Ухвала суду № 135124800, 24.03.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19251/21

Провадження 8/127/4/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

головуючого судді (судді доповідача) Сичука М.М.,

суддів Воробйова В.В. та Медяної Ю.В.

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.10.2022 року по цивільній справі № 127/19251/21 за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особи без самостійних вимог щодо предмета спору Лука-Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про усунення перешкод у користуванні майном та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

На підставі ухвали судді Ан О.В. від 04.11.2025 року заяву судді Ан О.В. про самовідвід у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.10.2022 року по цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 треті особи Лука-Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про усунення перешкод у користуванні майном та повернення земельної ділянки задоволено.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.10.2022 року передано до відділу прийому та реєстрації (канцелярія) Вінницького міського суду Вінницької області для повторного автоматизованого розподілу справи між суддями в порядку встановленому ст. 33 ЦПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2025 справа розподілена головуючому судді (судді-доповідачу) Сичуку М.М. у складі колегії суддів: Медяної Ю.В. та Воробйова В.В.

На підставі ухвали головуючого судді (судді доповідача) Сичука М.М. заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.10.2022 року по цивільній справі № 127/16183/25 прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Судом встановлено, що у липні 2021 року Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив: усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_2 на цю ділянку з одночасним припиненням її права приватної власності; зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку в комунальну власність Вінницької міської об`єднаної територіальної громади в особі Вінницької міської ради.

Позов мотивований тим, що земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та розташована на водному об`єкті (притока річки Південний Буг), і її передача у приватну власність є незаконною.

На підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.10.2022 року позов Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, поданий в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, було задоволено.

Судом усунуто перешкоди у здійсненні територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028 площею 0,7943 га шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_2 та припинення її права власності на зазначену земельну ділянку.

Також судом зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади та стягнуто з неї судові витрати.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19.01.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що на момент передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та на час розгляду справи її цільове призначення було для ведення особистого селянського господарства, а належних доказів належності ділянки до земель водного фонду прокурор не надав.

У лютому 2023 року Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав касаційну скаргу, просячи скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року касаційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задоволено, постанову Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року скасовано, а рішення суду першої інстанції від 13 жовтня 2022 року залишено в силі. Вказана постанова набрала законної сили з моменту її прийняття та є остаточною.

Верховний Суд встановив, що спірна земельна ділянка площею 0,7943 га набута ОСОБА_1 на підставі державного акта, який не відповідає вимогам законодавства про передачу земель, і належить до земель водного фонду. На земельній ділянці розташований водний об`єкт (ставок), що підтверджується даними Вінницького регіонального управління водних ресурсів, Головного управління Держгеокадастру та картографічними матеріалами 19701990 рр.

Відповідно до статей 2, 19, 3, 4, 59, 84, 90 ЗК України та статті 391 ЦК України, землі водного фонду не можуть перебувати у приватній власності, а порушені права комунальної власності підлягають відновленню.

Фактичні та юридичні підстави рішення суду першої інстанції обґрунтовані, докази відповідачами не спростовані.

ОСОБА_1 09 травня 2025 звернувся до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року у вказаній цивільній справі.

У поданій заяві ОСОБА_1 посилається на наявність виключних обставин, які, на його думку, є підставою для перегляду судового рішення, що набрало законної сили.

Заявник зазначає, що після ухвалення остаточного судового рішення набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який, зокрема, передбачає зворотну дію в часі у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування нерухомого майна, а також умов компенсації його вартості добросовісному набувачеві.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказує, що судом при ухваленні рішення було застосовано спосіб захисту у вигляді негаторного позову, тоді як відповідно до змін у законодавстві спори щодо майна, яке вибуло з державної або комунальної власності, підлягають вирішенню з урахуванням положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Заявник також зазначає, що відповідно до нової редакції законодавства встановлено десятирічний граничний строк для витребування майна від добросовісного набувача, який у даному випадку, на його думку, сплив, оскільки право власності на спірну земельну ділянку виникло ще у 2001 році, а орган місцевого самоврядування був обізнаний про це щонайменше з 2004 року.

Крім того, заявник посилається на положення закону щодо обов`язковості попереднього внесення органом державної влади або органом місцевого самоврядування вартості майна на депозитний рахунок суду у разі задоволення вимог про його витребування, що, за його твердженням, не було дотримано під час ухвалення рішення.

У заяві також наведено обставини щодо набуття заявником права власності на земельну ділянку на підставі державного акта від 2001 року, подальшого користування нею, а також обставини, встановлені іншими судовими рішеннями, які, на думку заявника, підтверджують його статус добросовісного набувача та впливають на правильність вирішення справи.

Посилаючись на положення статті 423 Цивільного процесуального кодексу України, заявник вважає, що зазначені зміни законодавства, які мають зворотну дію в часі та істотно впливають на правову оцінку спірних правовідносин, є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просить суд переглянути рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року за виключними обставинами. Скасувати рішення Вінницької міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради.

В свою чергу до суду надійшли заперечення Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, в яких висловлено те, що заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами є необґрунтованою та не відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Підставою для перегляду заявник називає набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який на момент розгляду справи не міг застосовуватися, оскільки спір уже був розглянутий по суті з ухваленням остаточного рішення у справі № 127/19251/21.

Рішенням Вінницького міського суду від 13.10.2022 року задоволено позов Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, а постанова Верховного Суду від 05.02.2025 залишила це рішення в силі, скасувавши постанову апеляційного суду. Постанова Верховного Суду є остаточною, набрала законної сили та не підлягає оскарженню.

Закон, на який посилається заявник, не є підставою для перегляду рішення за виключними обставинами відповідно до ч. 3 ст. 423 ЦПК України.

Відповідно, заява ОСОБА_1 не містить підстав для перегляду судового рішення, а чинне рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі, тому просить суд відмовити у задоволенні заяви.

Представник Вінницької міської ради Собчук Т.П. також подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що Вінницька міська рада, ознайомившись із заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у цивільній справі № 127/19251/21, вважає її необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що Закон України № 4292-ІХ від 12.03.2025 не має зворотної дії на спірні правовідносини, оскільки рішення суду набрало законної сили до набрання чинності Законом. Заявник не надав належних доказів добросовісного набуття земельної ділянки. Органи місцевого самоврядування не передавали йому землю у приватну власність. Сама ж земельна ділянка є частиною водного фонду, передача яких у приватну власність обмежена законодавством. На земельній ділянці розташований водний об`єкт, що підтверджено матеріалами Держгеокадастру та архівними картами, факти не спростовані заявником. Власність та розпорядження земельною ділянкою належить Вінницькій міській раді, а не Лука-Мелешківській сільській раді. Висунуті заявником аргументи не відповідають критеріям виключних обставин, визначених ст. 423 ЦПК України, та не підлягають врахуванню при перегляді рішення суду.

Вінницька міська рада просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 в повному обсязі та залишити в силі рішення Вінницького міського суду від 13.10.2022 у справі № 127/19251/21.

Представником заявника адвокатом Якименком О.О. подано додаткові письмові пояснення, у яких він обґрунтовує наявність виключних обставин для перегляду рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року.

Зокрема, заявник посилається на положення Закону України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 09 квітня 2025 року, та, відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», має зворотну дію в часі.

На думку заявника, хоча зазначений Закон прямо не передбачений у переліку підстав, визначених частиною третьою статті 423 ЦПК України, однак його положення підлягають застосуванню за аналогією права відповідно до статей 3, 5, 10 ЦПК України, як такі, що встановлюють новий правовий підхід до визначення належного способу захисту прав у спорах щодо витребування майна від добросовісного набувача.

У поданих поясненнях зазначено, що рішенням суду першої інстанції від 13 жовтня 2022 року було задоволено негаторний позов, який, з урахуванням змін законодавства, не є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

Заявник вказує, що відповідно до частини другої статті 391 ЦК України (в редакції Закону № 4292-ІХ) такі спори повинні вирішуватися із застосуванням положень статей 387, 388 ЦК України, тобто в порядку віндикаційного позову.

