Рішення № 135140933, 23.03.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/583/26

381/6014/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куценко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, індексу інфляції та 3% річних,

установив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з цим позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою у розмірі 98500,00 грн, судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1219,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 26 липня 2022 року ОСОБА_2 отримала у позику від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 147500,00 грн, що станом на 26 липня 2022 року еквівалентно 3800,00 доларів США.

Факт передачі грошових коштів позивачем та отримання цих коштів відповідачем підтверджується розпискою, яка підписана сторонами 26 липня 2022 року.

Позивач повідомляє, що кошти відповідачу були необхідні для купівлі швейного обладнання, яке вона зобов`язувалась повернути позивачу до 24 серпня 2022 року. У випадку непередачі вказаного обладнання у строк до 24.08.2022 відповідач зобов`язувалась повернути грошові кошти позивачу.

Позивач зазначає, що відповідач умови договору позики не виконала, кошти не повернула.

Після неодноразових звернень позивача до відповідача остання частково здійснила погашення боргу на картку позивача, сукупний розмір сплат становить 49000,00 грн.

24 вересня 2025 року позивач направив на поштову адресу відповідача претензію про сплату заборгованості та штрафних санкцій за розпискою. Крім того, примірник претензії з копією розписки позивач вручив відповідачці при особистій зустрічі 24 вересня 2025 року, про що свідчить її підпис про отримання цього документа.

Позивач звертає увагу на те, що відповідач має можливість сплатити заборгованість, оскільки є фізичною-особою підприємцем та отримує дохід.

Оскільки відповідач не погасила заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 19 листопада 2025 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку загального позовного провадження у підготовче засідання на 17.12.2025.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Водночас, відповідач не отримала ухвалу судді від 17 грудня 2025 року про відкриття провадження, оскільки надіслана судом на її адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ст. 178 ЦПК України, відповідач не скористалась правом подання до суду відзиву на позовну заяву.

Також виклик відповідача здійснювався шляхом розміщення оголошення на веб-порталі Судова влада України.

Позивач у судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала вимоги позову, надала пояснення аналогічні змісту позовної заяви та просила задовольнити позов повністю з підстав, що викладені у ньому. Додатково пояснила, що між позивачем та відповідачкою виникли довірливі стосунки. На прохання відповідачки вони погодили, що позивач надасть відповідачці 147500,00 грн (3800,00 доларів США) на закупівлю швейного обладнання. Позивач погодився інвестувати свої кошти у розвиток справи відповідачки. Оскільки позивач не добре розумівся у характеристиках обладнання, тому передав гроші відповідачці для того, щоб вона самостійно здійснила покупку від його імені. Про вказане сторони уклали договір у виді розписки, згідно із якою визначили, що у разі не здійснення цієї покупки до 24.08.2022 відповідачка зобов`язана повернути отримані гроші. Цю покупку відповідачка не здійснила і гроші не повернула. Після тривалих перемовин та переписок відповідач повідомила, що не треба її лякати, вона поверне гроші, коли вони у неї будуть. Потім заблокувала телефон. Позивач неодноразово їздив за місцем її діяльності та проживання, довідався, що вона звідусіль виїхала, маючи великі борги за електроенергію. У вересні 2025 йому вдалось зустрітись з відповідачкою та вручити їй під розписку претензію про повернення боргу. Відповідачка частково здійснила сплату боргу на суму 49000,00 грн, проте остаточно гроші не повернула. Про вказані обставини свідчать наявні у матеріалах справи квитанції та відомості телефонного листування. Оскільки відповідачка частково здійснювала сплату боргу, тому вказане свідчить про його визнання нею. Оскільки борг не повернутий, тому наявні підстави для його стягнення у судовому порядку, а також стягнення індексу інфляції та 3% річних.

Також представник позивача пояснила, що не має можливості отримати виписку із банку щодо здійснення відповідачкою сплат на користь позивача, оскільки не має інформації про реквізити її банківського рахунку, а без цієї інформації банк не має змоги сформувати виписку. Зазначила, що позивач подав усі докази щодо здійснених відповідачкою сплат. Крім зазначених у позові, інших сплат вона не вчиняла, розмір боргу не зменшився. Відповідачка ухиляється від виконання обов`язку повернення отриманих від позивача коштів, хоча, за наявною у позивача інформацією, наразі має бізнес, сталі прибутки.

Крім цього просила стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про день, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, водночас надіслана судом на її адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою», причини неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подала.

Згідно з п. 2 ч. 7, п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається належно повідомленим про розгляд справи судом.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, у постановах від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п`ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.

Заслухавши учасників справи, які з`явилися у судове засідання, перевіривши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд встановив таке.

Відповідно до розписки від 26.07.2022, ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 147500,00 грн, що еквівалентно 3800,00 доларів США, для закупівлі обладнання, а саме: BRUCE BRC-N1906GH-D закріплювальна машина для важких матеріалів з робочим полем 60х50 мм, Juki LH-3568ASF-AB двоголкова швейна машина з відключенням голок. У разі не передачі цього обладнання до 24.08.2022 року, ОСОБА_2 зобов`язалась повернути кошти у повному обсязі, а саме 147500,00 грн, що еквівалентно 3800,00 доларів США ОСОБА_1 (а.с.11).

На підтвердження сплати відповідачем частини суми боргу, сукупний розмір якої становить 49000,00 грн, позивач надав до суду виписки з його банківського рахунку (а.с.12-15).

24.09.2025 ОСОБА_2 отримала претензію про сплату ОСОБА_1 заборгованості за договором, про що свідчить її особистий підпис (а.с.21).

Крім того, позивач долучив до матеріалі справи знімки екрану телефону із застосунку «Вайбер» щодо його листування із відповідачкою(а.с.16-19).

Нормативно-правове обґрунтування.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Висновки суду.

Заслухавши учасників справи, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З матеріалів справи суд встановив, що спірні правовідносини між сторонами склались на підставі укладеного між ними договору позики, на підтвердження укладення та умов якого позичальник склав розписку.

Позивач стверджує, що він як позикодавець свої зобов`язання за договором позики виконав та надав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі, на строк та на умовах, що зазначені у розписці.

Водночас відповідач як боржник свої обов`язки щодо повернення позичених коштів за вказаним договором не виконав та не повернув отримані кошти у добровільному порядку.

На підтвердження існування між сторонами договірних правовідносин, а також на підтвердження невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення коштів позивач подав до суду розписку.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд бере до уваги таке.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17, тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд встановив, що текст розписки про отримання позики від 26 липня 2022 року містить інформацію про те, що позичальник ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 147500,00 грн, що еквівалентно 3800,00 доларів США, для закупівлі обладнання, а саме: BRUCE BRC-N1906GH-D закріплювальна машина для важких матеріалів з робочим полем 60х50 мм, Juki LH-3568ASF-AB двоголкова швейна машина з відключенням голок. У разі не передачі цього обладнання до 24.08.2022 року, ОСОБА_2 зобов`язалась повернути кошти у повному обсязі, а саме 147500,00 грн, що еквівалентно 3800,00 доларів США ОСОБА_1 (а.с.11).

З огляду на вказане суд встановив, що у спірних правовідносинах розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, містить умови отримання позичальником грошей у борг із зобов`язанням їх повернення, дату отримання коштів, а також дату їх повернення.

Отже, підписана власноруч ОСОБА_2 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання нею від ОСОБА_1 грошової суми та обов`язок її повернути.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником (відповідачем) не виконане.

Оскільки розписка, на підставі якої позивач просить стягнути заборгованість, містить умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів, що відповідає вимогам статті 1046 ЦК України, тому суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникло боргове зобов`язання на підставі договору позики. Строк виконання зобов`язання закінчився, а тому боржник у спірних правовідносинах є таким, що прострочив його виконання.

Відповідач не спростувала факт складання та підписання розписки, також не надала до суду докази виконання нею зобов`язань за цією розпискою.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

Отже, відповідач мала процесуальну можливість, але не скористалася своїм правом подання до суду відзиву на позов, не заперечила і не спростувала вимоги та доводи позивача.

Водночас позивач подав до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

З огляду на встановлені судом обставини справи та приписи чинного законодавства, враховуючи, що матеріали справи містять належні докази того, що відповідач не повернула у добровільному порядку отримані у позику кошти, відмовилась від виконання зобов`язань за договором в односторонньому порядку, що потягло невиконання його умов, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість та порушені права позивача, суд приходить до висновку про те, що така заборгованість підлягає стягненню судом з відповідача на користь позивача у судовому порядку.

Під час розгляду справи суд встановив, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем у розмірі 98500,00 грн, а тому ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, ця вимога позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позову про стягнення з відповідача індексу інфляції та 3% річних суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такий висновок виклала Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17, від 15 листопада 2023 року у справі №711/4585/22.

Отже, у розумінні наведених положень закону позивач як кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц вказала , що у частині другій статті 625ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Оскільки під час розгляду справи суд встановив, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем у розмірі 98500,00 грн, тому саме на цю суму мають бути нараховані 3% річних.

Позивач визначив цей строк з 02.02.2024 (наступний день після останньої сплати частини боргу) до 15.10.2025.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, розмір індексу інфляції за вказаний період становить 18345,59 грн, розмір 3% річних становить 5020,16 грн.

Суд перевірив цей розрахунок та встановив, що він здійснений правильно та відповідає приписам чинного законодавства.

Відповідач не спростувала наданий позивачем розрахунок та не подала до суду контррозрахунок.

Отже, сума за порушення грошового зобов`язання становить 23365,75 грн (18345,59 грн індексу інфляції + 5020,16 грн 3%річних). Ця сума підлягає стягненню з відповідачки.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про обгрунтованість цих вимог позову та наявність правових підстав для їх задоволення.

Загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 121865,75 грн (98500,00 грн тіло позики + 18345,59 грн індексу інфляції + 5020,16 грн 3%річних).

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За наслідком розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт отримання відповідачем коштів та користування ними, а відповідач не виконав обов`язок спростування цих обставин, не надав суду докази відсутності у нього заборгованості за отриманою позикою та доказів її погашення.

Отже, відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов договору позики, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1219,00 грн (100% задоволених позовних вимог).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано документи щодо наданої правничої допомоги, згідно з якими сукупна вартість послуг становить 12000,00 грн.

Згідно із п. 4.1. договору про надання правової допомоги від 14.10.2025 гонорар адвоката за представництво клієнта у Фастівському міськрайонному суді Київської області становить 3000,00 грн.

Представник позивача брала участь у судових засіданнях під час розгляду цієї справи.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та, розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір ? обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічні висновки висловлені Верховним судом у постановах від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23 та від 23.04.2025 року у справі № 638/13336/21.

Надавши оцінку понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, ціну позову, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію пропорційності, розумності та справедливості, дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що зазначений розмір судових витрат на професійну правничу допомогу є розумним та необхідним та підлягає стягненню з відповідача у підтвердженому позивачем розмірі.

Також суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас відповідач вказаний обов`язок не виконав.

Отже, відповідно до приписів ст. 11, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пропорційною до розміру задоволених витрат є розмір правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн (100% задоволених позовних вимог).

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Задовольнити позов повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою) від 26.07.2022 у розмірі 121865 (сто двадцять одна тисяча вісімсот шістдесят п`ять) гривень 75 копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1219 (одна тисяча двісті дев`ятнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складене 25.03.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК