Рішення № 135218257, 17.03.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1829/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.

за участю представників:

від прокуратури: Шунькіна Н.О.,

від позивача-1: не з`явився,

віл позивача-2: не з`явився,

від відповідача-1: адвокат Оляш К.І.,

від відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1829/25

за позовом: Керівника Роздільнянської окружної прокуратури (вул. Ярослава Мудрого, № 8, м. Роздільна, Одеська обл., 67400) в інтересах держави в особі позивачів:

1) Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (вул. Дружби, № 27, с. Степанівка, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67430),

2) Південного офісу Держаудитслужби (вул. Канатна, № 83, м. Одеса, 65012)

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Мала Арнаутська, № 88, м. Одеса, 65007),

2) Комунального підприємства «Степанівське» (вул. Дружби, № 27, с. Степанівка, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67430)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 116 749,91 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

08.05.2025 керівник Роздільнянської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунального підприємства «Степанівське», в якій просить суд визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 09.03.2021, № 2 від 11.03.2021, № 3 від 25.08.2021, № 4 від 26.08.2021, № 5 від 27.08.2021, № 6 від 02.11.2021, № 7 від 24.11.2021, № 8 від 25.11.2021 та № 9 від 26.11.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладені між КП «Степанівське» та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія», а також стягнути з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 116749,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що укладання додаткових угод суперечить вимогами ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» у зв`язку з відсутністю документального підтвердження підвищення ціни на електричну енергію, що є підставою для визнання їх недійсними в силу приписів ст. 215 ЦК України.

2. Позиція учасників справи.

2.1. Аргументи Прокурора.

Прокурор зазначає, що 14.01.2021 КП «Степанівське» було оголошено про проведення відкритих торгів «Електрична енергія» з очікуваною вартістю 407500,00 грн та запланованим обсягом електричної енергії 163000 кВт*год. Джерелом фінансування визначені кошти місцевого бюджету. За результатами розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій UA-2021-01-14-000607-b переможцем було визначено ТОВ «ООЕК» з остаточною ціновою пропозицією 337 200,00 грн. з ПДВ.

Прокурор пояснює, що в подальшому КП «Степанівське» із ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» уклали договір № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника на суму 337200,00 грн, предметом якого є електрична енергія за кодом СРV за ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія, за ціною 1,72392638 без ПДВ (2,06871166 грн. з ПДВ) за 1 кВт*год, загальним обсягом електричної енергії 163 000 кВт*год.

Як вказує прокурор, у подальшому до вказаного договору між сторонами укладено ряд додаткових угод, зокрема, № 1 від 09.03.2021, № 2 від 11.03.2021, № 3 від 25.08.2021, № 4 від 26.08.2021, № 5 від 27.08.2021, № 6 від 02.11.2021, № 7 від 24.11.2021, № 8 від 25.11.2021, № 9 від 26.11.2021, № 10 від 29.12.2021 та № 11 від 29.12.2021, на підставі яких було підвищено ціну на електричну енергію та змінено обсяг електричної енергії, а також продовжено строк постачання електричної енергії та термін дії договору.

При цьому, за ствердженням прокурора, за результатами вивчення прокуратурою установлено, що додаткові угоди № 1-9 укладено з порушенням вимог ст. 5, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а відповідно мають бути визнані недійсними, у зв`язку з чим безпідставно сплачені кошти підлягають поверненню.

Так, прокурор зазначає, що сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог ЗУ «Про публічні закупівлі», який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

При цьому, 15.01.2021 ТОВ «ООЕК» підписало вищевказаний договір, чим засвідчило, що має можливість та погоджується виконати домовленість, вказану у договорі та додатках до нього, тобто добровільно взяло на себе зобов`язання поставити споживачу електричну енергію обсягом 163 кВТ*год загальною вартістю 337200,00 грн. Відтак, станом на момент підписання договору сторонами було погоджено всі істотні умови предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України та ЗУ «Про публічні закупівлі».

Водночас, як зауважує прокурор, згідно з додатковими угодами 1-9 неодноразово змінено істотні умови договору, а саме, збільшено ціну за одиницю товару з 2,06871166 грн за 1 кВт*год до 4,61016232236 грн за 1 кВт*год та зменшено кількість споживання електричної енергії . Фактично ціна збільшилася більше ніж на 122,85% порівняно з погодженою ціною під час закупівлі.

Прокурор наголошує, що з метою укладення додаткової угоди № 1 від 09.03.2021 постачальником жодних повідомлень споживачу не направлено, що є порушенням п. 13.2. договору, а лише у додатковій угоді зазначено, що зміна ціни на електричну енергію за 1 кВт*год не більше ніж на 10% у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку та без збільшення загальної вартості договору, підтверджується інформацією з веб-сайту ДП «Оператор ринку».

Однак, на думку, прокурора, саме лише посилання на веб-сайт ДП «Оператор ринку» не підтверджує коливання ціни, оскільки неможливо порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни в період з дати укладення договору і до внесення до нього змін останньою додатковою угодою. До того ж, при укладенні вказаної додаткової угоди сторонами не дотримано двадцятиденний строк про зміни умов договору, оскільки при внесенні змін до договору про постачання електричної енергії споживачу, нова ціна електричної енергії застосована постачальником з 15.02.2021, що суперечить п. 4 ч. 3 ст. 57 ЗУ «Про ринок електричної енергії» та п. 13.4., 13.11. договору, адже споживач має бути повідомлений про зміну будь-яких умов договору не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування.

Також, у самій угоді не зазначено підстави встановлення ціни у розмірі 2,2755828216 грн. за 1 кВт*год. та який саме відсоток коливання ціни враховано при її встановленні, що виключає можливість надання оцінки законності і обґрунтованості розрахунку та відповідно застосованої збільшеної ціни, а враховуючи, що ціна за 1 кВт*год. зросла через дану додаткову угоду, дія якої поширилась на весь період з моменту підписання договору, то це може свідчити про порушення принципів, передбачених ст. 5 ЗУ «Про публічні закупівлі», по відношенню до інших учасників цього тендеру. Крім того, жодними документами постачальника не обґрунтовано для замовника пропозицію про підвищення ціни, визначеної у договорі, тобто чому таке підвищення цін на ринку зумовило неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено будь-яких причин, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, а також постачальником не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим. Відтак, сторони вирішили збільшити ціну електричної енергії до 2,2755828216 грн за кВт*год (тобто на 10%) та зменшити обсяги постачання на 2021 рік до 147419 кВт*год, однак не підтвердили вказане підвищення ціни належними обґрунтованими доказами коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв`язку з чим додаткова угода № 1 від 09.03.2021 з вказаних вище підстав підлягає визнанню недійсною.

