Рішення № 13516371, 25.11.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.10                                                                                           Справа№ 11/175 (2010)

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі:

позивач 1:Департамент економічної політики Львівської міської ради (м. Львів)

позивач 2:Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління»(м. Львів)

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»(м. Львів)

про :стягнення 1962 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві) грн. 81 коп. (з яких: 1939,87 грн. –основний борг; 22,94 грн. –пеня).

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Герасименко В.С.

Представники:

Прокуратури:Яворська Л. Р. –представник (посвідчення № 107 від 02.08.2010 р.)

Позивача 1:не з'явився

Позивача 2:Малець Н. М. –представник (довіреність № 2410-10-7524 від 22.08.2010 р.)

Відповідача:не з'явився Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники учасників процесу, присутні в судовому засіданні, не звертались до суду з клопотанням про здійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: 05.10.2010 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 6224 поступила позовна заява від Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі: Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів) та Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»(м. Львів) про стягнення 1962 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві) грн. 81 коп. (з яких: 1939,87 грн. – основний борг; 22,94 грн. –пеня).

Ухвалою суду від 08.10.2010 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду на 21.10.2010 р.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Львівської області від 20.10.2010 р., у зв’язку з хворобою судді Сало І. А., справу № 11/175 (2010) за позовом Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі: Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів) та Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»(м. Львів) про стягнення 1962 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві) грн. 81 коп. (з яких: 1939,87 грн. –основний борг; 22,94 грн. –пеня) було передано для розгляду судді Цікалу А. І.

Ухвалою суду від 21.10.2010 р. розгляд справи було відкладено на 04.11.2010 р. Ухвалою суду від 04.11.2010 р., у зв’язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 25.11.2010 р.

Прокурор вимоги суду виконав, явку повноважного представника в судове засіданні забезпечив.

В судовому засіданні 25.11.2010 р. представник прокуратури подав до суду довідку з ЄДРЮОФОП про включення відповідача до ЄДР.

Позивач 1 вимоги суду повністю не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Позивач 2 вимоги суду повністю не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 25.11.2010 р. представник позивача 2 подав до суду довідку з ЄДРЮОФОП про включення відповідача до ЄДР.

Відповідач вимоги суду не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Враховуючи те, що прокурором та позивачами надано достатньо матеріалів для розгляду спору по суті, відповідач відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

01 лютого 2010 року між Департаментом економічної політики Львівської міської ради (позивач 1), Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління»(позивач 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вдача»(відповідач) був укладений договір № 187 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів (надалі –Договір; оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Відповідно до умов Договору, робочий орган (позивач 1) зобов’язується надати розповсюджувачу (відповідачу) у тимчасове платне користування місця для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами і на терміни, визначених у виданих дозволах на розміщення зовнішньої реклами у межах м. Львова, згідно з Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові (п. 3.2.1. Договору). Оператор (позивач 2) має право своєчасно отримувати від розповсюджувача (відповідача) плату за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу відповідно до умов цього договору та Порядку надання розповсюджувачам зовнішньої реклами у тимчасове користування місць, що перебувають в комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій (п. 3.3.3. Договору). Розповсюджувач (відповідач) зобов’язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати плату за тимчасове користування місцями з дати встановлення пріоритету або дозволу на розміщення зовнішньої реклами за діючими на день сплати тарифами, визначеними Порядку надання розповсюджувачам зовнішньої реклами у тимчасове користування місць, що знаходяться в комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій (п. 3.6.8. Договору).

Згідно п. 4.5. Договору, розповсюджувач (відповідач) здійснює оператору (позивачу 2) оплату за користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій щомісячно до 25 числа поточного місяця за тарифними ставками, вказаному у додатку до цього договору.

В порушення умов Договору, відповідач не здійснив оплату за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу, тому заборгованість останнього за період з 01.06.2010 р. по 27.09.2010 р. становить 1939 (одна тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 87 коп.

Згідно п. 5.3. Договору, за невчасне внесення плати за користування місцем для розміщення рекламного засобу (або внесення не у повному обсязі) розповсюджувач (відповідач) сплачує оператору (позивачу 2) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

За неналежне виконання зобов’язань, відповідачу правомірно відповідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та Договору, нараховано: 22 (двадцять дві) грн. 94 коп. –пені.

Станом на день розгляду справи, відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом.

За рішенням Конституційного Суду України № З-рп/99 від 08.04.1999 року під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах»потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 року №1752/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади»та Законом України «Про джерела фінансування органів державної влади»до системи органів виконавчої влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Львівська міська рада.

Оскільки «інтереси держави»є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, і ця заява, за статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі: Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», оскільки «інтереси держави»є оціночним поняттям і прокурор чи його заступник у кожному випадку самостійно визначає в чому ж саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку повноважного представника в судові засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів і на участь у судовому процесі.

Враховуючи, що прокурором та позивачами представлено достатньо об’єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі: Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів) та Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»(м. Львів) про стягнення 1962 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві) грн. 81 коп. (з яких: 1939,87 грн. –основний борг; 22,94 грн. –пеня) обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн.

Станом на час звернення з позовом до суду та день розгляду справи заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»становить 1962 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві) грн. 81 коп.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави в особі: Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів) та Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»(м. Львів) про стягнення 1962 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві) грн. 81 коп. (з яких: 1939,87 грн. –основний борг; 22,94 грн. –пеня) –задоволити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»(вул. Любінська, буд. 101 Б, кв. 10, м. Львів, 79054; код ЄДРПОУ 23882391) на користь Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління»(вул. Замартинівська, 36/23, м. Львів, 79058; код ЄДРПОУ 13804591) –1962 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят дві) грн. 81 коп. (з яких: 1939,87 грн. –основний борг; 22,94 грн. –пеня).

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»(вул. Любінська, буд. 101 Б, кв. 10, м. Львів, 79054; код ЄДРПОУ 23882391) в дохід Державного бюджету України (р/р 31119095700006, Банк ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014, отримувач: УДК Личаківського району м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200, символ звітності банку 092) –102 (сто дві) грн. 00 коп. - державного мита.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вдача»(вул. Любінська, буд. 101 Б, кв. 10, м. Львів, 79054; код ЄДРПОУ 23882391) в дохід Державного бюджету України (р/р 31212259700006, Банк ГУДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: УДК Личаківському районі м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 220502000, символ звітності банку 259) - 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Накази видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя