Рішення № 13516242, 26.11.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2010 р. Справа № 8/154-10

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Балик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства «Київстар Дж.Ес.Ем.», ідентифікаційний код: 36854338, місцезнаходження: 03110, м. Київ, пр-т Червонозоряний, 51,

до відповідача: приватного підприємства «КАРАЖ», ідентифікаційний код: 33975839, місцезнаходження: 07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Б. Хмельницького, 2,

про стягнення 83 273,80 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: старший юрисконсульт закритого акціонерного товариства «Київстар Дж.Ес.Ем.»Ральченко Ю.Г., який діє на підставі довіреності від 16.12.2009 року за № 437;

від відповідача: не з’явився, -

Обставини справи:

01.11.2010 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява закритого акціонерного товариства «Київстар Дж.Ес.Ем.»(далі за текстом: Позивач) до приватного підприємства «КАРАЖ»(далі за текстом: Відповідач) про стягнення 83 273,80 грн.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав своїх зобов’язань з оплати Позивачу наданих останнім телекомунікаційних послуг за договором про надання послуг стільникового мобільного зв’язку від 21.07.2009 року за №3390553 (далі за текстом: Договір або Угода), внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість в сумі 83 273,80 грн. (вісімдесят три тисячі двісті сімдесят три гривні 80 коп.), яка складається з основного боргу у сумі 246,96 грн. (двісті сорок шість гривень 96 коп.), неустойки у сумі 82990,14 грн. (вісімдесят дві тисячі дев’ятсот дев’яносто гривень 14 коп.), 3-ри проценти річних у сумі 8,55 грн. (вісім гривень 55 коп.) та інфляційних нарахувань у сумі 28,15 грн. (двадцять вісім гривень 15 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.11.2010 року порушено провадження у справі №8/154-10 та призначено останню до розгляду на 10.11.2010 року.

Позивач у судові засідання 10.11.2010 року та 26.11.2010 року з’являвся, позов підтримував у повному обсязі та просив задовольнити, виконав у повному обсязі вимоги ухвал суду від 01.11.2010 року і від 10.11.2010 року щодо надання суду додаткових доказів по справі у вигляді документів та письмових пояснень.

Відповідач у судові засідання 10.11.2010 року та 26.11.2010 року не з’являвся та про причини неявки не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, відзиву на позов та письмові пояснення в суд не подав. Не виконав у повному обсязі вимоги ухвал суду від 01.11.2010 року і від 10.11.2010 року щодо надання суду додаткових доказів по справі у вигляді документів та письмових пояснень. У зв’язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень представників сторін, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 26.11.2010 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з роз’ясненнями президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.07.1997 року за №02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи надані Позивачем пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності Відповідача за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача та дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно п.п.1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини першої п. 5 ст. 33 Закону України «Про телекомунікації»послуги операторами зв’язку всіх форм власності надаються споживачам згідно чинним законодавством, умовами відповідної ліцензії та договору між споживачем і оператором, а також за умови дотримання споживачем правил користування мережами зв’язку і оплати послуг.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

21.07.2009 року між Позивачем та Відповідачем, з дотриманням вимог ст.ст. 173, 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 202, 509, 901 Цивільного кодексу України, був укладений договір про надання послуг стільникового мобільного зв’язку за №3390553. За наслідками вивчення даного Договору судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг зв’язку.

Відповідно до Договору, оператор (Позивач) взяв на себе зобов’язання надавати Абоненту (Відповідач) послуги стільникового зв’язку, а Абонент зобов’язався користуватися вищенаведеними послугами та своєчасно оплачувати їх вартість на умовах, визначених в Угоді.

Також між Відповідачем та Позивачем було укладено додаткові угоди від 22.07.2009 року (далі за текстом: Додаткові угоди) до вищезазначеної угоди про надання послуг стільникового зв’язку по усім 71 телефонних номерах. Згідно п.1 цих Додаткових угод Абонент взяв на себе зобов’язання протягом дії додаткових угод (від 177 до 227 днів) замовити у Оператора та оплатити комунікаційні послуги (крім послуг з надання доступу до контенту) на вказані телефонні номери на загальну суму не менше ніж від 341 грн. до 759 грн. на відповідний телефонний номер.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Для отримання Відповідачем визначених сторонами в Угоді послуг стільникового зв’язку Позивач з дотриманням вимог ст.ст. 526, 530, 629, 901 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та Договору на підставі замовлень Відповідача надав останньому 71 персональну SIM-картку та виділив 71 телефонний номер в мережі стільникового зв’язку.

За період від моменту укладення Угоди за №3390553 до 21.07.2009 року Відповідач отримав у повному обсязі, якісно та в строк, який визначений та погоджений сторонами згідно Договору, телекомунікаційні послуги і в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умов Договору і Додаткових угод не оплатив телекомунікаційні послуги по даній Угоді на суму 246,97 грн., в зв’язку з чим відповідно до рахунку-фактури від 01.08.2009 року за №15-4212550 із 01.08.2009 року заборгованість за надані Позивачем Відповідачу послуги по особовому рахунку за №3390553 становить 246,96 грн. (двісті сорок шість гривень 96 коп.).

Позивачу від Відповідача будь-яких зауважень щодо строків виконання Договору, кількості, якості та вартості послуг не надходило.

Суд на підставі вищенаведеного вважає встановленим та доведеним факт належного надання Позивачем за вищевказаним Договором послуг стільникового мобільного зв’язку з дотриманням всіх вимог нормативів та стандартів.

На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що Позивач з Відповідачем належним чином уклали Договір та Позивачем належним чином виконано умови Договору.

В ході розгляду справи судом досліджено матеріали справи з метою перевірки обґрунтованості визначення Позивачем суми 246,96 грн. (двісті сорок шість гривень 96 коп.) в якості основного боргу Відповідача перед Позивачем станом на 01.11.2010 року, за наслідками чого суд погоджується з наведеними у позові доводами Позивача щодо підстав виникнення та розміру вказаної суми основного боргу Відповідача.

Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку основного боргу Відповідача суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним і відповідає умовам Договору.

Відповідачем при розгляді справи не доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів порушення Позивачем його прав, як остримувача послуг стільникового мобільного зв’язку, в ході виконання Договору, зокрема допущення Позивачем неякісних послуг зв’язку під час їх надання.

Одночасно встановлено, що Відповідач не відмовлявся від виконання Договору. Доказів остаточного погашення основного боргу у сумі 246,96 грн. (двісті сорок шість гривень 96 коп.) за надані Позивачем послуги за Договором Відповідачем суду не надано.

Станом на 26.11.2010 року основна заборгованість за Договором у сумі 246,96 грн. (двісті сорок шість гривень 96 коп.) Відповідачем не погашена.

Суд вивчивши матеріали справи дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача основної заборгованості за Договором про надання послуг стільникового мобільного зв’язку від 21.07.2009 року за №3390553 у сумі 246,96 грн. (двісті сорок шість гривень 96 коп.), в зв’язку з чим дана вимога Позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім основної суми заборгованості Позивач просить стягнути з Відповідача неустойку у сумі 82990,14 грн. (вісімдесят дві тисячі дев’ятсот дев’яносто гривень 14 коп.).

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до п.2 Додаткових угод, у випадку порушення абонентом своїх зобов'язань, передбачених п.1 додаткових угод відповідач зобов'язався сплатити позивачу неустойку, розмір якої визначається як збільшена вдвічі різниця між мінімальною вартістю послуг, що згідно з п.1 цих додаткових угод повинні бути замовлені протягом дії додаткової угоди, та вартістю фактично оплачених абонентом протягом дії додаткових угод телекомунікаційних послуг.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Цивільний кодекс України в п. 2 ст. 546 передбачає, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Господарський кодекс України у ст.230 передбачає, що застосування до учасника господарських відносин, який неналежно виконав свої зобов’язання, штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.1 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

На підставі вищевикладеного суд встановив, що дії Відповідача по не оплаті наданих Позивачем згідно Договору та Додаткових угод послуг зв’язку у сумі 246,96 грн. (двісті сорок шість гривень 96 коп.), яка встановлена судом, є порушенням договірних зобов’язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, тобто не виконав встановлених Договором зобов’язань, внаслідок чого наявні підстави для застосування встановленої законом і Договором та Додатковими угодами відповідальності.

За розрахунком Позивача розмір неустойки становить 82990,14 грн. (вісімдесят дві тисячі дев’ятсот дев’яносто гривень 14 коп.).

Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним і таким, що відповідає умовам Договору і Додаткових угод до нього.

Враховуючи несвоєчасну сплату Відповідачем заборгованості за Договором, керуючись п. 2 Додаткових угод, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог Позивача про стягнення з Відповідача неустойки у сумі 82990,14 грн. (вісімдесят дві тисячі дев’ятсот дев’яносто гривень 14 коп.), в зв’язку з чим останні підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім основної суми заборгованості та неустойки Позивач просить стягнути з Відповідача 3-ри проценти річних у сумі 8,55 грн. (вісім гривень 55 коп.) та інфляційні нарахування у сумі 28,15 грн. (двадцять вісім гривень 15 коп.) за період прострочення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3-х процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 16.05.2006 року у справі №10/557-26/155).

Відповідно до п.п.2, 3 Роз’яснень вищого арбітражного суду України «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції»№02-5/223 від 12.05.1999 року, оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції. При цьому, належна до стягнення сума з урахуванням індексу інфляції розраховується на момент пред'явлення позову.

Враховуючи наведені у позовній заяві та доданих до неї документах розрахунки сум 3-х процентів річних від простроченої суми і інфляційних нарахувань за весь час прострочення останні на 26.11.2010 року становлять: - 3-и проценти річних у сумі 8,55 грн. (вісім гривень 55 коп.); - інфляційні нарахування у сумі 28,15 грн. (двадцять вісім гривень 15 коп.).

Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним.

Оскільки вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 3-х процентів річних та інфляційних нарахувань ґрунтуються на Законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а Відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання і протилежного не довів, то позовні вимоги Позивача в частині стягнення 3-х процентів річних у сумі 8,55 грн. (вісім гривень 55 коп.) та інфляційних нарахувань у сумі 28,15 грн. (двадцять вісім гривень 15 коп.) визнаються судом обґрунтованими, про що свідчать матеріали справи, в зв’язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за Договором та Додатковими угодами до нього перед Позивачем.

Відповідно до вимог ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів невиконання Відповідачем своїх зобов’язань за Договором та Додатковими угодами до нього, є письмовими доказами неналежного виконання Відповідачем зобов’язань, взятих ним, відповідно до Договору та Додаткових угод до нього.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були та Відповідачем по суду не заперечувались.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На момент судового засідання Відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують сплату ним заборгованості перед Позивачем.

Також, Позивач просить стягнути на його користь судові витрати у вигляді державного мита у сумі 832,74 грн. (вісімсот тридцять дві гривні 74 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що Позивач довів здійснення ним фактично судових витрат у вигляді державного мита у сумі 832,74 грн. (вісімсот тридцять дві гривні 74 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.), у зв’язку з чим, зазначені суми господарських витрат являються обґрунтованими та підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов закритого акціонерного товариства «Київстар Дж.Ес.Ем.»до приватного підприємства «КАРАЖ»про стягнення 83 273,80 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства «КАРАЖ», ідентифікаційний код: 33975839, місцезнаходження: 07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Б. Хмельницького, 2, на користь закритого акціонерного товариства «Київстар Дж.Ес.Ем.», ідентифікаційний код: 36854338, місцезнаходження: 03110, м. Київ, пр-т Червонозоряний, 51, за договором від 21.07.2009 року за №3390553 основний борг у сумі 246,96 грн. (двісті сорок шість гривень 96 коп.), неустойку у сумі 82990,14 грн. (вісімдесят дві тисячі дев’ятсот дев’яносто гривень 14 коп.), 3-и проценти річних у сумі 8,55 грн. (вісім гривень 55 коп.), інфляційні нарахування у сумі 28,15 грн. (двадцять вісім гривень 15 коп.), державне мито у сумі 832,74 грн. (вісімсот тридцять дві гривні 74 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.