Ухвала суду № 135149572, 26.03.2026, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/745/26

УХВАЛА

про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

26 березня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , яка брала участь в режимі відеоконференції, розглянувши клопотання прокурора Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026071060000026 від 11.01.2026 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганськ, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні одну неповнолітню дитину, непрацюючого, у порядку ст. 89 КК України не судимого,

встановив:

Прокурор Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 днів, із визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень. При цьому просив покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені п. п. 1-4,8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати за першим викликом до слідчого, прокурора та суду; 2) не відлучатись з території Закарпатської області без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; 4) утримуватись від спілкування зі свідками, експертами, спеціалістами у кримінальному провадженні № 12026071060000026 від 11.01.2026 року, зокрема із свідками та потерпілою; 5) здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Клопотання мотивовано тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, у період дії правового режиму воєнного стану, 10.01.2026 року у проміжок часу з 16:00 год. до 17:20 год., точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на АДРЕСА_3 поблизу багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_4 , шляхом вільного доступу через незачинені двері проник до під`їзду вказаного будинку, після чого, пошкодивши серцевину замкового механізму вхідних дверей квартири АДРЕСА_5 , незаконно проник до зазначеного житла, де, пересвідчившись у можливості безперешкодного вчинення крадіжки, умисно таємно заволодів майном потерпілої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме грошовими коштами в сумі 500 грн., що перебували в шухляді шафи-комода у коридорі, та ювелірними виробами, що знаходилися в серванті вітальної кімнати: парою золотих сережок із червоним каменем вагою 3 г, вартістю 11 349 грн., чоловічим золотим ланцюжком вагою 10 г, вартістю 37 830 грн., квадратним золотим кулоном вагою 2 г, вартістю 7 566 грн., золотим кулоном з бурштиновим каменем вагою 2 г, вартістю 7 566 грн., жіночим золотим перстнем (печаткою) вагою 5 г, вартістю 1 815 грн., золотим кільцем з рожевим каменем вагою 6 г, вартістю 22 698 грн. та золотим кільцем з червоним каменем вагою 6 г, вартістю 22 698 грн., а всього загальною вартістю 129 122 грн., після чого зник з місця з викраденим майном та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 129 122 грн., що підтверджується висновком експерта від 15.01.2026 року.

Правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність:

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у житло, вчинена в умовах воєнного стану.

28 січня 2026 року старшим слідчим СВ Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області капітаном поліції ОСОБА_7 за погодженням із прокурором Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_3 було повідомлено про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Обгрунтованість підозри ОСОБА_4 підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами: протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 11.01.2026 року; протоколом огляду місця події від 11.01.2026 року; протоколом огляду місця від 15.01.2026 року; протоколами допитів потерпілої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; протоколами допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; протоколами пред`явлення осіб для впізнання від 16.01.2026 року; протоколом огляду місця (вилучення золотих виробів) від 15.01.2026 року; протоколом огляду предмета від 16.01.2026 року; висновком експерта про вартість об`єкта оцінки від 15.01.2026 року; протоколом огляду та перегляду відеозапису від 14.01.2026 року; висновком експерта №СЕ-19/107-26/378-Д (дактилоскопія) від 21.01.2026 року та іншими зібраними в ході досудового розслідування доказами.

ОСОБА_4 вчинив умисний злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України, який, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, а в разі доведення його вини в ході судового слідства, останньому може загрожувати реальна міра покарання у виді позбавлення волі.

Ризики не зменшились, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 не працює, постійного джерела прибутку або доходу не має, може переховуватись від органів досудового розслідування, може вчинити інше правопорушення, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків, а також мету і завдання кримінального провадження.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1. Переховування від органів досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та суду підтверджується сукупністю об`єктивних обставин.

Так, він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, що створює реальну загрозу призначення йому тривалого строку позбавлення волі та, відповідно, формує мотиви для ухилення від кримінальної відповідальності.

Крім того, обвинувачений є раніше неодноразово судимою особою (однак судимості погашені), у тому числі за аналогічні корисливі злочини проти власності, при цьому попередні засудження, у тому числі із застосуванням ст. 75 КК України, не сприяли його виправленню та не забезпечили належної поведінки. Після звільнення з місць позбавлення волі обвинувачений не сформував стійких соціальних зв`язків, офіційно не працевлаштований, що у сукупності свідчить про відсутність у нього чинників, які б стримували його від переховування від органів досудового розслідування та суду.

З урахуванням наведеного існують реальні та обґрунтовані підстави вважати, що у разі не продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

2. Вчинення іншого кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України)

Ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 іншого кримінального правопорушення є реальним та обґрунтованим і підтверджується його попередньою кримінальною поведінкою. Так, обвинувачений неодноразово судимий за корисливі злочини проти власності, зокрема за ст. 185 КК України, при цьому вчиняв нові кримінальні правопорушення як після відбуття покарання у виді позбавлення волі, так і в період іспитових строків, що свідчить про стійку злочинну спрямованість його поведінки та зневагу до вимог закону.

Застосування до обвинуваченого у попередніх кримінальних провадженнях заходів кримінально-правового впливу, у тому числі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, не досягло мети його виправлення, оскільки він продовжив вчиняти умисні корисливі кримінальні правопорушення. Вчинення нового тяжкого злочину у даному кримінальному провадженні підтверджує системність та повторюваність такої поведінки.

Крім того, обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має стабільного законного джерела доходу та міцних соціальних зв`язків, що у поєднанні з попередніми судимостями та характером інкримінованого кримінального правопорушення створює реальну загрозу вчинення ним нового кримінального правопорушення у разі не продовження застосування належного запобіжного заходу.

Отже, з урахуванням наведених обставин існують обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, що повністю відповідає положенням п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

3. Незаконного впливу на потерпілу чи свідків у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України)

Ризик незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_4 на потерпілу та свідків є реальним та обґрунтованим. Так, обвинуваченому відомі анкетні дані та фактичне місце проживання потерпілої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у житло якої він незаконно проник під час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. За таких обставин, перебуваючи на волі, обвинувачений має реальну можливість здійснювати незаконний психологічний тиск на потерпілу, з метою уникнення кримінальної відповідальності, зміни або спотворення її показань, що може істотно перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім того, 15.01.2026 року слідчим слідчого відділу Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області проведено огляд місця події, а саме службового кабінету Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області, розташованого за адресою: м. Берегове, вул. І. Сечені, 13, у присутності свідка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який добровільно видав слідчому поліетиленовий пакет із ювелірними виробами, а саме: пару золотих сережок із порожнім отвором для каміння вагою 3 грами, чоловічий золотий ланцюжок вагою 10 грамів, жіночий золотий перстень (печатку) вагою 5 грамів, а також два золоті кільця з порожніми отворами для каміння вагою по 6 грамів кожне.

Під час допиту свідок ОСОБА_8 пояснив, що зазначені ювелірні вироби 10.01.2026 року близько 17:45 год. були передані йому ОСОБА_4 у заставу, за що останній отримав грошові кошти у сумі 10 000 гривень, шляхом перерахування з банківської картки на банківську картку. Також свідок надав фото платіжної інструкції (квитанції), відповідно до якої ним здійснено переказ грошових коштів у сумі 10 000 гривень на рахунок отримувача № НОМЕР_1 , який, зі слів свідка, був зазначений та наданий саме обвинуваченим ОСОБА_4 .

З огляду на те, що обвинуваченому відомі обставини передачі викраденого майна, особа свідка та його контактні дані, існує реальний ризик незаконного впливу на свідка з метою зміни показань, відмови від наданих свідчень або ухилення від участі у процесуальних діях.

Таким чином, перебування обвинуваченого на волі створює реальну загрозу незаконного впливу на потерпілу та свідка, що може істотно перешкодити повному, всебічному та неупередженому досудовому розслідуванню, що повністю відповідає положенням п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

4. Перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України)

Ризик перешкоджання обвинуваченим ОСОБА_4 кримінальному провадженню іншим чином є реальним та обґрунтованим і підтверджується характером його дій після вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а також способом поводження з викраденим майном.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що після незаконного проникнення до житла потерпілої та заволодіння ювелірними виробами обвинувачений вжив заходів, спрямованих на приховування походження викраденого майна, а саме передав його третій особі у заставу з метою отримання грошових коштів. Зокрема, 10.01.2026 року близько 17:45 год. обвинувачений передав свідку ОСОБА_8 викрадені ювелірні вироби у заставу, отримавши за це грошові кошти у сумі 10 000 гривень шляхом безготівкового переказу на банківську картку, реквізити якої були надані саме обвинуваченим.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 на час проведення досудового розслідування не виявляв готовності до співпраці з органом досудового розслідування та під час проведення процесуальних дій від надання показань відмовився, скориставшись правом, передбаченим ст. 63 Конституції України. Зазначене саме по собі не є порушенням закону, однак у сукупності з іншими встановленими обставинами кримінального провадження, характером інкримінованого злочину та попередньою поведінкою обвинуваченого свідчить про відсутність намірів сприяти встановленню об`єктивної істини, що, перебуваючи на волі, створює додаткові ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі шляхом затягування слідчих дій та ускладнення повного й всебічного дослідження обставин справи.

Зазначені дії свідчать про активну поведінку обвинуваченого, спрямовану на розпорядження викраденим майном, ускладнення його подальшого виявлення та повернення законному власнику, а також створення перешкод для належної фіксації та збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

Крім того, перебуваючи на волі, обвинувачений, усвідомлюючи обсяг доказів, зібраних стороною обвинувачення, може вживати інших заходів, спрямованих на перешкоджання досудовому розслідуванню, зокрема шляхом узгодження позицій зі свідками, приховування або знищення інших речових доказів, що ще не були вилучені, або іншим чином ускладнювати встановлення всіх обставин кримінального правопорушення.

Таким чином, з урахуванням наведеного існують обґрунтовані підстави вважати, що у разі перебування обвинуваченого на свободі він може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що повністю відповідає вимогам п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Запобіжний захід у вигляді особистої поруки відповідно до вимог КПК України полягає у покладенні на поручителів обов`язку забезпечувати належну поведінку обвинуваченого та його виконання процесуальних обов`язків. Водночас у ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, не має стійких соціальних зв`язків, а також не має осіб, які могли б виступити поручителями, взяти на себе відповідні обов`язки та викликали б довіру суду.

Крім того, обвинувачений зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак місця постійного проживання не має. Фактично він тимчасово проживає у співмешканки за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про відсутність у нього стабільного місця проживання та контролю за його поведінкою.

За таких обставин застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистої поруки є неможливим, оскільки такий захід не здатний забезпечити виконання ним покладених процесуальних обов`язків та не усуває встановлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту також є неможливим та недоцільним. З урахуванням тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, відсутності у обвинуваченого постійного законного джерела доходу, стійких соціальних зв`язків та постійного місця проживання, а також наявності реальних ризиків його можливого виїзду за межі Закарпатської області чи України, зазначений запобіжний захід не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Крім того, з огляду на попередні судимості обвинуваченого за корисливі злочини проти власності, системність його протиправної поведінки та відсутність стримуючих чинників, обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не усуне ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення, оскільки такий захід не передбачає постійного контролю за його поведінкою та не унеможливлює продовження злочинної діяльності.

Отже, застосування домашнього арешту у даному кримінальному провадженні не відповідає меті запобіжних заходів та не забезпечує належного усунення встановлених ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 таких запобіжних заходів, як особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт або застава, оскільки вони є недостатніми та неефективними для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Натомість запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним і пропорційним характеру та тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , відповідає вимогам статей 178, 183 КПК України, а також є єдиним запобіжним заходом, який за наявних обставин здатний реально усунути встановлені ризики та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Дослідженням відомостей про особу обвинуваченого встановлено, що він є працездатною особою, тяжкими захворюваннями не страждає, медичних протипоказань, які б перешкоджали його триманню під вартою, не має. Обставини, передбачені КПК України, які унеможливлюють продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні.

