Рішення № 135146135, 09.01.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/7801/24

Провадження № 2/202/223/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Мартинюк С.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Маркело В.О., представників відповідача Григоренко А.В., Остапенка П.В., представника третьої особи адвоката Савка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Обереги», про визнання права користування житловим приміщенням,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що з 15 березня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

На момент смерті останній проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира є трикімнатною, має житлову площу 43,59 кв.м. та була надана батькові чоловіка ОСОБА_5 згідно з ордером № 211, виданим 27 лютого 1968 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради депутатів на підставі рішення виконавчого комітету від 23.02.1968 на сім?ю з чотирьох осіб, а саме: самого ОСОБА_5 , його дружини (матері чоловіка) ОСОБА_6 , сестри чоловіка ОСОБА_7 , баби чоловіка ОСОБА_8 .

В 2009 році вона, ОСОБА_1 , разом зі своєю неповнолітньою дочкою ОСОБА_9 вселилася до вказаної квартири, де стала проживати однією сім?єю з ОСОБА_4 та вести з ним спільне господарство.

Зі своєї кімнати в гуртожитку вона перенесла до квартири ОСОБА_4 всі свої особисті речі.

Отже, з моменту її вселення до квартири вони вели з ОСОБА_4 спільне господарство, мали спільний побут, разом несли витрати на утримання квартири.

Після досягнення повноліття її дочка повернулася проживати до гуртожитку.

Зі слів ОСОБА_4 в квартирі була зареєстрована його сестра ОСОБА_2 , але в квартирі вона не проживала та її речей не було.

Після смерті чоловіка вона несе витрати на утримання квартири та сплату комунальних послуг.

За цих підстав позивач просила визнати за нею право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2 .

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 вересня 2024 року у справі було відкрите загальне позовне провадження.

Ухвалою від 31 жовтня 2024 року витребувані з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відомості про склад сім`ї та зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 31 березня 2025 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 .

Під час підготовчого провадження представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Савком В.В. був поданий відзив на позов, в якому вони позов не визнали, посилаючись на те, що 27 лютого 1968 року виконавчим комітетом Дніпропетровськоі? міськоі? ради депутатів на підставі рішення виконкому, затвердженого Радою депутатів трудящих 23.02.1968 року, ОСОБА_5 був виданий ордер № 211 на право заи?няття квартири АДРЕСА_2 на сім`ю, яка складалася з трьох осіб: ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_8 (матір дружини).

У 1977 році основний квартиронаймач ОСОБА_5 помер. Матір и?ого дружини також померла. В квартирі залишилися зареєстрованими ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

На підставі рішення народного суду Індустріального раи?ону від 20.05.1981 року виконавчим комітетом Індустріальноі? раи?онноі? Ради народних депутатів м. Дніпропетровська було прийнято рішення від 21.08.1981 року № 578 «Про переоформлення особових рахунків», згідно з яким вирішено розділити особовии? рахунок на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 і окремі особові рахунки на дві кімнати відкрити на ОСОБА_6 зі складом родини три людини, а на одну кімнату - на ОСОБА_4 зі складом родини дві людини.

В 1988 році у цій квартирі був зареєстрований ОСОБА_4 .

У 1990 році померла ОСОБА_6 .

В квартирі залишилися зареєстрованими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ? ОСОБА_12 .

Отже, вважали, що станом на 1990 рік єдиним квартиронаи?мачем залишилася ОСОБА_2 , а ОСОБА_4 проживав у квартирі як член сім`і? наи?мача. При цьому договір між ОСОБА_6 і ескплуатаціи?ною організацією припинився внаслідок її смерті в силу приписів статті 223 ЦК УРСР.

10.04.2006 у квартирі була зареєстрована як член сім`і? основного наи?мача дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ?вна. У квартирі вони зберігали власні речі та періодично ночували.

Також у квартирі постійно проживав ОСОБА_4 .

Крім того, дочка ОСОБА_4 від іншого шлюбу - ОСОБА_13 ?вна була зареєстрована в квартирі 06.04.2006 року та знята з реєстраціі? 04.01.2018 року.

З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію Украі?ни в 2022 році вони, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , тимчасово покинули вказану квартиру, в якіи? перебували і?х речі.

Після смерті в 2023 році ОСОБА_4 та подання позивачем цього позову довідалися, що в квартирі проживала дружина померлого ОСОБА_1 ?вна, на що своєї згоди вони не давали.

Після повернення із-за кордону вони не змогли потрапити до квартири, так як замки були замінені. Тож на сьогодні доступ до квартири в них відсутніи?.

Вважали, що позивач не мала законного права на вселення до спірної квартири.

Звертали увагу, що відповідно до ст. 104 ЖК Украі?ни член сім`і? наи?мача вправі вимагати за згодою інших членів сім`і?, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору наи?му, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 ЖК Украі?ни.

Відповідно до ст. 106 ЖК Украі?ни повнолітніи? член сім`і? наи?мача вправі за згодою наи?мача та інших членів сім`і?, які проживають разом з ним, вимагати визнання и?ого наи?мачем за раніше укладеним договором наи?му жилого приміщення замість попереднього наи?мача. Таке ж право у разі смерті наи?мача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`і? наи?мача. У разі відмови наи?модавця у визнанні члена сім`і? наи?мачем за договором наи?му спір може бути вирішено в судовому порядку.

Однак після смерті ОСОБА_6 ніхто не звертався до виконкому щодо переведення прав наи?мача, в тому числі ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_6 основним і єдиним наи?мачем залишилася ОСОБА_10 .

В свою чергу, ОСОБА_4 не набув статусу наи?мача відповідно до процедури, встановленої житловим законодавством, так як на момент смерті основного квартиронаи?мача він був неповнолітнім, а після наи?мач квартири вже був визначении? і питання про и?ого заміну не поставало та рішення про це не приймалося.

Після смерті ОСОБА_6 (одного з основних квартиронаи?мачів) ОСОБА_4 не звертався до виконкому щодо заміни и?ого у договорі наи?му та набуття ним статусу основного квартиронаи?мача.

Наголошували на тому, що заміна наи?мача вимагає обов`язковоі? узгодженості зі сторони наи?модавця та оформлюється шляхом підписання відповідноі? угоди між первісним наи?мачем, новим наи?мачем і наи?модавцем та винесення відповідного рішення, як це відбувалося між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . За своєю суттю дана процедура має відповідати правилам заміни сторони в зобов`язанні, закріпленим у Главі 47 ЦК. Особливістю заміни наи?мача у договорі житлового наи?му є те, що новим наи?мачем може стати не будь-яка особа, а тільки одна із повнолітніх осіб, які проживають разом із наи?мачем.

Тож після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 основним наи?мачем автоматично стала ОСОБА_10 .

Звертали також увагу, що матеріали справи не містять доказів, що на вселення позивачки до спірної квартири була надана письмова згода всіх членів родини.

Отже, посилаючись на недотримання при вселенні позивача до спірної квартири порядку, передбаченого ст. 65 ЖК Украі?ни, а також невірне визначення відповідачів та способу захисту її прав, просили в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

02 травня 2025 року позивачем була подана заява про зміну предмета позову, в якій вона просить визнати за нею право користування житловим приміщенням площею 30,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_2 .

При цьому у заяві про предмета позову позивачем визначено відповідачем виконавчий комітет Дніпровської міської ради, а третіми особами Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Ухвалою суду від 07 травня 2025 року прийнято заяву позивача про зміну предмета позову та замінено відповідача на виконавчий комітет Дніпровської міської ради, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Новим відповідачем - виконавчим комітетом Дніпровської міської ради був поданий відзив на позов, в якому зазначено, що квартира АДРЕСА_2 є неприватизованою та перебуває у комунальній власності. Позивач зареєстрована за іншою адресою. Позивач не зверталася до виконавчого комітету з приводу зміни договору найму квартири. Позивачем не надано доказів порушення її прав. Отже, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

В свою чергу, позивачем була подана відповідь на відзив, в якому зазначено, що вона вселилася до спірної квартири зі згоди свого чоловіка, який інших членів сім`ї не мав, що підтверджується тим, що на дві кімнати квартири був відкритий окремий особовий рахунок і після смерті своєї матері чоловік залишився зареєстрований один.

Отже, посилаючись на те, що спірна квартира на цей час є для неї єдиним житлом, так як право користування кімнатою в гуртожитку фактично втрачено нею в 2009 році, а також на те, що між нею і чоловіком не було жодних угод про порядок користування квартирою та після його смерті вона продовжує проживати в квартирі та виконувати обов`язки за договором найму, наполягала на задоволенні її позовних вимог до виконавчого комітету Дніпровської міської ради.

Разом із тим, представником третьої особи ОСОБА_3 адвокатом Савком В.В. були надані пояснення, в яких вони проти позову ОСОБА_1 заперечують, посилаючись на те, що в спірній квартирі хоча й був розподілений особовий рахунок та відкрито два окремі особові рахунку на ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , проте, на їх думку, позиція позивача про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не мають жодного відношення до житлового приміщення площею 30,8 кв.м. і не повинні бути відповідачами у справі є необґрунтованою.

Звертали увагу, що ототожнення позивачем наявності окремого особового рахунку з правом на житлове приміщення (квартиру) не відповідає законодавству, так як особовий рахунок призначений для ідентифікації споживача для проведення розрахунків за житлово-комунальні послуги. Закріплення особового рахунку за членами сім`ї автоматично не наділяє їх статусом «наймача/співнаймача». Тож оформлення особових рахунків для сплати комунальних платежів жодним чином не свідчить, що особа, на яку було оформлено особовий рахунок або яка віднесена до того чи іншого рахунку має більші майнові права на житлове приміщення і не наділяє її статусом «наймача/співнаймача».

Також наголошували, що ордер № 211 від 27 лютого 1968 року було видано ОСОБА_5 на право зайняття спірної квартири зі складом сім`ї з трьох осіб. З цього слідує, що ОСОБА_5 був наймачем всієї квартири, а не певної площі. В подальшому у зв`язку з його смертю до інших осіб переходили права наймачів на всю квартиру, а не на окрему кімнату. Сплата комунальних платежів за особовими рахунками є внутрішнім питанням, яке вирішується членами сім`ї та не впливає на їх статус та права.

На його думку, на цей час саме ОСОБА_2 є наймачем спірної квартири.

Тож вважав, що розгляд справи впливає на права та інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як осіб, які є зареєстрованими у спірній квартирі та проживають в ній. Визнання за будь-якою особою права користування квартирою, де вони проживають, вплине на їх права, зокрема на обсяг житлової площі, які вони можуть займати.

Ухвалою суду від 16 липня 2025 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та її представник позов адвокат Маркело В.О. позовні вимоги підтримали.