Крім того, представник заявника звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не застосовано положення щодо позовної давності, оскільки спір розглядався як негаторний. Водночас, у разі застосування належного способу захисту, на спірні правовідносини поширюються положення статей 261, 267, 388 ЦК України.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України (в редакції Закону № 4292-ІХ), встановлено граничний десятирічний строк для витребування майна від добросовісного набувача.

Як зазначено у поясненнях, право власності заявника на спірну земельну ділянку виникло у 2001 році, при цьому орган місцевого самоврядування був повідомлений про наявність такого права щонайменше у 2004 році, тоді як позов подано лише у 2021 році, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Також заявник зазначає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України (в редакції Закону № 4292-ІХ) щодо необхідності попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду у разі його витребування від добросовісного набувача.

Окрім цього, у поданих поясненнях наголошується на тому, що обставини набуття заявником права власності на спірну земельну ділянку вже були встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема щодо відсутності підробки правовстановлюючих документів та правомірності набуття права власності.

На підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України такі обставини не підлягають повторному доказуванню.

Таким чином, на думку заявника, сукупність наведених обставин свідчить про наявність підстав для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами та його скасування.

Представник правонаступника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 адвоката Кухар О.І. подав до суду також письмові пояснення, у яких зазначив, що заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року за виключними обставинами підлягає задоволенню з огляду на таке.

Представник відповідача зазначає, що прийняттям Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» визначено єдиний належний спосіб захисту прав у подібних правовідносинах шляхом пред`явлення віндикаційного позову, передбаченого статтями 387, 388 Цивільного кодексу України, тоді як негаторний позов, який було задоволено судом у рішенні від 13.10.2022 року, не є належним способом захисту.

Зазначає, що відповідно до частини другої статті 391 ЦК України у редакції вказаного Закону, у випадку відчуження майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування спори щодо такого майна підлягають вирішенню виключно на підставі статей 387 і 388 ЦК України. Вказана норма не містить винятків щодо категорії земель, у тому числі земель водного фонду.

Посилається на те, що обставини набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, а саме що відповідна земельна ділянка була передана у приватну власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування та державного акта 2001 року, а тому такі обставини не підлягають повторному доказуванню.

Представник відповідача звертає увагу, що Закон має зворотну дію в часі, зокрема щодо порядку обчислення та перебігу строку позовної давності, а також умов захисту прав добросовісного набувача. У зв`язку з цим прокурором було обрано неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, зазначає, що відповідно до положень Цивільного кодексу України у редакції Закону встановлено граничний строк для витребування майна десять років з моменту набуття права власності першим набувачем. Оскільки право власності на спірну земельну ділянку виникло у 2001 році, а позов подано лише у 2021 році, вказаний строк є пропущеним.

Зазначає, що зміна власників майна не впливає на перебіг зазначеного строку, а спірна земельна ділянка не належить до об`єктів, на які не поширюється дія десятирічного строку.

Також представник відповідача підтримує заяву про застосування позовної давності та вважає, що її сплив є самостійною підставою для відмови у позові.

Окремо зазначає, що чинне процесуальне законодавство не містить прямої норми щодо можливості перегляду рішення у зв`язку з прийняттям закону, який має зворотну дію, однак у даному випадку підлягає застосуванню аналогія закону та аналогія права відповідно до частин 9, 10 статті 10 ЦПК України, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

На думку представника відповідача, саме застосування аналогії процесуального права у даному випадку забезпечує можливість відновлення порушених прав та ухвалення справедливого рішення.

Також зазначає, що доводи позивача щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду не підтверджуються належними та допустимими доказами, а наявні у справі матеріали свідчать про її цільове призначення як земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи викладене, представник відповідача просить суд заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення за виключними обставинами задовольнити; рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року скасувати; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Також на адресу суду 09.03.2026 надійшли ще одні письмові пояснення відповідача ОСОБА_1 .