При цьому, прокурор вважає, що оскільки додаткова угода є недійсною, то й всі наступні додаткові угоди, якими підвищено ціну за одиницю товару, також є недійсними, оскільки істотна умова угоди ціна, ґрунтується на попередній недійсній угоді, є похідною та застосовувалась для розрахунку збільшення ціни по всіх наступних угодах.

Між тим, щодо укладених в подальшому додаткових угод №№ 2-9 до договору прокурор додає, що під час їх укладення сторонами також не було дотримано двадцятиденного строку про повідомлення щодо зміни умов договору, не зазначено підстав встановлення іншої ціни, не обґрунтовано для замовника пропозицію про підвищення ціни та зменшення обсягу постачання, а також не обґрунтовано коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв`язку з чим такі додаткові угоди також підлягають визнанню недійсними.

Прокурор також звертає увагу, що листи ТОВ «ООЕК», які направлялись ним до КП «Степанівське» не підтверджують коливання ціни на електричну енергію упродовж періоду з 15.02.2021 до 26.11.2021, оскільки вони не є саме експертним висновком, зробленим фахівцем на підставі розгляду та аналізу ряду фактів з логічним підсумком, а відсутність підтвердження ринкової вартості електроенергії на момент укладення договору позбавляє суд можливості порівняти рівень ціни та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни в період з дати укладення договору і до внесення до нього змін за останньою додатковою угодою.

Як підсумовує прокурор, оскільки правові підстави для зміни ціни одиниці товару за договором у відповідності до укладених додаткових угод відсутні (факт коливання цін належним чином не доведений) та ці зміни призвели до збільшення загальної суми, визначеної в договорі, то додаткові угоди № 1-9 до договору є такими, що суперечать приписам законодавства, отже мають бути визнані недійсними, а безпідставно сплачені кошти підлягають поверненню.

На переконання прокурора установлено, що укладання додаткових угод суперечить вимогам статті 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», у зв`язку з відсутністю документального підтвердження підвищення ціни на електричну енергію станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод, що свідчить про недодержання при укладенні додаткових угод до договору встановлених статтею 203 ЦК України вимог, а тому є підставою для визнання їх недійсними в силу приписів статті 215 ЦК України, а отже грошові в сумі 116749,91 грн є такими, що були безпідставно одержані ТОВ «ООЕК», підстава їх набуття відпала, а тому останнє зобов`язане їх повернути, що відповідає приписам ст.ст. 216, 1212 ЦК України. При цьому, враховуючи, що фінансування закупівлі здійснювалося з бюджету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, кошти сплачені у попередні періоди, мають бути повернуті саме Степанівській сільській раді.

2.2. Аргументи позивача-2 (Південного офісу Держаудитслужби).

Позивач-2 по суті спору надав пояснення, що зверненню з позовною заявою передував направлений керівником Роздільнянської окружної прокуратури лист від 20.03.2025 № 62-1236ВИХ-25 (вх. від 31.03.2025 № 151519-17-3097-25), на який Південний офіс Держаудитслужби листом від 28.05.2024 № 151531-17/2377-2024 повідомив, що оскільки договір, укладений за результатами процедури закупівлі UA 2021-01-14-000607-b, виконаний у повному обсязі, про що свідчить оприлюднений в системі Prozorro звіт про виконання договору про закупівлю від 22.05.2024, підстави для здійснення моніторингу відсутні.

Позивач-2 додав, що зважаючи на те, що Південний офіс Держаудитслужби не проводив жодних заходів державного фінансового контролю, які передбачені Законом № 2939-ХІІ, щодо дотримання вимог законодавства при укладанні додаткових угод №№ 1-9 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021, укладеного між КП «Степанівське» та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія», Південний офіс Держаудитслужби позбавлений можливості надати пояснення щодо суті виявленого порушення.

2.3. Аргументи відповідача-1 (ТОВ «ООЕК»).

Не погоджуючись із позовними вимогами, ТОВ «ООЕК» зазначає, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду за захистом інтересів держави, оскільки ігноруючи приписи ст. 131-1 Конституції України, не наведено докази щодо того, в чому саме полягає виключність випадку у спірних правовідносинах, що став підставою для звернення прокурора із позовом за захистом інтересів держави, а також не було надано доказів бездіяльності вищевказаних органів. Подання позову прокурором про визнання додаткових угод недійсними не відновлює пав чи законних інтересів Ради, оскільки остання не є стороною оспорюваних додаткових угод, а прокурором не було надано належних та допустимих доказів нездійснення з боку Ради своїх повноважень протягом розумного строку, що також свідчить про відсутність підстав для звернення із позовом до ИОВ «ООЕК» та не законне втручання прокурора у діяльність іншого органу Ради.

Окрім того, на переконання відповідача-1, у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі ДАСУ, оскільки підставою для звернення із позовом у даній справі не є результати державного фінансового контролю, а відтак залучення прокуратурою ДАСУ в якості позивача ж безпідставним та неможливим, оскільки у спірних правовідносинах ДАСУ не набула статусу позивача.

В свою чергу, відповідач-1 стверджує, що прокурором не було доведено, що спірні додаткові угоди вчинені з порушенням ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», оскільки, враховуючи презумпцію правочину, доводи прокурора про те, що з моменту укладення договору ціна збільшилась на 122,85%, не спростовують дійсність оспорюваних додаткових угод.

Так, на думку відповідача-1, ЗУ «Про публічні закупівлі» передбачена можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару до 10%, про що свідчить формулювання «не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору», тобто законодавець зазначає, що підвищення ціни до 10% є можливим через 90 днів з моменту підписання договору або внесення змін щодо збільшення ціни. Попри однозначно встановлену можливість декілька разів підвищувати ціну за одиницю товару, в п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» не обмежується підсумковий, кінцевий відсоток підвищення ціни, тобто сторони в договорі про закупівлю можуть щоразу збільшувати ціну за одиницю товару до 10%, а збільшення відбувається під час коливання ціни на товар (електроенергія) пропорційно збільшенню ціни на ринку.

Крім того, як наголошує відповідач-2, враховуючи специфіку ринку електричної енергії та його особливості, ЗУ «Про публічні закупівлі» не встановлює обмеження щодо строків зміни ціни не частіше ніж один раз на 90 днів. Таким чином, підвищення цін на електроенергію може здійснюватися пропорційно збільшенню ціни на ринку, так часто, як це потрібно, але не більше ніж до 10% щоразу. При цьому, на переконання відповідача-1, сукупність таких змін (додаткових угод) може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначену сторонами на момент укладення договору про закупівлю.

