Постанова № 13509757, 14.01.2011, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2011 р. Справа № 2-а-2823/10/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кравченко К.В.,

при секретарі: Михайленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

приватного підприємства "Транс лоджистик сервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання незаконними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій,

встановив:

В червні 2010 року приватне підприємство «Транс Лоджистик Сервис» (надалі-позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Херсоні (надалі - ДПІ), в якому просило визнати незаконними та скасувати рішення ДПІ про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій від 31.05.2010р. №0000392200/0 в розмірі 186766,20 грн. за порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР (надалі - Закон №185/94-ВР) та №0000402200/0 в розмірі 680 грн. за порушення ст. 1 Указу Президента України від 18.06.94р. №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами».

Спірне рішення винесено на підставі акту від 25.05.10р. №2407/22-2/31221693 про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства по зовнішньоекономічному контракту від 21.04.08р. з нерезидентом ІІ «ВЕ ТО» (республіка Литва) за період з 21.04.08р. по 20.05.10р..

Згідно даного акту перевірки порушення ст..2 Закону №185/94-ВР, яке стало підставою для винесення спірного рішення, полягає у тому, що позивачем порушений термін завершення імпортної операції на загальну суму 18500 євро, а саме: попередня оплата за імпортним контрактом здійснена платежем по акредитиву 04.08.08р. виконуючим банком SWEDBANK (Швеція) на рахунок нерезидента в сумі 60000 євро за сідельні тягачі DAF 1шт. вартістю 18500 Євро, Volvo 2 шт. вартістю 16500 та 25000 євро, зі строком поставки - 31.01.09р.. Два сідельні тягачі Volvo на загальну суму 41500 євро були ввезені на територію України за ВМД від 16.09.08р. №6783 та від 28.11.08р. №8805 своєчасно. Сідельний тягач DAF вартістю 18500 євро ввезений на територію України 12.04.10р. з відміткою митниці «Під митним контролем». Станом на 20.05.10р. вантажно-митна декларація типу ІМ-40 «Імпорт» на імпортну продукцію вартістю 18500 євро у позивача відсутня, а тому ця імпортна операція є незавершеною, у звязку із чим позивач порушив визначені ст..2 Закону №185/94-ВР строки розрахунків в іноземній валюті за зовнішньоекономічним контрактом, що є підставою для накладення на позивача штрафної санкції, передбаченої ст.4 цього ж Закону.

Порушення ст..1 Указу Президента України від 18.06.94р. №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» згідно акту перевірки полягає у тому, що позивач не надав до податкового органу Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.04.09, на 01.07.09р, на 01.10.09р., на 01.01.10р., що є підставою для притягнення позивача до відповідальності, що передбачена ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", п.2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49 та п. 2.3 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого актом ДПА України від 04.10.99 р. № 542.

Відповідно до позовної заяви, доповнень до позовної заяви та пояснень представника позивача в ході судового розгляду, спірні рішення про застосування штрафних санкцій підлягають скасуванню з тих підстав, що позивачем не допущено порушень ст..2 Закону №185/94-ВР при виконанні зовнішньоекономічного контракту від 21.04.08р. з нерезидентом ІІ «ВЕ ТО» (республіка Литва). Висновок ДПІ про обовязок резидента у 180-денний термін з дати здійснення платежу на користь нерезидента не тільки поставити товар на територію України, а й сплатити усі митні платежі із оформленням митної декларації типу ІМ-40, позивач вважає таким, що не ґрунтуються на законодавстві. Посилання ДПІ на факт здійснення іноземним виконуючим банком SWEDBANK (Швеція) платежу 04.08.08р. на користь нерезидента-контрагента позивача за контрактом, як на дату, з якої слід розраховувати визначений ст..2 Закону №185/94-ВР 180-денний строк, позивач вважає помилковими, оскілки цей банк не є уповноваженим банком на території України, а тому фактичного виходу іноземної валюти за межі України станом на 04.08.08р. не відбулось. Позивач стверджує, що днем поставки товару сідельного тягачу DAF вартістю 18500 євро є день перетину цим товаром території України 12.04.2010р., що підтверджується Попереднім повідомленням (ДКД-ПП) №508000005 та підтверджено ДПІ в акті перевірки, а тому твердження ДПІ про те, що станом на момент перевірки ця імпортна операція є незавершеною, не можна вважати обґрунтованим. Позивач також посилається на відсутність у податкових органів права застосовувати санкції, які передбачені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Згідно письмових заперечень ДПІ та пояснень його представників в судовому засіданні, позовні вимоги є безпідставними, а доводи позивача в їх обґрунтування помилкові, оскільки станом на 20.05.10р. позивач не надав підтверджуючих документів про завершення імпортної операції з поставки товару на суму 18500 євро, який був оплачений нерезиденту 04.08.08р., що свідчить про обґрунтованість спірного рішення про застосування до позивача штрафної санкції порушення ст..2 Закону №185/94-ВР. Крім того, ДПІ вважає правомірним спірне рішення про застосування штрафу за порушення ст..1 Указу Президента України від 18.06.94р. №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», оскільки позивач не надавав податковому органу Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Представники відповідача в ході судового розгляду просили відмовити у задоволені позовних вимог з підстав, наведених у запереченнях.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд прийшов до наступних висновків.

Обставини, які стали підставою для винесення спірних рішень, полягають у наступному:

21.04.2008р. позивач уклав контракт №007 з нерезидентом ІІ «ВЕ ТО» (республіка Литва) на поставку сідельних тягачів: DAF 2001 року випуску вартістю 18500 євро, Volvo 2001 р.в. вартістю 16500 євро та Volvo 2001 р.в. вартістю 25000 євро, а всього на загальну суму 60000 євро. Ідентифікаційні номери зазначених тягачів вказані у контракті. За умовами контракту оплата товару повинна здійснюватися шляхом безвідкличного документарного акредитиву, відкритого за дорученням Покупця банком «Приватбанк» та підтвердженого першокласним європейським банком SWEDBANK (Швеція) відповідно до умов Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів; строк поставки - 180 днів з моменту підписання акредитиву.

27.04.2008р. позивач уклав з ЗАТ КБ «Приватбанк» договір комісії №1006/4603/ІРА про відкриття акредитиву, згідно якого банк зобовязався відкрити на користь ІІ «ВЕ ТО», Литва безвідкличний документарний акредитив, а також доручити іноземному банку - SWEDBANK (Швеція) надати його безвідкличне підтвердження до вказаного акредитиву. Даною угодою також передбачається укладення договору про надання розстрочки у погашені комісіонером (банком) заборгованості перед підтверджуючим банком (SWEDBANK) строком на 360 днів з покладенням витрат по наданню такої розстрочки на позивача.

Згідно листа ЗАТ КБ «Приватбанк» від 04.04.08р. за №01/02-4429 виконуючий банк - SWEDBANK (Швеція) надав 04.08.08р. фінансування на користь ІІ «ВЕ ТО», Литва в сумі 60000 євро з датою погашення заборгованості - до 30.07.2009р..

Як зазначено в акті перевірки і підтверджено позивачем, два сідельні тягачі Volvo вартістю 16500 та 25000 євро були ввезені на територію України за ВМД від 16.09.08р. №6783 та від 28.11.08р. №8805.

Згідно наданої позивачем ВМД типу ІМ-40 №508000009/2010/005010 та Попереднього повідомленням (ДКД-ПП) №508000005 сідельний тягач DAF вартістю 18500 євро прибув на Чернігівську митницю 12.04.2010р.. Тобто, вищезазначений товар прибув на митну територію України 12.04.2010р., що також підтверджено актом перевірки. Станом на момент перевірки цей товар знаходився на території України під митним контролем без права випуску у вільний обіг.

ЗАТ КБ «Приватбанк» здійснив оплату за акредитивом на користь виконуючого банку - SWEDBANK (Швеція) в сумі 64452,93 євро 30.07.2009р., що підтверджено позивачем копію відповідного платіжного доручення.

03.02.2010р. за №01/02-496 ЗАТ КБ «Приватбанк» повідомив ДПІ про порушення позивачем валютного законодавства за контрактом №007 від 21.04.2008р., яке мало місто в січні 2010р.. В цьому повідомлення банк зазначає про здійснення платежу за вказаним контрактом 30.07.2009р..

