Ухвала суду № 135152961, 25.03.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/10025/25

н/п 1-кс/953/1645/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2026 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

слідчого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського районного суду м. Харкова клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №42025222750000871 від 03.09.2025 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кам`яні Потоки Кременчуцького району Полтавської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, з 20.04.2025 по 30.10.2025 займав посаду командира НОМЕР_1 окремого батальйону охорони та обслуговування (військова частина НОМЕР_2 ), звання - підполковник, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

підозрюваного ОСОБА_4 ,

захисника підозрюваного ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

26.01.2026 до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_7 , погоджене прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , в якому сторона обвинувачення просить продовжити строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у межах строку досудового розслідування але не більше ніж до проведення підготовчого судового засідання.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, відділом розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025222750000871 від 03.09.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 309, ч. 3 ст. 368 КК України.

Так, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що наказом командира НОМЕР_3 № 3 від 20.04.2025 майора ОСОБА_4 призначено командиром НОМЕР_1 окремого батальйону охорони та обслуговування (далі військова частина НОМЕР_2 ).

Відповідно до ст. ст. 58, 59, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (зі змінами), командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; керувати правовим вихованням військовослужбовців бригади, у разі вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення негайно повідомляти про його вчинення органу досудового розслідування; знати справжній стан військової дисципліни в бригаді, вживати заходів для запобігання кримінальним та іншим правопорушенням, негайно доповідати старшому командирові (начальникові) про події, кримінальні правопорушення, адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією та військові адміністративні правопорушення в бригаді і повідомляти про них відповідного прокурора (у разі належності бригади до Збройних Сил України повідомляти також начальника відповідного органу управління Служби правопорядку), особисто з`ясовувати причини катастрофи та інших випадків, пов`язаних із загибеллю людей чи з іншими тяжкими наслідками;

Відповідно до ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_4 , вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом особою офіцерського складу.

Окрім того, ОСОБА_4 склав військову присягу на вірність народу України. Вступаючи на військову службу, присягнув завжди бути вірним і відданим народу України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю.

У відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (зі змінами), підполковник ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; дорожити бойовою славою Збройних сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові; кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до ст. 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 18 КК України спеціальним суб`єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб`єктом якого може бути лише певна особа.

Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Відповідно до примітки 1 статті 364 КК України службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 КК України є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Тобто, ОСОБА_4 , обіймаючи посаду командира військової частини НОМЕР_2 є службовою особою.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» дія даного Закону поширюється, з-поміж іншого, на військових посадових осіб Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки.

Згідно ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» військовим посадовим особам Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

Корупція, відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», являє собою використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», неправомірна вигода це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи не грошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 401 КК України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

Незважаючи на свою обізнаність з вимогами вищевказаних нормативно-правових актів, ОСОБА_4 , обіймаючи посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, будучи службовою особою, що здійснює функції представника влади, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, використовуючи своє службове становище, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, вчинив корупційне кримінальне правопорушення за попередньою змовою разом із службовою особою начальником групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який призначений на посаду наказом командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 № 59 від 07.05.2025, за наступних обставин.

Так, у невстановленому місці та в невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_4 та ОСОБА_9 досягли попередньої домовленості щодо спільного одержання неправомірної вигоди з осіб, які виявили бажання нести службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка не пов`язана з безпосереднім веденням бойових дій.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 15.09.2025 приблизно о 14.00 годині, начальник групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_9 , перебуваючи поблизу штабу вказаної військової частини, що розміщена за адресою: АДРЕСА_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, попереднього узгодивши між собою спільний злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, під час розмови з військовослужбовцем ОСОБА_10 , який займає посаду снайпера (2 категорії), висунув незаконну вимогу щодо надання йому неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 10 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на 15.09.2025 складало 417 514 гривень, за надання письмової згоди командира військової частини на продовження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 його знайомому ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який станом на 15.09.2025 рахується особою, яка самовільно залишила військову частину (відомості про що внесені до ЄРДР під №62025170020009037 від 04.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України).

При цьому, ОСОБА_9 , повідомив військовослужбовцю ОСОБА_10 , що спілкуватися з питання отримання неправомірної вигоди буде лише особисто з ним.

В подальшому, 03.10.2025 приблизно о 16.00, ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу магазину «АТБ», що розміщений за адресою: м. Харків, вул.Холодногорська, буд. 11, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, попереднього узгодивши між собою спільний злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, під час особистої зустрічі, повідомив, що вказана ОСОБА_9 сума неправомірної вигоди є завищеною та він готовий вирішити питання з приводу призначення до військової частини його знайомого за 6000 доларів США, що за офіційно встановленим курсом НБУ на 03.10.2025 складало 247 658,4 гривень.