Як зазначає заявник ОСОБА_1 , аналіз судової практики застосування Закону України від 12 березня 2025 року №4292-ІХ свідчить про наявність двох протилежних підходів на рівні апеляційних судів щодо питання його зворотної дії у процесуальному аспекті. Зокрема, відповідно до першого підходу, вимога про внесення грошових коштів з метою компенсації вартості спірного майна не має зворотної дії, що підтверджується постановами апеляційних судів, наведених заявником. Водночас, інший підхід полягає у тому, що зазначений Закон має зворотну дію та підлягає застосуванню до справ, у яких він набрав чинності після подання позовної заяви.

У зв`язку з наявністю різних підходів у правозастосовній практиці, як зазначає заявник, за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України 22 січня 2026 року розпочала розгляд справи щодо відповідності положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4292-ІХ вимогам статті 58 Конституції України. Водночас заявник наголошує, що предметом такого розгляду є виключно питання зворотної дії норм Закону в частині компенсації вартості майна, тоді як у межах даної справи питання компенсації не ставиться.

Разом з тим заявник зазначає, що відповідно до положень пунктів 1, 2 частини третьої статті 423 ЦПК України переоцінка доказів або дослідження нових доказів щодо обставин, вже встановлених судом, не є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Однак будь-яких аналогічних обмежень щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами законодавством не передбачено, а тому перегляд цієї справи має здійснюватися саме у порядку виключних обставин.

Заявник вказує, що застосування Закону №4292-ІХ у зворотному часі дає можливість додатково дослідити обставини справи та довести, що рішення Вінницького міського суду від 13 жовтня 2022 року було ухвалене внаслідок неповного дослідження обставин, зокрема щодо цільового призначення спірної земельної ділянки, а також без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених ще 07 квітня 2021 року.

При цьому заявник звертає увагу на те, що інститут перегляду судових рішень за виключними обставинами є відносно новим та таким, що ще не набув усталеного правозастосування. Разом із тим навіть інститут перегляду за нововиявленими обставинами передбачає певний баланс між принципом правової визначеності та правом на справедливий суд, при цьому останній, з урахуванням винятковості підстав перегляду, має пріоритет, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 травня 2019 року у справі №826/14797/15.

Заявник також зазначає, що після відмови Верховного Суду у задоволенні віндикаційного позову прокурора постановою від 07 квітня 2021 року останній повторно звернувся до суду з негаторним позовом, фактично на підставі тих самих доказів, що, на думку заявника, суперечить принципу правової визначеності. Суд першої інстанції, за твердженням заявника, не здійснив повного дослідження наданих сторонами доказів та, поклавшись на припущення прокурора щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, прийняв позов до розгляду та розглянув справу по суті.

Заявник наголошує, що судами у попередніх провадженнях встановлено факт набуття ним права власності на спірну земельну ділянку ще з 2004 року, тобто понад 20 років тому, однак ці обставини не були належним чином враховані судом при ухваленні рішення у 2022 році. Ігнорування попередніх судових рішень, які набрали законної сили, на думку заявника, свідчить про порушення принципу юридичної визначеності, закріпленого, зокрема, у статті 129-1 Конституції України, статтях 18, 82 ЦПК України.

Крім того, заявник зазначає, що ухвалене рішення суду першої інстанції спричинило негативні правові наслідки, зокрема вилучення майна у спадкоємиці ОСОБА_2 та відкриття щодо нього кримінального провадження, що, на його переконання, свідчить про порушення права на справедливий суд.

Обґрунтовуючи наявність судової помилки, заявник посилається на те, що висновок суду першої інстанції про відсутність рішення Лука-Мелешківської сільської ради щодо передачі йому земельної ділянки є передчасним та таким, що суперечить іншим судовим рішенням, зокрема рішенню Вінницького міського суду від 18 жовтня 2018 року, постанові Вінницького апеляційного суду від 19 січня 2023 року та постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року, якими встановлено, що відсутність відповідних відомостей у протоколі сесії не є беззаперечним доказом відсутності самого рішення.

Заявник також вказує, що зазначені обставини були підтверджені і в межах кримінального провадження, в якому не встановлено факту підробки відповідних документів.

Крім цього, заявник звертає увагу на те, що позивачем було проігноровано обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, а також положення практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Ющенко та інші проти України», де наголошено на неприпустимості повторного розгляду вже вирішених питань.

Окремо заявник заперечує доводи позивача щодо територіальної належності спірної земельної ділянки, вказуючи на наявність суперечливих доказів у матеріалах справи та відсутність належного документального підтвердження позиції позивача. Зокрема, він посилається на інші офіційні відповіді органів влади, а також на нормативні акти, що регулювали зміну меж міста Вінниці.

Також заявник зазначає, що висновок суду про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду є помилковим, оскільки на ділянці лише розташований водний об`єкт, що саме по собі не свідчить про належність всієї ділянки до відповідної категорії земель, а навіть у випадку такого віднесення законодавство, чинне на момент виникнення правовідносин, допускало можливість перебування окремих земель водного фонду у приватній власності.

Таким чином, заявник вважає, що наведені ним обставини свідчать про наявність підстав для перегляду судового рішення саме за виключними обставинами.

Заявник та його представник в судовому засіданні підтримали подані раніше письмові пояснення та просили переглянути судове рішення саме за виключними обставинами та скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Прокурор Моніч Л.В. в судовому засідання заперечила проти поданої заяви ОСОБА_1 , оскільки вона не містить підстав для перегляду судового рішення, а чинне рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі, тому просила суд відмовити у задоволенні заяви.

Представник ВМР Собчук Т.П. підтримала подані раніше письмові пояснення та заперечила проти задоволення заяви заяви ОСОБА_1 , оскільки вона необґрунтованою та безпідставною, тому просила суд відмовити у задоволенні заяви.

Представник правонаступника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 адвокат Кухар О.І. в судовому засідання підтримав подані раніше письмові пояснення та просив переглянути судове рішення саме за виключними обставинами та скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову

Інші учасники, які були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, в судове засідання представників не направили.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, вивчивши доводи заяви, матеріали справи, дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є:

встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;

встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом;

встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Згідно зі статтею 424 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана протягом тридцяти днів з дня:

офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України;

набуття статусу остаточного рішення міжнародною судовою установою;

набрання законної сили вироком суду у кримінальному провадженні.

При цьому така заява не може бути подана пізніше десяти років з дня набрання законної сили судовим рішенням, що переглядається, крім випадків, пов`язаних із рішенням міжнародної судової установи.

Відповідно до статті 425 ЦПК України заява подається до суду, який ухвалив судове рішення, або до суду тієї інстанції, яка змінила чи ухвалила нове судове рішення. У випадках, пов`язаних із встановленням міжнародною судовою установою порушення міжнародних зобов`язань України, справа розглядається Верховним Судом.

Згідно зі статтею 426 ЦПК України у заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами повинні бути зазначені: найменування суду, до якого подається заява; ім`я (найменування) заявника та інших учасників справи; судове рішення, яке переглядається; виключні обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та дата їх встановлення; докази, що підтверджують наявність таких обставин. До заяви додаються її копії для інших учасників справи, документи, що підтверджують повноваження представника, а у разі пропуску строку клопотання про його поновлення. Судовий збір за подання такої заяви не сплачується.

Відповідно до статті 427 ЦПК України суддя протягом п`яти днів з дня надходження заяви перевіряє її відповідність вимогам закону та вирішує питання про відкриття провадження у справі. У разі відкриття провадження суд надсилає копії заяви учасникам справи та повідомляє їх про дату, час і місце судового розгляду.

