Рішення № 135115533, 29.01.2026, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/803/25

Провадження № 2/390/392/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2026 р. Кропивницький районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Квітки О.О.,

при секретарі - Петренко В.Р.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідча - Якушева С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницький за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів,

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернулася з позовом, в якому просить суд скасувати договори від 03.11.2024 як нікчемні, закрити кредитні картки, видані на підставі цих договорів, припинити нарахування відсотків за кредитом по цих картках, скасувати всі нараховані платежі, відсотки та заборгованість по них, які були нараховані з 03.11.2024 та будуть нараховані по день закриття карток.

В обґрунтування позовних позивач посилається на те, що 03.11.2024 у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» були заблоковані рахунки на її універсальній картці та дитячій картці «Інтер». Працівники відділення запідозрили шахрайські дії з її карткою та просили підтвердити її операції про перерахуванню коштів. 03.11.2024 з її платіжної картки були безпідставно списані кошти, про що вона дізналася 05.12.2024, коли їй прийшло повідомлення з банку про необхідність сплати щомісячного платежу. В той же день вона повідомила на гарячу лінію «Приватбанку» про шахрайські дії. На її звернення банк повідомив, що переказ коштів був здійснений шляхом створення платежу з Приват24 під її авторизацією, під тільки їй відомим ключем доступу та вказані дії можливо здійснити лише з використанням її телефону та особистої інформації. Вона не вчиняла будь-яких розпоряджень на списання грошових коштів з її рахунку шляхом подання платіжних доручень до банку ні в письмовому, ні в електронному виді з використання електронної системи «Приват24» або у будь-який інший спосіб. Вважає, що грошові кошти були списані шахрайським шляхом, а тому вона звернулася до поліції про порушення кримінальної справи, дані відомості були внесені до ЄРДР 07.12.2024 за № 12024121010003082. В подальшому з роздруківки з сайту вона дізналася про те, що 03.11.2024 вона нібито уклала два кредитних договори на суму 26 666 грн та на суму 24 000 грн. З розрахунку від 03.11.2024 видно, що їй було видано кредит готівкою в сумі 26 666 грн, з них 24 000 були перераховані ОСОБА_3 , потім знову був виданий кредит готівкою в сумі 24 000 грн, який також перерахований ОСОБА_4 . Всього поступило надходжень в сумі 50 666 грн, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_5 . Таким чином вважає, що вона своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанні персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Виявивши безпідставне списання коштів, вона повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. Враховуючи наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, вважає, що не повинна нести відповідальність за дії, які не вчиняла. Вона здійснила всі заходи, які передбачені в цьому випадку щодо доведення своєї невинуватості у здійсненні зазначених дій, а отже як користувач картки не може нести відповідальність за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікацій самого спеціального платіжного засобу та його держателя. Вважає, що банком були порушені вимоги закону України «Про платіжні системи та переказ коштів України», Умов та привал надання банківських послуг, оскільки є факт здійснення операцій за кредитним рахунком, які нею не замовлялися та не оформлялися, що завдало їй істотної шкоди у вигляді зарахування відсотків за користування кредитними коштами, які нею не отримувалися, а сама послуга не замовлялася. Так як вона не укладала кредитні договори від 03.11.2024, не підписувала їх, їх недійсність у випадку недодержання письмової форми встановлена законом, тому ці договори є нікчемними та не тягнуть за собою ніяких наслідків.

Ухвалою судді від 11.04.2025 справу прийнято до провадження та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 18.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Від відповідача - Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з наступних підстав. ОСОБА_2 є клієнткою АТ КБ «ПриватБанк» та 02.11.2024 її неповнолітня донька розмістила оголошення в мережі інтернет на сайті „ОЛХ" з продажу товару. 03.11.2024 в мессенджер „Вайбер" їй надійшло повідомлення від невідомої особи, яка нібито виявила бажання придбати товар. Після чого невідома особа запропонувала позивачці послугу „ОЛХ-доставка" та надіслала ОСОБА_2 гіперпосилання, на яке ОСОБА_2 перейшла. В результаті чого заявниці завдана матеріальна шкода на суму 50 666 грн по банківському рахунку НОМЕР_1 , що відкритий в АТ КБ «ПриватБанк». Як встановлено та підтверджено банківською випискою по картці/рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) за договором № SAMDNWFC000113587665 від 03.11.2024, 03.11.2024 о 12:12 год підписано перший кредитний договір з оформленням картки для виплат на суму 26 666,00 грн, які надійшли на рахунок НОМЕР_1 , а також 03.11.2024 о 12:51 год підписано другий кредитний договір на суму 24 000,00 грн, які надійшли також на вказаний банківський рахунок. Далі, після надходження цих сум коштів, всі ці кошти самою позивачкою були перераховані 03.11.2024 о 12:42 год та 12:54 год іншій фізичній особі ОСОБА_6 . Після виявлення вказаного факту, лише 06 грудня 2024 р. позивачка звернулася до Кропивницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області із письмовою заявою про вчинення злочину. За цим фактом 07 грудня 2024 року відкрито кримінальне провадження за правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 190 КК України.

Так, позивачка самостійно здійснила оформлення обох кредитних договорів та перекази отриманих кредитних коштів на користь третьої особи, що встановлено відповідною Службою ПриватБанка, а також підтверджено доказами: скріншотами з банківських програмних комплексів, аналізом логів входу до аккаунта Приват24 позивачки, банківською випискою за рахунком/карткою та доказами наданими самою позивачкою до позову, зокрема, витягом з ЄРДР.

Позивачка порушила обов`язки, що передбачені пунктами 3 та 4 частини 20 ст. 38 Закону України „Про платіжні послуги", а саме: користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: ….. 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, бо перейшла за гіперпосиланням та заповнила шахрайську форму, у якій повідомила стороннім особам пароль від свого аккаунта Приват24. Так, Верховним Судом прийнята Постанова суду від 01 липня 2020 р. у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877св19), якою підтверджуються вищевказані правові висновки по цій справі щодо провини в подібних ситуаціях саме клієнта через його власну бездіяльність по захисту власних персональних даних та власного мобільного фінансового телефону, що дало змогу третім особам отримати вільний доступ до карток ПриватБанка в системі „Приват24".

Позивачка, до моменту оформлення кредитних договорів та здійснення оскаржуваних переказів кредитних коштів, не повідомляла Банк про втрату фінансового телефону чи втрату/розголошення індивідуальної облікової інформації та/або іншої інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно до пунктів 108, 140 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 р. № 164 та ч. 5 ст. 87 Закону України „Про платіжні послуги" до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. Як слідує з обставин справи, оскаржувані зняття коштів здійснено 03 листопада 2024 року, з 12 год 12 хвилин до 12 год 54 хвилини, були оформлені/підписані Позивачкою кредитні договори та здійснені перекази коштів за допомогою простого електронного підпису, що підтверджується належними доказами та банківською випискою, а Позивачка звернулася по факту шахрайства в Банк лише 07.01.2025, що підтверджується копією її листа. Отже, ОСОБА_2 звернулася до Банка вже після здійснення цих операцій, а вищевказаними нормами права чітко та однозначно розмежовані часові межі відповідальності сторін за відшкодування збитків від здійснення „спірних" операцій та дій. Правова позиція Верховного Суду, зазначена у постанові від 26 жовтня 2022 року по справі № 334/2492/21 провадження № 61-5427св22, у якій суд зробив висновок про те, що важливим є час звернення до Банку з повідомленням про шахрайські дії - „ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність за операції, здійснені до моменту повідомлення банку, несе саме клієнт".

Згідно з пунктом 2.8 договору про використання простого електронного підпису від 12.06.2024 укладеного між ПриватБанком та Позивачкою сторони обумовили та погодили обмеження розміру стягнення/відшкодування збитків з Банка у разі заподіяння їх при застосуванні простого електронного підпису в розмірі не більше 100 грн. Таким чином, навіть, у випадку, якщо суд задовольнить позов, то ця сума відшкодування збитків з Банка на користь Позивачки не може перевищувати 100 грн. 5. Банк не є належним Відповідачем по цій справі, бо Позивачка може стягнути збитки з отримувача її кредитних коштів - ОСОБА_6 , ІПН: НОМЕР_3 .

