Рішення № 13511008, 12.01.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.01.11

Справа № 11/197-10.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінату

«Маяк», с. Верхня Сироватка, Сумського району, Сумської

області

до відповідача Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської

області

про визнання права власності

СУДДЯ ЗРАЖЕВСЬКИЙ Ю.О.

Представники сторін:

Від позивача: Лисенко В.М., довіреність б/н від 01.07.2010 р.

Від відповідача: не прибув

За участю секретаря судового засідання Чижик С.Ю.

Суть спору: позивач просить суд визнати за ним право власності на: 1. Виробничий комплекс молочно - товарної ферми № 1 по вул. Гончарній № 19, с. Верхня Сироватка, Сумської області; 2. Виробничий комплекс молочно – товарної ферми № 2 по вул. Луначарського № 62, с. Верхня Сироватка, Сумської області; 3. Виробничий комплекс зерносклад по вул. 8-го Березня № 9-А, с. Верхня Сироватка, Сумської області; 4. Виробничий будинок – конюшня по вул. Гончара, 15, с. Верхня Сироватка, Сумської області; 5. Виробничий комплекс механічної майстерні та гаражу по вул. Харківській, 23, с. Верхня Сироватка, Сумської області; 6. Виробничий комплекс свино-товарної ферми по вул. Харківській, 25, с. Верхня Сироватка, Сумської області.

Відповідач позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в засідання суду не з’явився.

Явка представників сторін не визнавалася судом обов’язковою, а тому не з’явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Тому, згідно ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши наявні докази, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Маяк» з метою здійснення своєї господарської діяльності у сфері сільського господарства експлуатує господарські будівлі та споруди, які знаходяться на балансі товариства, які він отримав від СТОВ «Агрокомбінат «Тепличний» на підставі договору купівлі-продажу майна № 10.03-5 від 10.03.10 р., яким останній володів та розпоряджався на підставі виданих Верхньосироватською сільською радою Свідоцтв про право власності майнових паїв №№ 0839 від 07.06.2006р.; 0821 від 07.06.2006р.; 0840 від 08.06.2006р.; 0871 від 14.06.2006р.; 0902 від 01.07.2006р.; 0934 від 27.10.2006р.; 0942 від 18.12.2006р.; 0949 від 25.12.2007р.

Позивач у позові зазначив нерухоме майно, виділене в натурі згідно акту прийому-передачі від 01.04.2010 р.:

Загальна вартість нерухомого майна складає 753987,41 грн.

Як встановлено матеріалами справи, всі вказані вище об’єкти нерухомості, на теперішній час, перебувають на балансі позивача.

Також позивачем експлуатується комплекс будівель, розташований за адресою: Сумська область, Сумський район, село Верхня Сироватка згідно договорів оренди, що посвідчують право користування земельними ділянками, під господарськими будівлями і дворами та технічних паспортів на нежитлові приміщення виданих КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації», що експлуатуються позивачем, а саме:

1. Виробничий комплекс молочно-товарної Ферми №1, вулиця Гончарна №19

2. Виробничий комплекс Молочно-товарної ферми №2 вул. Луначарського №62

3. Виробничий комплекс Зерносклад, вулиця 8- го Березня № 9-А

4. Виробничий будинок – конюшня, вулиця Гончарна 15

5. Виробничий комплекс механічної майстерні та гаражу, вулиця Харківська , №23

6. Виробничий комплекс свино-товарної ферми, вулиця Харківська

№25

Листом № 53 від 28.07.2010 р. позивач звернувся до відповідача - Верхньосироватської сільської ради про оформлення права власності на вказані вище об’єкти нерухомості та видачі свідоцтва про право власності з метою державної реєстрації права власності у подачі їх до органів бюро технічної інвентаризації. Згідно з листом відповідача № 2-27/868 від 26.08.2010 р. (АС 81), позивачу було відмовлено в оформлені права власності та видачі свідоцтва про право власності. Проте, позивач вважає відмову відповідача у оформленні права власності на будівлі та видачі свідоцтва про право власності безпідставною та необґрунтованою.

Виходячи з викладеного, відповідач не визнав право власності на вказані вище будівлі, належним чином його не оформив та не видав правовстановлювальний документ – свідоцтво про право власності, що позбавляє можливості державної реєстрації права власності позивача на ці об’єкти нерухомості, тому позивач був вимушений звернутися до суду з метою захисту права власності на підставі ст.392 ЦК України.

