Рішення № 135104948, 19.03.2026, Гребінківський районний суд Полтавської області

Гребінківський районний суд Полтавської області

_______________

Справа № 528/47/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19.03.2026 м. Гребінка

Гребінківський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Вітківського М.О.,

при секретарі Лободюк Є.М.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Забари Ю.А.,

представника відповідача Паламара Д.О. ( в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гребінка за правилами спрощеного провадження з повідомленням учасників справи та з фіксацією технічними засобами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної Поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

в с т а н о в и в :

15 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Гребінківського районного суду Полтавської області з вказаним позовом, яким просить суд: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №6458336, винесену 04.01.2026 року, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу і закрити справу про адміністративне правопорушення. Судові витрати покласти на відповідача. Крім того просив проводити розгляд даної справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 04 січня 2026 року йому співробітником поліції було вручено примірник постанови про накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст. 122 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6458336 від 04 січня 2026 року. Зі змісту даної постанови слідує, що 04.01.2026 08:44:15 м.Гребінка вул.Магістральна (Петровського) 125, водій керуючи ТЗ не подав світловий сигнал покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п.9.2. «б» ПДР - порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом. Чим вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн. Однак, як вважає позивач, що оскаржувальна постанова є незаконною і такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що вона винесена з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, із неправильною правовою кваліфікацією, без доведення вини позивача та з неповним з`ясуванням обставин справи. Так, дійсно позивач був зупинений працівником поліції начебто з причини неувімкненого покажчика повороту, однак перед виїздом на початок руху автомобіля покажчики повороту в ньому працювали без будь-яких несправностей. Під час зупинки автомобіля поліцейським встановлено, що покажчик повороту не працює, що позбавляло його увімкнення позивачем, про що йому стало відомо лише після зупинки працівниками поліції. Відтак, позивач наполягає на тому, що покажчик повороту не працював, а не був ним умисно не увімкнутий, що свідчить про відсутність у його діях складу інкримінованого правопорушення та незаконність винесеної поліцейським оскаржуваної постанови. За таких обставин, позивач вважає оскаржувану постанову відповідача незаконною та необґрунтованою, а відтак просить її скасувати.

Ухвалою судді від 16.01.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу 5 днів для усунення недоліків. 26.01.2026 позивачем вказані в ухвалі недоліки були усунуті..

Ухвалою судді від 27.01.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі з повідомленням сторін.

02.02.2026 року від СПД №1 ВП №1 Лубенського РВП надійшли: копія оскаржуваної постанови, а також диск з відеозаписом обставин події (а.с.26-28).

23.02.2006 року через систему «Електронний суд» від представника відповідач ГУНП у Полтавській області Паламар Д.О. надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 39-42), в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржувану постанову винесено згідно зі ст. 258, 280 КУпАП, що встановлює загальні правила накладення стягнення про адміністративні правопорушення, тобто відповідачем встановлена особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують. Факт вчинення правопорушення є доведеним поза розумним сумнівом. Позивач дійсно порушив ПДР, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими і немає жодних правових підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, оскільки вона винесена законно, а її скасування призведе до залишення правопорушника без відповідальності. Крім того, позивачем не надано жодного доказу на спростування обставин, які викладені в оскаржуваній постанов відповідача, а також доказів відсутності факту вчинення ним адміністративного правопорушення.

26.02.2006 року через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Забари Ю.А. надійшла відповідь на відзив, в якому останній на спростування позиції відповідача зазначає, що, як стверджував позивач і на місці винесення уповноваженою особою Постанови так і у позовній заяві, що пункту 9.2. «б» ПДР УКраїни він не порушував, перед виїздом ним був перевірений технічний стан автомобіля і він був у технічно справному стані. В тому числі і всі освітлювальні прилади та покажчики поворотів були у працездатному стані. Під час руху за кермом транспортного засобу перед початком руху, зупинкою, перестроюванням, поворотом або розворотом, позивач завжди завчасно подавав сигнали повороту відповідного напрямку. Крім того, представником відповідача додано до відзиву в якості доказу відеозапис 000000_000000_20260104084122_0011.MP4. В той момент коли на таймері відеозапису в нижній правій частині екрану час 8.41.34 працівник поліції зазначає причину зупинки: «Не працює лівий покажчик повороту» всупереч зазначеному в Постанові суті та обставин правопорушення «не подав сигнал покажчиком повороту». На час відео 8:43:42 працівник поліції стверджує: «Це технічна несправність… це трошки хуже ніж не включений покажчик повороту». Тобто уповноважена особа визнає, що несправність покажчика повороту містить інший склад правопорушення, хоча все одно у постанові в подальшому кваліфікує дії позивача за ч.2 ст.122 КУпАП, та п.9.2 «б» ПДР України, котрі не передбачають технічну несправність. На час відео 08:43:57 позивач чітко пояснюю співробітнику поліції, що подавав сигнал повороту. Окрім того, у наданому Відповідачем відеозаписі на час 8:45:45 проглядається моргання, як правого так і лівого заднього ліхтарів автомобіля. Якщо навіть припускати (оскільки на відеозапису автомобіль яким керував позивач не рухається і не маневрує), що під час руху та виконання маневру в керованому ним автомобілі в одному із повторювачів повороту була несправна лампа, це не може кваліфікуватись, як «не подав світловий сигнал», оскільки в автомобілі наявні і бокові повторювачі покажчиків поворотів, які надають необхідну інформацію про намір маневру водія іншим учасникам дорожнього руху. Таким чином оскаржувана постанова ґрунтується лише на припущеннях, а не на належних та допустимих доказах. З цих підстав представник просить суд позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 19.03.2026 року позивач та його представник підтримали поданий позов, просили його задовольнити з підстав викладених в ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, із врахуванням пояснень позивача та його представника у судовому засіданні, пояснень представника відповідача, а також відео-доказів, прийшов таких висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно із ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадській порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Як вбачається із оскаржуваної постанови винесеної поліцейським СПД №1 ВП №1 Лубенського районного відділу поліції ГУНП у Полтавській області старшого лейтенанта поліції Шевченка Юрія Володимировича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6458336 від 04 січня 2026 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП із накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. за те, що він 04.01.2026 08:44:15 м.Гребінка вул.Магістральна (Петровського) 125, керуючи ТЗ не подав світловий сигнал покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п.9.2. «б» ПДР - порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом.

Так, пунктом п. 9.2 «б» ПДР України передбачено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Частиною другою статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 510 грн.

Крім того, згідно положень статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначено в Постанові Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247 і ст. 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертизи.

Проте, судом встановлено, що виходячи із положень вищезгаданих статей КУпАП, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови не було виконано вимог цих статей, зокрема, не зазначено належних і допустимих доказів на обґрунтування допущеного позивачем правопорушення, зважаючи на те, що на цьому наполягає позивач, категорично заперечуючи факт такого правопорушення.

Наданий відеозапис не є доказом вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки взагалі не містить доказів руху автомобіля позивача, виконання ним маневрів початку руху від правого краю проїзної частини, зупинки зліва, повороту ліворуч, розвороту або перестроювання на смугу руху ліворуч і під час цього неподання світлового сигналу покажчиком повороту чи рукою відповідного напрямку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року в справі №524/1284/17, де Суд виснував, що суди попередніх інстанцій вірно зазначили про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого статтею частиною другою 122 КУпАП, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова від 19 лютого 2017 року серії АР №814307 про притягнення особи до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

Крім того, в силу норми частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).

При цьому, суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, яка ставиться у вину позивачки, характеризується виключно умисною формою вини (коли правопорушник усвідомлює протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачає її шкідливі наслідки і бажає їх або свідомо допускає настання цих наслідків). Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються предмета, об`єктивної сторони складу конкретного правопорушення, а й розуміння його суспільної небезпеки.

Згідно вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Натомість, відповідачем у порушення приписів ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено в діях позивача умислу на вчинення інкримінованих дій, передбачених частиною другою статті 122 КУпАП.

Разом із тим, позовна заява містить покликання про те, що під час зупинки автомобіля поліцейським встановлено, що покажчик повороту не працює, що позбавляло його увімкнення позивачем, про що йому стало відомо лише після зупинки працівниками поліції, а тому він наполягає на тому, що покажчик повороту не працював, а не був ним умисно не увімкнутий, що свідчить про відсутність у його діях складу інкримінованого правопорушення та незаконність винесеної поліцейським оскаржуваної постанови відповідача.

Усі вищевказані доводи позивача всупереч приписам статті 251 КУпАП та статті 77 КАС України відповідачем не були спростовані.

Крім того, суд вважає, що оскаржувана постанова відповідача сама по собі не може слугувати доказом вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення та є лише формою його фіксації. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року в справі №338/1/17, де колегія суддів вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Однак, незважаючи на вказані обставини, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, оскільки відповідачем не надано жодних матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а відтак у суду відсутня можливість встановити, якими доказами керувався працівник відповідача, дійшовши висновку про вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Згідно статті 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява№ 36673/04) та «Карелін проти Росії»(«Karelin v. Russia» заява № 926/08, рішення від20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Крім того, у рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України, Європейський суд з прав людини, що при оцінці доказів суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом» Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Верховним Судом викладена правова позиція у постанові від 26 червня 2019 року в справі №536/1703/17 (провадження № К/9901/3839/17), згідно якої притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а непідтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року в справі №463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За наведених обставин, суд вважає, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, за відсутності достатніх даних про вчинення нею правопорушення, як і відсутність доказів на порушення позивачкою вимог п. 9.2 «б» ПДР України, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Крім того, ураховуючи задоволення цього позову на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає відшкодуванню сплачений позивачкою судовий збір в сумі 665,60 грн., що підтверджується долученою до справи квитанцією, який слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, що відповідатиме положенню частини першої статті 139 КАС України..

На підставі викладеного та керуючись ст. 122, 222, 251, 283, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 78,79,94,99 205, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

Позову заяву ОСОБА_1 до Головного Управління Національної Поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6458336, винесену 04.01.2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 гривень - скасувати.

Провадження по адміністративній справі щодо ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного Управління Національної Поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: https://court.gov.ua/sud1605

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, юридична адреса: 36039, м. Полтава, вул. Пушкіна, буд, 83, ЄДРПОУ 40108630.

Повний текст рішення складено 24.03.2026 року.

Суддя М. О. Вітківський