11.09.2025 від позивача по справі надійшла відповідь на відзив, в якому зокрема, зазначено, що відповідач особливу увагу приділяє ЄРДР, де вказано про оголошення в інтернеті про продаж товару та перехід за посиланням її дочкою і вважає, що саме це завдало матеріальної шкоди, але відповідач не вказує, який існує взаємозв`язок між цими діями та перерахунком коштів. Крім того, наголошує, що 03.11.2024, як їй стало відомо вході розгляду справи, працівники відділення банку запідозрили шахрайські дії та повідомили про це, після чого картки були заблоковані. Цей факт підтвердив відповідач, вказавши, що банк повідомляв її 03.11.2024 про вхід до її акаунта з нетипового пристрою, але повідомлення не надійшло клієнтці в зв`язку з відсутністю у банка її електронної скриньки. Незважаючи на це, не повідомивши її іншим способом, банк провів операції по оформленню кредитних договорів та переказ коштів. Тому відповідно до п.3 розділу VI Положення № 705 повинен нести ризики збитків. По здійснення операції, вона дізналася лише 05.12.2024 про що негайно повідомила банк, тобто виконала умови, передбачені п.6 розділу 6 Положення № 705. Докази того, що вона сама своїми діями призвела до списання коштів відсутні. Оскільки сам банк підтвердив, що вона не була належним чином повідомлена про шахрайські операції, вважає, що звернулася до банку негайно, після того як дізналася про них. Вважає, що сам відповідач після виплати коштів, незаконно виплачених ОСОБА_7 має можливість пред`явити до нього регресний позов, так як його дані банку відомі.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у ньому. Зазначає, що коли позивачка звернулася до банку, там їй пояснили, що вона перейшла за посиланням, а тому було знято гроші. Проте позивачка стверджує, що не переходила за посиланням та ніяких даних не вводила. 05.12.2024 позивачка дізналась про транзакції та відразу 06.12.2024 звернулася до поліції, а 25.12.2024 звернулася до банку.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що перед відкриттям спірних кредитних договорів саме позивачка зайшла в свій аккаунт Приват24 з власного телефона Самсунг , через 15 секунд в аккаунт входить інша невідома особа, тому що було зафіксовано вхід з „нетипового пристрою". А вже, потім власним аккаунтом Приват24 користувалася тільки ОСОБА_2 . Тобто коли клієнт входить з іншого пристрою - він є нетиповим. Коли клієнт входить з іншого пристрою, банк не вважає цей пристрій як шахрайський, отже "нетиповий" не означає "шахрайський".

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є клієнткою АТ КБ «ПриватБанк».

19 листопада 2021 року здійснено ідентифікацію клієнта ОСОБА_2 та підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Підпис ОСОБА_2 здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».

12.06.2024 ОСОБА_2 підписала ще одну Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) АТ «ПриватБанк».

Також 12.06.2024 між Контантиновою та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про використання простого електронного підпису.

Позивачем погоджено використання OTP пароля в якості підпису та інших видів простого електронного підпису, а саме при здійсненні будь-якої операцій та правочинів між Сторонами за допомогою ОТР паролю як простого електронного підпису. Сторони домовилися вважати, що він однозначно ідентифікує особу Клієнта та є логічно пов`язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження Клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту Банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому Банком ОТП-паролю на фінансовий номер телефону Клієнта.

Як встановлено та підтверджено копіями: заяви про відкриття поточного рахунку та приєднання до умов та правил надання послуги «Картка для виплат» № 241103В1DT271607QJOJMASN від 03.11.2024, кредитного договору № 24110300043135 від 03.11.2024, кредитного договору № 24110300043129 від 03.11.2024, паспортів споживчого кредиту до цих договорів та банківською випискою по картці/рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) за договором № SAMDNWFC000113587665 від 03.11.2024, 03.11.2024, о 12:12 год, ОСОБА_2 підписано перший кредитний договір з оформленням картки для виплат на суму 26 666,00 грн, які надійшли на рахунок НОМЕР_1 , а також 03.11.2024, о 12:51 год, підписано другий кредитний договір на суму 24 000,00 грн, які надійшли також на вказаний банківський рахунок. Далі, після надходження цих сум коштів, всі ці кошти самою позивачкою були перераховані 03.11.2024, о 12:42 год та 12:54 год, іншій фізичній особі ОСОБА_4 .