Вищенаведені обставини сторонами не оспорюються.

Стаття 2 Закону №185/94-ВР, на порушення якої вказує ДПІ, визначає, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Статтю 4 Закону №185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Спірним рішенням від 31.05.2010р. №0000392200/0 за порушення ст.2 Закону №185/94-ВР при виконанні зовнішньоекономічного контракту №007 з нерезидентом ІІ «ВЕ ТО» (республіка Литва) ДПІ застосувало до позивача пеню в розмірі 186 766,20 грн., розрахунок якої наведений у додатку 3 до акту перевірки.

У наданому суду розрахунку пені (додаток №3 до акту перевірки) ДПІ зазначає, що дата оплати товару на суму 18500 євро - 04.08.08р., граничний термін надходження цього товару 31.01.09р., період затримки складає 474 дні з 01.02.09р. по 20.05.10р., розмір санкції перевищує суму недопоставленого товару, у звязку із чим сума пені дорівнює сумі недопоставленого товару 186766,20 грн. (18500 євро х 10,09547).

Суд погоджується з висновком ДПІ про наявність в діях позивача порушень вимог ст.2 Закону №185/94-ВР щодо своєчасного ввезення на територію України передплаченого нерезиденту товару на суму 18500 євро, але не погоджується з визначеним ДПІ строком, протягом якого мало місце це порушення.

Суд вважає, що початком перебігу визначеного ст.2 Закону №185/94-ВР 180-денного терміну для ввезення на територію України передплаченого імпортного товару при здійснені розрахунків у формі документарного акредитиву є саме дата здійснення платежу уповноваженим банком.

Визначення терміну «уповноважений банк» наведено у п.3 ст. 1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» - це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Таким чином, уповноваженим банком при здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 21.04.08р. з нерезидентом ІІ «ВЕ ТО» (республіка Литва) є ЗАТ КБ «Приватбанк».

Оскільки ЗАТ КБ «Приватбанк» здійснив платіж за документарним акредитивом на користь виконуючого іноземного банку - SWEDBANK (Швеція) саме 30.07.09р., то визначений ст.2 Закону №185/94-ВР 180-денний термін для ввезення позивачем на територію України передплаченого товару закінчується 26.01.2010р..

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що при виконанні зовнішньоекономічного контракту від 21.04.08р. з нерезидентом ІІ «ВЕ ТО» (республіка Литва) позивач порушив вимоги ст.2 Закону №185/94-ВР щодо своєчасного ввезення на територію України передплаченого нерезиденту товару на суму 18500 євро, оскільки товар - сідельний тягач DAF на суму 18500 євро був поставлений на митну територію України 12.04.10р., тобто з порушенням строку на 76 днів., а тому розмір пені відповідно до ст. 4 цього Закону повинен складати 42582,69 грн. (186766,20 грн. (18500 євро) х 0,3 % х 76 днів = 42582,69 грн.).

Посилання ДПІ на дату здійснення платежу іноземним банком - SWEDBANK (Швеція) на користь нерезидента - ІІ «ВЕ ТО» (республіка Литва), як на дату, з якої необхідно здійснювати розрахунок визначеного ст. ст.2 Закону №185/94-ВР строку, суд вважає помилковим, оскільки як вже зазначено вище, при застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення платежу саме уповноваженим банком, яким в даному випадку є ЗАТ КБ «Приватбанк».

Суд також вважає необґрунтованими твердження ДПІ про те, що на час перевірки імпортна операція з поставки сідельного тягачу DAF на суму 18500 євро є незавершеною через відсутність у позивача на цей товар вантажно-митної декларацію типу ІМ-40 «Імпорт», оскільки моментом, з якого товари є імпортованими в Україну, слід вважати момент перетину такими товарами митного кордону України незалежно від їх подальшого митного оформлення.

Оскільки сідельний тягач DAF вартістю 18500 євро за зовнішньоекономічним контрактом від 21.04.08р. з нерезидентом ІІ «ВЕ ТО» (Литва) був поставлений на територію України 12.04.10р., на що вказує ДПІ в акті перевірки та підтверджено позивачем належними доказами, то датою закінчення цієї імпортної операції є 12 квітня 2010 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що пеня в сумі 144 183,51 грн. застосована до позивача рішенням ДПІ від 31.05.10р. №0000392200/0 неправомірно, а тому позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування цього рішення ДПІ підлягають задоволення частково на суму 144 183,51 грн. (186 766,20 42 582,69 = 144 183,51).

Щодо правомірності спірного рішення ДПІ №0000402200/0 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 680 грн. за порушення вимог ст..1 Указу Президента України від 18.06.94р. №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», суд зазначає наступне.

Вказано нормою Указу Президента України №319/94 передбачений обовязок субєктів підприємницької діяльності продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Згідно з п. 3 наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами" від 25.12.95 N 207 обов'язкове декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наведеною формою щоквартально в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності, починаючи з підсумків за 1995 р., а спільними підприємствами з іноземними інвестиціями - щоквартально до 20 числа наступного місяця за звітним кварталом і у терміни, встановлені для подання річної звітності, починаючи з підсумків діяльності за 1995 р.

Згідно п.5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого Постановою КМУ від 28 лютого 2000 р. № 419, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами органам, зазначеним у пункті 2, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. N 49, встановлено, що невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;

- порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В акті перевірки ДПІ стверджує, що позивач не подав до ДПІ Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.04.09, на 01.07.09р, на 01.10.09р. та на 01.01.10р., а Декларація станом на 01.04.10р. надана позивачем своєчасно 26.04.10р..

Наведені в акті перевірки обставини щодо надання вказаної Декларації позивачем не оспорюються.

Суд погоджується з висновком ДПІ про наявність в діях позивача порушень вимог ст..1 Указу Президента України від 18.06.94р. №319/94, проте вважає, що таке порушення мало місце в діях позивача лише після здійснення платежу за зовнішньоекономічним контрактом від 21.04.08р. уповноваженим банком - ЗАТ КБ «Приватбанк», тобто після 30.07.09р., коли валютні цінності за вказаним контрактом вийшли за межі України.

Вищевказаним пунктом 2.7 Положення про валютний передбачено, що порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України. Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

Аналогічні вимоги встановлені п. 2.3 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 04.10.99 р. № 542.

Оскільки до 30.07.09р. валютні цінності за зовнішньоекономічним контрактом від 21.04.08р. не виходили за межі України, законні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій за порушення порядку декларування до 30.07.09р. відсутні.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що порушення позивачем п. 1 Указу Президента України від 18.06.94 р. № 319/94 має місце після 30.07.09р. у вигляді неподання вказаної декларації станом на 01.10.09р. та на 01.01.10р., а тому розмір санкції за це порушення повинен складати 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 грн.) за два звітних періоди, тобто 340 грн. (170 х 2=340).

Таким чином, штрафна санкція в сумі 340 грн. до позивача рішенням ДПІ від 31.05.10р. №0000402200/0 застосована неправомірно, у звязку із чим позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування даного рішення ДПІ підлягають задоволенню частково на суму 340 грн. ( 680-340=340).

Суд не приймає до уваги послання позивача на відсутність у податкових органів права застосовувати такі санкції, оскільки відповідно до п.3.1 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49, право застосування санкцій, які передбачені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", до резидентів України, крім банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, надано органам державної податкової служби.

Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позовні вимоги приватного підприємства «Транс Лоджистик Сервис» задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 31.05.10р. №0000392200/0 в частині застосування до приватного підприємства «Транс Лоджистик Сервис» штрафної санкцій на суму 144 183,51 грн. (сто сорок чотири тисячі сто вісімдесят три гривні 51 копійка).

Визнати незаконним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 31.05.10р. №0000402200/0 в частині застосування до приватного підприємства «Транс Лоджистик Сервис» штрафної санкцій на суму 340 (триста сорок) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на приватного підприємства «Транс Лоджистик Сервис» (73000, м.Херсон, вул.. Дорофеєва, 6 кв.155, код ЄДРПОУ 31221693) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп..

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 21 січня 2011 р..

Суддя Кравченко К.В.

кат. 9.2