ТОВ «ООЕК» підсумовує, що за зі змісту додаткових угод №№ 2-9 вбачається, що зміни до договору були внесені за взаємною згодою сторін, їх укладення було обумовлене коливанням цін на ринку електроенергії, ціна за одиницю товару збільшувалась не більше ніж на 10%, при цьому, не збільшувалась загальна ціна договору, а тому прокурором не було доведено належними та допустимими доказами факт порушення ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» під час укладення оспорюваних додаткових угод. Водночас, відповідач-1 вважає, що у спірних правовідносинах суд повинен трактувати зміст п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» на користь ТОВ «ООЕК», який є невладним суб`єктом.

Окрім того, доводи прокурора щодо відсутності підстав для внесення змін до договору, на переконання відповідача-1, спростовуються тим, що при укладенні додаткових угод №№ 1-9 до договору сторонами використовувалась інформація з веб-сайту ДП «Оператор ринку», про що зазначено в тексті самих додаткових угод і що повністю відповідає умовам п. 13.2. договору. При цьому, чинним законодавством України не визначено виключний перелік підтверджуючих документів щодо коливання цін товару на ринку електричної енергії, в тому числі відсутні законодавчо визначені обов`язкові вимоги до назви, змісту, зазначення конкретного виробника товару, проміжку часу або конкретної дати, за які визначається коливання ціни тощо для таких документів.

Поряд із цим, сторонами було визначено в п. 13.2. договору, що інформації з веб-сайту ДП «Оператор ринку» достатньо для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. При цьому, ані нормами діючого у період виникнення спірних правовідносин законодавства, ані умовами договору не встановлено обов`язок ТОВ «ООЕК» направляти на адресу КП «Степанівське» документи для підтвердження факту такого коливання ціни., а доступ до інформації, розміщеної на з веб-сайті ДП «Оператор ринку», є вільним як для ТОВ «ООЕК», так і для КП «Степанівське». Отже, за висновком відповідача-1, на момент укладення оспорюваних додаткових угод, кожна зі сторін договору мала документальне підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку, а прокурором не спростовано достовірність розміщеної на з веб-сайті ДП «Оператор ринку» інформації та не спростовано факт того, що у спірний період мав місце факт коливання ціни у сторону збільшення.

Щодо невиконання п. 13.4 договору в частині непопередження споживача про зміну ціни за 20 днів до такої зміни відповідач зауважує, що невиконання сторонами умов договору не є підставою для визнання правочину недійсним, а відтак, загалом доводи прокурора є необґрунтованими та не підтверджують наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод №№ 1-9 до договору.

Додатково відповідач-1 звертає увагу, що додаткові угоди оскаржуються прокурором лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару, проте вони містять і інші умови договору, щодо зміни яких сторони дійшли згоди, та які не є предметом оскарження в межах даної справи, а прокурор просить визнати їх недійсними в повному обсязі, що свідчить про порушення ст. 217 ЦК України.

Щодо вимог про стягнення з ТОВ «ООЕК» на користь Радт коштів в розмірі 116749,91 грн відповідач-1 вказує, що це суперечить приписам ч. 1 ст. 216 ЦК України, оскільки застосування наслідків недійсності правочину (реституція) полягає в тому, що одна сторона повертає другій стороні усе, що вона отримала на підставі недійсного правочину. Натомість прокурором було пред`явлено вимоги про стягнення з ТОВ «ООЕК» грошових коштів у розмірі 116749,91 грн на користь Ради, а не на користь КП «Степанівське», яке є стороною недійсного правочину та яким вказані кошти були сплачені на користь ТОВ «ООЕК», а зважаючи на те, що КП «Степанівське» у даній справі не є позивачем, підстави для застосування реституції відсутні.

При цьому, відповідач-1 звертає увагу, що у випадку застосування судом приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України, суд повинен застосовувати двосторонню реституцію. На думку ТОВ «ООЕК», прокурором неправильно визначено характер спірних правовідносин та норми матеріального права, якими вони мають бути врегульовані при вирішенні даного спору, оскільки прокурор намагається стягнути з ТОВ «ООЕК» збитки у вигляді різниці ціни поставленого товару (електричної енергії). Окрім того, відповідач вважає, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом і положень ст. 1212 ЦК України, оскільки визнання недійсними вказаних додаткових угод не свідчить про відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між сторонами врегульовані умовами договору № 14-680-ПВЦ від 15.01.2021, тобто зобов`язання є договірними.

3. Процесуальні питання, вирішені судом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 позовну заяву (вх. № 1861/25) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.

13.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх. № 1861/25 від 08.05.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1829/25. Постановлено справу № 916/1829/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "03" червня 2025 року о 12:00 год.

30.05.2025 за вх.№ 17241/25 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 29.05.2025, про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою від 02.06.2025.

Того ж дня ТОВ «ООЕК» було подано до суду відзив (вх. № 17250/25 від 30.05.2025), який був судом прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього доказами.

Окрім того, 30.05.2025 від Південного офісу Держаудитслужби до суду надійшли пояснення (вх. № 17266/25) та клопотання (вх. № 17267/25) про розгляд справи за відсутності його представника, які судом також були долучені до матеріалів справи.

02.06.2025 від ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» надійшла до суду заява (вх. № 17360/25) про зупинення провадження у справі до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24, оскільки як у вказаній справі, так і у даній справі, виник у зв`язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії вартість 1кВт/год електроенергії зросла, і це призвело до підвищення ціни на понад 10% від тієї, яка визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання.

03.06.2025 прокурор звернувся до суду із клопотанням (вх. № 17626/25), яким просив відкласти судове засідання на іншу дату та надати час для підготовки і подання відповіді на відзив ТОВ «ООЕК», а також прокурор надав до суду заперечення (вх. № 17630/25) на клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі.

03.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вх. № 17360/25 від 02.06.2025) та зупинено провадження у справі № 916/1829/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

06.06.2025 прокурор надав до суду відповідь (вх. № 18005/25) на відзив ТОВ «ООЕК», яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.

25.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області поновлено провадження у справі № 916/1829/25 та призначено підготовче засідання на "20" січня 2026 року о 10:40 год. Окрім того, даною ухвалою сторонам надати пояснення з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 протягом 10 днів з дня її отримання.

06.01.2026 ТОВ «ООЕК» надало до суду заперечення (вх. № 285/26) на відповідь на відзив, які судом були долучені до матеріалі справи.

19.01.2026 від прокурора до суду надійшли пояснення (вх. № 1787/26), подані в порядку п. 3 ч. 1 с. 42 ГПК України.

20.01.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/1829/25 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, а також протокольну ухвалу про перерву до "05" лютого 2026 року об 11:20 год., про що Степанівську сільську раду Роздільнянського району Одеської області, Південний офіс Держаудитслужби та Комунальне підприємство «Степанівське» було повідомлено відповідною ухвалою від 20.01.2026, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

02.02.2026 за вх.№ 3732/26 до суду від представника ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд 31.01.2026, згідно якої заявник просив забезпечити участь представника у судовому засіданні, яке призначено на 05.02.2026, а також в інших судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вказана заява судом була задоволена відповідною ухвалою від 02.02.2026.

