Рішення № 135206560, 18.03.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/19018/25

Провадження № 2/161/234/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Вегери Д.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів Невгад Я.В., Романішиної Т.Л., Шевченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, прокуратури Волинської області, Національної поліції України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Свої вимоги мотивує тим, що вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 02 листопада 2018 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 368 КПК України і виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вказує, що ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03.10.2019 р. залишено без змін вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 02.11.2018 р., а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 08.04.2020 р. відмовлено в задоволенні касаційної скарги прокурора та залишено без змін ухвалу Рівненського апеляційного суду від 03.10.2019 р.

Таким чином, за результатами судового розгляду та переглядів кримінального провадження суди усіх інстанцій України дійшли до законного та обґрунтованого висновку, що пред`явлене йому обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення не знайшло свого підтвердження.

Отже, він перебував під слідством і судом більше двох років, незаконні оперативно-розшукові заходи стосовно нього проводились з 02.08.2017 року, тривалий час він був відсторонений від посади та не мав заробітку, був обмежений у вільному пересуванні у зв`язку із арештом та обмеженням як під час досудового слідства так і під час розгляду справи в суді. Тим самим йому була спричинена шкода внаслідок незаконного проведення щодо нього оперативно-розшукових заходів, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного затримання, незаконного застосування запобіжного заходу та арештів його майна тощо.

Крім того, ним були понесені значні матеріальні витрати (неотримання заробітної плати, транспортні витрати на прибуття до органу досудового розслідування та судів, витрати по наданню професійної правової допомоги), а також йому була завдана моральна шкода у зв`язку із незаконною підозрою, незаконним здійсненням оперативно-розшукових заходів, обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, якого він не скоював, незаконним затриманням і перебуванням у ізоляторі тимчасового тримання, обмеженням його прав під час домашнього арешту, відстороненням від посади, обмеженням в користуванні та розпорядженні майном, приниженням його гідності та ділової репутації.

При цьому, було порушено звичний для нього спосіб життя. Він відчував тиск та залякування з боку правоохоронних органів у зв`язку із неправомірними діями зі сторони поліції і прокуратури. Внаслідок чого у нього погіршився стан здоров`я та він зазнав тяжких моральних страждань, що призвело до порушення його життєвих зв`язків.

У зв`язку з чим, просить стягнути з Державного бюджету України на його користь 263 133,00 грн. у відшкодування майнової шкоди та 1 000 000,00 грн. моральної шкоди.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзивах. В тому числі, у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом з`ясовано, що вироком Ранівського районного суду Волинської області від 02.11.2018 р. ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу правопорушення (а.с. 12-14).

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03.10.2019 р. вирок суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 15-17).

Постановою Верховного Суду від 08.04.2020 р. ухвалу апеляційної інстанції залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення (а.с. 18-24).

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цих органів.

Згідно з ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду, встановлюється законом.

Також, згідно статті 130 КПК України - шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».

Положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», передбачено що, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

П. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Як зазначає позивач, за час незаконного і тривалого перебування під слідством та судом, він зазнав моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, перебування у стані нервового стресу, приниженні ділової репутації, порушенні звичних норм життя.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При визначенні періоду перебування позивача під слідством і судом, суд враховує положення п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно якого притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Аналогічні твердження викладені у правовому висновку Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 132/1436/17.

Відтак, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвали про закриття кримінального провадження.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»).

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження.

У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа «Екле проти ФРН»). У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (див. п. 62 рішення ЄСПЛ від 18.01.2007 року у справі «Шубінський проти Словенії»)».

Пунктом 9 постанови ПВСУ від 31.03.1995 № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Зміни до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема Законом України «Про Державний бюджет України».

До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Отже, аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, суд вважає, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому прийшов до висновку, що при вирішенні вказаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8647 грн.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. Якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Відповідно до роз`яснення Пленуму Верховного Суду України у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, суд вважає, що позивачу було завдано моральну /немайнову/ шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності, а також погіршення стосунків з оточуючими людьми, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та настанні інших негативних наслідків у виді переживань через позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВСУ у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При цьому, суд відхиляє посилання позивача, що незаконні дії стосовно нього були розпочаті 02.08.2017 року, оскільки саме 21.09.2017 року ОСОБА_1 було оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, зважаючи на всі ці обставини у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними і підлягають до задоволення та на користь позивача слід стягнути спричинену моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн., оскільки саме такий розмір буде достатнім для розумного задоволення вимог позивача, як потерпілої особи внаслідок незаконного притягнення до відповідальності.

Щодо вимог про відшкодування втраченого заробітку, суд приходить до наступних висновків.

Приписами ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що у наведених у п. 1 ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Положення), п. 8 якого передбачено, що згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Відповідно до положень п. 2 ч. ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Саме такого висновку щодо порядку розрахунку суми втраченого заробітку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц.

Як з`ясовано судом, ОСОБА_1 обіймав посаду селищного голови Маневицької селищної ради та ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2017 року його було відсторонено від посади строком на 2 місяці.

Згідно довідки виконавчого комітету Маневицької селищної ради, заробітна плата ОСОБА_1 станом на вересень 2017 року становила 11566,57 грн. При цьому, за період з 21.09.2017 року по 20.11.2017 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась у зв`язку з відстороненням його від роботи (а.с. 25).

Отже, вимоги позивача в цій частині є підставними та підлягають до задоволення.

Щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, то суд виходить з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Представниками відповідачів заявлені клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки позивачу достеменно стало відомо про порушення своїх прав 08.04.2020 року, тобто з дня ухвалення Верховним Судом постанови у справі №164/104/18. Таким чином, звертаючись до суду із заявою про відшкодування майнової та моральної шкоди 16.09.2025 року позивач пропустив строки позовної давності.

Законом України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, остання Постанова № 383 була прийнята Кабінетом Міністрів України 25.04.2023, якою продовжено на всій території України карантин до 30.06.2023 р.

Верховний Суд у Постанові від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 вказав на те, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, у період 02.04.2020 р. до 30.06.2023 р. строк передбачений ст. 257 ЦК України був продовжений.

Крім того, відповідно до п. 19 перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, строк позовної давності позивачем пропущено не було.

Крім цього, до часткового задоволення підлягають вимоги позивача про відшкодування витрат за надання правничої допомоги під час кримінального провадження.

Згідно договорів про надання правової допомоги, актів прийому наданих послуг, ОСОБА_1 надавалась правова допомога та захист у кримінальному провадженні №42017030000000349 і вартість визначена в загальному розмірі 240000,00 грн.

Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, з врахуванням вимог розумності і справедливості, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 80000 грн., які слід стягнути на користь позивача.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому виступає відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, то суд вважає, що відшкодування шкоди, завданої неефективним розслідуванням злочину, може бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли органи, які мають для цього достатню компетенцію.

Згідно з правовим висновком, викладеним у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 09 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

Отже, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3).

Таким чином, частково задовольняючи позов, суд прийшов до висновку про стягнення коштів у відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна саме за рахунок таких видатків.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, її позовні вимоги задоволені, то суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору у цій справі віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 77, 81, 82, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 16, 23, 1167, 1173, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, прокуратури Волинської області, Національної поліції України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди, 23133 (двадцять три тисячі сто тридцять три) грн. втраченого заробітку та 80000 (вісімдесят тисяч) грн.. понесених витрат на правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач Державна казначейська служба України, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач прокуратура Волинської області, адреса місцезнаходження: м. Луцьк , вул. Винниченка, 11, ЄДРПОУ 02909915.

Відповідач Національна поліція України, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул.. Академіка Богомольця. 10, ЄДРПОУ 40108578.

Повний текст рішення складений 27 березня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк