Ухвала суду № 135145215, 23.03.2026, Іллінецький районний суд Вінницької області

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/298/25

Провадження № 1-кс/131/76/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2026 р. м. Іллінці

Слідчий суддя Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллінці за повного фіксування судового засідання за допомогою звуко - та відеозаписувальних технічних засобів клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваної в кримінальному провадженні № 42025022240000019 від 04 лютого 2025:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , одруженої, працюючої директором ТОВ «ВІНЕКС», раніше не судимої

за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364-1, ч. 1 ст. 366 КК України,-

учасники провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

підозрювана ОСОБА_4

захисник ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді Іллінецького районного суду Вінницької області надійшло клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 за погодженням з прокурором про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваної ОСОБА_4 .

Клопотання мотивовано тим, що в ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНЕКС» (ЄДРПОУ 35373895) № 1/к від 01.10.2007, яке розташоване за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, будинок 91, офіс 25, Вінницького району, Вінницької області та протоколу загальних зборів засновників № 1 від 14.09.2007, з 01.10.2007 ОСОБА_4 призначено на посаду директора даного Товариства.

На підставі кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника № 000234 виданого 03.01.2013 Державним агентством земельних ресурсів України ОСОБА_4 відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 03.01.2013 за № 2.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи сертифікований інженер-землевпорядник, який є відповідальним за якість робіт із землеустрою.

На підставі ст. 28 Закону України «Про землеустрій», права та обов`язки розробників документації із землеустрою де зазначено, що:

Розробники документації із землеустрою мають право:

- виконувати роботи із складання документації із землеустрою;

- безперешкодного доступу до об`єктів землеустрою;

- вимагати зупинення робіт, що виконуються з порушенням документації із землеустрою і призводять до нецільового використання земель та їх псування;

- вносити пропозиції щодо оновлення застарілої або розробки нової документації із землеустрою;

- у процесі розробки документації із землеустрою, на підставі якої формуються відомості про об`єкти Державного земельного кадастру (у тому числі документації із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією), одержувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацію про місце розташування таких об`єктів та їх характеристики (з урахуванням законодавства про користування інформацією, що становить державну таємницю).

Розробники документації із землеустрою зобов`язані:

- дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля, а також норм і правил при здійсненні землеустрою;

- страхувати свою професійну відповідальність перед замовниками документації із землеустрою та третіми особами.

Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом.

Документація із землеустрою, складена з порушенням вимог цієї статті, не може бути затверджена.

Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

Використання земель історико-культурного призначення регулюється статтею 54 Земельного кодексу України, якою визначено, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 54-1 Земельного кодексу України з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об`єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Частиною 3 цієї статті встановлено, що режим використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, історичного ареалу населеного місця, буферної зони, території об`єкта культурної всесвітньої спадщини визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України "Про охорону культурної спадщини".

В статті 3 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» зазначено - державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

Також відповідно до статуту ТОВ «ВІНЕКС» в редакції 2018 року в п. п. 6.6. заначено, що директор Товариства:

- діє без довіреності від імені Товариства в межах своєї компетенції, видає накази та розпорядження, у відповідності з трудовим законодавством наймає на роботу і звільняє працівників;

- в порядку та в спосіб, встановлені рішенням Загальних Зборів учасників Товариства, розпоряджається майном і коштами Товариства та виступає розпорядником кредитів, представляє Товариство у відносинах з вітчизняними і зарубіжними юридичними та фізичними особами;

- укладає в Україні та за її межами договори, вчиняє інші юридичні дії та видає доручення про укладення таких договорів та представництво інтересів Товариства іншими особами;

- здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства і несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього завдань, розподіляє обов`язки керівниками структурних підрозділів і визначає їх повноваження у розв`язанні завдань діяльності Товариства;

- призначає на посади працівників Товариства, його філій та представництв, інших підрозділів, переводить на іншу роботу, накладає стягнення, а також звільняє з роботи, укладає трудові договори (контракти) з працівниками.

Таким чином, згідно з вищезазначеним статутом директор ТОВ «ВІНЕКС» ОСОБА_4 виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто відповідно до пункту 1 примітки до ст. 364 КК України являється службовою особою.