05.02.2026 від ТОВ «ООЕК» до суду надійшли пояснення (вх. № 4347/26) щодо відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором, а також щодо суті позовних вимог.

05.02.2026 у підготовчому засіданні судом були досліджені та розглянуті пояснення прокурор (вх. № 1787/26 від 19.01.2026) та ТОВ «ООЕК» (вх. № 4347/26 від 05.02.2026), вислухані думки присутніх представників сторін, та за результатами розгляду яких, судом, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, було постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, про залишення пояснень прокурора та відповідача-1 без розгляду, оскільки такі пояснення не є заявами по суті та не передбачені нормами ГПК України.

Окрім того, 05.02.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/1829/25, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1829/25 до судового розгляду по суті на "24" лютого 2026 року о 14:20 год. Степанівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, Південний офіс Держаудитслужби та Комунальне підприємство «Степанівське» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/1829/25 були повідомлені ухвалою суду від 06.02.2026, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГК України.

12.02.2026 до суду від представника ТОВ «ООЕК» надійшла заява (вх.№ 5212/26), згідно якої заявник просив забезпечити участь представника в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена повністю ухвалою від 16.02.2025.

17.02.2026 ТОВ «ООЕК» звернулось до суду із заявою (вх. № 5761/26) про розстрочення виконання рішення суду строком на один рік рівними щомісячними платежами.

20.02.2026 ТОВ «ООЕК» подано до суду клопотання (вх. № 6209/26) про розподіл судових витрат, відповідно до якого відповідач-1 просив, у разі задоволення (повністю або частково) позову, покласти витрати по оплаті судового збору на відповідачів у рівних частинах.

24.02.2026 у судовому засіданні по справі № 916/1829/25, у зв`язку з неявкою позивачів і відповідача-2 та через об`єктивну неможливість завершити розгляд справи, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "12" березня 2026 року о 14:40 год, про Степанівську сільську раду Роздільнянського району Одеської області, Південний офіс Держаудитслужби та Комунальне підприємство «Степанівське» були повідомлені судом ухвалою від 25.02.2026 відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

Під час розгляду справи по суті прокурор виступив із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та у судових дебатах просив суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених ним у заявах по суті, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.

Представник відповідача-1 ТОВ «ООЕК» в судовому засіданні виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у поданих ним заявах по суті та в задоволенні позову просив відмовити, а у разі задоволення позову відстрочити виконання рішення суду.

Позивачі - Степанівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області та Південний офіс Держаудитслужби, про час та дату судового розгляду справи по суті повідомлялися судом належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази направлення копій ухвал до їх електронних кабінетів, проте в підготовчі та судові засідання з розгляду справи по суті представники позивача жодного разу не з`явилися, про поважність підстав неявки суд не повідомили, своєї правової позиції щодо обставин, викладених в позовній заяві, не надали.

Відповідач-2 КП «Степанівське» про час та місце розгляду справи судом повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази направлення копій ухвал до його електронного кабінету, проте свого представника в підготовчі та судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень учасників справи, суд вважає, що позивачі та відповідач-2 є належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без їх участі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У той же час чергове безпідставне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку з нез`явленням представників позивачів та відповідача-2 у судові засідання, неподанням відповідачем-2 відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань. Судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

Враховуючи наведене, 12.03.2026 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 17.03.2026 о 09:50 год.

17.03.2026 судом, відповідно до ч.1 ст.219 та ст. 240 ГПК України, в присутності прокурора та представника відповідача-1 було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

14.01.2021 КП «Степанівське» Роздільнянського району Одеської області розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2021-01-14-000607-b щодо закупівлі за предметом «Електрична енергія», очікуваною вартістю предмета закупівлі 407500,00 грн, запланований обсяг електричної енергії складав 163000 кВт*год. При цьому, як вказано у вищевказаному оголошенні, джерело фінансування закупівлі - кошти місцевого бюджету.

Учасниками вказаної процедури зареєструвалися: ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (ТОВ «ООЕК»); ТОВ «Енергоносії України»; ТОВ «Енергозбут-Транс».

У подальшому, КП «Степанівське» Роздільнянського району Одеської області оприлюднило повідомлення про намір укласти договір з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» за ціною тендерної пропозиції в сумі 337200,00 грн з ПДВ.

15.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (постачальник, відповідач-1, ТОВ «ООЕК») та Комунальним підприємством «Степанівське» (споживач, відповідач-2, КП «Степанівське») укладено договір про закупівлю електричної енергії у постачальника № 14-680-ПВЦ (далі договір), згідно з п. 1.1. якого передбачено, що цей договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами за взаємною згодою сторін, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та абз.3,4 п.3.1.7 ПРРЕЕ, які затверджені Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018.

Відповідно до пункту 2.1 договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу за кодом CPV за ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначено в обсязі 163000 кВт*год відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем)».

Пунктами 2.3, 2.4 договору передбачено, що строк постачання електричної енергії: з 15.02.2021 до 31.12.2021. Місце постачання електричної енергії: згідно додатку №1 «Заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу».

Згідно з п.3.1 договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком №1 до цього договору.

Ціна цього договору на 2021 рік становить 337200,00 грн, у тому числі ПДВ 56200,00 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору (пункт 5.1 договору).

Відповідно до п.5.2 договору ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується одна ціна електричної енергії.

Згідно з п.5.3 договору інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, інформаційно відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін.

Відповідно до п.5.5, 5.6, 5.7 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на рахунок. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 банківських днів з моменту отримання його споживачем.

Відповідно до п.13.1 договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.

За умовами п. 13.2 договору, згідно з вимогами Закону України від 25.12.2015 № 992-VIII «Про публічні закупівлі», зі змінами, умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Згідно ч. 5 ст. 41 Закону, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) (листом(ми) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua) (згідно з ч.6, 9 cт.67 Закону України «Про ринок електричної енергії»), з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 №3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії») для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розшукового періоду, в якому відбулися такі зміни;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною мов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі становлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Сторони можуть внести відповідні зміни у разі зміни регульованих цін (тарифів), при цьому, підтвердженням можливості внесення таких змін будуть чинні (введені в дію) нормативно-правові акти відповідного уповноваженого органу або держави щодо встановлення регульованих цін;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини 6 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зі змінами.

Відповідно до пункту 13.4. договору постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Додатком №1 до договору є заява-приєднання, у якій датою початку постачання електричної енергії визначено 15.02.2021, а також затверджено ЕІС-коди точок комерційного обліку об`єктів. Додатком №3 до договору є «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем)», яким визначено обсяг за рік - 163000 кВт*год.

