Рішення № 135103057, 24.03.2026, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 718/3424/25

Номер провадження 2/289/675/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі :

головуючого судді Сіренко Н.С.,

за участі : секретаря судового засідання Василенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулось до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останнього 14350,00 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати, зазначивши, що 05.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір №625016385.

28.11.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №625016385.

03.01.2019 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», було укладено договір факторингу № 20190103, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» Права Вимоги до боржників.

Відповідно до реєстру прав вимоги № 8 від 28.05.2020 до договору факторингу № 20190103 від 03.01.2019 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 14350,00 грн., з яких 5000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 9350,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

Розгляд справи просить здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності представника позивача, а у випадку неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалою від 27.01.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 26.02.2026 з викликом сторін, визначено сторонам строки для подачі відзиву, відповіді на відзив та заперечення (а.с.36), копію ухвали направлено сторонам.

11.02.2026 направлена відповідачу судом кореспонденція повернулася до суду неврученою адресату із поміткою «адресат відсутній» (а.с.41), тому розгляд справи було відкладено на 24.03.2026, про що повідомлено сторони у справі, однак направлена судом рекомендованим листом відповідачу кореспонденція знову повернулася до суду не врученою адресату із позначкою «адресат відсутній» (а.с.48) що згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 753/114/22) вважається належним повідомленням, таким чином, з урахуванням положень п. 4 ч. 8 статті 128 ЦПК України, відповідач вважається належним чином повідомлений про судове засідання.

Окрім того, відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлявся також шляхом доставки повістки до електронної скриньки на зазначену в позовній заяві електронну адресу відповідача (а.с.39,45).

Відповідач в судове засідання повторно не з'явилася, причини неявки не повідомив. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив. Також до суду не надходили від відповідача заяви чи клопотання щодо розгляду справи.

З огляду на вказане суд, з урахуванням положень ч. 1 ст. 280, ст. 281 ЦПК України, вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

В зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Із матеріалів справи вбачається, що 05.03.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та « ОСОБА_2 » укладено договір № 625016358 в електронній формі з використанням електронного підпису, відповідно до умов п. 1.1. якого Товариство зобов`язується надати Позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі (а.с.5-6).

Згідно пунктів 1.2.-1.3. строк дії Договору починається з моменту його укладення і становить 30 днів.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 1,70 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення його строку, визначеному у п. 1.3. Договору, Позичальник сплачує Товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 620,50 відсотків річних, а розрахунок сукупної вартості кредиту та терміни платежів зазначені в Графіку розрахунків, який є невідємною частиною цього договору (п.1.4.-1.6.).

Сторони також погодили графік розрахунків, в якому зазначено термін платежу 04.04.2019, сума кредиту 5000,00 грн., нарахований процент 2550,00 грн., до сплати разом 7550,00 грн. (а.с.6 на звороті).

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги за вищезазначеним кредитним договором, позивачем суду надано копію першої та останньої сторінки вказаного договору (а.с.7).

Згідно підпункту 1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

«Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту Боржниками за Кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом та будь-які інші суми, що належать до сплати Клієнту за договорами, які нараховані, або можуть бути нараховані Клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили (п.1.4.).

Згідно підпункту 1.3. договору факторингу №28/1118-01 перелік прав вимоги до Боржників, що відступається за цим договором міститься в «Реєстрі прав вимог».

03.01.2019 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20190103, відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» право вимоги до боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги (а.с.8-9).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №8 від 28.05.2020 до договору факторингу №20190103 від 03.01.2019 (а.с.10) ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №625016385 в сумі 14350,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9350,00 грн. - заборгованість по відсоткам.

Позивачем на підтвердження наявної заборгованості долучено розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №625016385 від 05.03.2019 за період з 28.05.2020 по 31.10.2025, згідно якого загальна заборгованість становить 14350,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості по основному боргу; 9350,00 грн. - заборгованість по відсоткам (а.с.11).

Відповідно до ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 526 Кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 Цивільного кодексу України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 Кодексу).

Згідно із частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

З системного аналізу вказаних правових норм слід прийти до висновку про те, що необхідною умовою для констатації наявності зобов'язань за договором позики/кредиту є не лише факт укладення такого договору, що в даній справі підтверджується наданими доказами, а й доведеність, власне, перерахунку кредитних коштів позичальнику.