ОСОБА_4 маючи свідоцтво про підвищення кваліфікації інженера землевпорядника серія СПК № 29/29-20-20 від 16.11.2020, видане згідно Рішення Кваліфікаційної комісії від 12.11.2020 за № 9, будучи призначеною, відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНЕКС» № 1/К від 01.10.2007 на посаду директора (ідентифікаційний код 35373895, 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, будинок 91, офіс 25), та наділена повноваженнями щодо розроблення та виготовлення технічної документації на земельні ділянки, передбаченому Законом України «Про землеустрій», а також наділена повноваженнями щодо перевірки та погоджень проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, тобто виконуючи адміністративно - господарські та організаційно - розпорядчі функції, в листопаді 2021 року, але на пізніше 15.11.2021, всупереч ЗУ «Про землеустрій», ЗУ «Про охорону культурної спадщини», будучи службовою особою юридичної особи приватного права, діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди, для інших осіб, використовуючи всупереч інтересам юридичної особи приватного права свої повноваження, без законних на те підстав, у порушення статуту Товариства в приміщенні ТОВ «ВІНЕКС» за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, будинок 91, офіс 25, перевірила та погодила своїм підписом та печаткою ТОВ «ВІНЕКС» кадастровий план земельних ділянок та план відведення земельних ділянок проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1,35 га право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_7 , 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_8 , 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_9 , 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_10 , 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_11 , щодо набуття права власності на земельні ділянки історико культурного призначення, які згідно паспорту об`єкту культурної спадщини, являються пам`яткою археології місцевого значення в урочищі «Вапельня» «Поселення Трипільської культури», 1 половина ІІІ го тисячоліття до н. е. на площі 400 на 250 метрів, яка занесена до Переліку пам`яток археології місцевого значення Вінницької області та взята під охорону на підставі рішення виконкому обласної ради народних депутатів трудящих № 313 від 10.06.1971, які знаходяться за межами сіл Жорнище та Шевченкове Іллінецької ТП Вінницького району Вінницької області та відповідно до частини 1 статті 53 Земельного кодексу України відноситься до земель історико-культурного призначення як земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб та згідно ст. 84 Земельного кодексу України є державною власністю, а саме Вінницької обласної військової адміністрації на загальну суму 537800 грн., що в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.

Таким чином за даним проектом відчужено та передано у приватну власність як земля для ведення особистого селянського господарства, вище вказані земельні ділянки історико культурного значення, чим заподіяно шкоду на загальну суму 537800 грн., яка відповідає ринковій вартості даних земельних ділянок на момент реєстрації права власності, чим спричинено тяжкі наслідки у вигляді майнової шкоди в розмірі 537800 грн. в інтересах Вінницької обласної військової адміністрації.

Таким чином, ОСОБА_4 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України зловживання повноваженнями, службовою особою юридичної особи приватного права, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, що спричинило тяжкі наслідки.

Разом з цим, ОСОБА_4 будучи посадовою особою уповноваженою на виконання організаційно-розпорядчих функцій, усвідомлюючи, що комплексом своїх дій може забезпечити сприятливі умови для подальшого заволодіння чужого майна, а саме земельними ділянками історико культурного призначення вчинила протиправні дії за наступних умов.

Так, в листопаді 2021 року, але на пізніше 15.11.2021, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, перебуваючи на посаді директора ТОВ «ВІНЕКС» тобто будучи в силу ст. 18 КК України службовою особою, з корисливою метою на користь третіх осіб, а саме заволодіння земельними ділянками історико культурного призначення, які згідно паспорту об`єкту культурної спадщини, являються пам`яткою археології місцевого значення в урочищі «Вапельня» «Поселення Трипільської культури», 1 половина ІІІ го тисячоліття до н. е. на площі 400 на 250 метрів, яка занесена до Переліку пам`яток археології місцевого значення Вінницької області та взята під охорону на підставі рішення виконкому обласної ради народних депутатів трудящих № 313 від 10.06.1971, знаходяться за межами сіл Жорнище та Шевченкове Іллінецької ТП Вінницького району Вінницької області, що вчинено нею за вказаних вище обставин, в приміщені ТОВ «ВІНЕКС» за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, будинок 91, офіс 25, підписала, погодила підписом та затвердила відтиском печатки Товариства кадастровий план земельних ділянок та план відведення земельних ділянок у проекті землеустрою щодо відведення вище вказаних земельних ділянок, який містив завідомо неправдиві відомості щодо відсутності зазначених земель історико культурного значення загальна ринкова вартість яких складає 537800 грн., який містить завідомо неправдиві відомості про відсутність на земельних ділянках обмежень у формі земель історико культурного значення.

