивачі у даній справі уособлюють державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся з позовом до суду. (а.с. 41-44 том 2)

1.29. 10.02.2026 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті о 14:00 17.02.2026.

1.30. 16.02.2026 прокурор подав до суду заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду, у якому просив відмовити у заяві відповідача та ствердив, що відповідно до п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2026 №6-р(ІІ)/2025 окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року. Отже, незважаючи на визнання їх неконституційними на момент звернення прокурора до суду і на час розгляду справи судом зазначені норми закону залишаються чинними та підлягають до обов`язкового застосування як прокурором, так і безпосередньо судом при вирішенні питання по суті спору у справі (а.с. 60-63 том 2)

1.31. 16.02.2026 відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. (а.с. 72-73 том 2)

1.32. 16.02.2026 відповідач подав до суду додаткові пояснення, у яких ствердив, що Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради не є суб`єктом владних повноважень у взаємовідносинах з відповідачем щодо укладення додаткових угод до договору, а виступає як сторона в зобов`язальних правовідносинах. Відповідач вважав, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а не одна з них. Отже, належними відповідачами є сторони оспорюваного договору. Оскільки прокурор пред`явив позов лише до однієї сторони договору відповідача, а інша сторона договору Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради, помилково визначена одним із позивачів, то у задоволенні позову належить відмовити. (а.с. 83-85 том 2)

1.33. 17.02.2026 суд ухвалив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задовольнити, відкласти розгляд справи у судовому засіданні до 11:00 26.02.2026.

1.34. У судовому засіданні 26.02.2026 взяли участь прокурор Соха Л.О., представник відповідача Левчук А.С. Представники позивачів у судове засідання не з`явилися.

1.35. 26.02.2026 суд розпочав розгляд справи по суті.

1.36. Прокурор Соха Л.О. у судовому засіданні просила позов задовольнити повністю.

1.37. Представник відповідача Левчук А.С. у судовому засіданні просив відмовити у позові повністю.

1.38. 26.02.2026 суд ухвалив на стадії судових дебатів оголосити перерву в судовому засіданні до 10:00 16.03.2026.

1.39. 05.03.2026 прокурор подав до суду додаткові пояснення,у яких ствердив, що незалежно від того, що позивач Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради є стороною оспорюваних додаткових угод, прокурор подав позов в інтересах Виконавчого органу ради, як органу, уповноваженого здійснювати функції в спірних правовідносинах. На думку прокурора посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 є безпідставними, оскільки наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин (фактичні обставини у зазначених справах не є ідентичними обставинам у цій справі). Визначення складу учасників спору прокурор здійснює самостійно виходячи із змісту правовідносин та інтересу держави, який підлягає захисту. (а.с.104-108 том 2)

1.40. 16.03.2026 відповідач подав до суду письмовий виступ у судових дебатах. (а.с.117-118 том 2)

1.41. У судовому засіданні 16.03.2026 взяли участь прокурор Соха Л.О., представник відповідача Левчук А.С. Представники позивачів у судове засідання не з`явилися.

1.42. Участь у судовому засіданні є правом учасника судового процесу (пункт 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України). Учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні.

1.43. Явку учасників судового провадження у судове засідання обов`язковою суд не визнавав.

1.44. Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

1.45. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

1.46. Суд ухвалив розглядати справу без участі представників позивачів.

1.47. Прокурор Соха Л.О. у судовому засіданні просила позов задовольнити повністю.

1.48. Представник відповідача Левчук А.С. у судовому засіданні просив відмовити у позові повністю.

1.49. 16.03.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

1.50. Керуючись частиною 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, 16.03.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення суду у справі №925/1628/24.

Вислухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази, що містяться у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

2. Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.

2.1. Предметом позову прокурора є немайнова вимога визнати недійсною додаткову угоду до договору постачання електричної енергії та майнова вимога про стягнення безпідставно сплачених коштів за електричну енергію.

2.2. Підставами позову є обставини, якими прокурор обґрунтовує невідповідність змісту оспорюваної додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що зумовлює підстави для визнання додаткової угоди недійсною на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

2.3. Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

2.4. Предметом доказування у справі є обставини, які відповідно до закону є підставою для визнання оспорюваної додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу недійсною; дотримання сторонами вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при укладенні оспорюваної додаткової угоди; підстави для внесення змін до договору про постачання електричної енергії споживачу; розмір надмірно сплачених коштів за електричну енергію, що не була поставлена; порушення інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду.

3. Перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, які є предметом доказування у справі.

3.1. На підтвердження обставин, які є предметом доказування, прокурор подав письмові докази, дослідивши які, суд встановив:

3.1.1. За результатами відкритих торгів № UA-2021-01-11-002694-а на електронній системі публічних закупівель Prozorro переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут". (а.с. 27-30 том 1)

3.1.2. 17.02.2021 Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради (споживач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" (постачальник) уклали договір про постачання електричної енергії споживачу №71151000071. (а.с. 35-38 том 1)

Сторони погодили усі істотні умови договору і, зокрема, домовилися про таке:

п. 2.1 за цим договором постачальник продає електричну енергію "код ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" 09310000-5 електрична енергія споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору;

п. 3.4 - місце поставки та обсяг постачання електричної енергії споживачу: 19100, Україна, Черкаська область, м. Монастирище, межа балансової належності електроустановок замовника: кількість 307692 кВт/год.;

п. 5.1 - споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією , яка є додатком до цього договору. Загальна вартість цього договору на момент його укладення становить 563076,00 грн з ПДВ;

п. 5.2 - спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника;

п. 5.4 - розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць;

п. 5.5 - розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок і спеціальним режимом використання (далі спецрахунок).

Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника та у безготівковому порядку.

Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі йото зміни;

п. 5.6 - оплата рахунка постачальника за договором має бути здійснена споживачем у строк не більше ніж 10 днів з моменту отримання рахунку та акту приймання-передачі електричної енергії споживачем, що надсилаються споживачу після завершення розрахункового періоду;

п. 13.1 цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з дати, вказаної у цьому договорі, та в цілому до 31.12.2021, а в частині взятих на себе зобов`язань сторонами до їх повного виконання;

п. 13.6- у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутись до споживача з відповідною пропозицією, при цьому така пропозицію в кожному конкретному випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін) тощо за одиницю товару на будь-яку дату після укладення договору та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару.

Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на будь-яку дату після укладення договору та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на більш пізню дату та до моменту письмового звернення постачальника до споживача щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки /інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики.

У випадку прийняття рішення споживачем щодо внесення змін до договору у вказаній частині до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначена сторонами у момент укладення цього договору (з урахуванням внесених раніше змін до цього договору, та якщо такі обставини мали місце). При цьому, максимальна сума, на яку сторонами може бути здійснено підвищення ціни за одиницю товару визначається як різниця між середньоринковою ціною (діапазоном цін тощо) за одиницю товару, що передує моменту письмового звернення постачальника щодо зміни ціни (згідно наданого учасником підтверджуючого документу) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару станом на дату після укладення цього договору (згідно наданого учасником підтверджуючого документу), або станом на момент внесення змін до цього договору в частині ціни за одиницю товару, якщо такі зміни до цього договору вже були раніше здійснені сторонами. В будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Споживач має право відмовитись від зміни ціни за одиницю товару у випадках, якщо постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни, передбачене цим пунктом;

п. 13.7 - зміни до цього договору можуть бути внесені у випадках, передбачених згідно ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

3.1.3. Відповідно до пункту 1 Комерційної пропозиції "Вільна ціна бюджет" (додаток №1) ціна 1 кВт/год. електричної енергії становить 1,47728 грн з урахуванням ПДВ. (а.с. 39-40 том 1)

3.1.4. 17.02.2021 на виконання договору замовник Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради підписав та подав постачальнику лист-повідомлення до договору про закупівлю електричної енергії (додаток №2) про вибір Комерційної пропозиції АТ "Черкасиобленерго" з початком постачання електричної енергії з 17.02.2021 з Переліком об`єктів замовника (додатком №1 до додатку №2 ), договірні обсяги споживання електричної енергії (додаток №3). (а.с. 41-47 том 1)

3.1.5. Під час дії договору сторони уклали додаткові угоди №1 від 02.03.2021, №2 від 26.03.2021, №3 від 12.05.2021, у яких сторони:

- №1 від 02.03.2021 визначили ціну за 1 кВт/год. електроенергії у розмірі 1,47728 грн з ПДВ, визначили ціну на послугу з передачі електричної енергії за 1 кВт/год. у розмірі 293,93 грн без ПДВ, змінили ціну договору до 563075, 13 грн з ПДВ без зміни загальної кількості обсягу постачання електричної енергії (а.с. 48-49 том 1);

- №2 від 26.03.2021 збільшили ціну 1 кВт/год. електроенергії на 1,98% до 1,50651 грн з ПДВ, зменшили обсяг закупівлі електричної енергії до 194470 кВт*год., змінили ціну договору до 361563,68 грн з ПДВ (а.с. 50-51 том 1);

- №3 від 12.05.2021 збільшили ціну за 1 кВт/год. електроенергії на 14,78% до 1,65564 грн з ПДВ, збільшили обсяг закупівлі електричної енергії до 296086 кВт/год., змінили ціну договору до 563073,55 грн з ПДВ. (а.с. 55-56 том 1)

3.1.6. 26.03.2021, 12.05.2021 ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" звернулося до Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради з пропозицією укласти додаткові угоди №2 та №3 до договору через зростання закупівельної ціни електричної енергії на ринку. (а.с. 52 том 1)

3.1.7. В обґрунтування збільшення ціни товару на ринку та укладення додаткових угод №2 та №3 до договору постачальник надав споживачу експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати від 26.03.2021 №О-328, від 26.04.2021 №О-426 (а.с. 53, 58 том 1), за змістом яких згідно з інформації з офіційного сайту ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua), середньозважені ціни на майданчику ринку "на добу наперед" (РДН) у торговій зоні ОЄС (об`єднаної енергетичної системи) України становлять:

- середньозважена ціна на РДН, ОЕС України за I декаду березня (01-10 березня) 2021 становить 1359,94 грн/МВт/год., середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за IІ декаду березня (11-20 березня) 2021 року становить 1386,86 грн/МВт/год.; розрахункова зміна складає + 1,98 %. (а.с. 52-54 том 1);

- середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за I декаду квітня (01-10 квітня) 2021 становить 1325,16 грн/МВт/год., середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за IІ декаду квітня (11-20 квітня) 2021 року становить 1520,96 грн/МВт/год.; розрахункова зміна складає + 14,78 %. (а.с. 52-54 том 1);

3.1.8. Згідно з інформації з офіційного сайту ДП "Оператор ринку" за період з березня 2021 року до квітня 2021 року ціна електричної енергії за 1 кВт/год. становила: 26.03.2021 на дату укладення додаткової угоди №2 1,38686 грн; 12.05.2021 на дату укладення додаткової угоди №3 1,52096 грн. (а.с. 54, 59 том 1)

3.1.9. На підставі актів приймання-передачі споживач спожив електричної енергії: за лютий 2021 року в обсязі 110116 кВт/год. вартістю 201510,86 грн з ПДВ; за березень 2021 року 80003 кВт/год. вартістю 148743,23 грн з ПДВ; за квітень 2021 року - 75856 кВт/год. вартістю 152345,83 грн з ПДВ; за травень 2021 року 30111 кВт/год. вартістю 60473,61 грн з ПДВ. (а.с. 61, 63, 65-66 том 1)

3.1.10. ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" виставив Виконавчому комітету Монастирищенської міської ради рахунки остаточного розрахунку для оплати за спожиту електричну енергію за лютий 2021 року у розмірі 201510,86 грн, за березень 2021 року у розмірі 148743,23 грн, за квітень 2021 року у розмірі 152345,83 грн, за травень 2021 року у розмірі 60473,61 грн та у розмірі 93826,33 грн (а.с. 60, 62, 64, 66-67 том 1)