При цьому, за приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України, при заміні кредитора у зобов'язанні, як у цій справі, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Позивачем до суду надані докази щодо укладення договору про надання коштів, а саме: Договір позики № 625016385 від 05.03.2019 (а.с.5-6), копію Графіку розрахунків (а.с.6 на звороті) та розрахунок ТОВ «ФК ЄАПБ» заборгованості за Кредитним договором № 625016385 від 05.03.2019 (а.с.11).

Суд звертає увагу, що згідно п. 4.4. Договору №625016385 від 05.03.2019 сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку ж юридичну силу, як власноручний підпис.

Водночас в розділі «Реквізити сторін» договору не вбачається наявність електронного підпису відповідача одноразовим ідентифікатором, а позивачем не надано відомостей про такий одноразовий ідентифікатор, який мав би бути згенерований при підписанні відповідачем цього договору, такі документи матеріали справи не містять.

Судом установлено, що у п. 5. Договору №625016385 від 05.03.2019 зазначено особу позичальника: « ОСОБА_2 », зазначені номер паспорта, адреса позичальника, його податковий номер та електронна адреса, однак зазначена інформація не відповідає дійсності і не свідчить про проходження позичальником повної ідентифікації, при цьому, всупереч визначеного у ст. ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов`язку, позивач не надав до суду належних і допустимих доказів про те, що Договір №625016385 від 05.03.2019 був підписаний електронним цифровим підписом відповідача.

Крім того в матеріалах справи відсутні будь-які докази перерахування відповідачу кредитних коштів.

Суд звертає увагу, що умовами Договору № 625016385 від 05.03.2019 передбачено, що за цим договором Товариство зобов`язується надати Позичальнику Кредит на суму 5000,00 грн. на погоджений сторонами строк 30 днів (Розділ 1 Договору).

Згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 у справі № 686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Отже матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач ОСОБА_1 будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання відповідачем одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, окрім того, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно умов Договору № 625016385 від 05.03.2019 .

При цьому суд зазначає, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем, не є первинним документом, який підтверджує отримання відповідачем грошових коштів в позику, а отже не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок створено самим позичальником, а тому інформація, зазначена у ньому, за умови відсутності первинних документів щодо видачі позики, не може бути належним доказом отримання позичальником грошових коштів за вищевказаним договором.

Оскільки позивачем не підтверджено належними доказами факту надання грошових коштів позикодавцем відповідачу, вимоги позивача щодо наявності заборгованості не є доведеними.

Позивач з клопотанням про витребування відповідних доказів до суду не звертався.

Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02.11.2021 №905/306/17, від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012, від 15.04.2024 в справі №2221/2373/12). Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.10.2023 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Також Верховний Суд у постанові від 03.11.2021 (справа №301/2368/14-ц) зазначив, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором.

На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги посилався Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 в справі №2-879/11.

Позивачем, на підтвердження факту відступлення первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги новому кредитору ТОВ «Таліон плюс», окрім незавіреної копії першої та останньої сторінки Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с.7), не надано жодного доказу.

Тобто, встановити та перевірити обставини, які підлягають доказуванню у справі, зокрема перевірити чи новим кредитором було сплачено первісному кредитору кошти за відступлення прав вимоги до боржників, чи було первісним кредитором відступлено новому кредитору право вимоги за кредитним договором, що укладений із відповідачем, суд позбавлений можливості.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частин 1 та 2 статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач просив розгляд справи провести в порядку спрощеного провадження та у відсутність представника позивача, будь-яких заяв та клопотань щодо витребування доказів щодо обставин передачі права вимоги не подавав, будь-яких поважних причин неможливості надати такі докази до суду не повідомив та доказів щодо цього надав. Натомість суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Оскільки позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог, саме він несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2040/20).

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними доказами факт отримання відповідачем у кредит грошових коштів у відповідному розмірі, так і не доведено порушення прав позивача відповідачем та наявність права звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позов не підлягає задоволенню, судові витрати покладаються на позивача та не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 81, 141, 263-265, 274-279, 280-284, 289 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; код ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 625016385 від 05.03.2019 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом 20 днів з дня вручення учасникам справи повного заочного рішення суду не подано заяву про перегляд заочного рішення або протягом 30 днів не подано апеляційні скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Наталія СІРЕНКО