Рішення № 135142918, 25.03.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1534/26

Справа №206/6972/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

25 березня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючої - судді - Панченко О.М.,

при секретарі - Сарнавському М.О.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Ленінської районної у м. Донецьку Ради, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення відповідача батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

31.12.2024 року від представника позивача ОСОБА_3 , через систему електронний суд до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла вищезазначена позовна заява.

Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 03.01.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.

Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 03.01.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Деснянського районного суду м.Києва.

05.08.2025 року матеріали цивільної справи №206/6972/24 надійшли на адресу Деснянського районного суду м.Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2025 року справу передано головуючій-судді Панченко О.М.

Ухвалою суду від 12.08.2025 року позов залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 02.09.2025 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 у самостійні провадження: про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025 року передано головуючій-судді Панченко О.М.

Позовна заява про позбавлення батьківських прав мотивована тим, що з березня 2022 року, спільна донька сторін, ОСОБА_4 , проживає разом з Позивачем. З цього часу Відповідачка перестала брати участь в житті дитини та її утриманні. Відповідач не здійснювала жодних контактів з Позивачем та їх спільною дитиною. Також варто зауважити, що Позивачу у вихованні дитини допомагала рідна бабуся ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Дана обставина і зумовила подання позову до суду, оскільки окрім Позивача за донькою більше нікому піклуватись, враховуючи факт, що Відповідач самоусунулась від участі у житті дитини. Варто звернути увагу, що з початку збройної агресії рф проти України, Позивач вчиняв дії щодо убезпечення своєї дитини та її бабусі, та зробив усе у тому числі фінансово сприяв виїзду бабусі та дитини з України до Польщі, оскільки м. Київ знаходилось в напівоточенні на початку збройної агресії. Відповідач в свою чергу, жодним чином не допомагала Позивачу дістатись до більш безпечного місця, де життю дитини нічого не загрожувало б взагалі, або хоча б до такого місця де дитина могла б бути у максимальній безпеці зважаючи на ситуацію в Україні, більш того Відповідач не допомагала своїй донці та своїй матері, коли ті перебували у Польщі, їх утримання повністю здійснювалось за рахунок Позивача. Втім Позивач на таку допомогу і не очікував, оскільки сама Відповідачка повністю самоусунулася від виховання дитини та її утримання ще з 2022 року. Відповідач не підтримує жодного контакту зі своєю донькою, та з Позивачем вже майже три роки. Наразі, Позивач та його дитина проживають в Україні, крім батька у дитини більше нікого немає, єдиний родич яка також могла приймати участь у житті дитини, рідна бабуся, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Квартира в якій проживає малолітня донька Позивача є повністю облаштованою для проживання малолітньої дитини, з усіма створеними для неї умовами для виховання та розвитку. Позивач самостійно займається вихованням доньки ОСОБА_4 , ніколи не перешкоджав Відповідачу у спілкуванні з донькою та прийнятті участі у її вихованні. Проте, мати дитини, зовсім не цікавиться життям дитини, її вихованням, не спілкується з нею та не надає матеріальної допомоги на її утримання. Відповідачка загалом протягом тривалого часу, майже 3 роки, проживає окремо та ухиляється від обов`язків по вихованню доньки, не проявляє зацікавленості до неї, матеріальної допомоги для гідного розвитку доньки не надає, не цікавиться її духовним, фізичним та соціальним розвитком. Донька Позивача, ОСОБА_4 , навчається в школі в Україні. Позивач слідкує за тим щоб ОСОБА_4 добре навчалась, мала охайний вигляд, була постійно доглянутою не відчувала дискомфорту у спілкуванні з іншими дітьми. Позивач постійно контактує з вчителями в школі та займає активну позицію у житті дитини. Вихованням дитини займається виключно батько. Позивач вважає, що позбавлення батьківських прав Відповідача є необхідним задля забезпечення захисту, перш за все, прав та інтересів дитини. Так, виникає безліч питань під час освітнього процесу, оформлення відповідних документів, заяв, що вимагаються закладами освіти, дитячими оздоровчими чи розважальними центрами, які не можливо вирішити без надання відповідної згоди матері дитини. Також Позивач може претендувати на додаткову соціальну допомогу в Україні на утримання дитини та соціальні гарантії.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 03 вересня 2025 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

16.09.2025 року через «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову про позбавлення її батьківських прав.

Ухвалою суду від 09.12.2025 року, що занесена до протоколу судових засідань закрито підготовче засідання у справі та призначено до судового розгляду.

04.03.2026 року на адресу суду надійшов висновок від Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, просили задовольнити позовні вимоги, а також врахувати додаткові пояснення надані до суду.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про визнання позовних вимог, просила розгляд справи проводити у її відсутність.

Представник третьої особи: Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про дату час та місце був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи: Служби у справах дітей та сім`ї Ленінської районної у м.Донецьку ради у судове засідання не з`явився, про дату час та місце був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено саме на позивача.

Як встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22.01.2011 року по 01.10.2025 року, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 01.10.2025 року, а також стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку починаючи стягнення з 31.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 16 липня 2011 року від даного шлюбу сторони мають спільну неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , бабуся ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно Акту про фактичне проживання осіб від 01.12.2024 року складеного мешканцями будинку, підтверджують, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично не проживає разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з березня 2022 року по дату складення акту.

Також відповідно до Довідки від 26.09.2017 №3003-19150 ОСОБА_4 було взято на облік як внутрішньо переміщену особу, де фактичне місце проживання зазначено, як : АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки №204 від 13.12.2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ученицею 7-В класу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №320 з поглибленим вивченням української мови Деснянського району м.Києва, де дівчинка характеризується позитивно, з 4 класу через воєнний стан в Україні, ОСОБА_6 з бабусею переїхала до Польщі та продовжила там навчання. З 21.10.2024 року ОСОБА_7 продовжила навчання в 7-В класі, Документи на зарахування до школи приніс її батько ОСОБА_1 , з яким проживає на даний час. Батько цікавиться навчальними досягненнями доньки, спілкується з вчителями, контролює пропуски уроків, перебуває на постійному зв`язку з класним керівником. За період навчання ОСОБА_7 показала себе як уважна, старанна учениця. Доручення класного керівника виконує, але під контролем. Мати, ОСОБА_2 , за цей час не виходила на зв`язок з класним керівником, не цікавилася навчанням доньки. Зі слів ОСОБА_7 , вона знаходиться у Польщі та дуже рідко спілкується з донькою.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Однак, як зазначено в ч.6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Судячи з висновку Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , затвердженого рішенням комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації №102-1002 від 20.02.2026 року, з посиланням на зібрані матеріали, які містяться у справі, визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також до матеріалів справи через «Електронний суд» Відповідачкою подано заяву про визнання позову та не заперечення нею факту позбавлення її батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності суд вважає, що розірвання шлюбу між батьками та проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки неприязні відносини сторін не звільняють обох батьків від обов`язку в рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Оцінюючи зібрані докази суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вище вказаного висновку, він є однобічним, ґрунтується лише на доводах однієї сторони - батька дитини, та самої дитини, наданих ними документів та їх заслуховуванні, при цьому викладені в ньому факти нічим не підтверджені та базуються лише на тому, що дочка сторін проживає з батьком з яким у неї склалися добрі відносини, відповідачка особисто з цього приводу заслухана не була, комісією взято до уваги лише її заява , що направлена до суду через «Електронний суд» про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд не погоджується з даним висновком.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї чи вчиняла інші подібні дії.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Що стосується заяви відповідачки про згоду на позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , то суд вважає, що визнання матір`ю позову про позбавлення її батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Тобто, саме лише подання відповідачкою заяви про визнання позову щодо позбавлення її батьківських прав на дитину не може слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.

А відтак повинне мати місце не лише визнання позову відповідачкою, а й законні підстави для його задоволення.

Подібні висновки наведені і в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 29.11.2023 року у справі № 607/15704/22.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачкою, які б свідчили про ухилення нею від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачем же не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідачки виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що вона притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.

З врахуванням цього суд, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин не вбачає необхідності в позбавленні відповідачки - ОСОБА_2 батьківських прав, не погоджуючись при цьому з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення останньої батьківських прав щодо її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, суд вважає необхідним, попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши контроль за виконанням нею батьківських обов`язків відносно малолітньої дочки на Службу у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Частиною 5 передбачено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного та, керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 19,164 СК України, ст., ст. 10, 76, 80, 81, 89, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Ленінської районної у м. Донецьку Ради, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення відповідача батьківських прав), про позбавлення батьківських прав - відмовити повністю.

Попередити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покласти на Службу у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37501695, юридична адреса:м.Київ, пр.-т Червоної Калини, буд.21г) контроль за виконанням ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) батьківських обов`язків відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2026 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя: О.М. Панченко