Ухвала суду № 135124066, 19.03.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

______________________

УХВАЛА

"19" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/493/26

Господарський суд Харківської області у складі:

суддя Усата В.В.

при секретарі судового засідання Корнух В.О.

розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області (пл. Свято-Духівська, 1, м. Богодухів, Харківська область, 62103) в інтересах держави, в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (просп. Перемоги, 14, м. Київ, 01135) до Акціонерного товариства "УКРПОШТА" (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 22) про витребування з чужого володіння споруди за участю представників:

прокурора - Ногіна О.М.;

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "УКРПОШТА", в якому просить:

- Витребувати у власність держави в особі Міністерства розвитку громад та територій (код ЄДРПОУ 37472062) - з чужого незаконного володіння акціонерного товариства «Укрпошта» частину захисної споруди цивільного захисту № 76441 площею 44,1 кв.м, розташовану у нежитловій будівлі за адресою: Харківська обл., м. Богодухів, пл. Поштова, 5.

- Судовий збір за подання даної позовної заяви стягнути з відповідача за такими реквізитами: Харківської обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/493/26. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на 16 березня 2026 року о 14:30.

23.02.2026 через систему «Електронний суд» Богодухівською окружною прокуратурою подано клопотання про зупинення провадження у справі № 4437, в якому прокуратура просить зупинити провадження у справі № 922/493/26 за позовом прокурора до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2484/24 та оприлюднення повного тексту постанови.

27.02.2026 через систему «Електронний суд» представником Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх. № 4889.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.03.2026 заяву представника Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх. № 4889 від 27.02.2026) - задоволено. Постановлено підготовче засідання у справі № 922/493/26 призначене на "16" березня 2026 р. о 14:30 год та наступні судові засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Суховолець Уляни Андріївни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з використанням власних технічних засобів (за допомогою системи для проведення відеоконференцій https://vkz.court.gov.ua).

05.03.2026 через систему «Електронний суд» представником Акціонерного товариства "УКРПОШТА" подано заяву про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх. № 5389 від 05.03.2026).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.03.2026 заяву представника представника Акціонерного товариства "УКРПОШТА" про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх. № 5389 від 05.03.2026) - задоволено. Постановлено підготовче засідання у справі № 922/493/26 призначене на "16" березня 2026 р. о 14:30 год та наступні судові засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника Акціонерного товариства "УКРПОШТА" адвоката Нікітенко Дмитра Юрійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з використанням власних технічних засобів (за допомогою системи для проведення відеоконференцій https://vkz.court.gov.ua).

06.03.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позов за вх. № 5473.

13.03.2026 через систему «Електронний суд» Богодухівською окружною прокуратурою подано відповідь на відзив за вх. № 6150.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.03.2026 знято з розгляду справу № 922/493/26, призначену до розгляду у судовому засіданні на "16" березня 2026 р. о 14:30 год. Призначено розгляд справи № 922/493/26 у судовому засіданні на "19" березня 2026 р. о 15:20 год. Попереджено, що дату та час проведення судового засідання може бути змінено, з урахуванням поточної обстановки у місті Харкові, про що учасників справи буде повідомлено додатково ухвалою суду.

В судовому засіданні 19.03.2026 присутній представник прокуратури підтримав клопотання про зупинення провадження у справі та просив його задовольнити.

Інші учасники справ своїх представників в судове засідання не направили.

Розглянувши клопотання Богодухівської окружної прокуратури про зупинення провадження у справі (вх. № 4437 від 23.02.2026), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" також передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Верховний Суд, серед іншого забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України та ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є перегляд судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/24257/16.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.04.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій чи аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Богодухівська окружна прокуратура просить зупинити провадження у справі № 922/493/26 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2484/24 та оприлюднення повного тексту постанови.

Клопотання обумовлено тим, що на момент проведення приватизації відповідні захисні споруди були віднесені до об`єктів, які перебували під охороною держави та мали загальнодержавне значення. У зв`язку з цим, на думку прокурора, такі об`єкти не могли бути відчужені з державної чи комунальної власності у приватну, що зумовлювало неправомірність самої приватизації. Саме виходячи з таких доводів прокурор звернувся із віндикаційним позовом, діючи від імені власника майна.

Разом з цим колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 29.10.2025 передано справу № 922/2484/24 за позовом Прокурора до Акціонерного товариства "Укртелеком" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою.

Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2026 року прийнято справу № 922/2484/24 до свого провадження та призначено її розгляд на 04 березня 2026 року .

При цьому зі змісту позовних вимог та судових рішень у справі вбачається, що предмет позову, підстави виникнення спору та суб`єктний склад учасників у вказаній справі № 922/2484/24 та у справі № 922/493/26, що розглядається, є подібними.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Верховний Суд враховує, що сформовані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду правові позиції щодо абсолютної заборони перебування захисних споруд цивільної оборони у приватній власності, викладені у постановах від 30.05.2018 у справі № 734/337/15-ц, від 20.06.2022 у справі № 168/626/19, від 28.06.2023 у справі № 563/501/22, від 27.11.2024 у справі № 558/450/22 ґрунтуються на підході, який концептуально суперечить актуальним правовим висновкам Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, де визнано можливість приватної власності таких споруд відповідно виходячи з вимог законодавства на момент виникнення спору та на момент розгляду спорів, викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду перебувала справа № 918/938/23, постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22, від 23.09.2025 у cправі № 924/720/22, від 23.09.2025 у cправі № 914/1889/24, від 23.09.2025 у cправі № 918/1226/24.

З огляду на це, застосування висновків цивільної юрисдикції у спорах цієї категорії призводить до іншого визначення правової природи споруди, ніж те, що випливає із практики судів господарської юрисдикції, а відтак і до застосування відмінного способу судового захисту (негаторного замість віндикаційного). Така розбіжність у підходах створює правову невизначеність, унеможливлює однакове застосування норм матеріального права та порушує принцип єдності судової практики.

Задля усунення зазначеної суперечності у правозастосуванні колегія суддів вважає наявними підстави для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду (від 30.05.2018 у справі № 734/337/15-ц, від 20.06.2022 у справі № 168/626/19, від 28.06.2023 у справі № 563/501/22, від 27.11.2024 у справі № 558/450/22), оскільки саме ці висновки перебувають у прямій концептуальній невідповідності з підходами, сформованими касаційним судом господарської юрисдикції, та не забезпечують єдності тлумачення й застосування норм матеріального права.

Тобто на сьогодні у практиці Верховного Суду існують два відмінні підходи щодо застосування законодавства про правовий режим захисних споруд цивільного захисту, зокрема щодо можливості перебування таких об`єктів, які первинно перебували у державній чи комунальній власності, у приватній власності.

Так, в актуальній практиці господарського судочинства сформовано підхід, відповідно до якого законодавство у сфері приватизації, що підлягало застосуванню включно до 2025 року, не містило заборони щодо можливості перебування захисних споруд цивільного захисту у приватній власності. За такого праворозуміння саме по собі існування приватної власності на відповідні об`єкти не суперечить закону, а відтак відсутні передумови для застосування негаторного позову, оскільки немає ознак абсолютної заборони виникнення приватної власності, яка є ключовою умовою його застосування.

Натомість у практиці судів цивільної юрисдикції сформульовано протилежний підхід, відповідно до якого законодавство, чинне на момент виникнення та розгляду відповідних правовідносин (зокрема те, що підлягало застосуванню включно до 2023 року), передбачало заборону приватизації та перебування захисних споруд цивільної оборони у приватній власності. Виходячи з такого тлумачення, відповідні об`єкти можуть належати виключно державі або територіальній громаді, що, своєю чергою, зумовлює необхідність застосування саме негаторного позову як єдиного належного та ефективного способу захисту у спорах про повернення такого майна.

Зазначена розбіжність підходів призводить до того, що за тотожних обставин справи та аналогічного предмета позову суди різних юрисдикцій: по-різному застосовують одні й ті самі норми законодавства, доходять протилежних правових висновків, обирають відмінні способи судового захисту.

Так, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду за аналогічних фактичних обставин наголошує на неналежності обраного способу захисту у вигляді подання негаторного позову. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду за подібних фактичних та правових умов, виходячи з правового статусу захисних споруд, прямо вказує, що саме негаторний позов є належним способом відновлення порушених прав держави.

Крім того, при формуванні висновку щодо належності чи неналежності негаторного позову суди різних юрисдикцій виходили з різних критеріїв. Так, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду ключове значення надавав самій неможливості перебування спірного майна у приватній власності, без необхідності з`ясування наявності чи відсутності зовнішніх, об`єктивних, очевидних і видимих ознак майна, які б свідчили про неможливість виникнення приватної власності за умов виявлення розумної обачності.