Додатком №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу №14-680-ПВЦ є комерційна пропозиція ПВЦ індивідуальна комерційна пропозиція, згідно з якою:

Ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає 1,72392638 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Термін дії договору про закупівлю електричної енергії у постачальника: договір набирає чинності з дати підписання клієнтом заяви-приєднання до договору і укладається на строк до 31.12.2021, а в частині розрахунків договір діє до повного їх виконання (п.13 комерційної пропозиції).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 укладено ряд додаткових угод, зокрема:

- № 1 від 09.03.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 2,2755828216 грн за 1 кВт* год з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 147419 кВт*год, та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 15.02.2021;

- № 2 від 11.03.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 2,50314110376 грн. за 1 кВт*год. з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 134 710 кВт*год., та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 15.02.2021;

- № 3 від 25.08.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 2,75346 грн. за 1 кВт*год. з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 127 107 кВт*год., та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 22.07.2021 (вказану додаткову угоду направлено ТОВ «ООЕК» із відповідним листом від 17.08.2021);

- № 4 від 26.08.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 3,0288 грн. за 1 кВт*год. з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 120 195 кВт*год., та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 22.07.2021 (вказану додаткову угоду направлено ТОВ «ООЕК» із відповідним листом від 18.08.2021 № 13/03-3449);

- № 5 від 27.08.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 3,149953 грн. за 1 кВт*год. з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 117 536 кВт*год., та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 22.07.2021 (вказану додаткову угоду направлено ТОВ «ООЕК» із відповідним листом від 18.08.2021 № 13/03-3450);

- № 6 від 02.11.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 3,46463 грн. за 1 кВт*год. з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 133 385 кВт*год., та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 22.09.2021 (вказану додаткову угоду направлено ТОВ «ООЕК» із відповідним листом від 29.10.2021 № 13/03-5443/1);

- № 7 від 24.11.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 3,8107443372 грн. за 1 кВт*год. з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 110 425 кВт*год., та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 22.10.2021;

- № 8 від 25.11.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 4,19143769648 грн. за 1 кВт*год. з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 107 734 кВт*год., та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 22.10.2021;

- № 9 від 26.11.2021, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 4,61016232236 грн. за 1 кВт*год. з ПДВ, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 105 287 кВт*год., та дія якої розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 22.10.2021.

При цьому, у пунктах 1 додаткових угод сторони зазначили, що, керуючись п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно з п. 13.2. Розділу 13 « 13. Строк дії договору та інші умови договору» та умов додатку №2 до договору «Комерційна пропозиція ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція», сторони домовились змінити ціну на електричну енергію в 1 кВт*год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua).

До кожної із наведених вище додаткових угод сторонами було підписано комерційну пропозицію ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція (у редакції відповідної додаткової угоди) та додаток 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем)».

Окрім того, 29.12.2021 між сторонами були укладені: додаткова угода № 9, відповідно до якої, керуючись ч. 6 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі, сторони домовились продовжити дію договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, а саме до 31.03.2022, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі; додаткова угода № 10, відповідно до якої сторони домовились зменшити ціну договору на 4791,04 грн та встановили, що ціна цього договору на 2021 рік становить 332498,96 грн з ПДВ, а кількість електричної енергії на грудень 2021 року визначено в обсязі 104 248 кВт*год.

На підставі укладеного між сторонами договору відповідач поставив КП «Степанівське» електричну енергію у загальній кількості 104 248 кВт*год, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні акти прийняття-передавання товарної продукції від 04.03.2021, від 24.03.2021, від 26.04.2021, від 25.05.2021, від 22.06.2021, від 26.07.2021, від 27.08.2021, від 24.09.2021, від 02.11.2021, від 25.11.2021 та від 22.12.2021.

КП «Степанівське» було сплачено 332408,96 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 4 від 11.03.2021 на суму 19078,94 грн; № 8 від 29.03.2021 на суму 23930,03 грн; № 11 від 28.04.2021 на суму 19296,71 грн; № 13 від 27.05.2021 на суму 20262,94 грн; № 15 від 29.06.2021 на суму 19824,86 грн; № 17 від 28.07.2021 на суму 25454,44 грн; № 20 від 30.08.2021 на суму 32750,04 грн; № 22 від 27.09.2021 на суму 32639,80 грн; № 24 від 05.11.2021 на суму 31039,60 грн; № 26 від 29.11.2021 на суму 41924,90 грн; № 34 від 23.12.2021 на суму 66206,70 грн, наявними у матеріалах справи.

Так, 20.05.2024 Роздільнянська окружна прокуратура звернулась до КП «Степанівське» з запитом № 62-2029ВИХ-24, яким, серед іншого, просила надати завірені належним чином копії статуту, спірного договору, всіх додаткових угод до нього, документів на підставі яких було укладено додаткові угоди до спірного договору, актів приймання-передачі електричної енергії, платіжних доручень на її оплату, а також інформацію про фактичну кількість отриманої електричної енергії, суму фактично сплачених коштів та щодо джерела фінансування видатків за вказаним договором.

У відповідь на вказаний запит КП «Степанівське» надало відповідь № 10 від 23.05.2024, якою повідомив, що за укладеним з ТОВ «ООЕК» договором № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 фактично отримано електричної енергії в кількості 104 248 кВт*год на загальну суму 332408,96 грн, а фінансування видатків на закупівлю електричної енергії здійснювалось за рахунок бюджету Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.

24.10.2024 Роздільнянська окружна прокуратура звернулась до Степанівського сільського голови Роздільнянського району Одеської області з запитом № 62-3911ВИХ-24, де також просила надати належним чином завірені копії актів приймання-передачі електричної енергії та інформацію про фактичну кількість отриманої електричної енергії, суму фактично сплачених коштів та щодо джерела фінансування видатків за вказаним договором. У відповідь на вказаний запит відповідні документи надало КП «Степанівське» разом із листом № 20 від 25.10.2024.

Поряд з цим, листом від 20.03.202 №62-1236ВИХ-25 Роздільнянська окружна прокуратура зверталась до Південного офісу Держаудитслужби в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою відповідного реагування, а також з проханням повідомити чи вживались органами Державної аудиторської служби України заходи державного фінансового контролю з метою усуненян виявлених порушень, у тому числі в судовому порядку заходами претензійно-позовного характеру.

У відповідь на вказаний лист прокуратури Південний офіс Держаудитслужби листом від 11.04.2025 №151531-17/1486-2025 повідомив, що офіс не проводив перевірку фактів, викладених у листі прокурора щодо зазначеної закупівлі, та відповідно не вживав заходи щодо усунення виявлених порушень, в тому числі у судовому порядку.

