Постанова № 135172345, 25.03.2026, Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер № 538/1357/25

Провадження № 1-кп/538/40/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лохвиця клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170560000288 від 27 травня 2025 року, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська область, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, утримується в Державній установі "Полтавська установа виконання покарань № 23" (ухвалою слідчого судді Гадяцького районного суду Полтавської області від 28.05.2025 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 309 КК України,

за участю сторін судового провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в:

У провадженні Лохвицького районного суду Полтавської області перебуває на розгляді кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 309 КК України.

18 березня 2026 року на адресу суду від прокурора Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 надійшло клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , оскільки такий спливає 03 квітня 2026 року.

Таке клопотання обгрунтовує тим, що є достатньо підстав та ризиків, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Прокурор вважає за необхідне продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що забезпечить явку обвинуваченого до суду, і буде запобігати вчиненню інших кримінальних правопорушень, на його думку, інші більш м`які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.

Необхідність продовження запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою обґрунтовувано тим, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України. Прокурор зазначив, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні низки кримінальних правопорушень, одне з яких тяжке, пов`язане із заподіянням смерті іншій особі, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, а також двох кримінальних проступків у сфері незаконного

обігу наркотичних засобів, тобто кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.310, ч.1 ст.309 КК України. При цьому, обвинувачений є особою середнього віку, має стан здоров`я, який дозволяє йому вчинювати активні фізичні дії, постійного місця роботи не має, не навчається, окрім матері у нього відсутні міцні соціальні зв`язки, тобто у зареєстрованому шлюбі він не перебуває, дітей чи інших осіб на утриманні не має, зловживає алкогольними напоями.

З огляду на продовження існування вищевикладених ризиків на даний час, застосування більш м`яких запобіжних заходів, в тому числі із застосуванням електронних засобів контролю, для запобігання цим ризикам, а відтак і для виконання завдань кримінального судочинства, визначених ст. 2 КПК України, буде недостатнім, вважає, що підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який не має, отже необхідно продовжити строк дії обраного запобіжного заходу.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 вказане клопотання підтримав повністю та просив його задовольнити.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечили щодо задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили суд застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали клопотання та матеріали справи в межах, необхідних для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, приходить до наступних висновків.

Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 03 лютого 2026 року відносно ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з 03.02.2026 по 03.04.2026 включно. На сьогодні кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити,скасувати,обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою. Конвенція по суті відсилає до національного законодавства і проголошує зобов`язання держави дотримуватися його матеріальних і процесуальних норм, але вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало цілям статті 5 з метою захисту особи від свавілля (п. 82 рішення ЄСПЛ у справі "Білоусов проти України" від 07.11.2013). Водночас, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "Сергій Волосюк проти України" (рішення від 12.03.2009) Європейський суд з прав людини наголосив, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності продовження строку тримання під вартою, але зі спливанням певного часу ця умова перестає бути достатньою…" (пункти 37, 38).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Третьяков проти України" заарештована особа має право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов затримання, а рішення суду про продовження строку тримання під вартою не може базуватись на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; і суд має з`ясувати можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26 червня 1991 року), "попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п. 51).

Виходячи із загальних принципів Конвенції, судовим органам не надається вибору між тим, щоб "притягнути обвинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду". До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає, перед усім, у забезпеченні "умовного звільнення", якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим.

Таким чином, національні суди зобов`язані переглядати правомірність попереднього ув`язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (рішення ЄСПЛ "Маккей проти Сполученого Королівства").

Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, рішення від 25 червня 2019 року № 7-р/2019).

ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 309 КК України, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжкого злочину та кримінальних проступків. Обвинувачений у судовому засіданні повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних проступків за ч.1 ст.310, ч.1 ст.309 КК України та частково визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 121 КК України, в скоєнні яких щиро кається.

Обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, проживає разом з матір`ю похилого віку, має неповнолітнього сина, перебуває на військовому обліку, як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При прийнятті рішення суд враховує рішення Європейського суду з прав людини в справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування, як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 п. 1 п.п. с) Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд, оцінюючи матеріали кримінального провадження, стадію судового розгляду, особу обвинуваченого, наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а також аргументи сторін, дійшов висновку, що подальше застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

На сьогодні судом допитано всіх свідків, експерта у кримінальному провадженні, досліджені, надані прокурором, протоколи слідчих дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, встановлено, що обвинувачений має постійне місце проживання, проживає разом з матір`ю похилого віку, має неповнолітнього сина, друзів, що свідчить про наявність у останнього міцних соціальних зв`язків, по місцю проживання характеризується позитивно, а також не порушував умов запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та покладених на нього обов`язків, раніше не судимий, що істотно зменшує ризики, передбачені законом.

Разом із тим суд враховує, що тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень сама по собі не може бути підставою для подальшого тримання під вартою, а ризики можна належним чином мінімізувати шляхом застосування цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, що є достатнім і пропорційним заходом.

Згідно з вимогами ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного. Відповідно до ч. 6 цієї ж статті строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що обвинуваченому слід змінити запобіжний захід із тримання під вартою на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на 2 місяці з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, із носінням електронного засобу контролю.

Таким чином, у задоволенні клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 176 - 178, 181, 193 - 194, 196, 202, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання старшого прокурора групи прокурорів прокурора Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 про продовження строку застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Змінити відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.121, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 309 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю терміном на два місяці, з покладанням на нього наступних обов`язків:

- цілодобово не залишати місце постійного проживання, а саме житло за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду (за виключенням випадків відвідування установ охорони здоров`я);

- прибувати до Лохвицького районного суду Полтавської області за першою вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлюється до 25 травня 2026 року (включно).

Попередити ОСОБА_3 про наслідки невиконання обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, роз`яснивши, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Після оголошення ухвали негайно доставити обвинуваченого ОСОБА_3 до місця проживання та звільнити з-під варти.

Зобов`язати відповідний орган Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_3 негайно взяти його на облік, як особу, стосовно якої застосовано домашній арешт та негайно повідомити про це суд.

Контроль за виконанням ухвали про застосування запобіжного заходу в вигляді домашнього арешту покласти на відповідний орган Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_3 та прокурора.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , що, відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Ознайомити та вручити обвинуваченому ОСОБА_3 під розписку копію ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти діб з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_6