Натомість Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, вирішуючи питання належності негаторного способу захисту, акцентував на необхідності встановлення саме таких ознак, що впливають на правову можливість набуття особою приватної власності.

Необхідність вирішення цієї правової проблеми зумовлена також змінами, що відбулися у чинному законодавстві, зокрема у підходах до застосування положень статей 261, 388, 390, 391 Цивільного кодексу України у контексті посилення гарантій захисту прав добросовісного набувача. З огляду на це виникає потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу щодо співвідношення публічного інтересу держави у збереженні та належному функціонуванні об`єктів цивільного захисту і приватного інтересу осіб, які добросовісно набули майно за участю відповідних державних органів.

У взаємозв`язку та сукупності встановлених обставин убачається, що спори цієї категорії характеризуються комплексністю, системністю та значною юридичною складністю. Така проблема потребує уніфікованого, послідовного та загальнообов`язкового підходу, який може бути сформований виключно Великою Палатою Верховного Суду з огляду на її повноваження щодо забезпечення єдності судової практики та вироблення узгоджених стандартів застосування законодавства.

Відповідне питання має визначальне, ключове значення, оскільки в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України його належне правове врегулювання та формування єдиного підходу до тлумачення правового режиму захисних споруд безпосередньо впливає на інтереси територіальних громад, держави та суспільства у сфері забезпечення цивільного захисту населення. У період воєнного стану питання належності, використання та правового статусу захисних споруд набуває виключної актуальності, оскільки стосується життя та здоров`я людей, а також здатності органів державної влади та місцевого самоврядування своєчасно та повно забезпечити безпеку цивільних осіб.

Відсутність усталеного та узгодженого підходу до визначення правового статусу захисних споруд, які перебували у власності держави, і способів судового захисту породжує реальний ризик тривалої правової невизначеності, що може спричинити розбіжність судової практики, унеможливити прогнозування правових наслідків у подібних ситуаціях та ускладнити належне виконання державою її обов`язків у сфері цивільного захисту населення. За таких умов органи державної влади та місцевого самоврядування опиняються у ситуації необхідності застосування відмінних та взаємно неузгоджених правових підходів щодо режиму таких об`єктів, що може негативно вплинути на ефективність реалізації ними повноважень у сфері обороноздатності та цивільної безпеки.

Водночас зазначена проблематика є тісно пов`язаною і з категорією спорів щодо можливості визнання права власності на такі об`єкти у сучасних умовах.

Саме від правильного, узгодженого та єдиного підходу до визначення допустимості перебування відповідних споруд у приватній власності залежить правова визначеність у сфері використання об`єктів цивільного захисту, їх доступності для потреб населення та ефективності виконання ними свого функціонального призначення.

Суспільна безпека та цивільний захист визнаються Конституцією України пріоритетними завданнями держави. Тому правові питання, що стосуються захисних споруд, мають особливий статус, оскільки вони виходять за межі інтересів сторін спору та стосуються публічного інтересу найвищого рівня.

Таким чином, вирішення саме Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/2484/24 питання щодо правового статусу захисної споруди, можливості її перебування у приватній власності та, відповідно, визначення належного й ефективного способу судового захисту у спорах цієї категорії має визначальне та системоутворююче значення для формування єдиної правозастосовчої практики, забезпечення правової визначеності та подальшого розвитку права.

Отже, приймаючи до уваги доводи прокуратури, суд приходить до висновку, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 922/2484/24 щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що і у справі № 922/493/26.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Зважаючи на вказане, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання Богодухівської окружної прокуратури про зупинення провадження у справі (вх. № 4437 від 23.02.2026) та запинити провадження у справі № 922/493/26 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2484/24.

Керуючись ст. ст. 228, 229, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Богодухівської окружної прокуратури про зупинення провадження у справі (вх. № 4437 від 23.02.2026) - задовольнити.

Зупинити провадження у справі № 922/493/26.

Провадження по справі зупинити до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2484/24 та оприлюднення повного тексту постанови.

Зобов`язати сторони повідомити суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2484/24 та оприлюднення повного тексту постанови

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення суддею.

Ухвалу може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повну ухвалу підписано 24.03.2026.

СуддяВ.В. Усата

справа № 922/493/26