Окрім того, 20.03.2025 Роздільнянська окружна прокуратура зверталась з листом № 62-1237ВИХ-25 до Степанівського сільського голови Роздільнянського району Одеської області, яким, повідомивши про виявлені порушення вимог ст. 5, ч.5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», просив позивача-1 надати інформацію щодо часу, з якого йому стало відомо про зазначені порушення, та щодо заходів, які вжито або планується вжити Степанівською сільською радою з питання усунення виявлених порушень, зокрема, щодо стягнення у судовому порядку безпідставно сплачених коштів.

У відповідь на вказаний лист Степанівська сільська рада надала лист № 688/03-01-11 від 25.03.2025, з якого вбачається, що сільська рада не вбачає в діях КП «Степанівське» порушення законодавства з публічних закупівель, а правильність розрахунку збільшення ціни на електроенергію за вказаними додатковими угода підтверджується відповідними даним.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Роздільнянська окружна прокуратура на адресу позивачів скерувала повідомлення №62-1738ВИХ-25 та №62-1739ВИХ-25 від 30.04.2025 про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом. Докази направлення відповідних повідомлень 01.05.2025 наявні у матеріалах справи.

На переконання прокурора, враховуючи, що внесення змін до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника додатковими угодами № 1 від 09.03.2021, № 2 від 11.03.2021, № 3 від 25.08.2021, № 4 від 26.08.2021, № 5 від 27.08.2021, № 6 від 02.11.2021, № 7 від 24.11.2021, № 8 від 25.11.2021 та № 9 від 26.11.2021 порушують вимоги Закону України «Про публічні закупівлі» та інтереси держави, а також, вчинено без належної документальної обґрунтованості необхідності зміни істотних умов договору та суперечить інтересам суспільства, що являється порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та потребує вжиття відповідних заходів, шляхом визнання їх недійсними в судовому порядку, а кошти, отримані відповідачем-1 на виконання вказаних додаткових угод, підлягають поверненню.

5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки суду за результатами вирішення спору.

Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону «Про прокуратуру»).

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, на які звертає увагу Скаржник, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2- 3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону «Про прокуратуру»).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18)).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Судами встановлено, що, звертаючись до господарського суду в інтересах держави в особі Ради та Держаудитслужби, прокурор обґрунтовував позов тим, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод було змінено умови постачання товару, що призвело до безпідставного збільшення ціни за одиницю товару та зменшення фактично поставленої кількості товару, що не відповідає умовам тендерної документації та суперечить принципам процедури закупівлі.

На думку прокурора, зазначені вище обставини порушують економічні інтереси держави у сфері контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних коштів, спричиняючи шкоду у вигляді незаконних витрат. Дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, оскільки використання коштів з порушенням встановлених норм підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що, у свою чергу, завдає шкоди інтересам держави. Звернення Прокурора до суду з цим позовом спрямоване на забезпечення правопорядку у сфері публічних закупівель, захист економічної конкуренції та дотримання всіма учасниками цих правовідносин принципу законності.

На переконання суду, у даному випадку, укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/989/18).

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності. Таке звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання коштів державного підприємства або установи.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В силу частини третьої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Водночас неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення органом місцевого самоврядування оспорюваних додаткових угод, свідчить про порушення економічних інтересів відповідної територіальної громади.

Згідно з частиною другою статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, згідно з підпунктом 27 пункту 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.

Згідно з частиною другою статтею 22 Бюджетного Кодексу України сільська рада є головним розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до пунктів 7, 9 частини п`ятої статті 22 Бюджетного Кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

У постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.3).

Таким чином, Степанівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області як розпорядник бюджетних коштів є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету.

Відповідно до статуту КП «Степанівське», затвердженого рішенням Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області № 917-VIII від 31.05.2022, Комунальне підприємство «Степанівське» належить до комунальної власності Степанівської сільської територіальної громади, яка є його засновником в особі Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області. Підприємство підзвітне, підконтрольне та підпорядковане Степанівській сільській раді.

Майно підприємства є комунальною власністю Степанівської сільської територіальної громади в особі Степанівської сільської ради і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 сформулювала підхід, виходячи з того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади;

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що за умов, коли засновником особи та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, вона є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 а від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.

Водночас суд звертає увагу, що у наведеній постанові сформульовано висновок про можливість звернення в цій категорії спорів (щодо раціонального використання коштів місцевого бюджету) органу місцевого самоврядування, який одночасно виступає засновником відповідної юридичної особи та власником її майна, фінансує і контролює її діяльність.

Ураховуючи наведене, суду вважає, що прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив Степанівську сільську раду Роздільнянського району Одеської області позивачем за пред`явленим ним до суду позовом.

Водночас звернення прокурора в інтересах Держаудитслужби обґрунтовано тим, що остання наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою забезпечення ефективного, законного та результативного використання державних фінансових ресурсів і досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері публічних закупівель. Разом із тим прокурор зазначає, що Держаудитслужба, попри наявність відповідних контрольних повноважень, не вчинила дій, віднесених законом до сфери її компетенції, спрямованих на реагування на виявлені порушення та захист відповідного публічного інтересу.

За умовами пунктів 8 та 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі №826/9672/17.

Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби є належним суб`єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що спростовує доводи відповідача-1 щодо протилежного.

У постанові від 12.03.2025 у справі № 924/524/24 Верховний Суд зазначив, що у категорії спорів щодо визнання недійсними положень договорів, укладених у межах публічних закупівель, звернення прокурора в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та належного виконання договірних зобов`язань відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі».

З огляду на це, представництво прокурором інтересів держави може бути обґрунтовано внаслідок звернення:

- в інтересах власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного договору (зокрема, в статусі замовника, покупця), за рахунок якої здійснюється оплата такого договору. Такий суб`єкт наділений визначеними законодавством повноваженнями щодо здійснення контролю за належним функціонуванням підпорядкованого підприємства чи установи, забезпеченням ефективного та правомірного витрачання коштів відповідно до визначених процедур. При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не є визначальним, оскільки обов`язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладено на її власника незалежно від джерел фінансування.

Відтак, у разі виявлення порушень під час укладення чи виконання договору, які можуть вплинути на дотримання законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, саме власник такої юридичної особи, як суб`єкт, наділений повноваженнями щодо контролю за її діяльністю (забезпечення законності фінансових операцій і цільового використання коштів), має правові підстави для звернення до суду в статусі належного позивача;

- в інтересах розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата за оспорюваними правочинами. У такому випадку звернення обґрунтовується тим, що розпорядник коштів має безпосередній контрольний обов`язок щодо цільового та ефективного використання державних або місцевих фінансів, що є предметом відповідного договору. Його функції спрямовані на забезпечення дотримання вимог законодавства при здійсненні закупівель та використанні бюджетних коштів, а тому він може бути позивачем у справах, пов`язаних із їх нецільовим використанням;

- в інтересах органу державного фінансового контролю. Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України здійснює моніторинг та контроль за дотриманням бюджетної дисципліни, законністю витрачання коштів та укладення договорів у межах бюджетного фінансування.