3.1.11. 18.03.2021, 19.04.2021, 26.05.2021, 22.06.2021 Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради сплатив ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" за спожиту електричну енергію у лютому 21.02.2021 року 201510,86 грн, у березні 2021 року 148743,23 грн, у квітні 2021 року 152345,83 грн, у травні 2021 року 93826,33 грн, у підтвердження чого прокурор подав платіжні доручення від 18.03.2021 №206, від 19.04.2021 №309, від 26.05.2021 №487, від 22.06.2021 №595 (а.с. 61, 63, 65, 67 том 1)

3.1.12. За розрахунком прокурора Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради безпідставно сплатив ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" 15803,47 грн з урахуванням збільшення ціни за одиницю товару внаслідок укладення додаткової угоди №3 до договору про постачання електричної енергії. (а.с. 7 том 1)

3.2 Заперечуючи проти позову, відповідач подав письмові докази, дослідивши які, суд встановив:

3.2.1. 07.04.2015 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України оприлюднило лист-роз`яснення №3302-05/11398-07 щодо зміни істотних умов договору про закупівлю, у якому вказало, що у залежності коливання ціни електричної енергії на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладення договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. (а.с. 119-120 том 1)

3.2.2. 14.08.2019 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України оприлюднило лист-роз`яснення №3304-04/33869-06 щодо документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку сторони можуть використовувати інформацію з вебсайту ДП "Оператор ринку" www.oree.com.ua. Водночас, перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни електричної енергії на ринку та перелік підтверджуючих документів не є вичерпним. (а.с. 113-114 том 1)

3.2.3. 24.11.2020 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України оприлюднило лист-роз`яснення №3304-04/69987-06 щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю, за змістом якого внесення змін до договору про закупівлю у випадках, які передбачені Законом та умовами такого договору, має відбуватися шляхом укладення додаткової угоди, а також бути обґрунтованим та документально підтвердженим, у спосіб встановлений у договорі. Внесення змін до договору про закупівлю в частині істотних умов можливе за наявності однієї або декількох підстав, визначених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Закон не містить обмежень щодо укладення однієї або одночасно декількох додаткових угод до договору у разі застосування кількох підстав. (а.с. 115-118 том 1)

3.2.4. 06.03.2024 судовий експерт у висновку № 118/24 за результатами проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) експертного дослідження мовлення, вказав, що об`єктивний зміст (семантико-структурні особливості) надфразної єдності "Істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків: збільшення за одиницю товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови , що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії" (пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону України від 19.09.2019 №114-IX) передбачає можливість збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% від останньої ціни товару, визначеної з урахуванням попередніх збільшень ціни товару, у випадку їх наявності. Тобто свідчить про те, що весь строк дії договору першочергова ціна може бути збільшена більше ніж на 10%, проте кожне окреме збільшення ціни не може перевищувати 10%; (а.с. 102-106 том 1)

3.3 Відповідно до частини першої та другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

3.4 Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

3.5 На підставі поданих сторонами доказів, можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Подані сторонами докази суд визнає належними.

3.6 Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України "Допустимість доказів").

3.7 На підтвердження обставин, якими прокурор обґрунтовує підстави позову, а відповідач заперечує проти позову, сторони подали письмові докази, які є належним засобом доказування обставин, що є предметом доказування у справі. Суд не встановив, що докази подані сторонами отримані з порушенням закону. Докази подані сторонами суд визнає допустимими.

3.8 Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

3.9 Подані сторонами докази, на переконання суду, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Докази, подані сторонами, суд визнає достовірними.

3.10 Відповідно до статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

3.11 Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статтях 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно норм яких судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

3.12 Сумніву у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів у суду не виникло.

4. Висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

4.1. Відповідно до частин 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

4.2. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

4.3. З огляду на відсутність у справі доказів, які б водночас доводили та спростовували одні й ті ж обставини, суд не наводить у рішенні суду мотивів визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

4.4. Відповідно до частини 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

4.5. Враховуючи належність, допустимість та достовірність доказів, поданих сторонами, оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, суд визнає доведеними обставини, на які прокурор посилається як на підставу своїх вимог, та визнає встановленими наступні обставини:

4.5.1. 17.02.2021 Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради (замовник, споживач) та ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" (учасник, постачальник) уклали договір про постачання електричної енергії №71151000071;

4.5.2. Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради (замовник, споживач) та ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" уклали додаткові угоди: №1 від 02.03.2021, №2 від 26.03.2021, №3 від 12.05.2021 до договору про постачання електричної енергії №71151000071від 17.02.2021;

4.5.3. Загальний обсяг електричної енергії, що повинен бути поставлений за договором складає 307692кВт/год. Загальна ціна договору становить 563076,00 грн;

4.5.4. Додатковою угодою №1 від 02.03.2021 сторони визначили ціну за 1 кВт/год. електроенергії у розмірі 1,47728 грн з ПДВ та змінили ціну договору до 563075, 13 грн;

4.5.5. Додатковою угодою №2 від 26.03.2021 сторони збільшили ціну 1 кВт/год. електричної енергії на 1,98% до 1,50651 грн, зменшили обсяг закупівлі електричної енергії до 194470 кВт*год., змінили загальу вартість електричної енергії (ціну договору) до 361563,68 грн;

4.5.6. Додатковою угодою №3 від 12.05.2021 сторони збільшили ціну 1 кВт/год електричної енергії до 1,65564 грн на 12,07% від ціни погодженої сторонами в момент укладення договору, збільшии обсяг закупівлі електричної енергії до 296086 кВт*год., змінили загальну вартість електричної енергії (ціну договору) до 563073,55 грн;

4.5.9. З урахуванням ціни за 1 кВт/год. електричної енергії, збільшеної на підставі додаткової угоди №3 до договору, за спожиту електричну енергію в обсязі 105967 кВт/год. Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради сплатив ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" 212819,44 грн.

5. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися учасники справи, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

5.1. Відповідно до частини 1-3 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

5.2. Правовідносин сторін виникли у 2021 році у зв`язку з укладенням договору про постачання електричної енергії. До правовідносин сторін підлягають застосуванню акти цивільного законодавства, що діяли та втратили чинність у вказаний період у часі, а також акти цивільного законодавства які продовжують діяти на час розгляду справи

5.3. Твердження відповідача про те, що на розгляд Верховної Ради України внесено законопроект, яким запропоновано внести зміни до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та надати сторонам право змінювати ціну за одиницю товару сумарно більше ніж на 10% упродовж дії договору суд не враховує з огляду на дію закону в часі.

5.4. Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

5.5. Зобов`язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки.

5.6. Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

5.7. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

5.8. Статтею 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

5.9. Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

5.10. Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

5.11. Замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону (пункт 11 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі").

5.12. Відповідно до пункту 19 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" переможець спрощеної закупівлі - учасник, пропозиція якого відповідає всім умовам, що визначені в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі, вимогам до предмета закупівлі і визнана найбільш економічно вигідною та якому замовник повідомив про намір укласти договір про закупівлю.

5.13. Закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням (пункти 1-6 частина 1 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі").

5.14. Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

5.15. Згідно із частиною 1 статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами

5.16. Відповідно до частин 1-3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається

5.17. Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.18. Відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

5.19. Згідно із частинами 3, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.20. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

5.21. Згідно із частинами 1, 2 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

5.22. Відповідно до частини 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі

5.23. Згідно із пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

5.24. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина 1 статті 652 Цивільного кодексу України).

5.25. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

5.26. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

5.27. Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

5.28. Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

5.29. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

5.30. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

5.31. Відповідно до частини 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5.32. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" викладені у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, від 21.11.2025 у справі №920/19/2, а стосовно моменту виникнення обов`язку з повернення виконаного за недійсним правочином висновки у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.08.2021 у справі №344/2483/18.

6. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновок суду про порушення, не визнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку. Висновки суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

6.1. Передумовою спору є укладення ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" та Виконавчим комітетом Монастирищенської міської ради договору про постачання електричної енергії.

6.2. Причиною виникнення спору є укладення позивачем Виконавчим комітетом Монастирищенської міської ради та відповідачем ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" додаткової угоди №3 від 12.05.2021 до договору, якою сторони зменшили загальний обсяг постачання електричної енергії та збільшили ціну за одиницю товару.

6.3. Прокурор стверджує, що всупереч нормі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" додатковою угодою №3 сторони збільшили ціну на електричну енергію більш ніж на 10% від ціни погодженої при укладенні договору та зменшили обсяг постачання електричної енергії.

6.4. Звертаючись з позовом, прокурор прагне захистити інтереси держави, усунути виявлені порушення у сфері публічних закупівель і повернути до місцевого бюджету витрачені органом місцевого самоврядування кошти за товар, який не був поставлений.

6.5. 17.02.2021 позивач Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради та відповідач ТОВ "ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ" за результатами відкритих торгів (тендеру) уклали договір про постачання електричної енергії.

6.6. Під час виконання договору сторони за взаємною згодою змінювали істотну умову договору ціну товару, загалом збільшивши її на 14,05%.

6.7. 26.03.2021 сторони внесли зміни до договору, уклавши додаткову угоду №2, якою з 26.03.2021 збільшили ціну 1 кВт/год. електричної енергії на 1,98% до 1,50651 грн, зменшили обсяг закупівлі електричної енергії до 194470 кВт*год., змінили загальну вартість електричної енергії (ціну договору) до 361563,68 грн.

6.8. Додаткову угоду №2 прокурор не оспорює та стверджує, що її зміст не суперечить вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі".

6.9. 12.05.2021 сторони внесли зміни до договору, уклавши додаткову угоду №3, якою з 01.04.2021 збільшили ціну за 1 кВт/год. електроенергії на 12,07% до 1,65564 грн з ПДВ, збільшили обсяг закупівлі електричної енергії до 296086 кВт*год., змінили загальну вартість електричної енергії (ціну договору) до 563073,55 грн.

6.10. Підставою укладення додаткових угоди №2-3 послугували експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати від 26.03.2021 №О-328, від 26.04.2021 №О-426 та інформаційні довідки, у яких наведено інформацію про коливання середньозваженої ціни електричної енергії на ринку.

6.11. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад встановлює Закон України "Про публічні закупівлі". Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

6.12. Відповідно до статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

6.13. Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

6.14. Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

6.15. Договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

6.16. Право сторін збільшити ціну товару на 10% передбачено пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі":

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

6.17. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

6.18. Закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

6.19. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 (п. 124) про застосування статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (зміст якої відповідає змісту статті 41 Закону у чинній редакції) передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.

6.20. Водночас, тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

6.21. Закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

6.22. Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам.

6.23. Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

6.24. Беручи участь у процедурі публічних закупівель, суб`єкт підприємницької діяльності самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов`язання упродовж дії договору, чітко усвідомлює свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо попереднього виготовлення чи придбання товару.

6.25. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати замовнику самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є не прогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

6.26. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору.

6.27. Постачальник у цій справі не довів, що у період застосування додаткової угоди №3 дійсно змушений був придбавати електричну енергію для її подальшого продажу споживачу на виконання обов`язків за договором за більш вищими цінами.

6.28. Укладення додаткової угоди №3 про зміну ціни на товар, за відсутності для цього визначених законом підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час укладення договору.

6.29. Обидві сторони не могли не розуміти непередбачуваності новоствореного ринку електричної енергії, особливостей його функціонування в умовах постійного коливання цін. Сторони не були позбавлені можливості визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які показники коливання ціни на ринку зумовлюють необхідність здійснити перерахунок ціни погодженої у договорі, визначити порогові (максимальні) показники збільшення ціни за одиницю товару за весь час дії договору чи формулу розрахунку нової ціни. Враховуючи, що договір не містив відповідних застережень та умов, аргументи відповідачів про неможливість передбачити зміну ціни на ринку суд відхиляє.

6.30. Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі".

6.31. Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

6.32. В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

6.33. Такі висновки про застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" сформувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, які суд на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

6.34. 21.11.2025 Велика Палата Верховного Суду у пункті 198 постанови у справі № 920/19/24 вказала, що не вбачає відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

6.35. Поданий відповідачем висновок експерта від 06.03.2024 №118/24 містить висновок щодо об`єктивного змісту (семантико-структурнихособливостей) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону України №1530-ІХ від 03.06.2021), щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% від останньої ціни товару, визначеної з урахуванням попередніх збільшень ціни товару. У висновку експерт вказав, що вказаний висновок зроблений на основі лінгвістичних видів аналізу й потребує подальшої юридичної оцінки. На переконання суду, висновок експерта грунтується на філологічному тлумаченні змісту цієї норми права, який є одним із способів тлумачення правових норм.