При цьому, ОСОБА_4 , реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, висунув вимогу військовослужбовцю ОСОБА_10 щодо передачі частини неправомірної вигоди у сумі 3000 доларів США, що за офіційно встановленим курсом НБУ на 03.10.2025 складало 123 829,2 гривень у найкоротший термін, мотивуючи це внесенням змін до штатного розпису військової частини.

Надалі, 06.10.2025 приблизно о 16.00 ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, під час особистої зустрічі, яка відбулась поблизу будинку № 133 по вул. Шевченка в м. Харкові, одержав від військовослужбовця

ОСОБА_10 , який діяв під контролем правоохоронних органів, частину неправомірної вигоди у вигляду грошових коштів у розмірі 3000 доларів США, що за офіційно встановленим курсом НБУ на 03.10.2025 складало 123 829,2 гривень, за надання письмової згоди командира військової частини на продовження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 його знайомому ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який станом на 15.09.2025 рахується особою, яка самовільно залишила військову частину.

В подальшому, 10.10.2025 приблизно о 12.54 годині, ОСОБА_9 , перебуваючи за місцем дислокації військової частини НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_3 , після отримання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, при особистій зустрічі з військовослужбовцем ОСОБА_10 передав підписану командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 письмову згоду щодо призначення на вакантну посаду головного сержанта-командира відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та яка є підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, датовану 10.10.2025 за № 1307.

Після цього, 25.10.2025 приблизно о 14.30 ОСОБА_9 , продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, під час телефонної розмови висловив вимогу військовослужбовцю ОСОБА_10 щодо необхідності надання другої половини неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 3000 доларів США за призначення до військової частини його знайомого.

Надалі, 28.10.2025 приблизно о 11.30 ОСОБА_9 , продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, під час особистої зустрічі, яка поблизу будинку № 3 по вул. Чорноморській в м.Харкові, перебуваючи у автомобілі «Toyota Land Cruiser» д.н.з. НОМЕР_5 , одержав від військовослужбовця ОСОБА_10 , який діяв під контролем правоохоронних органів, другу частину раніше неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у розмірі 3000 доларів США, що на 28.10.2025 за офіційно встановленим курсом НБУ складало 126 211,2 гривень за призначення до військової частини його знайомого ОСОБА_11 .

Того ж дня, о 11 годині 32 хвилин, після одержання другої частини неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 3000 доларів США, ОСОБА_9 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України.

28.10.2025 ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України.

29.10.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. підтверджується наступними зібраними під час досудового розслідування доказами: показаннями свідка військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_10 ; показаннями свідка ОСОБА_11 ; протоколом проведення обшуку від 28.10.2025 за місцем фактичного мешкання ОСОБА_4 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 , в ході проведення якого були вилучені - грошові кошти номіналом по 100 $ в сумі 400 доларів США, серія та номер: PI24157728A, ME67212661B, LB37195240W, LE68197240C, які відповідають заздалегідь ідентифікованим засобам грошовим купюрам, що 06.10.2025 були передані ОСОБА_10 перед початком проведенням спеціального слідчого експерименту та в подальшому отримані ОСОБА_4 як частина неправомірної вигоди за оформлення на військову службу ОСОБА_11 та надання останньому «письмової згоди»; протоколом затримання ОСОБА_4 в порядку ст. 208 КПК України, під час особистого обшуку у якого було вилучено зіп-пакет з речовиною кристалічною білого кольору; протоколом огляду місця події від 28.10.2025, а саме автомобіля «Toyota Land Cruiser», р.н. НОМЕР_5 , у якому у ніші для речей правої передньої двері виявлено грошові купюри номіналом 100 доларів США у кількості 30 купюр, що 28.10.2025 були передані ОСОБА_10 перед початком проведенням спеціального слідчого експерименту та в подальшому отримані ОСОБА_9 як друга частина неправомірної вигоди за оформлення на військову службу ОСОБА_11 та надання останньому «письмової згоди»; протоколом за результатами проведення аудіо, -відео контролю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою фіксації дій, розмов, рухів, інших звуків, поведінки цієї особи, пов`язаних з його діяльністю або місцем його перебування від 08.10.2025; протоколом за результатами проведення аудіо, -відео контролю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою фіксації дій, розмов, рухів, інших звуків, поведінки цієї особи, пов`язаних з його діяльністю або місцем його перебування від 08.10.2025; протоколом огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів-грошових купюр від 06.10.2025; протоколом про результати контролю за вчиненням злочину від 06.10.2025; протоколом за результатами проведення аудіо, -відео контролю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою фіксації дій, розмов, рухів, інших звуків, поведінки цієї особи, пов`язаних з його діяльністю або місцем його перебування від 13.10.2025; протоколом огляду предмета від 17.10.2025; постановою про визнання речей речовими доказами та долучення речових доказів до кримінального провадження від 17.10.2025; протоколом огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів-грошових купюр від 28.10.2025.