Згідно зі статтею 428 ЦПК України заявник має право відмовитися від заяви до початку її розгляду, у зв`язку з чим суд постановляє ухвалу про закриття провадження. Повторне звернення з такою самою заявою з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до статті 429 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження. За результатами розгляду суд має право відмовити у задоволенні заяви та залишити судове рішення без змін, або задовольнити заяву, скасувати чи змінити судове рішення, або скасувати судове рішення і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду.

Судове рішення, ухвалене за результатами такого перегляду, набирає законної сили та скасовує відповідні (попередні) судові рішення.

Суд звертає увагу, що заявник при обґрунтуванні своїх вимог посилається на Закон України №4292-ІХ від 12.03.2025, що нібито має зворотну дію щодо обмежень у поверненні майна, однак положення цього закону не можуть вважатися виключними обставинами у розумінні ч.1 ст.423 ЦПК України, оскільки такі обставини мають бути непідконтрольні учасникам процесу і суду на момент постановлення рішення, чого у справі не встановлено.

Враховуючи викладене та оцінку доказів, представлених сторонами, суд встановлює, що підстави для перегляду судового рішення за виключними обставинами відсутні, а твердження заявника щодо права на визнання добросовісним набувачем земельної ділянки є необґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 423 ЦПК України, підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є виключно: встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону чи його положення, застосованого або не застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом; встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

Таким чином, наведений перелік є вичерпним, не підлягає розширеному тлумаченню та застосовується судом як імперативна процесуальна норма.

Разом з тим, доводи заявника зводяться до того, що підставою для перегляду судового рішення є набрання чинності Законом України від 12.03.2025 № 4292-ІХ, який, на думку заявника, має зворотну дію в часі та змінює правове регулювання спірних правовідносин.

Однак сам по собі факт зміни законодавства, навіть за наявності положень про його зворотну дію, не віднесений законодавцем до підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, визначених статтею 423 ЦПК України.

Суд звертає увагу, що процесуальний закон чітко розмежовує: перегляд за виключними обставинами (ст. 423 ЦПК України), застосування нового матеріального закону, і не допускає підміни одного інституту іншим.

Посилання заявника та його представників на необхідність застосування аналогії права та положень статті 10 ЦПК України не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки аналогія закону або права може застосовуватись виключно у разі наявності прогалини у правовому регулюванні, тоді як у даному випадку порядок та підстави перегляду судових рішень прямо і вичерпно визначені процесуальним законом.

Отже, застосування аналогії права з метою розширення переліку підстав перегляду судового рішення суперечить принципу правової визначеності та вимогам процесуального закону.

Крім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої перегляд остаточних судових рішень є винятковим процесуальним механізмом, який не може використовуватись як спосіб повторного розгляду справи.

Рішення ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (заява № 24465/04, п.п. 33-34)

Суд повторює, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів («Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], заява № 28342/95, п. 61-62). Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов?язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру («Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52).

Рішення ЄСПЛ у справі «Желтяков проти України» (заява № 4994/04, п.п. 42-43)

Суд зробив висновок, що перегляд і скасування рішення суду, яке набрало законної сили і підлягало виконанню, повинно ґрунтуватися на «особливих і непереборних обставинах», а, у протилежному випадку, це суперечитиме принципу юридичної визначеності, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що обставини, на які посилається заявник, не є такими, що: передбачені частиною третьою статті 423 ЦПК України; мають характер виключних у розумінні процесуального закону; є об`єктивно непереборними та такими, що не могли бути враховані судом під час первісного розгляду справи.

Адже суд звертає увагу на те, що Верховний суд у своїй постанові від 05 лютого 2025 року у даній справі зазначив наступне, що судом першої інстанції було встановлено, що на підставі копії державного акта на право приватної власності на землю серії ВН № б/н, виданого Лука-Мелешківською сільською радою 02.01.2001 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1002, ОСОБА_1 на підставі рішення X сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 04.12.1996 року передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,7943 га для ведення особистого селянського господарства.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 01.08.2017 року №0-2-0.441-9371/2-17 підтверджено розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,7943 га за адресою АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. Ділянка 15.12.2016 року зареєстрована в Державному земельному кадастрі під кадастровим номером 0510100000:03:054:0028.