Представники відповідача виконавчого комітету Дніпровської міської ради Григоренко А.В., а згодом Остапенко П.В., у судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи - ОСОБА_3 адвокат Савко В.В. проти задоволення позову заперечував.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Обереги», а також ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що вона є головою ОСББ по АДРЕСА_4 , яке створено у 2015 році. Позивач мешкала в квартирі АДРЕСА_5 цього будинку разом з ОСОБА_4 . У цій квартирі розподілені особові рахунки. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не бачила, останні мають заборгованість.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснила, що позивач є її сестрою. З 2007 року остання проживала з ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_5 , де вони вели спільне господарство. Варичей ніколи не бачила.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснила, що проживає з 1999 року в будинку по АДРЕСА_4 . ОСОБА_4 був її сусідом. Останній з 2008 року мешкав у квартирі разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 його знайома. Після укладення шлюбу з ОСОБА_4 вона стала проживати в його квартирі по АДРЕСА_4 . Однією кімнатою вони не користувалися. Після смерті чоловіка позивач залишилася мешкати в квартирі.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом установлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів від 23.02.1968 ОСОБА_5 на склад сім?ї: дружина ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_4 , мати ОСОБА_8 , був виданий ордер № 211 від 27 лютого 1968 року на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 43,6 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Індустріальної раи?онноі? Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 21.08.1981 року № 578 «Про переоформлення особових рахунків» на підставі рішення народного суду Індустріального району від 20.05.1981 року особовии? рахунок на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 розділений і відкриті окремі особові рахунки на дві кімнати площею 30,8 кв.м. на ОСОБА_6 зі складом сім`ї три особи, а на одну кімнату площею 12,8 кв.м. - на ОСОБА_7 зі складом сім`ї дві особи.

29.12.1988 року у вказаній квартирі був зареєстрований ОСОБА_4 (1-й особовий рахунок).

ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована ОСОБА_3 (2-й особовий рахунок).

На час розгляду справи у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

15 березня 2013 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_18 , яка змінила прізвище на « ОСОБА_19 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Звернувшись до суду, позивач із урахуванням зміненого предмета позову, просить визнати за нею право користування житловим приміщення площею 30,8 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що з 2009 року вона проживає у цьому житловому приміщенні як член сім`ї свого чоловіка ОСОБА_4 і це житло є її єдиним і постійним місцем проживання.

При вирішенні спору про право позивача на користування спірним житловим приміщенням суд керується наступним:

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод також закріплено право людини на повагу до свого житла.

Відповідно до статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

За змістом частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно зі статтею 103 ЖК України договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України.

Частиною 1 статті 104 ЖК України визначено, що член сім`ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.

У разі відмовлення членів сім`ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Частиною першою та другою статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 зроблений висновок, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем (постанови Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21), від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (провадження № 61-5671св23)).

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21 (провадження № 61-3800сво23) зазначено, що «позови (вимоги) про встановлення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та про зміну умов договору найму (укладення окремого договору найму), є різними за правовими та фактичним підставами. Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України ... Особи, які проживатимуть разом із наймачем, набувають рівних з наймачем прав та обов`язків щодо володіння та користування житлом. Порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду. Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Потрібно розмежовувати зміну умов договору найму (укладення окремого договору найму) щодо жилого приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та встановлення порядку користування таким приміщенням».

Аналіз наведених положень законодавства та судової практики свідчить про те, що належним відповідачем у справах щодо користування житлом у будинках державного та громадського житлового фонду є не лише власник (наймодавець) такого житла, зокрема в особі уповноваженого органу, до відання якого належить здійснення обліку відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням та надання житла, а й особи, які на відповідній правовій підставі вселилися та проживають у такому житлі або мають право користування ним, зокрема наймач та члени сім`ї наймача, якими порушується, не визнається чи оспорюється відповідне право особи.

Так, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала також щодо неможливості оцінки спірних правовідносин лише залежно від того, як позивач сформулював позовну вимогу, і кого вказав відповідачем за цією вимогою. У кожному випадку суд повинен встановити зміст спірних правовідносин (обставини, пов`язані з правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити зміст спору. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, із неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є; позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-27, 30-32, 96-98), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 55), від12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 51)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах також неодноразово наголошувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).

Суд ураховує, що квартира АДРЕСА_2 складається з трьох жилих кімнат та була надана в лютому 1968 року на підставі ордеру ОСОБА_5 , до сім`ї якого на той час входили дружина ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_20 та мати ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 в родині ОСОБА_19 народився син ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_5 права та обов`язки основного квартиронаймача перейшли до його дружини ОСОБА_6 .

В Індустріальному районному суді міста Дніпра наявне судове рішення народного суду Індустріального району міста Дніпропетровська від 20 травня 1981 року у спорі між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про вселення останньої разом з дитиною до квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Індустріальної раи?онноі? Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 21.08.1981 року № 578 «Про переоформлення особових рахунків» із посиланням на вищезгадане судове рішення відкрито окремі особові рахунки на квартиру АДРЕСА_2 : на дві кімнати площею 30,8 кв.м. - на ім`я ОСОБА_6 зі складом сім`ї три особи та на одну кімнату площею 12,8 кв.м. - на ім`я ОСОБА_7 зі складом сім`ї дві особи.

Після смерті ОСОБА_6 у вказаній квартирі залишилися зареєстрованими ОСОБА_4 та ОСОБА_10 разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 .

Отже, між ОСОБА_6 за її життя, а у подальшому ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 встановився певний порядок користування квартирою АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 у цій квартирі залишаються зареєстрованими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З огляду на наведене, суд звертає увагу, що спірні житлові кімнати загальною площею 30,8 кв.м. не були предметом окремого договору найму. За домовленістю між наймачем і членами сім`ї наймача ( ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ) хоча й було визначено порядок користування спільною квартирою та відкрито окремі особові рахунки, чим змінено умови раніше укладеного договору найму житлового приміщення, проте це не позбавляє третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права користування такою квартирою в цілому, до якої вони заселилися на законних підставах.

При цьому після смерті ОСОБА_4 між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з одного боку, та позивачем ОСОБА_1 як членом сім`ї померлого, з іншого боку, існує спір щодо користування останньою вищевказаною квартирою, до якої вона заселилася як дружина ОСОБА_4 .

Так, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечують проти позовних вимог ОСОБА_1 , про що свідчить, зокрема, подання ОСОБА_2 у квітні 2025 року позову про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири (справа № 202/3946/25).

Отже, вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання за нею права користування житловим приміщення площею 30,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_2 неможливо без вирішення спору між нею та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо її права користування цим житлом.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом статті 51 ЦПК України можливість заміни судом неналежного відповідача належним відповідачем або залучення такої особи як співвідповідача пов`язана виключно з клопотанням позивача.

Однак позивач, змінивши предмет свого позову та виключивши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з числа відповідачів, наполягала на розгляді її позовних вимог саме до виконавчого комітету Дніпровської міської ради.

Водночас вирішити спір щодо права ОСОБА_1 на користування житловим приміщення у квартирі АДРЕСА_2 неможливо без вирішення питання про права та обов`язки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На переконання суду, вирішення позовних вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права користування житловим приміщення загальною площею 30,8 кв.м. (двома житловими кімнатами) у квартирі АДРЕСА_2 не лише вплине на права та обов`язки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а прямо пов`язано з вирішенням питання про їх права та обов`язки, зокрема щодо обсягу житлової площі, якою вони мають право користуватися у спірній квартирі, оскільки припинення раніше визначеного порядку користування квартирою є підставою для набуття ними як особами, які на законних підставах вселилися та на час розгляду справи залишаються зареєстрованими в цьому житлі, права користування спірною квартирою в цілому.

Отже, суд вважає, що спір щодо права позивача на користування певною частиною спірного житлового приміщення повинен вирішуватися не лише шляхом пред`явлення позову до виконавчого комітету місцевої ради, а й інших осіб, які мають право користування цим житлом, та які, будучи залучити до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, позбавлені повною мірою можливості реалізовувати процесуальні права, надані цивільним процесуальним законодавством відповідачу.

Натомість суд із урахуванням диспозитивності цивільного судочинства не наділений самостійним правом притягнути іншу особу як співвідповідача поза волею самого позивача.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням необхідно відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд не робить інших висновків щодо обставин справи, які непов`язані із встановленням належності відповідачів.

При цьому позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом, залучивши до участі у справі всіх належних відповідачів.

У зв`язку з відмовою в позові відповідно до статті 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 24 березня 2026 року.

Суддя Наталія Марченко