29.10.2025 ухвалою Київського районного суду м. Харкова до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до 26 грудня 2025 включно, з можливістю внесення застави у розмірі 302 800 (триста дві тисячі вісімсот) гривень.

14.11.2025 ОСОБА_4 був звільнений з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» по сплаті застави у розмірі 302 800 гривень, визначеної згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 29.12.2025.

01.12.2025 Харківським апеляційним судом м. Харкова винесено ухвалу від 01.12.2025 № 11-сс/818/1403/25, відповідно до якої ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29.10.2025 скасовано та постановлено нову ухвалу. Вказаною ухвалою постановлено про застосування до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у межах строку досудового розслідування до 26 грудня 2025 року включно, визначивши заставу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908400 (дев`ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, надавши ОСОБА_4 строк до 08.12.2025 включно для внесення різниці між раніше внесеною сумою застави, яка полягає у внесенні 605600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) гривень на депозитний рахунок Харківського апеляційного суду.

Відповідно до листа Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області № 04-48/3690/25 від 09.12.2025 заставу за ОСОБА_4 , 13.11.2025 сплачено у сумі 302800 гривень.

Відповідно до листа Харківського апеляційного суду від 09.12.2025 вих. № 04-33/56/2025/ЕП-4797/25 станом на 09.12.2025 на депозитний рахунок Харківського апеляційного суду не надходила сума 605 600 гривень, як застава за ухвалою Харківського апеляційного суду м. Харкова за ОСОБА_4 .

10.12.2025 підозрюваний ОСОБА_4 прибув до СУ ГУНП в Харківській області, де о 16.40 затриманий для виконання ухвали Харківського апеляційного суду від 01.12.2025 №11-сс/818/1403/25 щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор».

Постановою керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено до трьох місяців, а саме до 29.01.2026.

24.12.2025 ухвалою Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 продовжено строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» в межах досудового розслідування, строком на 37 днів - до 29.01.2026.

24.12.2025 ухвалою Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_4 продовжено строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» в межах досудового розслідування, строком на 37 днів - до 29.01.2026.

28.01.2026 ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова, строки досудового розслідування продовжено до 5 (п`яти) місяців, тобто до 29 березня 2026 року включно.

28.01.2026 ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова, продовжено підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 28 березня 2026 року включно, визначено суму застави в розмірі 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) грн.

28.01.2026 ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 23 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_12 про зміну запобіжного заходу в частині зменшення розміру застави у кримінальному провадженні № 42025222750000871 від 03.09.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч.3 ст. 368 КК України з 200 прожиткових мінімумів до 80 прожиткових мінімумів.

18 березня 2026 року досудове розслідування завершено, на даний час матеріали досудового розслідування відкрито стороні захисту для ознайомлення, триває ознайомлення. Відповідно до повідомлення про завершення досудового розслідування, яке надано підозрюваному та його захиснику.

Відповідно до ч. 10 ст. 290 КПК України, сторонам кримінального провадження, надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ.

На цей час для закінчення досудового розслідування необхідно виконати вимоги ст. 290 КПК України, скласти та вручити обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування.

Ризики, які враховані слідчим суддею під час застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу існують і на даний час, тому необхідно продовжити строк тримання під вартою, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, підстави застосування запобіжного заходу підозрюваному обґрунтовуються можливістю настання ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та не перестали існувати.

Таким чином, сторона обвинувачення вважає, що запобігти вищезазначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, що в свою чергу надасть змогу досягнути завдань кримінального судочинства, можливо лише шляхом продовження відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Прокурор в судовому засіданні підтримала подане клопотання, просив його задовольнити.

Підозрюваний та захисник проти клопотання заперечували, посилаючись на необґрунтованість повідомленої підозри, відсутність доказів вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, недоведеність продовження існування ризиків, не доведеність неможливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою. З урахуванням даних про особу підозрюваного, який має міцні соціальні зв`язки, наявність ряду нагород та стану здоров`я просили відмовити у задоволенні клопотання обравши інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою або зменшити розмір застави до суми яка була внесена під час первісного визначення її розміру, перерахувавши на потреби ЗСУ. ОСОБА_4 причетність до інкримінованого кримінального правопорушення не визнав, пояснив, що злочинів не вчиняв, оскільки за змістом підозри брав ОСОБА_9 , а винен він та ОСОБА_9 , перебуває на волі.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши прокурора, який наполягав на задоволенні клопотання, захисника, підозрюваного, керуючись принципом правової визначеності, відповідно до положень ст. 183, 331 КПК України, суд доходить наступного висновку.