Відповідно, звернення прокурора в інтересах такого органу є обґрунтованим, якщо спір стосується порушень, що входять до його компетенції.

З огляду на це суд виснував, що у кожному конкретному випадку визначення належного суб`єкта представництва інтересів держави здійснюється з урахуванням специфіки спірних правовідносин, характеру позовних вимог та правового статусу відповідних суб`єктів у сфері публічних закупівель. При цьому таке обґрунтування може засновуватися одночасно на сукупності повноважень відповідного суб`єкта, зокрема його статусу як власника юридичної особи, що є стороною договору, та розпорядника коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування відповідних правочинів.

З огляду на встановлені обставини спору та наведені прокурором у позові мотиви щодо підстав звернення й наявності підстав для представництва, зокрема із посиланням на допущене нездійснення належного захисту інтересів держави уповноваженими органами, а саме Радою як розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата за оспорюваними правочинами, та Держаудитслужбою як органом державного фінансового контролю, звернення прокурора до суду відповідає вимогам законодавства та узгоджується з актуальними правовими підходами Верховного Суду.

Щодо суті спору і позовних вимог прокурора про визнання недійсними додаткових угод №№ 1-9, укладених сторонами до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, та стягнення з ТОВ «ООК» на користь Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області грошових коштів в сумі 116749,91 грн, суд зазначає таке.

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими та стосуються безпідставного збереження майна. Також спірні правовідносини пов`язані із укладенням додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу, зокрема в аспекті дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі2 при укладенні таких угод.

Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає, що спірні угоди укладено без дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а саме щодо зміни до вартості товару, що закуповувався. Прокурор також вважає, що відповідач зберіг у себе грошові кошти без достатньої правової підстави, що є порушеними інтересів держави.

Відповідач-1 натомість такі вимоги прокурора заперечив. Наполягає на дотриманні законодавчих вимог при укладенні додаткових угод.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом № 922-VIII (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VIII відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VIII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 652 ЦК України разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону № 922-VIII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю та оспорювані додаткові угоди до нього були укладені у період дії положень норм частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ІХ.

Щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 1530-ІХ) зазначає таке.

Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону № 922-VIII (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії».

Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII слова «підписання договору про закупівлю» замінені словами «підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», а друге речення після слів «дизельного пального» доповнено словом «природного». Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.

Так, на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.

Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

Іншими словами, зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Проте пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Водночас положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.

Тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24 з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, повважала, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відзначила, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вже було зазначено судом, положення п.2 ч.5 ст. 41 Закону №922-VIII прямо передбачають, що обов`язковою умовою для збільшення ціни договору є наявність підтверджених обставин коливання цін на ринку щодо відповідного товару, зокрема і електричної енергії.

При цьому, суд також зазначає про те, що чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону №922-VIII дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Отже, виходячи з наведеного, суд зауважує, що предметом доведення та дослідження є обґрунтованість підстав для внесення змін до договору у зв`язку з істотною зміною обставин, а також дотримання визначеного Законом граничного розміру можливого відсоткового збільшення ціни договору.

Суд проаналізував обґрунтування необхідності зміни ціни, як підставу для підписання спірних додаткових угод.

Як вже було встановлено судом, згідно з додатком №2 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника - комерційної пропозиції ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція ціна на електричну енергію на дату проведення відкритих торгів складає 1,72392638 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Як встановлено судом, фактично збільшення ціни на електричну енергію майже на 122,85% відбулось у дев`ять етапів шляхом укладення спірних додаткових угод. Окрім того, додаткові угоди №№1-2 розповсюджують свою дію на відносини сторін, які виникли з 15.02.2021, додаткові угоди №№3-5 розповсюджують свою дію на відносини сторін, які виникли з 22.07.2021, додаткова угода №6 розповсюджує свою дію на відносини сторін, які виникли з 22.09.2021, а додаткові угоди №№7-9 розповсюджують свою дію на відносини сторін, які виникли з 22.10.2021, тобто такі угоди укладена після поставки електричної енергії споживачу та споживання поставленого товару.

В обґрунтування свого права на підписання додаткових угод та збільшення ціни на одиницю товару відповідач-1 посилається на документально підтверджений факт коливання ціни товару на ринку протягом дії договору, відтак, за доводами відповідача, сторони правомірно за взаємною згодою вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 відсотків кожного разу, при цьому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі.

Суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом № 922-VIII не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

Оскільки договір укладається за наслідком проведення тендеру та обрання переможця, який фактично запропонував найнижчу ціну, що відповідно є вигідним для покупця електричної енергії, за висновком суду істотність зміни ціни має розглядатися та оцінюватися не у порівнянні з найменшою ціною у період дії договору, а принаймні з ціною, що мала місце станом на момент подачі тендерної пропозиції.

Оцінюючи обґрунтованість підстав для внесення змін до договору шляхом укладання додаткової угоди №1, суд зауважує, що як при укладанні означеної угоди в частині підвищення ціни, так і під час судового розгляду не обґрунтовано, чому підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, не наведено причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, відсутні докази того, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

При цьому, суд зазначає, що загальна тенденція ціноутворення не може свідчити про різке коливання ціни, оскільки за обраний відповідачем період мала місце зміна ціни на електричну енергію як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення. Крім того, у наданих ТОВ «ООЕК» документах не міститься доказів на підтвердження пропорційного зростання ціни на товар на ринку з урахуванням періоду дії попередньої додаткової угоди. Вказане також дозволяє зробити висновок про відсутність обґрунтованих підстав для внесення змін до договору додатковими угодами на підставі обраних відповідачем даних з сайту ДП «Оператор ринку».

Водночас надані ним документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання, у них відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв`язку із чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

Суд зауважує, що в даному випадку має місце так зване «каскадне» укладення додаткових угод з метою змінити ціну товару. Так, за короткий період часу (09.03.2021-26.11.2021) відповідач-1 дев`ять разів ініціював зміну ціни товару, при цьому, більшість угод укладені з різницею в один день, отже сторонами фактично здійснено штучне «розбивання» однієї зміни ціни у процедурі закупівлі на 9 додаткових угод що, за думкою суду, свідчить про недобросовісність поведінки при виконанні договору.

З урахуванням розповсюдження сторонами дії додаткових угод на відносини, що виникли до моменту їх укладання, суд вказує, що застосуванню також підлягають положення ч.3 ст. 632 ЦК України, що унеможливлює внесення змін до договору після його виконання.

