Вирок № 135132812, 29.01.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/1538/24

№ провадження 1-кп/646/195/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023221100002646 від 21.09.2023року, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Арча Фархорського району Хатлонської області Таджикистан, громадянина Таджикистана, таджика, з середньо-спеціальною освітою, не працевлаштованого, неодруженого, на утриманні неповнолітніх та осіб похилого віку не має, не являється особою з інвалідністю, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 26.04.2010 Харківським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 307 КК України до 5 років позбавлення волі; 25.11.2016 Куп`янським міським судом Харківської області за ч. З ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в:

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , будучи раніше засудженим за корисливі злочини, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний корисливий злочин за наступних обставин.

Так, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період воєнного стану, будучи обізнаним про Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України « Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України. Воєнний стан неодноразово продовжувався на всій території України, вчинив умисні дії, направлені на таємне викрадення чужого майна.

Тому, у вересні 2023 року після обідньої години, точна дата та час в ході досудового розслідування встановити не надалося можливим, ОСОБА_4 , будучи обізнаним про введення військового стану на території України, знаходячись біля складських приміщень «Української залізниці» за адресою: Харківська область, Куп`янський район, смт. Куп`янськ-Вузловий, вул.Тополина, буд.2-Б, які належать АТ «Українська залізниця», через отвір у бетонному паркані проник на територію, та реалізуючи свій умисний злочинний намір, з метою особистого збагачення за рахунок інших осіб, з корисливих мотивів, діючи умисно, таємно, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи протиправність своїх дій, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, та скориставшись відсутністю працівників підприємства та інших осіб, усвідомлюючи, що його дії ніким не помічені, викрав з складських приміщень газонокосарку «Stihl FSE 81», вартістю 3475 грн. 45 коп., згідно з висновком товарознавчої експертизи №25118 від 28.11.2023, електропаяльник 200 товарознавчої експертизи №25118 від 28.11.2023, електропаяльник 200 Вт/220В/02, вартістю 277 грн. 32 коп., та роутера «Zyxel Prestige 791R V2», вартістю 1763 грн. 43 коп.

Після чого, ОСОБА_4 з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд та обернувши його на свою користь.

У результаті своїх умисних, протиправних дій ОСОБА_4 завдав АТ «Українська залізниця» матеріальну шкоду на загальну суму 5516 грн. 20 коп.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжці), поєднане з проникненням у житло, вчинене в умовах воєнного стану.

Представник потерпілого у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, претензій до обвинуваченого не має, цивільний позов заявляти не бажає. Проти розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України не заперечує, при призначенні покарання покладається на розсуд суду.

На підставі вимог ст. 325 КПК України, за погодженням із учасниками судового провадження, судовий розгляд проведено за відсутності потерпілого.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні винним себе визнав в повному обсязі. У скоєному щиросердно розкаявся. Надав пояснення проте, що визнає всі обставини так, як вони встановлені в обвинувальному акті і доповнити йому нічого.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд провів судовий розгляд провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особистість, визнавши недоцільним дослідження інших доказів кримінального провадження.

З вивчення особи обвинуваченого ОСОБА_4 вбачається, що він раніше судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, осіб перебуваючих на утриманні не має, офіційно не працює. Щиросердне каяття обвинуваченого, допомога слідству та суду у встановленні істини у справі - відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає обставинами, що пом`якшують покарання. Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено. При призначенні покарання ОСОБА_4 суд враховує ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відноситься згідно ст.12 КК України до категорії тяжкого злочину.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні покарання суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиросердно розкаявся, критично ставиться до скоєного та шкодує про вчинене, наявність обставин, які пом`якшують, та відсутність обставин, які обтяжують його покарання, а також розмір матеріальної шкоди, завданої потерпілому у розмірі 5516 грн. 20 коп., а також той факт, що цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, що свідчить про відсутність претензій зі сторони потерпілого до обвинуваченого ОСОБА_4 .

Суд вважає, що покарання, призначене за даним вироком, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та таким, що відповідає вимогам розумності, справедливості, особі винної і конкретним обставинам справи.

З урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченою злочинів, даних про її особу та обставин, що пом`якшують покарання, поведінки до та після вчиненого кримінального правопорушення, які свідчать про те, що обвинувачена стала на шлях виправлення, суд прийшов до висновку про можливість досягти визначеної законом мети заходу примусу та призначає покарання не пов`язане з позбавленням волі, оскільки його виправлення можливе без реального відбування покарання з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта для проведення судово-товарознавчих експертиз необхідно стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави, згідно ст. 124 КПК України.

Питання про речові докази суд вирішує згідно ст. 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлено, запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Визнати винним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`ять) років позбавлення волі;

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судові витрати за проведення судово - товарознавчої експертизи № 25118 від 28.11.2023 року у розмірі 955 (дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 92 коп.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 23.11.2023 року, на газонокосарку «StihlFSE 81», сірого кольору, електропаяльник 200 Вт/220В/02, жовтого кольору, та роутер «ZyXEL», чорного кольору.

Речові докази:

- газонокосарку «StihlFSE 81», сірого кольору, електропаяльник 200 Вт/220В/02, жовтого кольору, роутер «ZyXEL», чорного кольору, повернути потерпілому.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у даному кримінальному провадженні не обирався.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Основ`янський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в порядку, передбаченому частиною 4 статті 394 Кримінального процесуального кодексу України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя - ОСОБА_1