Приписами пункту 2 статті 328 Цивільного кодексу України встановлено принцип добросовісного (правомірного) набуття права власності – право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи вбачається, що доказами, що підтверджують, виникнення у власника (позивача) права власності на вказані вище об’єкти є: технічні паспорти на нежитлові приміщення, видані Сумським міським бюро технічної інвентаризації (АС 31-42); договори оренди землі від 05.01.2009р. (АС4-45), від 08.01.2009р. (АС 50-51), від 05.01.2009р. (АС 56-57), від 05.01.2009р. (АС 62-63), від 08.01.2009р. (АС68-69, від 08.01.2009р. (АС 74-75), рішення Верхньосироватської сільської ради 34 сесії 5 скликання від 21.08.2008 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками. Також доказами приналежності будівель позивачу є їх відображення на самостійному балансі. Знаходження на балансі підприємства будівель підтверджує той факт, що позивач добросовісно та безперервно експлуатує та використовує вище зазначені об’єкти нерухомого майна, несе витрати по їх утриманню.

Відповідно до п.п. 10 п. «г» ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних, міських рад належать повноваження: облік та реєстрація відповідно до закону об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. Питання державної реєстрації прав на нерухоме майно в Україні врегульовані Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р. зі змінами та доповненнями.

Пунктом 1.1. Тимчасового положення передбачено, що дане Положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні та спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав.

Відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності, а п. 6.2. передбачено, що підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядвання, місцевої державної адміністрації та інших органів відповідно до законодавства проводити бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб’єктів господарювання. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» також спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість. Положення ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України забезпечують можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, шляхом визнання відповідного права, а ст.392 Цивільного кодексу України передбачає, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із частиною 1 статті 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, вимогами ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. В свою чергу, відповідно до ст. 317 ЦК України, власнику належать право володіння, користування на розпорядження своїм майном.

Вказані вище нежитлові приміщення належить до нерухомих речей, що відповідає положенням ч. 1 ст. 181 ЦК України, якою передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Вимогами ч. 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Здійснення права власності регламентується приписами ст. 319 ЦК України, якою, в тому числі, передбачено наступне: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

При цьому, ч. 5 та ч. 7 статті 319 ЦК України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Підстави набуття права власності визначені вимогами ст. 328 ЦК України, якою передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», речові права (право власності) на нерухоме майно підлягають обов’язковій державній реєстрації.

Відповідно до розділу 5 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а ч. 2 вказаної статті ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання права.

Таким чином, права та інтереси позивача, пов’язані із захистом права власності на нежитлові будівлі та споруди, зазначені у позовній заяві можуть бути захищені судом шляхом визнання права власності позивача на вказане нерухоме майно.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказам Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, відповідно до якого така державна реєстрація прав власності здійснюється на підставі правовстановлювальних документів.

У відповідності до листа Міністерства юстиції України від 19.10.2007 року № 19-39-827, саме рішення суду є правовстановлювальним документом у разі визнання права власності судом, та саме рішення суду подається для державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, при цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагаються.

Відповідно до ст. 22-24 Господарського процесуального кодексу України, сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, а також користуватися іншими процесуальними правами.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, відповідач - Верньосироватська сільська рада Сумського району Сумської області позовні вимоги визнала у повному обсязі,

Виходячи з вищенаведених норм закону та враховуючи те, що в судовому засіданні позивач допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи довів, що його вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомбінат «Маяк» (42351, Сумська область, Сумський район, село Верхня Сироватка, код 33362373) на наступні нежитлові будівлі, та споруди, а саме:

1.Виробничий комплекс Молочно-товарної Ферми №1, вулиця Гончарна №19

Виробничий комплекс Молочно-товарної ферми №2 вул. Луначарського №62

Виробничий комплекс Зерносклад, вулиця 8- го Березня № 9-А

Виробничий будинок – конюшня, вулиця Гончарна 15

Виробничий комплекс механічної майстерні та гаражу, вулиця Харківська , №23

Виробничий комплекс свино-товарної ферми, вулиця Харківська

№25

СУДДЯ (підпис) Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

Повне рішення складене 17.01.2011р.