6.36. Водночас, висновок про застосування норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який є наслідком її тлумачення і, зокрема, філологічного, також сформував Верховний Суд.

6.37. Відповідач звертався до суду з клопотанням про зупинення провадження у цій справі до завершення касаційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №920/19/24, оскільки наслідком касаційного перегляду могло бути формування Верховним Судом висновку чи відступу від попереднього висновку про застосування норми права.

6.38. Враховуючи сформований Верховним Судом висновок про застосування норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який покликаний забезпечити єдність судової практики у аналогічних спорах, при вирішенні цього спору суд враховує висновок про застосування цієї норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

6.39. Відмінність у суб`єктному складі сторін у цій справі та справі №922/2321/22 з огляду на аналогічний зміст правовідносин сторін та їх правове регулювання не зумовлює підстав для висновку про неподібність правовідносин у обох справах.

6.40. Додатковою угодою №3 сторони збільшили ціну 1 кВт/год. електричної енергії на 14,05% від ціни погодженої сторонами в момент укладення договору.

6.41. Збільшення сторонами ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни товару, яка була визначена при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, вчинене без дотримання вимог закону.

6.42. Зміст укладеної сторонами додаткової угоди №3 від 12.05.2021 до договору про постачання електричної енергії №71151000071 від 17.02.2021 суперечить пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки передбачає збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

6.43. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

6.44. Недодержання сторонами в момент вчинення правочину наведених вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

6.45. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

6.46. Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

6.47. Одним із способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

6.48. Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

6.49. Під час розгляду позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, із якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

6.50. Укладення оспорюваної додаткової угоди до договору про закупівлю електричної енергії суперечить принципу максимальної економії бюджетних коштів, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

6.51. Зміст укладеної додаткової угоди суперечить вимогам закону.

6.52. Звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Монастирищенської міської ради спрямоване на усунення виявлених порушення у сфері публічних закупівель і має на меті повернути до місцевого бюджету територіальної громади витрачені органом місцевого самоврядування кошти на товар, який не був поставлений.

6.53. Пропорційність збільшення сторонами ціни по відношенню до рівня коливання (збільшення) ціни на ринку, як умови внесення змін до договору, суд не досліджує, з огляду на перевищення сторонами граничної межі ціни товару у 10%, встановленої законом.

6.54. На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов переконання про наявність підстав для визнання недійсною додаткової угоди №3 від 12.05.2021 до договору про постачання електричної енергії №71151000071 від 17.02.2021.

6.55. Вимогу прокурора про визнання недійсною додаткової угоди №3 від 12.05.2021 до договору про постачання електричної енергії №71151000071 від 17.02.2021 суд визнає обґрунтованою, спосіб захисту обраний прокурором є належний та ефективний та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

6.56. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

6.57. У позові прокурор просив стягнути з відповідача на користь бюджету Монастирищенської міської ради на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно отримані кошти у розмірі 15803,47 грн, які надмірно сплачені Виконавчим комітетом Монастирищенської міської ради у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару на підставі додаткової угоди №3.

6.58. Відповідач ствердив, що договірний характер правовідносин між сторонами виключає можливість застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України. Вважав, що до вимоги прокурора про стягнення 15803,47 грн необхідно застосувати норми частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 208 Господарського кодексу України, які регулюють двосторонню реституцію.

6.59. На переконання суду, норми статті 1212 Цивільного кодексу України та норми статті 216 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

6.60. Главою 83 Підрозділу 2 "Недоговірні зобов`язання" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України врегульовані зобов`язання, що виникають у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

6.61. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

6.62. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

6.63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

6.64. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 вказала, що не вбачає відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

6.65. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

6.66. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

6.67. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

6.68. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

6.69. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

6.70. Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна.

6.71. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.

6.72. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

6.73. Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

6.74. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15, від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14.

6.75. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано судом недійсним.

6.76. Застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 Цивільного кодексу України залежить від обставин, за яких сторона у зобов`язанні набула чи зберегла майно.

6.77. Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано судом недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

6.78. У такому випадку до правовідносин сторін застосуванню підлягають норми, що регулюють правові наслідки недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України) і, зокрема, двосторонню реституцію.

6.79. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава набуття майна у момент його передання була відсутня, до правовідносин сторін у такому зобов`язанні застосовуються норми статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок навів Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі №607/5422/16-ц.

6.80. Оспорювана прокурором додаткова угода №3 не є підставою виникнення у постачальника зобов`язання з поставки товару. Такий обов`язок виник у нього внаслідок укладення договору поставки (договору про закупівлю), який водночас є підставою виникнення у замовника (споживача) зобов`язання зі сплати за поставлений товар. І така підстава не відпала внаслідок визнання недійсною однієї чи декількох додаткових угод, якою сторони змінили ціну товару.

6.81. Укладена сторонами додаткова угода встановлює лише кількісний грошовий вираз цього обов`язку, збільшуючи ціну за одиницю товару, яка підлягає врахуванню сторонами при здійсненні розрахунків.

6.82. Недійсність додаткової угоди означає, що зобов`язання сторін регулюються умовами договору з урахуванням тих додаткових угод, які не оспорюються сторонами та не визнанні судом недійсними.

6.83. Наведена правова позиція узгоджується з сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 у справі №908/653/22, від 16.02.2023 у справі №903/366/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22, від 07.02.2023 у справі №927/188/22.

6.84. У справі, що розглядається, недійсною є додаткова угода №3 до договору. Недійсність цієї додаткової угоди не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними.

6.85. З огляду на вказане, на переконання суду, визнання недійсною додаткової угоди про збільшення ціни товару не зумовлює підстави для стягнення з постачальника коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, як таких, що набуті без достатньої правової підстави.