З огляду на наведене, продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону та є обґрунтованим, законним і доцільним у даному кримінальному провадженні.

З урахуванням викладеного, тяжкості інкримінованого злочину, а також необхідності забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, існують обґрунтовані підстави для продовження застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Жоден із більш м`яких запобіжних заходів (особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт, застава) не здатен ефективно запобігти зазначеним ризикам.

У зв`язку з цим, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є єдиним таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та усунути ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Разом із цим, під час виконання вимог ч. 4 ст. 183 КПК України щодо визначення розміру застави, з урахуванням обставин, передбачених ч. 4 ст. 182 КПК України, а також тяжкості інкримінованого злочину, даних про особу обвинуваченого та наявних ризиків, необхідно визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 підтримав, вказавши, що ризики, зазначенні в ньому, продовжують існувати. Додав, що в разі внесення обвинуваченим застави, у обов`язки про явку на виклик та повідомлення, передбачені п.п. 1,2, слід вказати тільки суд.

Захисник ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні клопотання та зазначила, що ризик переховування обвинуваченого від суду взагалі відсутній, а інші ризики не доведені. Крім того, просила взяти до уваги, що обвинувачений є безробітнім, одруженим та має на утриманні одну неповнолітню дитину, тому не спроможний сплатити зазначену в клопотанні заставу. Згідно поданого письмового клопотання просила обрати йому домашній арешт в нічний час доби, щоб він міг працювати.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника, при цьому висловив згоду, щоб йому був обраний і цілодобовий домашній арешт.

Заслухавши думку учасників процесу та перевіривши матеріали клопотання, вважаю, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Метою і підставою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

При розгляді клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3,4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Зокрема при розгляді клопотання суд оцінює підстави для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з урахуванням конкретних обставин справи.

Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.

Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ «Александер Макаров проти Росії» національні органи влади зобов`язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.

Суд, в свою чергу, повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

В той же час згідно із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Так, з обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), поєднаній з проникненням у житло, вчиненій в умовах воєнного стану, що відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів та передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років.

Отже, з метою уникнення такої відповідальності обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Таким чином, ризики, викладені у клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшились.

Ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 30.01.2026 року ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 31 березня 2026 року.

Крім того, суд вважає необхідним констатувати також особисті обставини життя обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 безробітній, одружений та має на утриманні одну неповнолітню дитину.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов до висновку, що клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 строком на 60 днів є обґрунтованим.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Отже, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 183 КПК України, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, вчиненого з корисливою метою, в якому він обвинувачується та з урахуванням майнового та сімейного стану обвинуваченого, який не працює, одружений та має на утриманні одну неповнолітню дитину, суд вважає за необхідне при продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити заставу в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 166 400 гривень, у передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, тобто у меншому розмірі, ніж пропонується прокурором.

При цьому, суд вважає, що в разі внесення обвинуваченим застави, на нього слід покласти обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; 3) без дозволу суду не виїжджати за межі Закарпатської області; 4) утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілою у даному кримінальному провадженні; 5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

На підставі наведенного, керуючись ст.ст. 132, 176-178, 183, 194, 196-197, 199 КПК України, суд,

ухвалив:

Клопотання прокурора Берегівської окружної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026071060000026 від 11.01.2026 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Луганськ, мешканцю АДРЕСА_1 , строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 11:45 год. 25 травня 2026 року.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_4 заставу, достатню для забезпечення виконання ним обов`язків, передбачених КПК України, а саме у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 166 400 (сто шістдесят шість тисяч чотириста) гривень.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у визначеному розмірі. У разі внесення застави у визначеному розмірі обвинувачений ОСОБА_4 повинен бути звільнений з-під варти. З моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти внаслідок внесення застави, він та заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

У разі звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти внаслідок внесення застави покласти на нього наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;

3) без дозволу суду не виїжджати за межі Закарпатської області;

4) утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілою у даному кримінальному провадженні;

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвала суду про продовження строку дії запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Суддя: ОСОБА_12