Після всіх цих подій позивачка звернулася до відділення АТ КБ «ПриватБанку», а також 06 грудня 2024 року до правоохоронних органів, було порушено кримінальне провадження. Досудове розслідування на цей час триває.

Як вбачається з витягу з ЄРДР від 07.12.2024 номер кримінального провадження 12024121010003082 - 02.11.2024 неповнолітня донька ОСОБА_2 розмістила оголошення в мережі інтернет на сайті „ОЛХ" з продажу товару. 03.11.2024 в мессенджер „Вайбер" їй надійшло повідомлення від невідомої особи, яка нібито виявила бажання придбати товар. Після чого невідома особа запропонувала позивачці послугу „ОЛХ-доставка" та надіслала ОСОБА_2 посилання, на яке ОСОБА_2 перейшла. В результаті чого заявниці завдана матеріальна шкода на суму 50 666 грн по банківському рахунку НОМЕР_1 , що відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».

Із заяви, яка датована «25.12.2025» та отримана банком 07.01.2025, вбачається, що ОСОБА_2 звернулася до банку та просила роз`яснити яким чином були укладені кредиті договори від 03.11.2024 від її імені та як перераховувалися кошти на її рахунки.

Також Позивачка зверталась до банку з вимогою про повернення коштів, які були списані 03.11.2024, та отримала відмову банку листом від 15 січня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-250108/31018 на 92051-ВБ від 08 січня 2025 року, яким банк повідомив позивача, що не має можливості повернути грошові кошти. У випадку впевненості в наявності шахрайських дій щодо списання грошових коштів позивачу було рекомендовано звернутись до правоохоронних органів.

З відзиву на позов вбачається, що при перевірці Службою Банка за результатами письмового звернення позивачки від 25.12.2024, отриманого Банком поштою 07.01.2025 з повідомленням про шахрайство встановлено, що „1 ІПН (потерпілого): 3161504307 2. ПІБ (потерпілого): ОСОБА_2 3. № платіжної картки (потерпілого): НОМЕР_9 4. Сума викрадених коштів: 50666 грн 5. № телефону/аккаунта Приват24: НОМЕР_6 6. IMEI шахрайського/сумнівного девайсу: F2735C69469B3712 7. Модель девайсу: SMARTPHONE ANDROID 10 8. Дата і час входу до Приват24: 2024-11-03 о 11:49:43. 9. ІР входу до Приват24: 109.200.251.32 10. Провайдер: Briz 11. Канал проведення операції: Приват24 12. Тип проведення операції: Приват24 P2P 13. Які дані карти вводилися ? номер картки, термін дії, CVV код 14. 3Д Сек`юр: так 15. Назва торгової точки: Приват24 16. Було змінено логін? ні 17. Було змінено пароль? ні 18. Чи є нові регулярні платежі (наприклад, на поповнення мобільного тощо) та договорів ОЧ/МР? так 19. Як шахраям вдалося провести транзакції (коротко своїми словами) ?: клієнтка перейшла за посиланням ОЛХ, ввівши номер картки, термін дії, CVV код. Під диктовку шахраїв переказала кошти на картку третьої особи........ При укладенні договорів зміна пароля та логина не проводилась. 03.11.2024 126996 E-mail (E-mail) Уведомление о входе в Приват24 {{IMOTCHPERS}}, банк виявив нетиповий вхід у ваш аккаунт Приват24. Пристрій: Smartphone Операційна система:AOS Версія:10 Browser: Chrome Mobile IP-адреса:109.200.251.32 Ім`я провайдера:Briz Дата й час входу: 03.11.2024 11:49 Ukraine, Odesa 2024-11-03 11:49:44 Забраковано (відсутні контактні дані в ЄКБ) (BC) WHP_EFS { "result": "reject", "message": "Отсутствуют контактные данные в ЕКБ", "st": "BC", "defAttrs": [] } Одержувач коштів за переказами ПІБ: ОСОБА_6 ІПН: НОМЕР_4 - недозвон 1.41 46 - Негативна інформація про особу, що була отримана від Департаменту по роботі зі скаргами. Коментар НПС. Системність проблеми: ні Контакт з клієнтом (Контакт з клієнтом проведений за номером): НОМЕР_6 Надання сорри-бонусу: Ні. Немає провини банку". Таким чином, висновок фахівців Банка, що Банк проводив операції належним чином і порушень зі сторони Банку не виявлено, тому що клієнт самостійно провів всі операції та несе за них відповідальність.

