Рішення № 135169282, 23.03.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 березня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3445/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, та

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУНП в Полтавській області), у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у вигляді щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з листопада 2015 року по лютий 2019 року, з липня 2020 року по 18.03.2022 у розмірі 3626,32 грн, а саме за період з 19.03.2022 по 27.02.2025 у розмірі 180 555,91 грн без урахування податків й інших обов`язкових платежів;

стягнути з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у вигляді щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з листопада 2015 року по лютий 2019 року, з липня 2020 року по 18.03.2022 у розмірі 3626,32 грн, а саме - за період з 19.03.2022 по 27.02.2025 у розмірі 180 555,91 грн без урахування податків й інших обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивачка проходила службу в Національній поліції, 18.03.2022 звільнена зі служби, однак в день звільнення з нею не проведений повний розрахунок. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі №440/7158/23, з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2024, позивачці 27.02.2025 сплачена частина грошового забезпечення у загальному розмірі 3626,32 грн. На цій підставі позивачка вважала, що вона має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, як те передбачено чинною редакцією статті 117 КЗпП України.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 42-45/. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність на момент звільнення позивачки зі служби в поліції спору щодо розрахунку при звільненні. Також представник відповідача просив застосувати принцип співмірності про визначенні суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивачки.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

Позивачка проходила службу в Національній поліції.

Наказом ГУНП в Полтавській області від 16.03.2022 №133 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 2 (через хворобу) ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 18.03.2022 /а.с. 21 - зі звороту/.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі №440/7158/23 зобов`язано ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу за період з листопада 2015 року по лютий 2019 року, з липня 2020 року по 18.03.2022 з урахуванням раніше виплаченої суми цієї надбавки.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2024 апеляційну скаргу ГУНП в Полтавській області задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі №440/7158/23 скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати у складі грошового забезпечення ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу за періоди з жовтня 2018 року по лютий 2019 року, з липня 2020 року по 18 березня 2022 року. Зобов`язано ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % до посадового окладу за періоди з жовтня 2018 року по лютий 2019 року, з липня 2020 року по 18 березня 2022 року, з урахуванням раніше виплаченої суми цієї надбавки.

На виконання судового рішення відповідач нарахував ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень загалом у розмірі 4709,51 грн та 27.02.2025 сплатив позивачці кошти у розмірі 3626,32 грн, а також перерахував до бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 847,71 грн та 235,48 грн військового збору /а.с. 29, зокрема зі звороту/.

Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних при звільненні сум по день фактичного розрахунку, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

За змістом частини першої статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини /частина перша статті 1 КЗпП України/.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивачки зі служби у поліції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивачки) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати поліцейському при звільненні зі служби в поліції усіх належних сум.

Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачці щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 21.10.2021 у справі №640/14764/20, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).

Спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення поліцейським, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні зі служби в поліції, з урахуванням чого суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.

За обставинами справи, ОСОБА_1 проходила службу у Національній поліції, звільнена зі служби з 18.03.2022.

На дату звільнення зі служби в поліції позивачці не була сплачена щомісячна надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, а відповідні кошти сплачені лише 27.02.2025 на виконання судового рішення у справі №440/7158/23.

Таким чином, відповідач недотримав вимог статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У силу абзаців першого, другого пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Як визначено у підпункті "б" пункту 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивачка звільнена зі служби у поліції з 18.03.2022, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є січень та лютий 2022 року.

Зі змісту довідки ГУНП в Полтавській області від 27.03.2025 №56997-2025 суд встановив, що грошове забезпечення позивачки за січень 2022 року склало 15773,97 грн, за лютий 2022 року - 17349,96 грн /а.с. 48 - зі звороту/.

Середньоденне грошове забезпечення позивачки становитиме 561,42 грн ((15773,97 грн + 17349,96 грн) : 59 календарних днів).