6.86. Неправильна правова кваліфікація правовідносин між сторонами не є підставою для відмови у позові.

6.87. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

6.88. При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. З огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер.

6.89. Обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

6.90. Керуючись принципом jura novit curia суд при вирішенні спору здійснив власну правову кваліфікацію відносин сторін та не застосовує правові норми статті 1212 Цивільного кодексу України, на які як на правову підставу позову посилався прокурор.

6.91. Натомість, на переконання суду, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми статті 670 Цивільного кодексу України.

6.92. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

6.93. Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

6.94. Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

6.95. Споживач вправі вимагати від постачальника повернення грошової суми за електричну енергію, яка не була поставлена.

6.96. Обов`язок з повернення коштів, сплачених за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований спеціальним інститутом цивільного права - нормами Глави 54 Цивільного кодексу України "Купівля-продаж".

6.97. Враховуючи договірний характер правовідносин між сторонами, суд дійшов висновку, що правовою підставою вимагати повернення грошової суми за електричну енергію, яка не була поставлена, у спірних правовідносинах є норми статті 670 Цивільного кодексу України.

6.98. З урахуванням ціни за 1 кВт/год електричної енергії, збільшеної на підставі додаткової угоди №3 до договору, постачальник поставив, а споживач спожив 105967 кВт/год. електричної енергії вартістю 212819,44 грн.

6.99. За спожиту електричну енергію в обсязі 105967 кВт/год. Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради сплатив ТОВ "Черкасиенергозбут" 212819,44 грн.

6.100. Враховуючи визнання судом недійсною додаткової угоди №3 до договору про постачання електричної енергії, для визначення вартості спожитої позивачем електричної енергії в обсязі 105967 кВт/год застосуванню підлягає ціна товару, погоджена сторонами у додатковій угоді №2 до договору в розмірі 1,50651 грн з ПДВ за 1 кВт/год електричної енергії.

6.101. Вартість спожитої електричної енергії в обсязі 105967 кВт/год. за ціною 1,50651 грн/1кВт становить 197015,97 грн.

6.102. За поставлену ТОВ "Черкасиенергозбут" електричну енергію в обсязі 105967 кВт/год. Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради надмірно сплатив 15803,47 грн (212819,44 197015,97), недоотримавши на цю суму електричну енергію.

6.103. Позов прокурор в інтересах держави в особі Монастирищенської міської ради в частині вимоги про стягнення з ТОВ "Черкасиенергозбут" на користь бюджету Монастирищенської міської ради 15803,47 грн суд визнає обґрунтованим, спосіб захисту обраний прокурором є належний та ефективний та доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

6.104. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

6.105. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

6.106. Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

6.107. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

6.108. Інші аргументи, наведені учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, яким суд не надав самостійну оцінку у рішенні суду, узагальнюють або доповнюють позиції сторін та самостійно не змінюють висновків суду.

6.109. Щодо подання прокурором позову в інтересах держави в особі Виконавчому комітету Монастирищенської міської ради, суд зазначає наступне.

6.110. Відповідача стверджував, що Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради не є суб`єктом владних повноважень у взаємовідносинах з відповідачем щодо укладення додаткових угод до договору, а виступає як сторона в зобов`язальних правовідносинах. Відповідач вважав, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а не одна з них. Отже, належними відповідачами є сторони оспорюваного договору. Оскільки прокурор пред`явив позов лише до однієї сторони договору відповідача, а інша сторона договору Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради, помилково визначена одним із позивачів, то у задоволенні позову належить відмовити.

6.111. Надаючи оцінку цьому твердженню відповідача суд дійшов наступних висновків.

6.112. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

6.113. Верховний Суд у постанові від 30.10.2024 у справі №910/9383/23 виснував, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

6.114. Об`єктом судового захисту відповідно до статті 15 Цивільного Кодексу України є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.

6.115. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України).

6.116. Частиною першою статті 47 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

6.117. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

6.118. Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, у цьому випадку прокурора. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, провадження №14-61цс18, пункт 41).

6.119. Визначення складу учасників спору прокурор здійснює самостійно виходячи із змісту правовідносин та інтересу держави, який підлягає захисту.

6.120. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (пункт 33.2)

6.121. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20)".

6.122. У цій справі сторонами оспорюваного правочину є Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради (споживач) та ТОВ "Черкасиенергозбут" (постачальник) електричної енергії.

6.123. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради та Монастирищенської міської ради, прагнучи усунути виявлені порушення у сфері публічних закупівель з метою повернути до місцевого бюджету територіальної громади міста Монастирище витрачені стороною правочину - Виконавчим комітетом Монстирищенської міської ради кошти на товар, який не був поставлений.

6.124. Суд вважає слушними твердження відповідача про те, що Виконавчий комітет Монастирищенської міської ради не є суб`єктом владних повноважень у взаємовідносинах з відповідачем щодо укладення додаткових угод до договору, а виступає як сторона в зобов`язальних правовідносинах.

6.125. З огляду на засади здійснення місцевого самоврядування і, зокрема, єдність, підпорядкованість, підзвітність та підконтрольність Монастирищенській міській раді усіх органів, які нею створені для здійснення завдань місцевого самоврядування, й, зокрема, виконавчого комітету - Монастирищенська міська рада є належним позивачем за позовом прокурора до відповідача.

6.126. В свою чергу подання прокурором позову в інтересах держави в особі Монастирищенської міської ради до її виконавчого комітету суперечило б засадам здійснення місцевого самоврядування і, зокрема, єдності усіх органів місцевого самоврядування в межах однієї територіальної громади.

6.127. Оскільки відповідно до норми частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно, то необхідною умовою задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі як Монастирищенської міської ради, так і її виконавчого комітету є встановлення у кожного з позивачів самостійних прав чи інтересів, які порушив відповідач, та які підлягали б судовому захисту.

6.128. Метою звернення прокурора з позовом до відповідача є захист інтересів держави щодо припинення порушень при здійсненні публічних закупівель. Об`єктом судового захисту є інтереси територіальної громади міста Монастирище щодо використання коштів місцевого бюджету, від імені та в інтересах якої здійснює свої повноваження її представницький орган - Монастирищенська міська рада.

6.129. З огляду на вказане суд дійшов висновку про відсутність у іншого визначеного прокурором позивача Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради власного порушеного права чи інтересу, яке було б відмінне від інтересу територіальної громади міста Монастирище, порушене відповідачем та підлягало судовому захисту.

6.130. Вказане зумовлює підстави для відмови у позові прокурора в інтересах держави особі Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут".

7. Підстави представництва прокурором інтересів держави у справі.

7.1. В Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України).

7.2. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (стаття 23 Закону України "Про прокуратуру").

7.3. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 виснувала, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

7.4. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що системне тлумачення абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

7.5. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

7.6. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

7.7. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

7.8. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

7.9. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21 зазначила, що для того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

7.10. 09.12.2024 Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури звернувся до Монастирищенської міської ради з листами №52/2-896вих-24 та №52/2-897вих-24, у яких повідомив, що за укладеною додатковою угодою №3 до договору від 17.02.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год. з 1,47728 грн до 1,65564 грн, тобто на більше ніж на 10%, що суперечить вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Прокурор просив Монастирищенську міську раду надати інформацію у найкоротший строк щодо вжитих заходів, спрямованих на визнання недійсною додаткової угоди до договору поставки електричної енергії від 17.02.2021 №71151000071 та стягнення безпідставно сплачених коштів. (а.с.71-72, 74-75 том 1)

7.11. 12.12.2024 Монастирищенська міська рада повідомили Заступнику керівника Черкаської окружної прокуратури у листах №03-01-31/5598 та №03-01-03/1/5548 про те, що не вживала заходів щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії від 17.02.2021 №71151000071 та стягнення надмірно сплачених коштів. (а.с. 73, 76 том 1)

7.12. 23.12.2024 Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури звернувся до Монастирищенській міській раді з листом №53/2-924вих-24, у якому повідомив про звернення до суду в інтересах держави з позовом про визнання недійсними додаткових угоди та стягнення надмірно сплачених коштів (а.с. 77-78 том 1)

7.12. Суд дійшов висновку, що не звернення Монастирищенською міською радою до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади міста Монастирище свідчить про те, що Монастирищенська міська рада не виконує свої повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади з метою усунення порушень її виконавчим комітетом при здійсненні публічних закупівель електричної енергії та укладення додаткових угод з порушенням вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста Монастирише та звернення до суду з цим позовом.

7.13. Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, у постанові Верховного Суду у справі № 910/7916/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

7.13. Бездіяльність Монастирищенської міської ради є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду з метою захисту інтересів держави, оскільки Монастирищенська міська рада впродовж тривалого часу не вжили заходів щодо усунення виявлених порушень у сфері державних закупівель та витрат бюджетних коштів.

7.14. Враховуючи, що позов прокурора містить вимогу про стягнення надмірно сплачених коштів на користь місцевого бюджету територіальної громади і не містить вимоги про стягнення отриманого за недійсним правочином в дохід держави, суд дійшов висновку, що визначення позивачем Монастирищенської міської ради є виправданим.

7.15. Враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор у цій справі належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

7.16. Надаючи оцінку твердженню відповідача, про те що позов прокурора підписаний особою, яка не має права його підписувати, що на думку відповідача зумовлює підстави для залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

7.17. Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі №3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

7.18. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2026 №6-р(ІІ)/2025 окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

7.19. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності (п. 4 резолютивної частини Рішення).

7.20. Відповідно до частини 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

7.21. У наведеному рішенні, реалізуючи повноваження на встановлення моменту втрати чинності законом чи його окремими положенням, що визнані неконституційними, Конституційний Суд України встановив момент у часі, з якого окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" втрачають чинність, а саме з 1 січня 2027 року.

7.22. Конституційний Суд України також встановив, що це рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів, тобто до 1 січня 2027 року.

7.23. Обґрунтовуючи підстави для залишення позову прокурора без розгляду відповідач просив суд врахувати норми частини 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до змісту якої, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

7.24. На переконання відповідача, суди не мають застосовувати положення законів, у даному випадку абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", які не відповідають Конституції України, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними. Тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

7.25. Відповідач також просив суд врахувати тотожні висновки Верховного Суду у постановах від 19.02.2025 у справі № 339/530/23 та від 17.01.2025 у справі № 616/458/21.

7.26. У справі №339/530/23 Верховний Суд врахував рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20), яким втановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

7.27. В контексті доводів сторін про те, що строковий трудовий договір укладено ще до прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, на підставі чинних на той час нормативно-правових актів, а також про те, що частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, Верховний Суд звернув увагу учасників справи на наступне:

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

Разом з тим, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (частини перша-третя статті 10 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, зміст частини шостої статті 10 ЦПК України свідчить про те, що суд не застосовує закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції України, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, незалежно від наявності (відсутності) рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого закону чи іншого правового акта та стадії розгляду справи.

Пряма (перспективна) дія рішення Конституційного Суду України, встановлена у статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», стосується насамперед порядку його виконання та не впливає на імперативні приписи процесуальних норм про те, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, не можуть застосовуватися судом.

Тому суд при вирішенні справи має надавати оцінку змісту позовних вимог та обставин справи (спірних правовідносин) з урахуванням конституційності (неконституційності) норми закону, яка підлягає застосуванню. За наявності відповідного рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положення нормативно-правового акта за підставою, що такий акт не відповідає Конституції України, суд враховує юридичну позицію (висновок) Конституційного Суду. Натомість відсутність рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого закону чи іншого правового акта має правовий наслідок у вигляді звернення судом, після ухвалення рішення у справі, до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 158/2439/22 вказано, що «в практиці Верховного Суду усталеним є підхід про те, що судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не підлягає примусовому виконанню і тому не може переглядатися за виключними обставинами (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року в справі № 818/1793/18. […] Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України, ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц. Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. Тому необґрунтовані посилання апеляційного суду на те, що у рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення, а отже, на час укладання строкового трудового договору та на час звільнення позивача 22 серпня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним, і відсутні правові підстави для висновку про незаконність звільнення позивача».