За інформацією відділів Головного управління Держгеокадастру у м. Вінниці та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькому районі спірна земельна ділянка територіально відноситься до меж м. Вінниці, що не спростовано учасниками справи. Згідно з протоколом X сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської ради від 04.12.1996 року та долученими рішеннями, Лука-Мелешківська сільська рада не приймала рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки.

Під час перевірки було встановлено, що на земельній ділянці, кадастровий номер 0510100000:03:054:0028, розташований водний об`єкт, який відноситься до категорії «ставки», площею орієнтовно 0,4 га, що підтверджено картографічними матеріалами та даними Вінницького регіонального управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України.

Жодних належних доказів на спростування цієї обставини, зокрема щодо штучного створення водного об`єкта відповідачем після передачі земельної ділянки, матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог земельного та цивільного законодавства України землі водного фонду не підлягають передачі у приватну власність, за винятком окремих випадків, визначених законом. Згідно зі статтями 59, 84, 90 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, який обмежує набуття таких земель у приватну власність та регламентує умови їх використання, зокрема на умовах оренди.

Добросовісність набуття земельної ділянки, посилання на яку робить заявник, не підтверджена фактами, оскільки органи місцевого самоврядування не здійснювали передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , а жодні інші підтвердження добросовісності набуття відсутні.

Отже, суд виснує про те, що фактично доводи заявника спрямовані на переоцінку правової кваліфікації спірних правовідносин, зміну способу захисту та повторний розгляд справи з урахуванням нового законодавства, що виходить за межі інституту перегляду судових рішень за виключними обставинами.

Суд також враховує, що на момент ухвалення рішення від 13 жовтня 2022 року суд першої інстанції діяв у межах чинного на той час законодавства та сформованої судової практики, а отже, відсутні підстави вважати, що таке рішення було ухвалено з порушенням тих норм, які на той час підлягали застосуванню.

Судом ретельно досліджено письмові пояснення заявника, його представника, а також правонаступника відповідача та його представника, однак наведені у них доводи не можуть бути покладені в основу судового рішення з огляду на наступне.

Насамперед суд зазначає, що предметом розгляду у даному провадженні є заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами, а не повторний розгляд справи по суті.

Відповідно до правової природи інституту перегляду судових рішень за виключними обставинами, закріпленого у главі 3 розділу V ЦПК України, суд у межах такого провадження:

не здійснює нового розгляду справи;

не встановлює нові фактичні обставини;

не досліджує докази, які не були предметом оцінки під час первісного розгляду справи;

не переоцінює вже встановлені судом факти.

Натомість перевірці підлягає виключно наявність або відсутність виключних обставин у розумінні частини третьої статті 423 ЦПК України та їх вплив на законність судового рішення.

Разом з тим, зміст поданих пояснень свідчить про те, що заявник та інші учасники фактично: повторно викладають обставини справи; надають власну оцінку доказам; посилаються на нові докази та документи; обґрунтовують інший спосіб захисту права; доводять необхідність застосування норм матеріального права у новій редакції.

Такі доводи за своєю суттю спрямовані на повторний розгляд справи по суті, що є неприпустимим у межах даного процесуального інституту.

Суд окремо звертає увагу, що процесуальний закон чітко розмежовує перегляд судових рішень за виключними обставинами; апеляційне та касаційне оскарження; новий розгляд справи.

Підміна одного процесуального механізму іншим є недопустимою.

Доводи учасників справи щодо необхідності врахування нових доказів, а також встановлення додаткових обставин, не можуть бути прийняті судом, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду при розгляді заяви за виключними обставинами.

Крім того, суд відхиляє посилання сторін на можливість застосування аналогії закону або аналогії права.

Відповідно до частин дев`ятої та десятої статті 10 ЦПК України, аналогія закону або права застосовується виключно у випадку наявності прогалини у правовому регулюванні.

Водночас, порядок та підстави перегляду судових рішень за виключними обставинами прямо, чітко та вичерпно врегульовані положеннями статті 423 ЦПК України, що виключає можливість застосування аналогії.

Суд наголошує, що перелік підстав, визначених частиною третьою статті 423 ЦПК України, є вичерпним; розширене тлумачення цієї норми або доповнення її новими підставами шляхом застосування аналогії є неприпустимим; застосування аналогії у даному випадку призвело б до порушення принципу правової визначеності та виходу суду за межі наданих йому процесуальних повноважень.

Додатково суд зазначає, що норми статті 423 ЦПК України (а не будь-які інші норми, на які помилково посилаються учасники справи) є спеціальними процесуальними нормами, які регулюють саме питання перегляду судових рішень за виключними обставинами, і не можуть бути змінені чи доповнені шляхом застосування загальних положень або аналогії.

Посилання заявника на те, що змінами до цивільного законодавства встановлено десятирічний граничний строк для витребування майна від добросовісного набувача, який, на його думку, сплив у спірних правовідносинах, суд вважає безпідставними.

Зазначені доводи фактично зводяться до переоцінки правової кваліфікації спірних правовідносин та застосування до них нових норм матеріального права, що не може бути предметом перегляду судового рішення за виключними обставинами.

Відповідно до положень статті 423 ЦПК України, виключні обставини мають вичерпний характер і не передбачають можливості перегляду судового рішення у зв`язку із зміною законодавства, крім випадків, прямо визначених законом, зокрема встановлення неконституційності правового акта або встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань.

Сам по собі факт прийняття нового закону, навіть якщо він передбачає інше правове регулювання спірних правовідносин або має зворотну дію в часі, не є виключною обставиною у розумінні статті 423 ЦПК України та не може бути підставою для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, доводи заявника щодо спливу строку давності ґрунтуються на іншому тлумаченні норм матеріального права та встановлених судом обставин, що вже були предметом дослідження під час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, і не можуть бути переглянуті у порядку, передбаченому для виключних обставин.

Посилання заявника на необхідність застосування положень щодо обов`язковості попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду також не приймаються судом до уваги, оскільки такі доводи стосуються зміни правового регулювання спірних відносин після ухвалення судового рішення та не свідчать про наявність виключних обставин.

Аналогічно, наведені заявником обставини щодо набуття ним права власності на земельну ділянку, користування нею, а також обставини, встановлені іншими судовими рішеннями, не є новими чи виключними, оскільки були відомі та досліджувалися судами під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх повторної оцінки в межах даного провадження.

Суд також враховує, що перегляд судового рішення за виключними обставинами не може використовуватися як спосіб повторного розгляду справи або оскарження судового рішення з підстав незгоди із його висновками чи правозастосуванням.

Таким чином, доводи заявника, його представника, а також правонаступника відповідача та його представника не стосуються виключних обставин у розумінні процесуального закону; спрямовані на повторний розгляд справи; ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права; не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для перегляду судового рішення; не є такими, що об`єктивно унеможливлювали їх врахування під час розгляду справи; фактично спрямовані на перегляд правової оцінки вже встановлених обставин справи.

У зв`язку з цим, зазначені пояснення підлягають відхиленню як такі, що не мають правового значення для вирішення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

Таким чином, підстави для перегляду судового рішення за виключними обставинами у розумінні статті 423 ЦПК України відсутні, а доводи заяви не спростовують принципу остаточності судового рішення та не дають підстав для відступу від нього.

З огляду на викладене, заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 126, 127, 260, 423-429 ЦПК України, колегія судів,

У Х В А Л И Л А:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.10.2022 року по цивільній справі № 127/19251/21 за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особи без самостійних вимог щодо предмета спору Лука-Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про усунення перешкод у користуванні майном та повернення земельної ділянки.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 24.03.2026.

Судді: М.М. Сичук

В.В. Воробйов

Ю.В. Медяна