Таким чином за даним проектом відчужено вище вказані земельні ділянки історико культурного значення заподіявши шкоду на загальну суму 537800 грн., яка відповідає ринковій вартості даних земельних ділянок на момент реєстрації права власності, чим спричинено шкоду в розмірі 537800 грн. в інтересах Вінницької обласної військової адміністрації.

Таким чином ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а саме видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

19.03.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 ч. 1 ст. 366 КК України.

Обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364-1 ч. 1 ст. 366 КК України із посиланням на матеріали, що підтверджують ці обставини, а саме покази свідків ОСОБА_12 ОСОБА_13 та ОСОБА_14

20.03.2025 в період часу 10:45 години по 12:11 годин ст. слідчим СВ ВП № 3 проведено огляд місця події із залученням в якості спеціалістів начальника відділу контролю за використанням та охороною земель № 1 ГУ ДГК у Вінницькій області ОСОБА_13 , сертифікованого інженера землевпорядника ОСОБА_15 , головного спеціаліста відділу ОКС УМА ОВА ОСОБА_14 на земельних ділянках із кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165, 0521282400:06:001:0166, 0521282400:06:001:0167, 0521282400:06:001:0168, 0521282400:06:001:0169, 0521282400:06:001:0170, які розташовані на території Іллінецької міської ради, за межами населеного пункту с. Шевченкове Вінницького району Вінницької області.

В ході огляду встановлено, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165, 0521282400:06:001:0166, 0521282400:06:001:0167, 0521282400:06:001:0168, 0521282400:06:001:0169 наявні землі історико культурного призначення, які згідно паспортів об`єкту культурної спадщини, являються пам`яткою археології місцевого значення в урочищі «Вапельня» «Поселення Трипільської культури», 1 половина ІІІ го тисячоліття до н.е. Межі території пам`ятки на сьогодні орієнтовні, відповідно до чинного законодавства не визначені. Під час огляду також встановлено, що на даних ділянках проводилися сільськогосподарські роботи пов`язані з вирощуванням сільськогосподарських культур;

- згідно висновка експерта за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи № 143/26-21 від 17.02.2026:

1. на підставі проведеного дослідження та наданих на дослідження матеріалів встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 0521282400:06:001:0165 площею 1,3500га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка визначена методичним підходом зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок (метод порівняння) станом на 15.06.2022 могла становити 102 480 грн. (Сто дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 коп.);

2. на підставі проведеного дослідження та наданих на дослідження матеріалів встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 0521282400:06:001:0166 площею 1,3500га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка визначена методичним підходом зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок (метод порівняння) станом на 20.10.2022 могла становити 127 880,00 грн. (Сто двадцять сім тисяч вісімсот вісімдесят гривень 00 коп.);

3. на підставі проведеного дослідження та наданих на дослідження матеріалів встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 0521282400:06:001:0167 площею 1,3500га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка визначена методичним підходом зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок (метод порівняння) станом на 10.06.2022 могла становити 102 480 грн. (Сто дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 коп.);

4. на підставі проведеного дослідження та наданих на дослідження матеріалів встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 0521282400:06:001:0168 площею 1,3500га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка визначена методичним підходом зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок (метод порівняння) станом на 10.06.2022 могла становити 102 480 грн. (Сто дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 коп.);

5. на підставі проведеного дослідження та наданих на дослідження матеріалів встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер 0521282400:06:001:0169 площею 1,3500га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка визначена методичним підходом зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок (метод порівняння) станом на 15.06.2022 могла становити 102 480 грн. (Сто дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 коп.);

6. на підставі вище проведеного дослідження, керуючись п. 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України в редакції від 07.02.2019 не представляється за можливе визначити ринкову вартість земельної ділянки кадастровий номер 0521282400:06:001:0098, площею 11,4852га станом на 07.02.2019, так як на законодавчому рівні встановлена заборона, щодо купівлі (продажу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення які перебувають в комунальній власності, що призвело до відсутності ринку подібного майна.

В діях ОСОБА_4 вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ч. 2 ст. 364-1 ч. 1 ст. 366 КК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на слідчого, прокурора обов`язок обґрунтувати ризики кримінального провадження.

Серед іншого, ризик переховування повинен оцінюватись в світлі обставин цього кримінального провадження, особистості підозрюваної, її майнового стану, а також соціальних зав`язків.

Так, інкриміновані підозрюваній кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 364-1 ч. 1 ст. 366 КК України є тяжкими злочинами, одне з яких є тяжким, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 3 до 6 років. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваної переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Також під час досудового розслідування встановлено відсутність факторів стримуючого характеру щодо поведінки підозрюваної ОСОБА_4 , яка з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід врахувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібрані доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та інших підозрюваних і дослідження їх судом.

Разом з цим станом на теперішній час з огляду на те, що у кримінальному провадженні підлягають також встановленню і доказуванню інші обставини вчинення кримінальних правопорушень та повного кола осіб причетних до вчинення кримінальних правопорушень як безпосередньо ОСОБА_4 , так і іншими особами, а тому на даному етапі, є вірогідність того, що підозрювана, може впливати на свідків у даному кримінальному провадженні шляхом їх вмовляння та підкупу чи погроз з метою подальшого спонукання до перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, зміни їх показань в суді.

Враховуючи викладене, а також тяжкість одного із вчинених кримінальних правопорушень, особу підозрюваної, застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не спроможне забезпечити виконання ОСОБА_4 її процесуальних обов`язків, визначених КПК України та запобігання ризиків, зазначених у клопотанні про застосування запобіжного заходу.

Беручи до уваги викладене та те, що підозрювана ОСОБА_4 усвідомлює наслідки вчинених нею кримінальних правопорушень та свідомо розуміє важкість покарання за вчинені нею діяння, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні та вчинити нове кримінальне правопорушення, а також неможливість запобігти даним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, а тому старший слідчий просить застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 діб відносно підозрюваної ОСОБА_4 з можливістю внесення застави у якості альтернативного запобіжного заходу з урахуванням вимог ч. 5 ст. 182 КПК України, у розмірі, який перевищує 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та який є не меншим за заподіяні кримінальним правопорушенням збитки, а саме 537 800 грн.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі, оскільки під час досудового слідства на його думку встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, тому необхідно застосувати до підозрюваної запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Захисник підозрюваної, адвокат ОСОБА_16 надала суду заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому, зазначила про недопустимість та недостатність доказів на обґрунтування підозри його підзахисному. Водночас, зазначила, що зазначених прокурором ризиків не існує. Зокрема, основним обґрунтуванням того, що ОСОБА_4 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду фактично є лише тяжкість можливого покарання у разі її засудження. При цьому жоден із наданих у розпорядження слідчого судді документів не підтверджує можливості такої процесуальної поведінки.

Так, орган досудового розслідування взагалі не зазначив у чому полягає недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому, ОСОБА_4 має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання одружена, до кримінальної відповідальності раніше не притягувалася.

Разом з тим, твердження щодо можливого незаконного впливу на свідків, слід зазначити, що стороні захисту невідомо хто є свідками у даному кримінальному провадженні і позиція захисту абсолютно не ґрунтується на показаннях свідків.

Інші можливі ризики у процесуальній поведінці ОСОБА_4 у клопотанні не відображені, тому просить відмовити у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 .

Підозрювана ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав думку захисника.

Слідчий суддя, вислухавши думку прокурора, підозрюваної та її захисника, дослідивши матеріали клопотання, характеризуючі дані підозрюваної, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять наданні сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального провадження; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначених у клопотанні.

Згідно з частиною першою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до частини другої статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як вбачається із наданих суду матеріалів клопотання в рамках кримінального провадження, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364-1, ч. 1 ст. 366 КК України.

При цьому слідчий суддя на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.

Також, суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу має враховуватись саме обґрунтованість підозри, а не її доведеність, бо це завдання покладається на слідчого під час проведення ним досудового розслідування (рішенні у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984).

Стандарт «достатніх підстав (доказів) для підозри» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри». Для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

На стадії досудового розслідування слідчий суддя може, враховуючи визначення поняття «обґрунтована підозра» як існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, оцінити лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, не вдаючись до їх оцінки як допустимих.

Таким чином визначальним, під час перевірки обґрунтованості підозри є причетність особи до вчинення злочину, яке є похідним від встановлення факту вчинення тих діянь, які підпадають під кваліфікацію кримінальних правопорушень, передбачених КК України.

При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що частина кримінальних правопорушень, які інкримінується підозрюваній не відносяться до категорії тяжких, а є нетяжким злочином, а саме ч. 1 ст. 366 КК України.

Таким чином, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України, яке інкримінуються ОСОБА_4 відноситься до категорії нетяжкого злочину.

Відповідно до частини другої статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов`язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

7) до особи, стосовно якої надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, у порядку і на підставах, передбачених розділом IX-2 цього Кодексу.

Таким чином, врахувавши положення статті 183 КК України та особу підозрюваної яка є несудимою особою, слідує висновок, що при встановленні обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до останньої в жодному разі не може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Так, прокурором в ході розгляду даного клопотання не доведено, що вказані обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може запобігти зазначеним ризикам, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що підозрювана ОСОБА_4 має постійне місце реєстрації та проживання, офіційно працює та веде активну діяльність, за що нагороджена рядом подяк та грамот, раніше не судима.

Окремо слідчий суддя звертає увагу на те, що подія кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, мала місце у 2021 році, а розгляд вказаного клопотання здійснюється 23 березня 2026 (тобто зі спливом майже п`ять років), при цьому підозрювана, не будучи затриманою в порядку ст. 208 КПК України, самостійно з`явилась на розгляд вказаного клопотання, що свідчить про фактичну відсутність ризику переховування від органу досудового розслідування та суду.

Відповідно до статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Таким чином, оцінюючи в сукупності усі вищенаведені обставини, беручи до уваги наявність постійного місця проживання підозрюваної, її вік, відсутність судимостей, авторитет у суспільстві слідчий суддя дійшов висновку про достатніcть підстав для переконання про можливість застосування до підозрюваної запобіжного заходу не пов`язаного з позбавленням волі.

Виходячи із практики Європейського суду з прав людини, суди, перевіряючи законність та обґрунтованість продовження тримання заявниці під вартою, незмінно посилались на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак суд неодноразово відзначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину (справа «Мамедова проти Росії»).

Так, на думку суду, та обставина, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до шести років, розуміючи, що за скоєне їй може загрожувати міра покарання у виді позбавлення волі, має значення при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою, а відтак слідчий суддя дійшов до переконання про наявність підстав для відмови в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно з частиною першою статті 179 КПК України особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 КПК України.

Таким чином, слідчий суддя, враховуючи вимоги статті 178 КПК України, вважає за можливе та необхідне застосувати до підозрюваної ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, з покладенням на підозрювану таких обов`язків як: прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатись за межі Вінницької області, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; утримуватись від спілкування зі свідками, експертами та спеціалістами; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, оскільки даний запобіжний захід зможе запобігти ризикам зазначеним у ст. 177 КПК України.

Керуючись ст. 131, 176-178, 179, 182-184, 186, 187, 193-194, 196, 197 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволені клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваної ОСОБА_4 відмовити.

Застосувати відносно підозрюваної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки, а саме:

- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;

- не відлучатись за межі Вінницької області без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утримуватись від спілкування із свідками, підозрюваними, експертами та спеціалістами у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право виїзду з України і в`їзду в Україну.

Термін дії обов`язків покладених судом визначити в межах строку досудового розслідування.

У разі не виконання ОСОБА_4 покладених на неї обов`язків зазначених у даній ухвалі до останньої може бути застосований більш жорстокий запобіжний захід і на неї може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, однак її оскарження не зупиняє її виконання.

Повний текс ухвали буде виготовлено та проголошено 25.03.2026 о 14:00 год.

Слідчий суддя Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_17