Суд також зазначає, що внаслідок розповсюдження дії додаткових угод на попередні періоди фактично не було дотримано умов договору щодо повідомлення постачальником споживача про зміну умов договору не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування, що в свою чергу певною мірою позбавляло позивача можливості змінити постачальника електричної енергії з дотриманням положень договору. Погодження позивача на підписання додаткових угод не зумовлює їх правомірність та не впливає на висновки суду щодо недотримання сторонами законодавства про закупівлі.

Крім того, суд також вважає за необхідне відмітити, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 122,85% шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця та свідчить про свідоме заниження ним цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

Враховуючи наведене, суд звертає увагу на відсутність підстав для зміни договору на підставі ст.652 ЦК України, оскільки така вартість електричної енергії на ринку «на добу наперед» в повному обсязі могла бути закладена в підприємницький ризик при поданні тендерної документації.

За наведеного суд дійшов висновку, що необхідність внесення зазначених змін не можна вважати обґрунтованим та такою, що підтверджена належними доказами.

З урахуванням наведеного суд погоджується з доводами прокурора щодо наявності підстав для визнання оспорюваних додаткових угод №№ 1-9 до договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на електричну енергію на 122,85%, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, а також за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

Оскільки зазначені додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 ЦК України, у заявленому розмірі ТОВ «ООЕК» має повернути (аналогічні висновки наведено у пунктах 71, 72, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22).

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Недійсність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються договором.

Як видно із встановлених обставин справи, розрахунок вартості поставленого товару необхідно здійснювати з ціни товару за одиницю в розмірі 1,72392638 грн за кВт*год без ПДВ. Відповідно до актів приймання - передачі електричної енергії та платіжних документів встановлено, що ТОВ «ООЕК» на виконання договору поставлено 104 248 кВт*год електричної енергії, за яку споживачем сплачено 332408,96 грн з урахуванням ПДВ.

Відтак постачання електричної енергії споживачу і його оплата мали здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021, а саме, з розрахунку 2,06871166 грн з ПДВ за 1 кВт*год. Відповідно кошти у сумі 116749,91 грн отримані відповідачем за товар, який не був поставлений споживачу.

Таким чином, грошові кошти в сумі 116749,91 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія», підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути Степанівській сільській раді Роздільнянського району Одеської області, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. Висновок суду щодо кваліфікації вказаних коштів як таких, що підлягають поверненню згідно до ст.1212 ЦК України цілком відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22.

Як вже було зазначено судом, 17.02.2026 до суду від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду, у якій останній просить суд у випадку задоволення позову Роздільнянської окружної прокуратури в частині стягнення з відповідача-1 116749,91 грн, або іншої суми, яка буде визначена судом, розстрочити виконання рішення суду в цій частині строком на один рік рівними щомісячними платежами.

Стаття 331 ГПК України передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочення або розстрочення виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочення, проте визначальним фактором при наданні відстрочення є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Отже, розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

До обставин, які ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника тощо (рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Савіцький проти України» від 26.07.2012 зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв`язку з чим, суд повинен оцінювати докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

В першу чергу суд враховує, що відповідач бездоказово стверджує про свій «скрутний фінансовий стан», при цьому не надав ані доказів свого фінансового стану, ані перевіреної фінансової та бухгалтерської звітності, що подається до контролюючих органів, та згідно якої має підтверджуватися збитковість підприємства, ані інших доказів таких обставин.

При цьому, відповідач, зазначаючи про обставини несвоєчасного виконання своїх зобов`язань з боку інших учасників ринку електричної енергії та існування значної дебіторської заборгованості перед ТОВ «ООЕК», відповідач жодним чином не навів доводів, що він не уникає свого обов`язку перед позивачем, а натомість шукає шляхи та вживає заходи для погашення стягнутих за рішенням суду коштів у випадку задоволення позовних вимог.

Довідки, складені самим відповідачем і підписані його власним директором (тобто особою, завідомо упередженою на користь відповідача), за відсутності первинних документів або судових рішень вочевидь не є належним доказом існування та розміру дебіторської та кредиторської заборгованості. До того ж, навіть у разі наявності певної заборгованості, це не свідчить про неможливість виконання судового рішення.

Водночас, суд зазначає, що зі змісту наданих ТОВ «ООЕК» документів можна дійти висновку про здійснення відповідачем підприємницької діяльності, яка в умовах воєнного стану дозволяє включити відповідача до переліку критично важливих підприємств. Проте, включення відповідача до переліку критично важливих підприємств не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення, оскільки суд має врахувати інтереси іншої сторони по справі, в даному випадку, позивача, який, вочевидь, також розраховує на отримання коштів для забезпечення своїх спеціальних обов`язків в умовах воєнного стану.

Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява №6962/02).

Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 73-74 ГПК України, тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Визначальним фактором є не тільки винятковість цих випадків, а й їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

А як зазначено вище, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення з розстроченням, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Вищенаведене є підставою для відхилення доводів відповідача, викладених в заяві про розстрочення виконання рішення, як таких, що не підтверджені належними і допустимими в розумінні статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказами, а в заяві ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про розстрочення виконання судового рішення, якою останній просив суд розстрочити виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, строком на один рік рівними щомісячними платежами слід відмовити.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачами не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір судового збору за даним позовом складає 24224,00 грн

Таким чином, судові витрати у зв`язку з задоволенням позову покладаються порівну на відповідачів (по 12112,00 грн), оскільки суд встановив допущені при укладенні додаткових угод порушення, незважаючи на те, що ініціатором укладення угод був відповідач-1, відповідач-2 у свою чергу мав право відмовитись від укладення спірних угод.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 09.03.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

3. Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 11.03.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 25.08.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

5. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 26.08.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

6. Визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 27.08.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

7. Визнати недійсною додаткову угоду № 6 від 02.11.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

8. Визнати недійсною додаткову угоду № 7 від 24.11.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

9. Визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 25.11.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

10. Визнати недійсною додаткову угоду № 9 від 26.11.2021 до договору № 14-680-ПВЦ від 15.02.2021 про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємства «Степанівське».

11. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Мала Арнаутська, № 88, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Степанівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (вул. Дружби, № 27, с. Степанівка, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67430, код ЄДРПОУ 04527193) безпідставно надмірно сплачені кошти в розмірі 116 749 (сто шістнадцять тисяч сімсот сорок дев`ять) грн 91 коп.

12. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Мала Арнаутська, № 88, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Одеської обласної прокуратури (вул. Італійська, № 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) витрати на сплату судового збору в розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн 00 коп.

13. Стягнути з Комунального підприємства «Степанівське» (вул. Дружби, № 27, с. Степанівка, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67430, код ЄДРПОУ 33213743) на користь Одеської обласної прокуратури (вул. Італійська, № 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) витрати на сплату судового збору в розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн 00 коп.

14. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вх. № 5761/26 від 17.02.2026) про розстрочення виконання рішення у справі № 916/1829/25 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 27 березня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський