Рішення № 13516005, 20.12.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" грудня 2010 р. Справа № 8/156-10

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Балик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕККО-КИЇВ», ідентифікаційний код: 20042584, місцезнаходження: 04119, м.Київ, Шевченківський р-н, вул. Сімї Хохлових, 15,

до відповідача: Броварської міської ради Київської області, ідентифікаційний код: 26376375, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, 15,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1,

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: Дмітрієва В.В., яка діє на підставі довіреності від 21.10.2010 року за №54;

від відповідача: головний спеціаліст земельного відділу Броварської міської ради Пролєпко О.П., який діє на підставі довіреності від 09.11.2010 року за №2-15/3179;

від третьої особи: не зявився, -

Обставини справи:

02.11.2010 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕККО-КИЇВ»(далі за текстом: Позивач) до Броварської міської ради Київської області (далі за текстом: Відповідач) про визнання договору недійсним.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що під час укладення договору за №1 (далі за текстом: Договір про внесення змін), який посвідчений приватним нотаріусом 04.03.2009 року за реєстровим № 188, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, площею 3,5001 га, який посвідчений приватним нотаріусом 23.05.2007 року за №878, Відповідачем порушено загальні вимоги через недотримання вимог до істотних умов, які є необхідними для чинності такого правочину, та укладення ним цього правочину проти його внутрішньої волі внаслідок примусу Відповідачем до вчинення такого правочину, в звязку з чим він підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.11.2010 року порушено провадження у справі №8/156-10, залучено на стороні Відповідача в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_1. та призначено справу до розгляду на 22.11.2010 року.

22.11.2010 року Відповідач в судове засідання не зявився повідомивши про неможливість прибути в засідання через зайнятість в іншому судовому засіданні, в звязку з чим просив суд відкласти розгляд справи. Зявився представник Позивача, який виконав вимоги ухвали суду від 03.11.2010 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. 3-я особа не зявилась та про причини неявки суд не повідомила будучи повідомленою про день та час розгляду справи. Ухвалою суду від 22.11.2010 року розгляд справи відкладено на 29.11.2010 року.

29.11.2010 року Відповідач в судове засідання не зявився та про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи. 3-я особа не зявилась та про причини неявки суд не повідомила будучи повідомленою про день та час розгляду справи. Зявився представник Позивача, який виконав вимоги ухвал суду від 03.11.2010 року та від 22.11.2010 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Ухвалою суду від 29.11.2010 року розгляд справи відкладено на 08.12.2010 року.

08.12.2010 року в судове засідання зявилися Позивач та Відповідач. Позивач дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач проти позову заперечив та просив в задоволені позову відмовити. 3-я особа не зявилась та про причини неявки суд не повідомила будучи повідомленою про день та час розгляду справи. Ухвалою суду від 08.12.2010 року розгляд справи відкладено на 20.12.2010 року.

20.12.2010 року в судове засідання зявилися Позивач та Відповідач. Позивач дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач надав письмовий відзив на позов, проти позову заперечив та просив в задоволені позову відмовити. 3-я особа не зявилась та про причини неявки суд не повідомила будучи повідомленою про день та час розгляду справи. У звязку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень представників сторін, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 20.12.2010 року.

Згідно з розясненнями президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.07.1997 року за №02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи надані сторонами пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши подані докази, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2007 року між Броварською міською радою Київської області та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕККО-КИЇВ»укладено договір оренди земельної ділянки (далі за текстом: Договір), площею 3,5001 га, для будівництва та обслуговування виробничо-складського комплексу на обємній дорозі в місті Бровари Київської області строком на пять років, де орендодавцем виступає Відповідач, а орендарем - Позивач.

Відповідно до п. 4.1. Договору, розмір щорічної орендної плати під час виконання будівельних робіт становить 40% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 89882,40 грн. (вісімдесят девять тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні 40 коп.) та з дати здачі обєкта в експлуатацію річна орендна плата складає 40% від нормативної грошової оцінки, що становить 215466,00 грн. (двісті п'ятнадцять тисяч чотириста шістдесят шість гривень 00 коп.). Згідно із вимогами п. 4.3. Договору, орендна плата вноситься щомісячно рівними частками на розрахунковий рахунок орендодавця.

Цей же Договір у п. 4.5 передбачає, що розмір орендної плати переглядається у разі: - зміни умов господарювання, передбачених цим Договором; - зміна ставки земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; - у випадках, передбачених Законом.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з вимогами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Цей же Кодекс у п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Закон України «Про оренду землі»в ст. 15 передбачає, що істотними умовами договору оренди землі є: - об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); - строк дії договору оренди; - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; - умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; - умови збереження стану об'єкта оренди; - умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; - умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; - існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; - визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; - відповідальність сторін; - умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: - план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; - кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; - акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); - акт приймання-передачі об'єкта оренди; - проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Також, Цивільний кодекс України у ч. 2 п. 3 ст. 6 передбачає, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Крім того, Цивільний кодекс України в п. 6 ст. 4 передбачає, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Земельний кодекс України у п. 6 ст. 93 передбачає, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Цивільний кодекс України в п.п. 1, 2 ст. 640 передбачає, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Цей же Кодекс в п. 1 ст. 641 передбачає, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності із п.п. 4, 6, 7 ст. 180 Господарського кодексу України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Закон України «Про оренду землі»у ст. 23 передбачає, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз на три роки в порядку, встановленому законом або договором оренди. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Згідно із вимогами ст. 21 Закону України «Про оренду землі»в редакції станом на 04.03.2009 року, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доЗакону України "Про плату за землю"). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Закон України «Про плату за землю»в редакції станом на 04.03.2009 року у ст. 2 передбачає, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про плату за землю»в редакції станом на 04.03.2009 року, податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій та третій цієї статті і частині другій статті 6 цього Закону, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Згідно із вимогами ст. 6 Закону України «Про плату за землю»в редакції станом на 04.03.2009 року, ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: - для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; - для багаторічних насаджень - 0,03.

Крім того, відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про плату за землю»в редакції станом на 04.03.2009 року, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону. Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.

У квітні 2008 року на адресу Позивача надійшов лист Відповідача від 09.04.2008 року за №2-є/744 з вимогою укласти додаткову угоду до Договору з метою зміни розміру орендної плати. В даному листі Відповідач повідомляв Позивача про те, що у випадку відмови Позивача укласти додаткову угоду Відповідач буде в судовому порядку вирішувати питання про розірвання Договору. У звязку з такою вимогою Відповідача Позивач 04.03.2009 року уклав з останнім Договір № 1 (далі за текстом: Додатковий договір) про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.05.2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом за №878.

Додатковим договором внесенні зміни до Договору, зокрема щодо розміру орендної плати та порядку зміни розміру останньої.

Так, Додатковим договором викладено в новій редакції п. 4.1. Договору, згідно якого розмір щорічної орендної плати під час виконання будівельних робіт становить 40% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 2468860,00 грн. (два мільйони чотириста шістдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят гривень 00 коп.), що становить 987544,00 грн. (девятсот вісімдесят сім тисяч пятсот сорок чотири гривні 00 коп.) та з дати здачі обєкта в експлуатацію річна орендна плата складає 40% від нормативної грошової оцінки 5925264,00 грн. (пять мільйонів девятсот двадцять пять тисяч двісті шістдесят чотири гривні 00 коп.), що становить 2370105,60 грн. (дві мільйони триста сімдесят тисяч сто пять гривень 60 коп.).

Крім того, Додатковим договором викладено в новій редакції п. 4.1.1. Договору, згідно якого у разі перевищення строку будівництва обєкту містобудування, визначеного до 23.05.2011 року, розмір орендної плати збільшується у пять разів.

Також, Додатковим договором доповнено Договір новим пунктом 12.4.6., згідно якого розірвання Договору може відбуватись в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін у випадках, передбачених Законом та цим Договором.

Причинами виникнення спору є позиція Позивача, який вважає, що Дадатковий договір він укладав при відсутності у нього дійсної волі щодо укладення такого Додаткового договору та при відсутності його внутрішньої волі на укладення Додаткового договору в момент його укладення, а також зміст правочину Додаткової угоди суперечить вимогам цивільного законодавства України.

В ході розгляду справи судом встановлено, що Додатковий договір укладений між Відповідачем і Позивачем грубо суперечить вимогам ст.ст. 173, 179, 180 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 6, 203, 626, 627, 628, 638, 640 Цивільного кодексу України в звязку з тим, що Додатковий договір укладений Позивачем при відсутності волі для його укладення і всупереч внутрішньому волевиявленню Позивача для укладення Додаткового договору внаслідок примусу останнього Відповідачем на заздалегідь невигідних для Позивача умовах щодо ціни договору, зокрема через її збільшення у чотири рази та підстав її подальшого збільшення у пять разів через несвоєчасне завершення будівництва обєкта містобудування.

Крім того, Додатковий договір укладений між Відповідачем і Позивачем грубо суперечить вимогам ст.ст. 173, 179, 180 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 6, 203, 626, 627, 628, 638, 640 Цивільного кодексу України в звязку з тим, що пропозиція у вигляді листа від 09.04.2008 року за №2-є/744, копія якого є в матеріалах справи, укласти Додатковий договір надійшла Позивачу від Відповідача без проекту Додаткового договору з усіма істотними умовами, які потрібні для його чинності, з вимогою укласти такий Додатковий договір під примусом у вигляді розірвання Договору у випадку відмови укласти Додатковий договір. У звязку з цим суд приходить до висновку, що сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов Додаткового договору, які потрібні для його чинності.