Здійснений відповідачем розрахунок суми середнього заробітку у розмірі 559,68 грн не відповідає наведеним вище приписам Порядку №100, а тому суд його відхиляє.

Суд враховує, що позивачка звільнена зі служби у поліції 18.03.2022, а виплата грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №440/7158/23 їй здійснена 27.02.2025.

Тож спірні відносини виникли до внесення змін у статтю 117 КЗпП України Законом №2352-IX, а припинені вже після внесення відповідних змін.

За усталеною практикою застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, що діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

Своєю чергою, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) слідує, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас, за висновком Великої Палати Верховного Суду, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 08.10.2025 наголосила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі як до періоду з 19.03.2022 по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 27.02.2025 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачці суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Суд враховує, що позивачка звільнена зі служби у поліції 18.03.2022.

На дату звільнення спору між ОСОБА_1 та ГУНП в Полтавській області щодо нарахування та виплати щомісячної надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не було.

З позовом до суду позивачка звернулась лише 02.06.2023.

За наведених обставин, суд вважає, що при обчисленні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивачки до суду з вимогою про виплату грошового забезпечення в належному розмірі, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Як зазначено вище, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки позивачку звільнено зі служби 18.03.2022, з позовом до суду у справі №440/7158/23 вона звернулась 02.06.2023, а остаточний розрахунок із позивачкою проведено 27.02.2025, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 183 календарні дні, тобто за шість місяців.

Середній заробіток за шість місяців становитиме 102739,86 грн (561,42 грн х 183 календарні дні), що є очевидно неспівмірним з несвоєчасно нарахованою та сплаченою позивачці сумою грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №440/7158/23 у розмірі 4709,51 грн.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).

Верховний Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих і непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Суд враховує, що на дату звільнення зі служби в поліції (18.03.2022) позивачці нараховане та сплачене грошове забезпечення у розмірі 13710,32 грн /а.с. 48/.

На виконання судового рішення у справі №440/7158/23 відповідач нарахував ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 4709,51 грн /а.с. 49, зокрема зі звороту/.

Тож загальний розмір грошового забезпечення, що належало позивачці при звільненні становить 18419,83 грн.

Частка несвоєчасно сплаченого грошового забезпечення складає 25,57% (4709,51 грн х 100% : (13710,32 грн + 4709,51 грн = 18419,83 грн)).

За наведених обставин, на користь позивачки належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26270,58 грн (102739,86 грн х 25,57%).

Усі вищезазначені суми вказані з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Обираючи належний та найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнувши з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26270,58 грн.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачка від сплати судового збору звільнена, оскільки є особою з інвалідністю другої групи.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.

Разом з цим, представник позивача просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 грн.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження понесених позивачкою у цій справі витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано копії: договору від 08.07.2022 про надання правової допомоги /а.с. 33-35/, акта від 11.04.2025 №2 наданих послуг /а.с. 68/, квитанції від 11.04.2025 /а.с. 68 - зі звороту/.

Вартість витрат на професійну правничу допомогу складається з: підготовки заяви до ГУНП в Полтавській області про досудове врегулювання спору (1500,00 грн), підготовки та подання позовної заяви, формування додатків, направлення позову до суду (5000,00 грн), складання відповіді на відзив (3000,00 грн) /а.с. 68/.

Статтею 19 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

За обставин цієї справи суд враховує, що юридичний спір між сторонами не характеризувався великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з`ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи.

Підготовлені адвокатом заяви по суті справи (позовна заява, відповідь на відзив) здебільшого складаються з цитат з постанов Верховного Суду та не містять великого об`єму інформації по суті справи.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Крім того, як визначено частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищеописаних обставин справи, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, а також зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2500,00 грн, які належить стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Полтавській області.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 143, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26270,58 грн (двадцять шість тисяч двісті сімдесят гривень п`ятдесят вісім копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

Позивачка: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 40108630; вул. Юліана Матвійчука, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36014).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Олександр КУКОБА