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 205/6223/22 (провадження № 61-8732св22) вказано, що «положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, згідно з вимогами частини шостої статті 10 ЦПК України не застосовуються судом; Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України, ухвалені після прийняття судових рішень, що переглядалися касаційним судом, і такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. Суди при вирішенні справи не врахували неконституційність абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», не оцінювали зміст позовних вимог та обставини справи з урахуванням наведеної неконституційності норми закону, тому зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1».

У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року в справі № 240/19209/21 відступлено від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року в справі № 240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних, оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною.

Верховний Суд у наведеній постанові зробив такі висновки: «суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково. Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними. Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому Суд дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб: 1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України; 2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин; 3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022».

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2025 року у справі № 343/1869/23 (провадження № 61-5807св24).

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанції, встановивши, що рішенням Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20) приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону визнано такими, що не відповідають частинам першій, другій статті 43, частинам першій, другій статті 24 Конституції України; пряма (перспективна) дія рішення Конституційного Суду України стосується насамперед порядку його виконання та не впливає на імперативні приписи процесуальних норм про те, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, не можуть застосовуватися судом; надавши належну оцінку змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин та обставинам справи з урахуванням наведеної неконституційності норми закону, дійшли правильних висновків, що починаючи з 07 лютого 2023 у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 зі строкового трудового договору на безстроковий, невиконання якого призвело до порушення трудових прав позивачки.

7.28. Отже, у наведеній постанові, враховуючи пряму дію рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд виснував про виникнення у сторони у спорі обов`язку вчинити юридично значиму дію саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання таким, що не відповідає Конституції України норми закону, якою були врегульовані правовідносини між сторонами.

7.29. У цій справі суд враховує, що установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України вважав за потрібне реалізувати своє повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, та відтермінувати втрату ними чинності після ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

7.30. Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України врахував передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходив із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

7.31. Конституційний Суд України вважав за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та продовжують існувати після втрати ними чинності.

7.32. Згідно з Конституцією України лише законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність прокуратури (пункт 14 частини 1 статті 92).

7.33. Суд враховує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

7.34. Представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

7.35. Функція прокуратури відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відповідає сучасній конституційній ролі інституту прокуратури як повноцінно інтегрованого елемента української системи правосуддя, не суперечить юридичній природі такої системи, її цілям, завданням, функціям та принципам. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави.

7.36. Водночас, реалізація цієї функції, безумовно, не може здійснюватися всупереч принципів верховенства права, поділу державної влади, підривати діяльність судової системи та суперечити основним засадам судочинства. Повноваження прокурора ініціювати судове провадження не повинні ставити під загрозу принцип рівності між сторонами спору.

7.37. Конституційний Суд України у рішенні від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 наголосив, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

7.38. Застосовуючи норми пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України як норми прямої дії, суд враховує повноваження прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді у виключних випадках.

7.39. У даній справі, враховуючи, що територіальна громада міста Монастирище у зв`язку з введенням і дією в Україні правового режиму воєнного стану протягом тривалого часу позбавлена можливості реалізувати своє право на вільне волевиявлення та обрання представницького органу місцевого самоврядування фактично позбавлена можливості через участь у виборах впливати на діяльність виконавчих органів, які за обставинами цієї справи діяли неправомірно, уклавши всупереч закону додаткову угоду, виконання якої призвело до надмірного витрачання коштів з бюджету територіальної громади.

7.40. З урахуванням наведеного, на переконання суду, представництво прокурором інтересів держави у цій справі з метою захисту майнових інтересів територіальної громади міста Монастирище є виключними випадком, оскільки передбачає захист не приватного, а суспільного інтересу.

7.41. Підстави представництва прокурором інтересів держави у цій справі зумовлені бездіяльністю представницького органу місцевого самоврядування, що полягав у відсутності контролю за діяльністю виконавчого органу у сфері публічних закупівель та розпорядженні коштами місцевого бюджету.

7.42. На переконання суду, представництво прокурором інтересів держави у цій справі не порушило принципів верховенства права, основних засад судочинства, поділу державної влади та не мало наслідком порушення принципу рівності між сторонами спору.

7.43. Участь прокурора у цій справі не перешкодила відповідачу у реалізації права на судовий захист, оскільки не призвела до явних процесуальних переваг прокурора в судовому провадженні порівняно з іншими учасниками та не ставила інших учасників судового провадження і, зокрема, відповідача в суттєво невигідне становище щодо прокурора.

7.44. Відповідно до принципу рівності сторін прокурор у цій справі користувався тими самими правами й обов`язками, що й інші сторони, і не мав привілейованого становища в судовому провадженні.

7.45. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України з огляду на норми частини 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу України та встановлену Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі №3-28/2024(59/24) неконституційність окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

8. Розподіл судових витрат.

8.1. Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

8.2. За подання позовної заяви до суду Черкаська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 4844,80 грн на підставі платіжної інструкції від 20.12.2024 №2943. (а.с. 24 том 1)

8.3. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.4. Відповідно до положень частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.5. Оскільки позовні вимоги прокурора задоволенні судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь Черкаської обласної прокуратури у розмірі 4844,80 грн.

Керуючись статтями 14, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Першого заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Монастирищенської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 12.05.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 17.02.2021 №71151000071, укладену Виконавчим комітетом Монастирищенської міської ради (ідентифікаційний код 22793113, адреса місцезнаходження: 19101, Черкаська область, м. Монастирище, вул. Соборна, 117) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" (ідентифікаційний код 42474208, адреса місцезнаходження: 18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 166).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" (ідентифікаційний код 42474208, адреса місцезнаходження: 18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 166) на користь бюджету Монастирищенської міської ради (ідентифікаційний код 25769919, адреса місцезнаходження: 19101, Черкаська область, м. Монастирище, вул. Соборна, 117) 15803,47 грн (п`ятнадцять тисяч вісімсот три гривні 47 копійок) боргу.

У позові Першого заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасиенергозбут" (ідентифікаційний код 42474208, адреса місцезнаходження: 18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 166) на користь Черкаської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02911119, адреса місцезнаходження: 18001, м. Черкаси, бул. Шевченка, 286, р/р UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ) 4844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок) судових витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене 27.03.2026.

Суддя А.І. Гладун