Суд вважає доведеним факт примусу Відповідачем Позивача щодо укладення Додаткового договору на заздалегідь невигідних для Позивача умовах враховуючи умови Додаткового договору з приводу підстав для збільшення розміру орендної плати при відсутності на те згоди Позивача та нових умов його розірвання.

Крім того, Додатковий договір укладений між Відповідачем і Позивачем грубо суперечить вимогам ст.ст. 21, 23, 30 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 2, 6, 7, 8 Закону України «Про плату за землю», ст.ст. 173, 179, 180 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 6, 203, 626, 627, 628, 638, 640 Цивільного кодексу України в звязку з тим, що розмір орендної плати, який встановлений Додатковим договором перевищує максимально встановлений розмір орендної плати, що визначений ст.ст. 2, 6, 7, 8 Закону України «Про плату за землю», внаслідок чого Додатковий договір грубо суперечить зазначеним нормам Господарського і Цивільного кодексів України щодо визначення в правочині істотних умов з дотриманням встановлених Законом вимог для таких умов. Перевищення граничного розміру орендної плати повязано з тим, що остання за Додатковим договором становить 40-к відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки замість максимальних 5-ти відсотків, прямо визначених ст.ст. 2, 6, 7, 8 Закону України «Про плату за землю».

За таких обставин суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимоги Позивача про визнання Додаткового договору недійсним внаслідок того, що при укладені Додаткової угоди грубо порушено вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України внаслідок недодержання в момент вчинення правочину вимог ст.ст. 21, 23, 30 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 2, 6, 7, 8 Закону України «Про плату за землю», ст.ст. 173, 179, 180 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 6, 203, 626, 627, 628, 638, 640 Цивільного кодексу України, в звязку з чим Додатковий договір грубо суперечить вимогам вказаних норм Законів та Кодексів і суперечить волевиявленню Позивача через те, що останнє не було вільним під час вчинення даного правочину та не відповідало внутрішній волі Позивача.

Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з вимогами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України в ст. 216 передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Цей же Кодекс у ст. 228 передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи, можуть вважатися письмовим доказом обґрунтованості вимог Позивачів про визнання недійсним Додаткового договору, в звязку з тим, що при його укладенні грубо порушено вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України внаслідок недодержання в момент вчинення правочину вимог ст.ст. 21, 23, 30 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 2, 6, 7, 8 Закону України «Про плату за землю», ст.ст. 173, 179, 180 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 6, 203, 626, 627, 628, 638, 640 Цивільного кодексу України через те, що даний Додатковий договір укладений Позивачем під примусом Відповідача всупереч волі Позивача і внутрішньому волевиявленню останнього з грубим порушенням вимог вказаних Законів щодо граничного розміру орендної плати.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд, беручи до уваги викладене, приходить до висновку щодо обґрунтованості вимоги Позивача про визнання недійсним Договору від 04.03.2009 року за № 1, який посвідчений за реєстровим номером 188, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.05.2007 року, який посвідчено за №878.

Крім того, Позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зарахування надмірно сплачених на підставі Додаткового договору сум орендної плати в рахунок майбутніх платежів орендної плати за Договором.

Проте, суд приходить до висновку, що в задоволенні цієї вимоги слід відмовити, в звязку з тим, що відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про плату за землю»надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступний рік, внаслідок чого Позивач з цього приводу має звернутись з відповідною заявою до Відповідача.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: - при задоволенні позову - на відповідача; - при відмові в позові - на позивача.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у вигляді державного мита в сумі 85,00 грн. (вісімдесят пять гривень 00 коп.) та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладається судом на Відповідача. Державне мито покладається на Відповідача в повному обсязі в звязку з тим, що даний спір виник з вини Відповідача.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕККО-КИЇВ»до Броварської міської ради Київської області про визнання недійсним Договору від 04.03.2009 року за № 1, який посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим номером 188, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.05.2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом за №878, - задовольнити частково.

2.Визнати договір від 04.03.2009 року за № 1, який посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим номером 188, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.05.2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом за реєстровим номером №878, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕККО-КИЇВ», ідентифікаційний код: 20042584, місцезнаходження: 04119, м.Київ, Шевченківський р-н, вул. Сімї Хохлових, 15, та Броварською міською радою Київської області, ідентифікаційний код: 26376375, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, 15, - недійсним з моменту його укладення. В іншій частині позову відмовити.

3.Стягнути з Броварської міської ради Київської області, ідентифікаційний код: 26376375, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, 15, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕККО-КИЇВ», ідентифікаційний код: 20042584, місцезнаходження: 04119, м.Київ, Шевченківський р-н, вул. Сімї Хохлових, 15, державне мито в сумі 85,00 грн. (вісімдесят пять гривень 00 коп.) та 236 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

СуддяСкутельник П.Ф.