Вказане підтверджено скріншотами з банківських програмних комплексів, аналізом логів входу до аккаунта Приват24 клієнта ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 , фінансовий телефон/логін: НОМЕР_6 ) з 15.10.2024 по 15.11.2024 у вигляді таблиці.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 56 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»(далі - Закон № 1591-ІХ) платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Держателем платіжного інструменту є фізична особа, яка на законних підставах використовує платіжний інструмент для ініціювання платіжної операції з відповідного рахунку для виконання платіжних операцій або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного платіжного інструменту (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591-ІХ).

Згідно з п.п. 57, 42 ч. 1 ст. 1 Закону № 1591-ІХ платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.

Постановою правління Національного банку України 29 липня 2022 року № 164 затверджено Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів (далі Положення), яке встановлює загальні вимоги Національного банку до емісії/еквайрингу платіжних інструментів, що емітуються (уключаючи електронні платіжні засоби, передплачені платіжні інструменти), та здійснення розрахунків з їх використанням.

Відповідно до п. 136 Положення користувач зобов`язаний, зокрема, зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Згідно з п. 138 Положення, емітент зобов`язаний: забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту тощо.

Пунктом 140 Положення визначено, що користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Згідно з п. 141 Положення емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення). Емітент під час видачі платіжного інструменту зобов`язаний поінформувати держателя про можливість або неможливість зміни ПІНу.

Відповідно до п. 146 Положення власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Суд зазначає, що наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 686/17744/21 вказано, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначені того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Із матеріалів справи встановлено, що укладення кредитних договорів від 03.11.2024, а також перерахунок грошових коштів з одного банківського рахунку на інший, що відкриті на ім`я позивача АТ КБ «Приватбанк», що мало місце 03.11.2024, о 12.42 год та о 12:54 год, були здійснені після переходу позивача за посиланням, що було направлене позивачу сторонніми особами під час досягнення домовленості про продаж товару на сайті olx.ua, на якому донька позивача розмістила відповідне оголошення.

Як слідує з відзиву на позов, відповідач АТ КБ «Приватбанк» провів службове розслідування за результатами звернення клієнта ОСОБА_2 про шахрайські дії зі сторони третіх осіб і встановив, що змін фінансового номеру не зафіксовано; зміна пароля та логина не проводилась; клієнтка перейшла за посиланням ОЛХ, ввівши номер картки, термін дії, CVV код; під диктовку шахраїв переказала кошти на картку третьої особи, кредитні договори від 03.11.2024 були підписані позичальником ОСОБА_2 простим електронним підписом, отже 03 листопада 2024 року третя особа завдяки діям самої позивачки з переходу за невідомим посиланням та наданням доступу до власного Приват24 сторонній особі, авторизувалася в її акаунті додатку Приват24 та провела вищевказані транзакції з укладанням договорів та в подальшому і переказу коштів на іншу картку.

Такі висновки службового розслідування АТ КБ «ПриватБанк» узгоджуються з обставинами, що повідомлені позивачем при зверненні до правоохоронних органів, зокрема, що внаслідок переходу позивача за посиланням було надано доступ до свого карткового рахунку.

У цьому контексті, суд звертає увагу на те, що сервіс «ОLХ-доставка» не є платіжним онлайн сервісом АТ КБ «Приватбанк», відповідно означена банківська установа не може нести відповідальність за неправомірне заволодіння коштами клієнта, який скористався послугами вказаного стороннього сервісу.

У своїй сукупності, дії позивача та надані сторонами докази, не свідчать про те, що відповідачем неправомірно списано кошти з рахунку позивача. Водночас ризики по передачі позивачем індивідуальних даних платіжного засобу (платіжної картки), та ризики користування фішинговим сайтом, не можуть бути покладені на сторону відповідача.

Також суд звертає увагу сторін, що наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину щодо позивача до винесення вироку, яким такі обставини будуть встановлені, що узгоджується з правовим висновком, що викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №144/287/17-ц (провадження № 61-31835св18).

Виходячи з цього, можна стверджувати, що Банк та ОСОБА_2 визнають наявність договірних правовідносин між ними ще до 03 листопада 2024 року, так й той факт, що ОСОБА_2 сприяла своїми діями (перехід за посиланням) стороннім особам в отриманні доступу до власного акаунта Приват24 з можливістю повністю розпоряджатися рахунками та коштами позивачки в ПриватБанку і укладати кредитні угоди.

До моменту укладання оспорюваних правочинів та вчинення оскаржуваних транзакцій (станом на 03 листопада 2024 року) між сторонами існували договірні правовідносини та особисто погоджені і підписані ОСОБА_2 , на підставі яких позивачка отримувала від ПриватБанка банківські послуги, користувалася платіжними картками, в тому числі кредитною.

ОСОБА_2 було особисто підписано Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 19.11.2021 та від 12.06.2024, у яких позивачка в порядку ст. 634 ЦК України приєдналася до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», Умов та Правил надання банківських послуг акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (Умови та Правила), що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цих Заяв, які разом становлять Договір банківського рахунка (Договір), приймає всі права та обов`язки, встановлені в цьому Договорі та зобов`язується їх належним чином виконувати.

12.06.2024 позивачкою також підписано договір про використання простого електронного підпису.

В цих заявах та договорі про використання простого електроного підпису від 12.06.2024 зазначено, що «Банк та Клієнт (Сторони) узгодили при наданні Банком будь-яких послуг Клієнту, в т.ч., але не виключно, послуг з переказу коштів, укладення між Сторонами кредитних договорів та будь-яких інших правочинів використання простого електронного підпису.

Сторони визнають простим електронним підписом такі способи підписів Клієнта: OTP- пароль,QR-код, кнопки «Підпис», «Підписав», «Підтверджую», «Ознайомився» тощо у програмних комплексах, мобільних додатках або на офіційних сайтах Банку у мережі Інтернет, де Клієнту надається технічна можливість ознайомитися з умовами надання відповідної послуги та підписати відповідний договір, дати доручення Банку на здійснення операції з переказу коштів тощо, або якщо інтерфейс відповідного ПК Банку дає Клієнту змогу зробити однозначний висновок про суть операції, доручення на здійснення якої Клієнт надає Банку шляхом підписання способами, що узгоджені Сторонами вище.

Сторони визнають правочини у вигляді електронних документів із використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов`язковими для сторін та такими, що не потребують додаткового підтвердження.

При здійсненні будь-якої операцій та правочинів між Сторонами за допомогою ОТР паролю як простого електронного підпису Сторони домовилися вважати, що він однозначно ідентифікує особу Клієнта та є логічно пов`язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження Клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту Банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому Банком ОТП-паролю на фінансовий номер телефону Клієнта.

Сторони узгодили, що Банк самостійно приймає рішення про застосування того чи іншого виду електронного підпису.

Отже, позивач ОСОБА_2 була повністю обізнана та погодилася ще 19.11.2021, а потім 12.06.2024 з тим, що її фінансовий телефон є дуже важливим для здійснення будь-якої платіжної операції та укладання кредитного договору за допомогою ОТП-паролю як простого електронного підпису і що Банк буде правомірно вважати, що саме клієнт здійснює цю операцію, а не інша/третя особа, бо на час здійснення оскаржуваних транзакцій та договорів у Банка були відсутні будь-які заяви з боку клієнт щодо необхідності блокування чи втрати нею фінансового телефону або заволодіння паролем від власного Приват24 третьою особою.