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Під час розгляду клопотання про продовження строків застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

- наявність достатніх підстав вважати, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою (п.1 ч.3 ст. 199 КПК України);

- наявність підстав, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (п.2 ч.3 ст.199 КПК України).

Слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч.4 ст.199 КПК України). Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч.5 ст.199 КПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 199 КПК України у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами цієї статті.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши прокурора, слідчого які наполягали на задоволенні клопотання, захисника, підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, оскільки обставини, які виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою, є доведеними.

Отже, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 слідчий суддя керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Судом встановлено, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжений до 29 березня 2026 року, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Завершення досудового розслідування в кримінальному провадженні до закінчення дії попередньої ухвали слідчого судді, якою підозрюваному застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, з урахуванням обставин, що по справі необхідно виконати процесуальні дії, направлені на закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні та ознайомити сторони кримінального провадження з матеріалами досудового розслідування, у відповідності до вимог ст. 290 КПК України у даному провадженні не є можливим.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК України).

У своїх рішеннях, зокрема, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України», Європейський суд з прав людини наголошує, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

«Обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими обґрунтовується затримання, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент учинення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волох проти України»).

При цьому факти що підтверджують обґрунтовану підозру не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Стаття 277 КПК України визначає вимоги до змісту повідомлення про підозру як процесуального документа. Так, повідомлення про підозру, окрім інших відомостей, має містити зміст підозри.

Достатність належить до оціночної категорії, тому в кожному кримінальному провадженні за внутрішнім переконанням слідчий, детектив, прокурор вирішують питання про достатність рівня підозри, обґрунтування якої (тобто її зміст) лягає в основу процесуального документа. Повідомлення про підозру це суб`єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину, формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування в повному обсязі може перерости у твердження у вигляді обвинувального акта.

Уявлення про «обґрунтовану підозру» має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб`єктивному та об`єктивному.

Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка виконала затримання та оголосила підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, другий що об`єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.

З матеріалів, доданих до клопотання вбачається, що ОСОБА_4 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 368 КК України.

Слідчий суддя наголошує, що при вирішенні питання щодо існування обґрунтованої підозри у розрізі наявності підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження чи продовження строку його дії, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначення вірогідності та достатності підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також того чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Висновок про обґрунтованість підозри не констатує винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину та відповідно не порушує принципу «презумпції невинуватості».

У відповідності до змісту статті 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.

Враховуючи те, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то, з огляду на вищенаведені дані, у суду наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Щодо наявності ризиків.

Частиною 5 ст. 9 КПК визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.

До цих підстав віднесені: наявність ризику, що підозрюваний не з`явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v. Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v. Armenia, § 94).

Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув`язнення особи. (Panchenko v. Russia, § 106).

Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв`язки та будь-які інші зв`язки з країною, у якій ведеться її переслідування. (Becciev v. Moldova, § 58).

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Clooth v. Belgium» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.

Вказані підстави враховані у національному законодавстві.

Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Надаючи оцінку можливості ОСОБА_4 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що підозрюваний з метою уникнення покарання за вчинення інкримінованих злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України: ч. 3 ст. 368 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна, може вдатися до відповідних дій. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення у судовому засіданні доведений можливий ризик того, що підозрюваний ОСОБА_4 за необхідності зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

У свою чергу сторона захисту не змогла навести достатні аргументи того, щоб взагалі виключити такий ризик.

Водночас, окрім врахування ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке інкриміноване ОСОБА_4 не залишається поза увагою слідчого судді те, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Також вимоги ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та роз`яснення, надані Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», де у п. 8 зазначено, що як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні.

Слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення у судовому засіданні доведений можливий ризик того, що підозрюваний за необхідності зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

Співставлення негативних для підозрюваного наслідків переховування у виді його покарання у невизначеному майбутньому, тобто після його можливого затримання, із засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).

В свою чергу, частиною 11 ст. 615 КПК України визначено, що показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов`язаних із введенням воєнного стану на території України.

Наведені обставини формують у слідчого судді переконання щодо наявності ризику впливу на учасників цього кримінального провадження.

Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення слідчий суддя зауважує, що з урахуванням ступеню тяжкості, суспільного резонансу кримінального правопорушення та фактичних обставин які інкримінуються вказаний ризик судом береться до уваги.

Слідчий суддя вважає необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання ОСОБА_4 винуватим, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування, суду, впливу на свідків, експертів, ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, спростовують доводи захисту про їх відсутність, вони є такими що тривають.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги вагомість наявних даних про причетність до вчинення підозрюваним злочину, тяжкість покарання, яке може бути застосовано, відомостей про особу підозрюваного, який має вищу освіту, одружений, має неповнолітню дитину, має постійне місце проживання, раніше не судимий, однак дані відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання підозрюваного під вартою, слідчий суддя вважає, що прокурор довів у судовому засіданні наявність достатніх підстав вважати, що існують перелічені вище ризики.

Вирішуючи клопотання про продовження строків застосування запобіжного заходу, слідчий суддя крім наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, також на виконання вимог ст. 178 КПК України на підставі наданих сторонами матеріалів враховує відомості про особу підозрюваного, вік та стан його здоров`я, майновий та сімейний стан.

Приймаючи до уваги ризики, які продовжують існувати, конкретні обставини провадження та наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а також характер та ступінь суспільної небезпечності вказаного кримінального правопорушення, слідчий суддя дійшов висновку про неможливість застосування підозрюваному іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Суд враховує відомості про особу підозрюваного, проте, вказані обставини не спростовують висновку суду про неможливість запобігти зазначеним вище ризикам у разі застосування менш суворого запобіжного заходу.

Даних щодо неможливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров`я слідчому судді не надано.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, доводи учасників, суд прийшов до висновку, що всі зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що єдиним запобіжним заходом, адекватним особі підозрюваного, здатним забезпечити його належну поведінку та запобігти встановленим ризикам, є тримання під вартою.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження підозрюваному строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.

Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право на свободу.

Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Між тим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Отже, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідча суддя вважає за необхідне, з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про причетність до вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, його вік та стан здоров`я, наявність міцних соціальних зв`язків в місці постійного проживання, розмір майнової шкоди, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, з урахуванням відсутності інших ризиків, ніж ті які були встановлено під час первісного застосування міри запобіжного заходу, визначити підозрюваному розмір застави.

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрювану особу від намірів та спроб порушити покладені на неї обов`язки, а з іншого - не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.

При визначенні розміру застави суд враховує дані про особу підозрюваного, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, а також те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, яке віднесено до категорії тяжких.

Розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи підозрюваного, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки підозрюваної в суд достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб не здійснити втечу.

У зв`язку з викладеним суд приходить до висновку про доцільність на даному етапі з урахуванням чергового продовження міри запобіжного заходу визначити ОСОБА_4 , як альтернативу застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заставу в розмірі 180 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, відповідно до абз. 2 ч.5 ст.182 КПК України, оскільки ця сума є значною та, на думку слідчого судді, цілком здатною забезпечити виконання належної процесуальної поведінки підозрюваним, що не суперечить положенням ч.5 ст.182 КПК України та вимогам ст.ст.178, 182, 183 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу бажання порушувати покладені на неї процесуальні обов`язки, та не є явно непомірним, беручи до уваги розмір предмета злочину.

Згідно з ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, та які передбачені пунктами 1-9 частини 5 статті 194 КПК України.

Окрім цього, суд вважає за необхідне відповідно до норм ч. 3 ст. 183 та ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави покласти на підозрюваного такі обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; утриматись від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного під вартою.

Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 194, 197, 199, 372, 376, 395 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 задовольнити.

Продовжити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на строк 60 (шістдесят ) днів до 23 травня 2026 року включно, але не більше ніж до проведення підготовчого судового засідання.

Встановити строк дії даної ухвали до 23 травня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 180 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 599 040 (п`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч сорок) гривень 00 коп, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок :

ТУ ДСА України у Харківській області (Отримувач коштів (одержувач): ТУ ДСА України у Харківській області; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26281249; Банк отримувача (одержувача): ДКСУ м. Київ; Код банку отримувача (МФО одержувача): 820172; Рахунок отримувача (Р/р): UA208201720355299002000006674; призначення платежу застава по справі №, за підозрюваного ПІБ) до сплину терміну тримання під вартою.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом строку дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;

- не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утриматись від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити на строк 2 місяці.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та Київський районний суд м.Харкова.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Копію ухвали надіслати учасникам судового провадження та керівнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_4 в той же строк, але з моменту вручення копії ухвали суду.

Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено 26.03.2026.

Слідчий суддя ОСОБА_1