Саме через домовленість між Банком та ОСОБА_2 , яка зазначена у Заявах від 19.11.2021 та 12.06.2024 та у договорі про використання простого електронного підпису від 12.06.2024, за допомогою фінансового телефону позивачки 0660605973, яким заволоділи треті особи, 03 листопада 2024 року було укладено два кредитних договори №б/ н: о 12:12 год на суму 26 666,00 грн, о 12:51 год на суму 24 000,00 грн з накладанням зі сторони клієнтки простого електронного підпису.

Суд зазначає, що саме клієнт зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та негайно повідомляти банк про операції, які не виконувалися ним. До моменту такого повідомлення відповідальність у повному обсязі за всі операції несе виключно клієнт.

Як слідує з обставин справи, оскаржувані зняття коштів здійснено 03 листопада 2024 року з 12 год 12 хвилин до 12 год 54 хвилини були оформлені/підписані Позивачкою кредитні договори та здійснені перекази коштів за допомогою простого електронного підпису, що підтверджується належними доказами та банківською випискою, а позивачка звернулася по факту шахрайства в Банк лише 07.01.2025, що підтверджується копією її листа. Отже, ОСОБА_2 звернулася до Банка вже після здійснення цих операцій.

Суд також враховує відомості Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024121010003082, відповідно до яких 07.12.2024 за заявою ОСОБА_2 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, за фактом, що 02.11.2024 неповнолітня донька ОСОБА_2 розмістила оголошення в мережі інтернет на сайті „ОЛХ" з продажу товару. 03.11.2024 в мессенджер „Вайбер" їй надійшло повідомлення від невідомої особи, яка нібито виявила бажання придбати товар. Після чого невідома особа запропонувала позивачці послугу „ОЛХ-доставка" та надіслала ОСОБА_2 посилання, на яке ОСОБА_2 перейшла. В результаті чого заявниці завдана матеріальна шкода на суму 50 666 грн по банківському рахунку НОМЕР_1 , що відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».

Разом з цим, з аналізу логів входу до аккаунта Приват24 ОСОБА_2 , який проведений відповідачем у відзиві на позов, вбачається, що ОСОБА_2 у жовтні-листопаді 2024 р. для входу у свій аккаунт Приват24 користувалася наступним мобільним пристроєм, який банк називає як „типовий":телефон/смартфон SM-A057G|Samsung (модель може бути іншою, але марка компанії саме Самсунг), ІМЕІ НОМЕР_7 (так Банк його розпізнав), з версією ПО Android 14. Перед відкриттям спірних кредитних договорів 03.11.2024, о 11:49 год, саме позивачка зайшла в свій аккаунт Приват24 з власного телефона Самсунг . Далі, відразу, а також відповідно до інформації з Витягу з ЄРДР, перейшовши за посилання, позивачка надала доступ до власного Приват24 сторонній особі, тому що зафіксовано вхід з „нетипового пристрою", який використала невідома особа телефон/смартфон Smartphone, з версією ПО Android 10. А вже, потім 03.11.2024, з 12:09 год до 12:57 год, власним аккаунтом Приват24 користувалася тільки ОСОБА_2 . Отже, лише ОСОБА_2 оформила обидва кредитні договори та здійснила два перекази коштів за реквізитами, які були вказані сторонньою особою, що також підтверджено скріншотами з банківського програмного комплексу щодо надсилання банком СМС-повідомлень через Приват 24, згідно з яких банк інформував ОСОБА_2 та надсилав їй паролі для підтвердження з метою оформлення обох договорів, які були нею введені в Приват 24.

Крім того, як вказано у службовому розслідуванні банку, яке викладено у відзиві на позов, Банк повідомляв 03.11.2024, о 11:49 год, позивача про вхід до її аккаунта Приват24 з нетипового пристроя на E-mail/електронну пошту, але це повідомлення не надійшло клієнтці, бо нею не була вказана в жодній Анкеті до Банка адреса електронної скриньки.

Дослідивши вищевикладене, суд вважає, що здійснення банківських операцій з переказу коштів, які заперечуються позивачкою, повністю покладається на саму позивачку.

Позивач не довела, що здійснені платіжні операції є неналежними платіжними операціями, оскільки, щоб операція вважалась неналежною має бути дотримана диспозиція норм права Закону України «Про платіжні послуги», а саме наявність вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, в наслідок чого здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.

Отже, відповідач АТ КБ «ПриватБанк» підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які безспірно доводять, що позивач, як користувач кредитної картки та додатку «Приват24», своїми діями сприяла в доступі сторонніх осіб до відомостей по кредитній картці, її особового рахунку та мобільного додатку «Приват-24», що дали змогу ініціювати відповідні платіжні операції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, свідомо вчинивши означені вище дії, передавши в означений спосіб стороннім особам індивідуальну облікову інформацію, такими діями сприяла втраті, незаконному використанню пін-коду (логіну, паролю) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати як укладення кредитних договорів у електронній формі, так і проведення платіжних операцій щодо перерахування грошових коштів з власного карткового рахунку на будь-який інший.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона не укладала та не підписувала кредитні договори. Посилаючись на ч. 2 ст. 1055 ЦК України, вважає, що оскільки вона не укладала кредитні договори від 03.11.2024, не підписувала їх, їх недійсність у випадку недодержання письмової форми встановлена законом, тому ці договори є нікчемними та не тягнуть за собою ніяких наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

Цивільне законодавство України виходить із презумпції чинності правочину, відповідно до якої будь-який правочин вважається правомірним і таким, що породжує цивільні права та обов`язки, доти, доки його недійсність не встановлена законом або він не визнаний недійсним судом у встановленому порядку. Закон розрізняє нікчемні та оспорювані правочини, причому віднесення правочину до категорії нікчемних можливе лише у випадках, прямо передбачених законом. Саме по собі посилання сторони на відсутність волі чи на вчинення правочину під впливом протиправних дій третіх осіб не свідчить автоматично про нікчемність такого правочину.

Згідно з положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України).

Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статті 215 ЦК України на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, а також застосування наслідків нікчемного правочину мають право сторони правочину та заінтересовані особи.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Згідно з ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частина 3 ст. 207 ЦК України чітко визначає, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оцінивши кожен вказаний вище доказ окремо на предмет належності, допустимості та достовірності, а також достатність і взаємний зв`язок таких доказів у їх сукупності, суд вважає, що такі докази не підтверджують доводів позивача, наведених в обґрунтування позову.

Вказаними доказами не підтверджується, що договори від 03.11.2024 є нікчемними, зокрема, те що вони були підписані від імені позивача невідомими особами шахрайським способом, без відома позивача та без його волевиявлення.

Так судом встановлено, що між банком та позивачем існували належним чином оформлені договірні відносини, оскільки позивач була ідентифікована як клієнт банку та 12.06.2024 підписала заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг із погодженням використання OTP-пароля як простого електронного підпису та договір про використання простого електронного підпису, а 03.11.2024 за допомогою функціоналу застосунку «Приват24» саме позивачем були укладені електронні кредитні договори, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», за якими кредитні кошти були надані позивачу та використані шляхом їх перерахування на інші рахунки за розпорядженням, сформованим у системі дистанційного банківського обслуговування, при цьому ризик несанкціонованих операцій та наслідки втрати платіжного інструменту або ідентифікаційних даних, відповідно до умов договору, покладається на клієнта, а доводи позивача про шахрайські дії третіх осіб не спростовують факту укладення кредитного договору.

Крім того, слід зазначити, що доводи позивача фактично зводяться до заперечення дійсності кредитних договорів з підстав, які за своєю правовою природою є підставами для їх оспорювання, а не для констатації нікчемності.

Таким чином, ураховуючи встановлені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд дійшов висновку про недоведеність порушення прав позивача, за захистом яких вона звернувся до суду, та про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 289, 354 ЦПК України, суд

ухвалив

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У порядку п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:

позивачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_8 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

відповідач - АТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, адреса м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д.

Суддя О.О.Квітка